Форми удосконалення похідного попиту

У зв'язку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар лише після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити  висновок, що споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора, що призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів, винекнення дефіциту як загальноекономічного явища.

Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна  абсолютизувати її. У сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути також державними і недержавними.

До державних належать: а) економічні важелі - кредити, податки, ціни, які встановлює держава; б) адміністративні важелі - державне замовлення, державні програми, правила укладання господарських договорів.

Недержавними є різні  угоди між товаровиробниками  про ринки збуту, ціни, квоти тощо.

Стимулююча функція  ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулювання  праці  та  управління. Якщо  суб'єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж суспільне необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і розподільчу функцію.

Створюються умови щодо подальшого розвитку і процвітання, а для других постає питання про їхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства за доходами - на багатих і бідних.

Ринок робить економіку  єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. У цьому випадку виявляється інтегруюча функція ринку.[6, c. 78]

Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню  товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які засновуються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на світовий ринок потрапляє товар, витрати на виготовлення якого перевищують суспільне необхідні інтернаціональні витрати праці, їхній власник стає неконкурентоспроможним.

З викладеного можна  зробити висновок, що результати діяльності ринкового механізму є ефективними  завдяки певному порядку, який діє  в економічній системі. Адам Сміт довів, що подібний порядок встановлюється згідно з принципом "невидимої руки". Сутність останнього полягає в тому, що кожна особа виходить з власної вигоди, якою керує "невидима рука", мета якої - досягти найбільшої вигоди для всіх. Адам Сміт вбачав за невидимою рукою непередбачену силу, яка сприяє досягненню гармонії інтересів між особою і суспільством. Через це він вважав будь-яке втручання держави у вільну конкуренцію шкідливим.

Історія спростувала  таку категоричність, довівши, що "невидима рука" призводить і до нераціональних витрат, неефективного ведення економіки, соціальних суперечностей.

Світовий досвід переконливо  засвідчив, що можливості ринкового  механізму небезмежні.

Для того щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою. До них належать:

• наявність суб'єктів  ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна створенням різноманітних форм власності - індивідуальної, приватної, акціонерної, державної, кооперативної, змішаної;

• еквівалентний обмін  товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги пільг не визнає;

• конкуренція, яка надає усім суб'єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

• вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої (функції  ринку сприяє поєднанню інтересів суб'єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;

• реальна інформація про ринок у його суб'єктів.

Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдоринком, де гроші не виконують  своїх функцій.

Законами, декретами, указами  будь-якої владної структури ввести ринкову економіку нікому і ніколи не вдавалося. Він є об'єктивною категорією. Проте суспільство, в тому числі держава, можуть створити сприятливі умови для його відтворення. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини.[6, c. 93]

 

 

1.3. Ринки факторів виробництва

 

Ринки факторів – це специфічні ринки, де, на відміну  від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, а з боку пропозиції – власники факторів – домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними (похідними) по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших (ціни і обсяги факторів) визначаються станом других (обсягами продукції).

Аналіз функціонування ринків факторів виробництва здійснюється за тими ж принципами, що і ринків продукції. З урахуванням типу ринкової структури досліджується, як формується попит на фактори (індивідуальний і ринковий), які чинники його визначають; як формується пропозиція факторів (індивідуальна і ринкова) і які чинники визначають цю пропозицію. Розгляд взаємодії попиту і пропозиції дозволяє дослідити проблеми ціноутворення на фактори виробництва, а також вплив державної політики на стан цих ринків.

Структура ринку  певного фактора виробництва  пов’язана із особливостями рішень, які приймаються фірмами і домогосподарствами щодо цін і обсягів факторів на ринках.

Метод визначення попиту на ресурс полягає в міркуванні, що фірма діє (купує) якийсь певний ресурс на ринку із конкуренцією, а також продає свою продукцію на конкурентному ринку. Простота даної ситуації полягає в тому, що в умовах конкуренції фірма продасть стільки продукції, скільки вона вважатиме необхідним при існуючій ринковій ціні. Фірма реалізує таку незначну частину загального об’єму продукції, що ніяк не впливає на ціну товару.

Аналогічно  на ринку ресурсів конкуренція означає, що фірма купує такий невеликий об’єм загальної пропозиції ресурсу, що придбана фірмою кількість ресурсу ніяк не впливає на ціну.

Попит фірми  на фактори визначається попитом  споживачів на ринках готової продукції, тому попит на фактори виробництва називається вторинним попитом. Ресурси задовольняють потреби споживачів не прямо, а через виробництво товарів і послуг.

Стабільність  попиту на любий ресурс залежить від  продуктивності ресурсу при створенні товару та ринкової вартості, чи ціни товару, який створений за допомогою даного ресурсу. Тобто, ресурс, який є високопродуктивним при виробництві товарів, високооцінюваний суспільством, буде користуватися більшим попитом.

Правило використання ресурсів: щоб максимізувати прибуток, фірма повинна використовувати додаткові одиниці любого даного виду ресурсу до тих пір, поки кожна наступна одиниця дає приріст загального доходу фірми, а не загальних витрат.

Величина, на яку  кожна додаткова одиниця ресурсу  дає приріст витрат (витрат на ресурси) називається граничними витратами на ресурси (ГВтР).

Отже, на чисто конкурентному ринку ставка зарплати встановлюється сукупною, чи ринковою, пропозицією праці чи ринковим попитом на неї. Одна фірма ніяк не може вплинути на дану ставку. Це означає, що сукупні витрати на ресурси зростають точно на величину існуючої ставки зарплати для кожного додатково найнятого працівника; ставка заробітної плати і граничні витрати на ресурс (ГВтР) дорівнюють.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ВЗАЄМОДІЯ РИНКУ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА І ПОПИТУ НА ПРОДУКЦІЮ

 

2.1. Вибір факторів виробництва.

 

Ринки факторів виробництва відрізняються від  ринків товарів та послуг:

- на ринку товарів і послуг фірми є продавцями, а споживачі покупцями готової продукції;

- на ринку  факторів виробництва фірми є  покупцями, а домашні господарства разом з фірмами — продавцями виробничих ресурсів.

Попит на фактори  виробництва є похідним від попиту на кінцеву продукцію, що виробляється за допомогою даного фактора виробництва. Рівновага на ринку факторів виробництва залежить від ступеня ринкової влади фірми на ринку кінцевої продукції. 

До факторів виробництва  відносяться:

• праця;
• капітал;
• земля;
• підприємницькі здібності;
• інформація.

Ринки факторів виробництва  виконують такі функції:

1. Визначають, яким чином  виробляються товари, тому що  однакову кількість продукції  можна виробляти, використовуючи  велику кількість техніки і  незначну кількість живої праці або навпаки. Вибір методів виробництва залежить від цін на фактори виробництва. Менеджер завжди буде використовувати у більшій кількості дешевші виробничі ресурси.

2. Визначають, для кого  виробляються товари, тому що, ціна на виробничі фактори визначається  рівнем доходів економічних суб’єктів від їх продажу. Зі встановленням цін на ринку факторів виробництва встановлюється відповідно і частка сукупного продукту, яка припадає на продавців праці, капіталу та інших ресурсів.

Таким чином, ринок факторів виробництва є невід’ємною частиною обігу товарів, послуг, інформації між суб’єктами ринкової економіки.

В мікроекономічному  аналізі розрізняють:

1. Досконало конкурентний  ринок факторів виробництва:

- кількість покупців  і продавців певного виду ресурсів  настільки велика, що вони не в змозі впливати на ціни виробничих факторів.

2. недосконало конкурентний  ринок факторів виробництва:

- ринок, де продавці  мають монопольну владу;

- ринок, де покупці  мають монопольну владу.

Фактори виробництва  певного типу і якості створюють окремі ринки, наприклад:

• ринок засобів виробництва;
• ринок фахівців певної кваліфікації;
• ринок патентів та ліцензій.

Деякі товари та послуги  можуть бути надані виробничій фірмі  тільки іншою фірмою – такі товари та послуги називаються проміжними продуктами.

Проміжний продукт –  продукт, який використовується у вигляді  фактора виробництва виробничими  фірмами (корисні копалини, маркетингові дослідження), на відміну від кінцевого  продукту, який споживається кінцевими  споживачами і не є фактором виробництва.

Первинні виробничі  фактори - це:

- товари та послуги, що надаються домашніми господарствами виробничим фірмам.

Первинні виробничі  фактори можуть продаватися безпосередньо  домашнім господарством (праця, що надається  приватними особами) або опосередковано (земля, капітал, інформація).

Функціонування ринку  факторів виробництва схоже з  функціонуванням ринку товарів (співпадає  теорія попиту та пропозиції, категоріальний апарат, граничний аналіз), але суттєвою відмінністю є те, що фірми виступають покупцями, а домашні господарства — продавцями факторів виробництва. Теорія попиту базується на аналізі максимізації прибутку виробничими фірмами.

Ринок факторів виробництва - ринок, на якому взаємодія попиту та пропозицій утворює ціни на послуги праці, капіталу, природних ресурсів, інформації.[15, c. 65]

Конкурентний ринок  факторів виробництва - кількість покупців і продавців певного виду ресурсів настільки велика, що вони не в змозі  впливати на ціни виробничих факторів. На цьому ринку об’єктом купівлі-продажу є праця,   земля,   капітал.   Тому,   такі   ринки   називають   факторними   або ресурсними.

Особливостями функціонування ринку факторів виробництва є  те що;

1. фірма виходить на даний ринок як покупець, а домогосподарство - як продавець. Така зміна ролей ринкових агентів зумовлює те, що 
   на    ринках    факторів    індивідуальна    пропозиція    виводиться з максимізації  функції   корисності,   а індивідуальний   попит -   із максимізації прибутку або інших цільових установок фірми, в той 
   час як на ринках благ, навпаки, попит пов'язаний з максимізацією 
   корисності, а пропозиція - з максимізацією прибутку;
2. деякі види ресурсів продають самі підприємці (сталь, вугілля, устаткування тощо). Товари і послуги подібного роду прийнято виділяти  як  проміжний  продукт.   Щодо  землі,  праці  та грошового капіталу, то прийнято вважати, що їх продають домогосподарства;
3. витрати   фірми   стають   доходами   домогосподарств   (зарплата, відсоток, рента). Тобто від цін факторів виробництва залежать розміри доходів їх власників. Тому, ціноутворення на ресурси пов'язане з розподілом національного доходу і заторкує сферу економічної політики;
4. у процесі   формування ціни на   фактори   виробництва   вирішується проблема, як виробляти і для кого виробляти. Ціни на блага визначають проблему, що виробляти;
5. попит на ресурси є похідним від попиту на товари і послуги для 
   споживацького сектора.