Фінансова політика

Отже, одним з пріоритетних напрямів фінансової політики в Україні на сучасному етапі розвитку економіки є забезпечення ефективного фінансування інноваційної діяльності. У процесі дослідження було з’ясовано, що фінансова політика підтримки інноваційного розвитку повинна спрямовуватися на модернізацію податкової системи, а саме щодо надання податкових пільг суб’єктам інноваційної діяльності та щодо оподаткування малого і середнього бізнесу. У процесі розробки фінансової політики особливу увагу необхідно приділяти розвитку венчурної форми фінансування інноваційної діяльності, як такої, що може виступити альтернативою банківського кредитування.

3. Основні напрями вдосконалення фінансової політики України

3.1. Проблеми фінансової стабілізації в Україні та шляхи їх вирішення

Центральною проблемою теперішнього часу і майбутнього фінансової стабілізації в Україні залишається інфляція. Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції змушують уряди різних країн провести політику, направлену на зміцнення національної валюти. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика нараховує багатий асортимент самих різних грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програм стабілізації і дій по регулюванню і розподілу прибутків.

Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальних підходи. У рамках першого (що пропонується прихильниками сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика - маневрування державними витратами і податками з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати і підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак одночасно може статися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою і навіть до явищ, зворотних спочатку поставлених цілей, розвинутися безробіття.

Бюджетна політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Вважається, що таким чином розширяється попит на споживчі товари і послуги. Однак стимулювання попиту бюджетними коштами, як показав досвід багатьох країн в 60-70-і роки, може посилювати інфляцію. До того ж великий бюджетний дефіцит обмежує урядові можливості маневрувати податками і витратами.

Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, непрямо і гнучко що впливає на економічну ситуацію. Цей вигляд регулювання проводиться непідконтрольним уряду центральним банком, який визначає емісію, змінює кількість грошей в обертанні і ставки позикового процента. Прихильники цього підходу вважають, що державу повинно провести дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного зростання і штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією. [26]

Намагаючись приборкувати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так звану політику цін і прибутків, головна задача якої по суті зводиться до обмеження заробітної плати - третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.

Необхідно зазначити, що комбінація різних способів придушення інфляції залежить від конкретних економічних умов тієї або іншої країни. Становлення ринку в Україні, зокрема, в значній мірі, залежить від інтенсивності інфляційних процесів. Боротьба ж з цим був методами тотального або значного адміністративного контролю над цінами і прибутками, як це практикувалося раніше, без усунення їх причин, негативно позначається на розвитку ринкових відносин і стабільності економіки.

Введення державного замовлення, інвестування промисловості і сільського господарства (за рахунок бюджетного дефіциту), встановленню жорсткого курсу валюти і взагалі твердих цін на всі товари - подібні заходи практикуються і зараз в Україні. У будь-якому випадку, це наочний приклад неефективного державного регулювання.

Необхідні серйозні і комплексні антиінфляційні заходи. Складність ситуації полягає в тому, що антиінфляційну політику в Україні зараз не можна все-таки звести до тільки непрямих економічних важелів. Справа в тому, що в Україні, нарівні із загальними закономірностями, найважливішою причиною інфляції можна вважати унікальну диспропорціональність в економіці, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи. Радянській економіці були властиві тривалий розвиток в режимі військового часу, і, як наслідок, надмірна частка військових витрат в ВНП, найвища міра монополізації виробництва, розподілу і грошово-кредитної системи і інші особливості.

Очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути без певної структурної політики держави, здійснюваної навіть прямими адміністративними заходами, зокрема, скороченням військового виробництва і витрат, а також раціоналізацією виробничих капіталовкладень, рясним фінансуванням за рахунок акціонерних і приватних капіталів, широким залученням іноземних інвестицій і скороченням бюджетного фінансування. Необхідно зламати монополістичну структуру економіки. Все це важливо доповнювати заходами, які обмежать грошову масу, усунуть дефіцит державного бюджету, стабілізують співвідношення валют, а також створенням умов для здорової конкуренції. У такому випадку успіх буде досягнутий.

3.2. Державний бюджет  як головний засіб управління соціально-економічним розвитком країни

Як організаційно-фінансова категорія бюджетна політика є системою заходів і дій органів влади в галузі управління бюджетним процесом на основі концепції розвитку бюджетних відносин у складі загальної економічної політики, спрямованої на реалізацію поставлених завдань і цілей з економічного та соціального розвитку. Стратегічною метою бюджетної політики є забезпечення фінансової і соціальної стабільності в країні.

Бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок складання, розгляду та затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за виконанням. Зміст етапів бюджетного процесу регламентований Конституцією України та Законом України "Про бюджетну систему України".

Етапами бюджетного процесу в Україні є: складання проекту бюджету; розгляд бюджету; затвердження бюджету; виконання бюджету; складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

1.Складання проекту Державного  бюджету. Бюджетний процес починається  з того, що ВР України не  пізніше 15 червня поточного року розробляє й надсилає Президентові спеціальну постанову (бюджетну резолюцію) про основні напрямки бюджетної політики на наступний рік.

2. Розгляд Верховною Радою проекту  Закону про Державний бюджет  здійснюється в порядку, передбаченому  Регламентом ВР України. Проект Закону про Державний бюджет рекомендує на засіданні Верховної Ради Президент України. З докладною доповіддю про проект Закону виступає Міністр фінансів або особа, котра виконує його обов’язки.

3. Затвердження Державного бюджету  здійснює Верховна Рада. Затвердженню підлягають:

• граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття;
• суми доходів Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;
• суми видатків Державного бюджету щодо кожного розпорядника коштів відповідно до бюджетної класифікації;
• суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів до бюджетів АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя;
• розмір оборотної касової готівки Державного бюджету.

4. Виконання бюджету є найважливішою  стадією бюджетного процесу. Касове виконання Державного бюджету здійснюється через установи Національного банку України, Державного експортно-імпортного банку, АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк", Українського акціонерно-промислово-інвестиційного банку "Промінвестбанк". Названі банки здійснюють касове виконання державних позабюджетних фондів.

5. Звіт про виконання Державного  бюджету складає Міністерство  фінансів, а стосовно нижчих бюджетів  бюджетної системи — відповідні  фінансові органи. Зведений звіт  надсилається Верховній Раді. Узагальнені  показники зведеного звіту підлягають  опублікуванню.

Як правова та водночас економічна категорія бюджет є основним інструментом державного регулювання економіки, за допомогою якого здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями економіки, адміністративно-територіальними утвореннями, між окремими економічними суб'єктами. Проте слід враховувати, що рівень державних видатків не можна визначати шляхом прийняття політичних рішень без відповідних економічних обґрунтувань. Видатки мають обмежуватися обсягами доходів та безпечними для державних фінансів можливостями залучення зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту.

Різке збільшення коштів, що виділяють із бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів, підвищує платоспроможний попит. А це може обернутися зростанням цін. Для зниження ризику підвищення цін рекомендується дотримуватися правила, згідно з яким збільшення непроцентних видатків бюджету не повинно перевищувати намічені темпи зростання ВВП у поточних цінах. Аналіз зростання макроекономічних показників та видатків бюджету засвідчує, що це правило не було обов'язковим при формуванні показників бюджетної системи України останніми роками. Так, обсяг ВВП у номінальному вимірі у 2010 році порівняно з 2006-м зріс на 254,2 %, тоді як видатки зведеного бюджету збільшено на 302,4%.

При цьому зростання бюджетних видатків за функціями держави відбувалося нерівномірно, а в деяких випадках стрибкоподібно. В цілому за зведеним бюджетом країни фактично проведені видатки у 2010 році перевищували обсяги 2006 року на 131,3 %, а видатки на такі важливі заходи, як охорона здоров'я, зросли на 103,3 %, духовний та фізичний розвиток — 110,9 %, освіту — 125,6 %. Низькими темпами відбувалося збільшення видатків на фінансування оборони країни. Видатки на оборону у 2010 році становили 6,4 млрд грн проти 5,3 млрд грн у 2006 році, або збільшилися на 21,2 %, тоді як видатки за функцією "громадський порядок, безпека та судова влада" зросли з 5,8 до 12,7 млрд грн, або на 117,6 %.

Забезпечення сталих темпів економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності, належного рівня життя населення потребує подальшого реформування державних фінансів. Обов'язковими у вирішенні цього питання мають бути такі заходи:

1. Робота з удосконалення бюджетної  політики має спрямовуватися  на виконання завдань з напрацювання механізмів забезпечення високих темпів економічного зростання у напрямах удосконалення інституційних умов, активізації ролі держави у господарському житті країни, забезпечення макроекономічної стабільності, недопущення прийняття популістських рішень, не забезпечених фінансовими ресурсами.

2. На етапі формування ринкового середовища і створення сприятливих умов для господарювання надто важливим є здійснення податкової реформи. Головними завданнями, на вирішення яких вона має бути спрямована, є забезпечення стабільного надходження грошових ресурсів до бюджетів усіх рівнів для виконання державними і місцевими органами влади покладених на них функцій, подальша координація дій, спрямованих на вдосконалення бюджетного законодавства і податкового адміністрування, а також активізації діалогу уряду з бізнесом стосовно умов, що сприятимуть виведенню бізнесу з тіні.
3. На підставі тези про те, що надання населенню суспільних благ є однією з найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, слід чітко визначити напрями фінансового забезпечення піднесення життєвого рівня народу, зосередивши увагу на питаннях матеріального стимулювання та ліквідації надмірного соціального розшарування населення за обсягами доходів.
4. З метою забезпечення подальшої координації діяльності центральних органів державної влади у питаннях державного регулювання економіки, їх взаємодії у розробці та реалізації фінансової політики слід розробити та закріпити на законодавчому рівні спільні принципи та правила формування показників розвитку економіки й соціальної сфери, внести уточнення і зміни до відповідних нормативно-правових актів, що регулюють ці питання.
5. Трансфертна політика має передбачати поступове, економічно обґрунтоване зниження рівня державного дотування через механізми інвестування виробництва і підприємницької діяльності у поєднанні із швидким оборотом капіталу, більшим товаронавантаженням споживчого ринку, розширенням дохідної бази місцевих бюджетів.

ВИСНОВКИ

Досліджуючи дану проблему, ми дійшли до таких висновків:

Фінансова політика держави — заходи держави щодо мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використання на базі фінансового законодавства для реалізації соціально-економічних цілей розвитку суспільства. Фінансова політика обумовлена станом економіки держави.

Фінансово-бюджетне регулювання — основний комплекс засобів державного регулювання фінансової системи і насамперед використання державних фінансів. Державний бюджет є: річним планом державних витрат та джерел їх фінансового покриття; головним важелем державного регулювання перерозподілу фінансових потоків у країні.

Економічна роль фінансової політики у ринковій економіці надзвичайно велика, функціонування якої забезпечується через фінансову систему. Показники фінансової системи є головним індикатором її стану. Отже, фінанси - це "кровоносна система" будь-якої економіки.