Деякі аспекти розвитку природніх монополій. “Псевдоприродні” монополії

Але є в описуваному методі регулювання й недолік: установлюваний державою рівень цін ніяк не зв'язаний із середніми витратами, тобто він може волею держави закріпити й одержання економічних прибутків (малюнок 1а), і несення збитків (малюнок 1б). Обидва варіанта небажані. Наявність у природнього монополіста постійних економічних прибутків рівносильне податку на споживачів. Оплачуючи завищені ціни вони збільшують свої витрати з усіма негативними наслідками, що звідси випливають (скороченням попиту на їхню продукцію, зниженням конкурентоспроможності й ін.).

Але ще небезпечніше, мабуть, закріплення збитків. Покривати  їх у довгостроковому аспекті  природній монополіст може тільки за рахунок державних субсидій, інакше він просто розориться. А це відкриває  широку дорогу марнотратності. Як тільки на прибуток так чи інакше немає  надій, а держава однаково покриє збитки, монополіст може одержати вигоду лише за рахунок розтринькання державних  коштів. Найвищі оклади менеджерам, роздуті штати, величезні представницькі витрати — усе це сховані форми збагачення за рахунок скарбниці. Інакше кажучи, Х-Неефективність у цьому випадку досягає найвищого рівня.

 

2.2.4. Забезпечення самоокупності

 

 

Іншим орієнтиром установлення максимальних цін може бути точка  перетину кривої середніх витрат і лінії попиту (Р =АТС=D). Оскільки середні витрати в цьому випадку точно дорівнюють продажній ціні, природній монополіст працює в цьому випадку без збитків і прибутків. Таким чином, знімається основна проблема попереднього методу регулювання.

На Мал. 2 видно, що й цей підхід до регулювання вирішує завдання приросту виробництва (Q >Q ) і зниження ціни (Р <Р ). Однак правило МС=МR цього разу діє проти регулювальних органів. До точки перетину кривої граничних витрат і нової, обумовленої державним фіксуванням цін кривої граничного доходу МR , збільшення виробництва вигідно монополістові. Але після цієї точки (N) кожний зайвий виробничий товар буде викликати більше витрат, чим приносити доходів (МС>МR). Очевидно, що монополіст усіма правдами й неправдами буде прагнути зупинити виробництво на рівні Q і не доводити його до Q . Оскільки попит при ціні Р складе саме Q , то на ринку виникне дефіцит (Q > Q ).

 

Мал. 2 – Регулювання цін продукції природньої монополії з метою забезпечення беззбитковості виробництва

Другий підхід до цінового регулювання теж не ідеальний. У  чистому вигляді він викликає товарні дефіцити й вимагає тому додаткових примусових заходів по відношенню до монополістів.

 

2.3. Закон України “Про природні монополії”

 

2.3.1. Загальна сутність Закону, та інші нормативні акти

 

Закон України “Про природні монополії” визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні.

Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної  монополії, на основі збалансування  інтересів суспільства, суб'єктів  природних монополій та споживачів їх товарів.

Законодавство України про  природні монополії складається  з цього Закону, Повітряного кодексу  України, Кодексу торговельного  мореплавства України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про транспорт", "Про трубопровідний транспорт", "Про залізничний  транспорт", "Про електроенергетику", "Про державне регулювання у  сфері комунальних послуг", інших  законів України, що встановлюють особливості  здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій. Треба зауважити, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить цей Закон, то застосовуються правила міжнародного договору.

 

 

2.3.2. Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій

 

 

Державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 Закону “Про природні монополії”, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно нього.

У випадках, встановлених законом, державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

 Якщо діяльність суб'єктів природних монополій, яка підлягає регулюванню згідно з цим Законом, спрямована на задоволення потреб окремого регіону, то функції державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, визначені Законом, можуть бути делеговані в установленому порядку Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям з наданням їм повноважень.

Державний контроль за додержанням  законодавства про захист економічної конкуренції у сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

Громадський контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій здійснюють об'єднання споживачів у порядку, встановленому законодавством.

Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, сприяють здійсненню об'єднаннями споживачів громадського контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій.

 

2.3.3. Предмет та принципи регулювання діяльності суб'єктів природних монополій 

 

Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій  згідно з цим Законом є:

а) ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

б) доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

в) інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.  

Регулювання діяльності суб'єктів  природних монополій здійснюється на основі таких принципів:

а) гласності та відкритості процедур регулювання;

б) адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії;

в) самоокупності суб'єктів природних монополій;

г) стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них;

д) забезпечення захисту прав споживачів – це взагалі можна вважати одним з найголовніших аспектів регулювання монополій.

При регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій  також враховуються: витрати, які  згідно з законами про оподаткування  відносяться на валові витрати виробництва  та обігу; податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів; вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів; очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами); віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів; відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів; державні дотації та інші форми державної підтримки.

 

 

2.3.4. Сфери діяльності суб'єктів природних монополій

 

 

Відповідно до Закону “Про природні монополії” регулюється діяльність суб'єктів природних монополій у таких сферах:

а) транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

б) транспортування природного і нафтового газу трубопроводами;

в) розподіл природного і нафтового газу трубопроводами;

г) зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу (ліцензійними умовами);

д) транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

є) передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами;

ж) розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами;

 з) користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

д) управління повітряним рухом;

є) централізованого водопостачання та водовідведення;

ж) транспортування теплової енергії;

з) спеціалізованих послуг у річкових, морських портах, морських рибних портах та аеропортах відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України;

и) захоронення побутових відходів.

Зведений перелік суб’єктів природних монополій ведеться Антимонопольним комітетом України на підставі реєстрів суб’єктів природних монополій у сфері житлово-комунального господарства, що формуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, а в інших сферах, в яких діють суб’єкти природних монополій – національними комісіями регулювання природних монополій у відповідній сфері або органами виконавчої влади, що здійснюють функції такого регулювання до створення зазначених комісій.  

 

3. Світова практика регулювання природних монополій

 

 

В ринкових країнах суб'єкти природних монополій перебувають  під пильним контролем держави та спеціальних регулюючих агенцій і піддаються системним заходам державного регулювання на предмет забезпечення якості й ринкової ціни їх товарів і послуг. Природні монополії в цивілізованих ринкових державах підлягають методам державного регулювання, серед яких – антимонопольні заходи, спрямовані на запобігання зловживання монопольним становищем, врегулювання якості, ціни й процедур розподілу продукції і послуг у сфері природних монополій, до яких належить водопостачання, поштові послуги, послуги з телефонізації, комунальна сфера, електрифікація.

Однак, практика показує, що механічне перенесення господарських форм, у тому числі й регулювання, з одного соціально-економічного середовища в інше часто не дає бажаного результату. Це й зрозуміло, адже вони виникають у різних і неповторних умовах. Передумовою успішного запозичення чужого досвіду є його критичне переосмислення. Що виражається зокрема, в адаптації до специфічних умов нового середовища й завданням економічної політики.

У розвинених країнах з  ринковою економікою правові системи  регулювання природніх монополій  удосконалювалися протягом багатьох років, тому вони, звичайно пішли далеко вперед у порівнянні з украхнським законодавством. Можна виділити дві основні форми  державного регулювання природних монополій при збереженні в них переваги приватного капіталу:

 а) організація конкурсів за вхід на монопольний ринок;

 б) цінове регулювання діяльності безпосередньо на ринку.

 

3.1. Конкуренція за монопольний ринок

 

 

 Конкуренція на монопольному ринку організується у формі конкурсу (аукціону). Його переможець здобуває виключне право виробництва в масштабах країни або на локальному ринку. Конкурс на вхід у галузь природньої монополії був уперше теоретично проаналізований англійським економістом Є. Чедвіком. Його дослідження, реанімовані наприкінці 60-х років відомим американським економістом Г. Демзецом, у наш час викликали потік літератури.

При достатній кількості  учасників конкурсу за входження  на ринок і відсутності змови, суперництво між ними може привести до усунення монопольних цін. Переваги такої форми контролю над природніми монополіями іноді вбачаються, по-перше, у простоті й ефективності механізму  розкриття приватної інформації компаній-виробників, по-друге, у підпорядкуванні  їх діяльності запитам споживачів, а не регулювального органа, по-третє, у скороченні ролі останнього до мінімуму. Однак перераховані переваги скоріше  бажані чим дійсні. За гаданою простотою  самого принципу проведення конкурсу криються складності методологічного  й змістовного плану на стадії розробки його умов і процедури. Роль регулюючого органа і його вплив  на цілі компанії нітрохи не менше (а  отже, нітрохи не краще або не гірше), чим при інших формах регулювання - адже саме в його прерогативи входить  формулювання умов і проведення конкурсу, відстеження заключеного на його основі контракту.

Крім того, ефективну конкуренцію  за вхід на ринок можна організувати не на будь-якому монопольному ринку. Зокрема її обмежують високий  розмір і безповоротний характер витрат по участі в конкурсі, які  тому повністю або частково слід компенсувати державі.

Конкурентна боротьба за ринок  галузей природніх монополій  існує в 37 країнах. У Франції ця практика нараховує більш ніж  столітню історію. Ще в 1882 р. був укладений  контракт із братами Перр'е, які зобов'язалися  поставляти воду в Париж протягом 15 років. Зараз близько 70% населення  забезпечується водою приватними фірмами.

Переможець конкурсу отримує  можливість здійснювати діяльність на правах оренди або концесії. Більш  поширена оренда, при якій активи (мережа й т.п.) або належать державі (центральним  або місцевим органам влади), або  створюються за його рахунок, а втримуються  й управляються приватною компанією. При концесії приватна фірма здійснює інвестиції в розвиток і підтримка мережі із власних або позикових фондів. Контракти заключаються на різні терміни, що, як правило, тим триваліші, чим більше коштів компанія вкладає у виробництво. Звичайно термін дії концесії достатній для повної окупності вкладень, після чого система може бути викуплена державою (муніципалітетом). Концесії типові для організації водопостачання, залізничних перевезень, телефонного зв'язку.