Економічна ефективність виробництва і реалізації соняшника

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................................

РОЗДІЛ 1. СТАН РОЗВИТКУ ТА ПРОБЛЕМИ ВИРОБНИЦТВА СОНЯШНИКУ В УКРАЇНІ................................................................................

1.1 Народно - господарське  значення, розвиток та розміщення  виробництва соняшнику в Україні………………………………………………………………

1.2 Економічна ефективність виробництва соняшнику, її показники та методика визначення……………………………………………………………..

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА.................................................................................................

2.1 Організаційна характеристика  підприємства, спеціалізація та  інтенсифікація виробництва……………………………………………………

2.2 Стан та ефективність  використання земельних, трудових  та матеріальних  ресурсів...................................................................................................................

2.3 Фінансовий стан та  ефективність роботи підприємства..............................

РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА І РЕАЛІЗАЦІЇ СОНЯШНИКУ............................................................................

3.1 Стан та розвиток  основних галузей «Нове життя»……. ............................

3.2  Особливості технологія  виробництва соняшнику………………………..

3.3 Економічна ефективність  вирощування соняшнику...................................

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ........................................................................

Список використаних джерел………………………………........

ДОДАТКИ.............................................................................................................

 

ВступАктуальність теми. Україна належить до тих країн, де традиційно вирощуються олійні культури і насамперед, соняшник, який входить до структури сівозмін природно-кліматичних зон Степу, центрального та східного Лісостепу. Під ними зайнято понад 90 % посівних площ усіх вирощуваних в Україні олійних культур.

Продукт переробки соняшнику – високоякісна макуха – використовується в кондитерській промисловості для одержання халви і деяких інших продуктів харчування, а низькоякісна макуха застосовується у тваринництві, як цінний корм. У багатьох господарствах України соняшник у суміші з посівами різних культур використовується для одержання зеленої маси на корм худобі.

Від своєчасно проведеного аналізу виробництва продукції, залежить оцінка діяльності підприємства з використання наявних можливостей збільшення виробництва продукції, а також повнота і реальність виявлення резервів і як результат цього – збільшення виробництва продукції, зниження її собівартості, зростання прибутку та рентабельності підприємства, тому обрана тема є актуальною.

Метою курсового проекту є комплексний розгляд ефективності виробництва соняшника через призму діяльності об’єкту дослідження, виявлення основних недоліків та пошук шляхів її покращення на основі здійснення ряду заходів з інтенсифікації на підприємстві.

Завданнями дослідження, в результаті виконання яких досягається поставлена мета, є:

• аналіз організаційної характеристики підприємства, спеціалізації та інтенсифікації;
• аналіз стану та ефективності використання земельних, трудових та матеріальних ресурсів виробництва;
• аналіз фінансового стану та ефективності роботи підприємства;
• аналіз динаміки й виконання плану врожайності соняшнику;
• аналіз впливу посівних площ і урожайності на валове виробництво соняшнику;
• шляхи підвищення  ефективності виробництва соняшника;

Об’єктом курсового проекту є виробничо-господарська діяльність ПСП «Нове життя» Валківського району Харківської області.

Предметом дослідження є наукові, методичні, технічні і технологічні основи ефективності вирощування, збирання і реалізації соняшнику в умовах реально діючого сільськогосподарського підприємства.

У ході виконання курсової роботи були використані наступні методи: монографічний, табличний, метод порівняння, графічний, метод спостереження тощо.

Інформаційними джерелами для написання курсового проекту є праці вітчизняних і зарубіжних науковців з обраної теми; науково-нормативні довідники; підручники з організації та ефективності виробництва, аналізу господарської діяльності, фінансів підприємства, фінансового аналізу і статистики; річна фінансова і квартальна статистична звітність підприємства за 2010-2012 рр.

Обсяг і структура роботи. Курсовий проект  виконаний на сторінках друкованого тексту, містить  33  таблиці, складається зі вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій та списку використаних джерел з    найменувань.

 

 

Розділ I. СТАН РОЗВИТКУ ТА ПРОБЛЕМИ ВИРОБНИЦТВА СОНЯШНИКУ В УКРАЇНІ

1. Народно - господарське значення, розвиток та розміщення виробництва соняшнику в Україні

Батьківщиною соняшнику вважають південно-західну частину Північної Америки, де й нині ростуть його дикі форми. В інші країни його завезли на початку XVIII ст. і тривалий час (понад 125 років) вирощували як декоративну рослину і з метою одержання насіння, яке використовували як ласощі замість горіхів. Першу спробу використати насіння соняшнику для отримання олії зробив у 1829 р. житель слободи Олексіївка Воронезької губернії селянин Д. С. Бокарьов. Відтоді й починається історія окультурення дикого соняшнику, а безроздільний пріоритет у формуванні культурного високоолійного соняшнику належить ученим колишнього Союзу. Особливо велика заслуга в його окультуренні В. С. Пустовойта, Л. А. Жданова, зусиллями яких олійність насіння соняшнику вдалося підвищити з 30-33 до 50 - 53 % і при цьому створити високоврожайні, стійкі проти шкідників і хвороб сорти. До багатьох держав світу олійний соняшник був завезений з колишнього СРСР.

Тепер олійний соняшник поширений на всіх континентах земної кулі. За даними ФАО, світова площа його посівів становить понад 14,5 млн. га. На великих площах його висівають в Україні, Аргентині, США, Китаї, Іспанії, Туреччині, Румунії, Франції та багатьох інших державах.

Основною олійною культурою, що вирощується ж в Україні є  соняшник. У складі всіх олійних культур він займає 70% посівної площі і  85% валового збору. Із насіння соняшнику виробляється приблизно дві третини всієї рослинної олії.

Олія має важливе народногосподарське значення. Її споживають як цінний харчовий продукт у натуральному вигляді, широко використовують у харчовій, текстильній, лакофарбовій, парфумерній та інших галузях промисловості для виробництва маргарину, оліфи, мила, стеарину, лінолеуму тощо.

Макуха та шрот (відходи переробки насіння) – цінний корм для сільськогосподарських тварин. Соняшник також вирощують на силос та зелену масу. [2 ]

У державних закупівлях насіння олійних культур його питома вага досягає 96%. У валовому виробництві олії 98% припадає на соняшникову.

Насіння соняшнику містить 50-56% олії (від сухої маси насіння) та 16,5% протеїну. Олія має високі смакові якості, за засвоюваністю (86-91%) та калорійністю (929 ккал) значно краща за інші жири. Вона містить до 62% біологічно активної ліноленової кислоти, вітаміни А, Д, Е, К. Вживають олію безпосередньо в їжу, при виробництві маргарину, консервів, кондитерських виробів. Нижчі її сорти застосовують при виготовленні оліфи, фарби, лаків, мила тощо.

При переробці насіння соняшнику на олію як побічну продукцію одержують близько 33% макухи, яка містить 33-36% білка, 5-7% жиру, багато мінеральних солей та вітамінів. Кошики соняшнику, вихід яких становить 56-60% врожаю насіння. Після обмолочування згодовують великій рогатій худобі та вівцям. За поживністю вони аналогічні сіну. Соняшникова лузга (16-22% від маси насіння) є сировиною для виробництва етилового спирту, кормових дріжджів та фурфуролу, що застосовується для виготовлення пластичних мас, штучних волокон та інше [1].

Соняшник широко використовують і як кормову культуру. Його зелену масу в суміші з бобовими та іншими культурами застосовують для годівлі великої рогатої худоби, а також силосують.

За 1 га посіву соняшнику при врожайності 20 ц/га можна одержувати до 10 ц. олії, 8 ц. шроту або макухи, 12 ц. сухих кошиків, 4ц. лузги, 35-40 кг меду.

Соняшник – одна з прибуткових технічних культур України з найвищим рівнем рентабельності серед сільськогосподарських культур. Так, у 2012  році було вироблено 8387,1 тис.т. насіння соняшнику, тому він посідає особливе місце в економіці та формуванні експортного потенціалу країни. Порівняно високий рівень рентабельності вирощування цієї культури, що зумовлено мінімальними виробничими витратами і порівняно високою реалізаційною ціною, стимулював значне розширення посівних площ. Якщо в 2010  році посіви товарного соняшнику становили 4572 тис. га, то в 2012  році вони зросли  на 13 % і досягли 5194 тис. га. Урожайність за аналізований період підвищилася  від 15,0 до 16,5 ц/га в масі після доробки, або на 10%.Проте порівняно з 2011 роком,коли урожайність  становила 18,4 ц/га ,у 2012 вона знизилася на 10 %. Валовий збір зріс від 6772  тис.тонн  до 8387  тис. тонн, або на 23,8 % [13].

Виробництво цієї культури в Харківській області в 2010  році становило  703,1 тис. т. Окрім харківської  області основними виробниками соняшнику також є Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Кіровоградська та Запорізька  області, що забезпечують дві третини всього валового виробництва соняшнику на Україні [10].

Зниження урожайності соняшнику зумовлене насамперед фінансовими та матеріально-технічними нестатками господарств. Більшість з них не забезпечені і не здатні забезпечити себе технічними засобами, пально-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин, мінеральними добривами тощо. Водночас не завжди дотримуються необхідного чергування культур у полях сівозміни, що є винятково важливим саме для соняшнику з огляду на високий рівень винесення цією культурою поживних речовин з ґрунту, а також сприйнятливістю до хвороб при частому висіванні її на тій самій площі. За свідченнями спеціалістів, соняшник можна повторно висівати на одному полі не раніше як через 7-8 років [12 ].

Поряд із зниженнями урожайності, великий вплив на валовий збір соняшнику мають втрати при збиранні, транспортуванні, заготівлі та зберіганні.

Незважаючи на зниження урожайності, частка соняшнику у валовій продукції рослинництва  залишається більш стабільною. Тому за цих умов соняшник залишається найбільш “ліквідною” сільськогосподарською культурою, здатною приносити реальний доход як “живими” грішми, так і засобами виробництва [12].

 

2. Економічна ефективність виробництва   соняшнику

 

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня життя населення. Досягнення цієї мети вимагає насамперед вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в забезпеченні зростання і сталості виробництва для повнішого задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості – в сировині.

На сучасному етапі проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва є визначальним фактором економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об’єктивних економічних законів, яка проявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва – це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої у засобах виробництва праці.

Як економічна категорія ефективність виробництва нерозривно пов’язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення України. Тому підвищення ефективності суспільного виробництва характеризується збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Підвищення економічної ефективності забезпечує зростання доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці та поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі.

Підвищення ефективності сільського господарства має народногосподарське значення і є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і дальшого зростання результативності економіки України.

Як економічна категорія критерій ефективності відображує основну мету виробництва, суть якої полягає в нерозривній єдності кількісної і якісної оцінки. Ефективність виробництва з кількісного боку характеризується системою економічних показників, між якими повинна бути відповідність щодо змісту та методики обчислення.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції треба визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів, необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. При цьому економічну ефективність сільськогосподарського виробництва необхідно вивчати у відповідності з вимогами економічних законів, що його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

Зокрема, професор О. Богуцький головним напрямом вирішення проблеми підвищення урожайності  соняшника  вважає забезпечення інтенсифікації землеробства, провідне місце в якій надає хімізації. За останні роки в наслідок зменшення кількості внесених мінеральних та органічних добрив, низької культури землеробства зменшилася родючість ґрунтів – вміст гумусу складає в середньому майже 3,2%. Кризове становище господарств, відсутність коштів, скорочення поголів’я великої рогатої худоби призвело до зменшення можливостей удобрювати ґрунти. Так, у 2008 році, за даними Держкомстату України, на 1 га посівів в Україні вносили в середньому лише 32 кг мінеральних та 0,8 тони органічних добрив, тоді, як у 1990 році – 109 кг та 8,6 тон відповідно. І це при тому, як свідчать дані наукових досліджень, що половину приросту врожаю одержують за рахунок достатнього і обґрунтованого використання добрив.