Фактори успіху( або невдач) в сфері забезпечення іноземного інвестування в економіку України

Непередбачуваність і  непрозорість державної політики. Цей чинник здатен суттєво утруднити довгострокове планування діяльності компанії. Інвестори скаржаться, зокрема, на раптовість прийняття деяких рішень, прийняття актів, які вступають в силу негайно, або й мають зворотну дію. При цьому інформація про перспективи динаміки економічної політики держави подається дуже обмежено.

Неврегульованість законодавчого  забезпечення процесу інвестування. Зараз в Україні існує безліч нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність, однак, відсутній один консолідований документ, який би чітко регулював правовідносини у цій галузі і мав би забезпечувати сприятливий режим іноземного інвестування в Україні. Процес становлення нормативної бази в Україні щодо регулювання інвестиційної діяльності вимагає тривалого часу, оскільки одні нормативні акти приймалися, інші відмінялися, або їх положення знаходили своє відображення в інших нормативних актах. На сьогодні основними нормативними актами, що регулюють процес інвестування, є Закон України «Про інвестиційну діяльність» з багатьма змінами та доповненнями, Закон України «Про режим іноземного інвестування», Господарський кодекс України. Деякі інші нормативні акти, через свою тимчасовість і нестабільність закріплених у них положень, зокрема стосовно їх дії в часі та просторі, створюють проблеми в регулюванні інвестиційної діяльності.

В умовах кризи нестабільність законодавства  посилює свій вплив на іноземне інвестування в несприятливу сторону. Тому великого значення для посилення інвестиційної  активності набувають законодавчі гарантії для інвесторів.

Надмірна фіскальна активність держави. Потужним важелем стримування іноземних інвестицій в Україну є вкрай нерівномірний розподіл податкового тиску, який є надмірним для легально працюючих суб’єктів господарювання на тлі існування величезного “тіньового” сектора економіки. Незважаючи на те, що переважна більшість іноземних інвесторів намагається вести цілком прозорий та легальний бізнес, «тінізація» економіки суттєво утруднює їхню співпрацю з вітчизняними підприємствами, які не завжди в змозі дозволити собі ризик ведення прозорих і легальних операцій. Велика частка вилучення прибутку, нестабільність податкових ставок та правил нарахування перешкоджають ефективному веденню бізнесу в Україні.

Обтяжлива митна політика. Інвестори звертають увагу на перешкоди для ввезення потрібних устаткування, сировини та комплектуючих, вивозу виробленої продукції. В даному контексті слід зазначити, що послаблення митних бар’єрів для підприємств з прямими іноземними інвестиціями все ж потребує серйозного державного регулювання. Свіжим є приклад масових зловживань пільгами щодо митного і акцизного обкладення з боку спільних підприємств.

Недосконалість галузей  інфраструктури. Незважаючи на порівняно високий рівень розвиненості, мережа автомобільних доріг та залізниць, системи енерго- та водопостачання, зв’язку тощо потребують в Україні суттєвого вдосконалення. На поліпшення інфраструктурних умов спрямовано, зокрема, низку проектів Світового банку в Україні.

Нерозвиненість інституційної  інфраструктури ринку. Світова практика сучасного бізнесу пов’язана з постійною співпрацею з різного роду аудиторськими, консалтинговими та іншими фірмами. Відсутність середовища таких фірм, гідних, з позицій іноземного інвестора, довіри, суттєво погіршує його враження від підприємницького клімату в Україні. Серйозні інвестори вважають також за краще мати справу з іноземними фінансовими установами, банками. Це спонукає до здійснення іноземних інвестицій у банківську сферу та відкриття філій іноземних банків. Проте в стратегічному контексті таке відокремлення фінансових потоків вітчизняного та іноземного капіталів веде до ослаблення фінансової системи країни. Інвестори також звертають увагу на нерозвиненість державних інституцій, які повинні здійснювати супровід іноземних інвесторів.

“Клановість” економіки, нераціональність економічної поведінки. Іноземні інвестори відзначають необхідність укладення “неформальних” стосунків з представниками державних органів. [17].

          3.2. Іноземне інвестування як напрямок забезпечення фінансової безпеки України.

     Під фінансовою безпекою слід розуміти такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

  Розглянемо  пряме іноземне інвестування  як чинник впливу на фінансову  безпеку держави.

           Ситуації, що складається у виробничій сфері світової економіки показує, що з послабленням міждержавних бар'єрів все більш важливим фактором розвитку промислових фірм стають зовнішньоекономічні операції, в тому числі пряме іноземне інвестування.

            Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не в змозі вийти з економічної кризи без залучення прямих іноземних інвестицій, тому що залучаючи підприємницький, державний та змішаний капітал до своєї економіки, вони отримують доступ до сучасних технологій, методів управління тощо. Крім того, прямі іноземні інвестиції сприяють заходам макроекономічної стабілізації. Важкий економічний стан, що склався в Україні з перших кроків її існування як незалежної держави, примусив країну звернутися по допомогу до прямого іноземного інвестування економіки.

           Інтереси іноземних інвесторів майже ніколи не збігаються із загальнонаціональними інтересами країни-реципієнта інвестицій і за ступенем їх збігу іноземних інвесторів поділяють на добросовісних, недобросовісних та псевдоінвесторів. Добросовісність визначають таким веденням справи інвестором, яке разом із забезпеченням йому прийнятного доходу зміцнювало б також економіку сторони, що приймає іноземний капітал. Тому головним завданням для України при залученні необхідних для структурної перебудови економіки держави ПІІ є створення таких умов щодо прямого іноземного інвестування, які б при гарантуванні засад економічної безпеки держави одночасно забезпечували максимальне зближення інтересів держави з інтересами іноземних інвесторів.

         Говорячи про захист української економіки у зв’язку із залученням ПІІ, слід мати на увазі не її захист від прямого іноземного інвестування, які необ-хідні, а доцільно вести розмову про нейтралізацію негативних ефектів неми-нучого процесу, про забезпечення інвестиційного механізму системою безпеки.

         Створюючи сприятливі умови для вкладання іноземного капіталу, оголошуючи про національний режим для нього, практично в усіх країнах світу процес залучення ПІІ регламентується: їхній приплив заохочують в одні галузі виробництва і обмежують в інші. Вочевидь, що для кожної з країн - донорів, які є основними імпортерами капіталів в українську економіку, держава повинна напрацьовувати та проводити цілеспрямовану політику щодо залучення іноземних інвестицій, яка має базуватися на принципах загальнодержавних пріоритетів щодо прямого іноземного інвестування та на концептуальному визначенні галузей економіки України, їх ведучих підприємств, набуття контролю над якими з боку іноземного капіталу загрожуватиме безпеці державі.

           Таке визначення дає можливість Україні побудувати свої системи захисту від дій недобросовісних іноземних інвесторів та впливу негативних явищ, що супроводжують процес прямого іноземного інвестування, та заохочення  з метою залучення прямих іноземних інвесторів до інвестування української економіки за пріоритетними напрямами. Ці системи повинні включати відповідні заходи на рівні законодавчої та виконавчої влад. На законодавчому рівні мають бути вирішені питання щодо заборон та обмежень, які стосуються діяльності будь - якого іноземного інвестора на території України, на рівні виконавчої влади - прийняті конкретні рішення щодо умов діяльності на українському ринку капіталів кожного з іноземних інвесторів з урахуванням визначених для кожного з них пріоритетів інвестування та діючих міжурядових і міжгалузевих угод тощо.

        Відомо, що питання забезпечення контролю з боку держави за підприємствами, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, вирішується шляхом збереження підприємства у повній або частковій державної власності, ступінь участі у власності якого дозволяє здійснювати цей контроль. У зв'язку з останнім особливої гостроти набуває питання щодо прискіпливості періодичного перегляду Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація який не допускається.

        З огляду на досвід інших держав було б також доцільно розробити і затвердити в законодавчому порядку перелік галузей і сфер діяльності, що закриті для іноземного інвестування повністю, а також частково. Ця доцільність продиктована поширенням приватизаційних процесів, зростанням обсягів іноземного інвестування, а також розпорошеністю різних заборон та обмежень щодо іноземного інвестування по багатьох законодавчих актах України, що досить-таки незручно для іноземних інвесторів. При можливому формуванні такого переліку в Україні необхідно враховувати наступні чинники: галузеві та регіональні пріоритети держави щодо розвитку її економіки, які мають бути визначені на основі ретельного аналізу конкурентоспроможності кожної з галузей; потенційні джерела фінансування галузей економіки України; необхідні і достатні обмеження щодо надходження іноземного капіталу в економіку України.

ВИСНОВКИ

Чим активнішим є інвестиційний процес в країні, тим швидше здійснюються ефективні  ринкові перетворення і відбувається економічний роз-виток. Інвестиційні процеси поліпшують не тільки загальні макроекономічні, а й соціальні показники розвитку країни. Як показує досвід західних країн, над-ходження іноземних інвестицій повинні сприяти розвитку економіки країни, оздоровленню платіжного балансу за рахунок поточних операцій, техно-логічному оздоровленню економіки і росту досягнень науково-технічного прогресу.

Проте в ході написання курсової роботи було визначено не тільки позитивні, а й негативні наслідки  залучення  іноземних інвестицій для країн-реципієнтів  і країн-резидентів.

Дослідження умов залучення іноземних інвестицій в Україну показало, що іноземним  інвесторам дуже важливо, щоб у країні-реципієнті були створені визначені умови для  їхньої діяльності.

Україна дедалі більшою мірою інтегрується у світовий економічний простір. Становлення нових та  успішний розвиток діючих фінансових інститутів у процесі цієї інтеграції істотно  залежить від інвестиційної привабливості  країни. До основних  причини невисокої  інвестиційної  привабливості України  відносять: недосконале законодавство, митна та регуляторна системи; тривалість і громіздкість процедури реєстрації підприємств; громіздка дозвільна система; велика кількість видів діяльності, що підлягають ліцензуванню; відшкодування ПДВ; значний податковий тиск; бюрократизм; невпорядкованість питань захисту інтелектуальної власності; відсутність сучасних фінансових інструментів; недостатній розвиток приватних організацій; рейдерство; низькі стандарти корпоративного управління.

Таким чином, для створення сприятливого інвестиційного клімату необхідні  визначеність, в першу чергу, у  законодавчій та економічній сферах, а також тривалий період часу, що буде сприяти розвитку міжнародного інвестиційного співробітництва, збільшенню припливу інвестицій через границю і їхнє ефективне використання.

    Аналіз рівня інвестування в Україні дозволяє зробити висновки, що він є недостатнім. Обсяги іноземних інвестицій не відповідають тій нормі, яка забезпечує нормальне функціонування держави (за підрахунками експертів, річний обсяг інвестицій до країни протягом року має дорівнювати 20 млрд. дол. США, при тому, що в Україні такий обсяг за 2012 рік склав 6,013 млрд. дол. США, що на 7,2% менше, від показника за 2011 рік (6,480 млрд.дол. США).

Оцінка  географічної, галузевої структури  та міжнародної інвестиційної позиції  також свідчить про наявність  ряду проблем. По-перше, інвестиції в  Україну недостатньо спрямовані на розвиток інноваційної економіки  та на підвищення конкурентоспроможності країни. Переважна більшість коштів іде на нетехнологічне виробництво або сировинні галузі. По-друге, значна частка інвестиції в Україну має спекулятивний характер. По-третє Україна є чистим боржником. По-четверте, знижуються темпи росту інвестицій в основний капітал, внаслідок чого знижуються позиції України в суверенних кредитних рейтингах, звужується доступ вітчизняних компаній до кредитних боргових ресурсів, погіршується інвестиційний клімат в Україні.

Ефективність  інвестування в українську економіку  у даній роботі була оцінена з  точки зору макроекономічного розвитку України, законодавчого регулювання, перевірок, реєстрації технічних умов, отримання дозволів, технічного регулювання, рівня корупції та хабарництва. Незважаючи на позитивні ознаки створення сприятливих умов для зростання бізнесу та поліпшення інвестиційного клімату, ефективність інвестування в Україну не можна вважати задовільною. Країна має значно більший потенціал.

Головну роль у процесі підвищення  ефективності інвестування в Україну має відігравати  держава.  Саме вона повинна в  масштабах усієї  країни визначити  перспективні напрями  та об’єкти  інвестування і створювати  умови  для виконання відповідних державних  програм (у даній роботі було розглянуто Державну цільову економічну програму розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки) незалежно від джерел фінансування інвестицій. Для цього у неї є відповідні важелі сприяння залученню іноземного капіталу (додаток Ж).

Проте у програмі не згадується про таку існуючу проблему, як інвес-тування в розвиток інфраструктури туризму, національний імідж та національ-ний бренд. Адже в ході написання курсової роботи було визначено, що особ-ливу увагу слід приділити інформаційному забезпеченню залучення іноземних інвестицій як найслабшій  ланці у діючому механізмі регулювання цього процесу.