Державне регулювання підприємницької діяльності в країнах з розвиненою економікою

Зазначені заходи в оподаткуванні спрямовувались головно на послаблення податкового тягаря для корпорацій і взагалі для одержувачів великих доходів. Такі податкові реформи дозволили значно збільшити суму коштів, що залишаються у розпорядженні компаній і фізичних осіб після сплати податків, розширивши можливості реінвестування доходів, фінансування капіталовкладень, створення нових підприємств (перш за все у галузях з передовими технологіями).

Теза про нейтральність оподаткування якнайповніше реалізована в американській податковій реформі 1986 р. Від 1 січня 1986 р повністю скасовувалася податкова знижка на інвестиції (введена 1962 р.); ґрунтовні зміни вносилися в амортизаційні правила: збільшилися терміни списання багатьох видів устаткування, житлових і нежилих будівель. Тим самим підприємства позбавлялися великих податкових пільг, що полегшували їм фінансування інвестицій. Це - з одного боку.

З другого - новий податковий закон замінив діючу до його ухвалення 14-розрядну шкалу граничних ставок прибуткового податку (від 2 до 50 %) спочатку (1987) п'ятьма ставками (від 2 до 38,5 %), а з 1988 р. - двома (15 і 28 %); іншими словами, максимальна ставка оподаткування порівняно з 1986 р. зменшувалася майже вдвічі (у жовтні 1990 р. Конгрес США ухвалив рішення про підвищення максимальної податкової ставки для вищих категорій доходів до 33 %). Високу ставку на прибуток корпорацій від 1 липня 1987 р. знизили від 46 до 40 %, а від 1 липня 1988 р. - до 34 %. Замість 4-розрядної шкали ставок на прибуток до 100 тис. дол. у 1988 р. введені дві ставки на прибуток до 75 тис. дол.: 15 - на перші 50 тис. дол. і 25 % - на наступні 25 тис. дол. Понад цю суму діє максимальна ставка - 34 %.

Даний податковий кредит на приріст НДДКР має той стимулюючий ефект, що ця знижка нараховується не від всієї суми витрат на НДДКР, а лише від їх приросту. Зрозуміло, що це заохочує компанії до активнішого нарощування витрат на наукові дослідження. Реформа 1986 р. скоротила розмір податкового кредиту на приріст НДДКР від 25 до 20 %. Причому чіткіше класифікували витрати на НДДКР, до яких ця знижка застосовується. До такого роду витрат належать лише ті види, які пов'язані зі створенням нових продуктів або технологій, поліпшенням функціональних характеристик виробу, забезпеченням його більшої надійності і кращої якості. Знижка не поширювалась на витрати, пов'язані тільки зі зміною типу продукту, сезонними та іншими модифікаціями.

Резюмуючи, можна сказати, що у всіх розвинених країнах ще всередині 1950-х років намітився, а потім і повною мірою відбувся перехід від спорадичних, не досить узгоджених між собою (а іноді й суперечливих один одному) способів державного втручання в інвестиційний процес до синхронізованої в часі і просторі, і заснованій на строгому науковому опрацьовуванні, системі заходів державного регулювання капіталовкладень. Рішення про ті або інші стратегічні напрями використання регулюючого інструментарію, про будь-які конкретні акції інвестиційної політики приймаються урядовими органами після серйозних консультацій з представниками дослідних установ, банків і корпорацій і з урахуванням підсумків ретельного аналізу тенденцій економічного розвитку.[13]

Таким чином, ми можемо спостерігати реальні вимоги до попередньої всебічної оцінки дії намічених актів державної політики на господарське зростання, на структурні зрушення в економіці, на піднесення конкурентоспроможності національних фірм.

Украй важливо мати на увазі, що навіть за умов жорсткого структурного регулювання 1960-1970-х років, коли пільги (по окремих галузях, регіонах, видах устаткування), що селективно надавалися, справляли суттєвий вплив на інвестиційні вибори підприємців, однак остаточне рішення залишалося за суб'єктом господарювання. Проте, починаючи від середини 1960-х років, частка державних капіталовкладень, попри їх значущість у вирішенні загальногосподарських проблем (зокрема, для розвитку інфраструктури), в більшості країн з'являється тенденція до скорочення, паралельно зростають масштаби приватизації державної власності.

У системі інструментів державного регулювання інвестицій відбулися перенесення акценту на податково-амортизаційні заходи, перехід до їх переважного використання (порівняно з субсидіями, позиками і пільговими кредитами). Це пов'язано з рядом чинників.

По-перше, податково-амортизаційний інструментарій через свою специфіку дозволяє справляти ширшу і всеосяжну дію на інвестиційний процес (охоплюючи одночасно великий набір галузей і регіонів і зачіпаючи всі, або майже всі, підприємства).

По-друге, цей інструментарій піддається точнішій настройці, дозволяючи з вельми високою вірогідністю прогнозувати результати державної політики.

По-третє, дешевший, оскільки його застосування не тягне за собою зростання прямих державних асигнувань (що, зрозуміло, украй актуально за умов дефіцитності державних бюджетів).

Охарактеризована вище система податкових пільг для інвесторів відрізняється тим, що кожна пільга має чітку цільову спрямованість.

Наприклад, податкова знижка стосовно інвестицій в нове устаткування надається лише після введення цього устаткування в експлуатацію; знижка на приріст НДДКР - тільки у зв'язку з фактом реального здійснення відповідних витрат. Причому право на одержання податкової пільги реалізується автоматично, бо закріплене законодавством і його не потрібно обґрунтовувати і підтверджувати в яких-небудь інстанціях. Державні відомства ведуть офіційний статистичний облік і аналіз податкових пільг.

Зрозуміло, що ключове питання - адаптація світового досвіду до українських реалій. У найзагальнішому вигляді можна стверджувати, що найбільш прийнятне для України пристосування досвіду другого етапу розвитку регулювання, що наголошувався. Слід сказати, що плідна і характерна для третього етапу ідея нейтральності податкової системи (з її постулатами невтручання в ухвалення рішень господарськими агентами, однакового оподаткування доходів незалежно від форм вкладення капіталу і галузі економіки, обкладення саме реальних, тобто з урахуванням інфляції, доходів) навряд чи здатна ефективно реалізуватися в господарській системі, що перебуває на стадії незрілості ринкових відносин. Нейтральне оподаткування - атрибут розвиненого ринку.

Практика свідчить, що головні об'єкти дії регулюючих інструментів - галузі, які перебувають у стані стагнації (вуглевидобування, металургія, суднобудування, старі галузі машинобудування) і нові (свого часу такими і для проаналізованих країн були радіоелектроніка, телекомунікацій, виробництво конструкційних матеріалів). Саме компанії цих двох груп галузей якнайбільше потребували державної підтримки у фінансуванні своїх капіталовкладень: господарські одиниці першої групи - в раціоналізацію і модернізацію виробництва, другий - у розширенні виробничих потужностей.

Стосовно галузей першої групи, як правило, капіталомістким, зручним інструментом стимулювання служить така знижка на інвестиції в нове устаткування (за розмірами це 4-10 % загальної суми нарахованого податку залежно від термінів служби устаткування і кон'юнктурної ситуації), право на одержання якої настає з часу введення устаткування в експлуатацію (а не під час закупівлі). Остання обставина, зрозуміло, сприяє швидкому освоєнню цього устаткування. Для стимулювання ж капіталовкладень в нові, швидкорослі, галузі краще пристосовані різні форми прискореної амортизації. Амортизаційні пільги можуть бути надані на нетривалий термін (до двох років) з тим, щоб підвищити рентабельність інвестицій у перші роки освоєння нових технологічних процесів і нових видів продукції.

Ці моменти слід враховувати в сучасній українській інвестиційній політиці, як, втім, і таку обставину, що предметом особливої турботи держави в сучасній ринковій економіці є розвиток сфери малого і середнього бізнесу. Для надання допомоги цій групі підприємств (зайнятих і в машинобудуванні, і в легкій промисловості, і головно в нових наукомістких галузях) широко використовуються найрізноманітніші пільги: право особливих амортизаційних списань, що не поширюються на інші галузі економіки; пільгове кредитування за рахунок державних коштів і гарантованих кредитів комерційних банків (оскільки ці підприємства не володіють достатніми можливостями самофінансування); система державних субсидій на найрізноманітніші цілі, зокрема, на фінансування дослідних проектів, найму кваліфікованого персоналу, купівлі високопродуктивного устаткування.[13]

4.Адаптація позитивного  світового досвіду  державного  регулювання підприємництва до  українських умов регулювання

Вплив глобалізації на інноваційні процеси в економіці України

Ефекти глобалізації достатньо виразно виявляються і в Україні. Основні імпульси економічного зростання в такому господарському центрі, як Київ з 70 % українського капіталообігу виходять сьогодні зі сфери послуг, з інноваційних консалтингових підприємств і підприємств фінансового сектору, підприємств з виробництва програмного комп'ютерного забезпечення і засобів зв'язку, а також з управлінського сектору приватних і державних установ. Нові робочі місця створюються в простих низькооплачуваних галузях сфери послуг, особливо в секторі торгівлі і постачання, на фірмах забезпечення безпеки. Територіально їх агломерація концентрується в центрі міста. Централізація регіональних і національних структур управління, концентрація представництв іноземних компаній підсилюють процеси територизації.

Зростання кількості зайнятих у виробничому секторі стагнує, проте численні імпульси з боку приватних підприємств вже відчуваються, наприклад, у житлово-будівельному секторі, що динамічно розвивається. Звичайно, фінансова криза багато в чому пригальмувала або навіть зупинила вже помітні процеси розвитку. З іншого боку, скорочення імпорту у зв'язку з ненормально високим митним збором і податками надало українським підприємствам нові можливості зайняти ці ніші, що звільнилися. Вислови багатьох західних менеджерів це підтверджують.

Іноземні підприємства у виробничому секторі намагаються виходити на ринки України з новими видами продукції. Поєднання нових продуктів зі вживаною на українських підприємствах технологією часто виявляється складним і навіть неможливим через технологічні відмінності в рівні виробництва. Тому західні підприємства намагаються придбати прості комплектуючі в українських постачальників. Проблематичними тут є відмінності, що зберігаються дотепер, як початкові матеріали і відсутність довгострокової надійності.

Істотний прогрес у сфері виробничої співпраці досягається за допомогою ретельної підготовки і перепідготовки українських фахівців, часто за кордоном на якісному західному устаткуванні. Після цього якість продукції повністю відповідає західним зразкам. Цікаві спостереження дає прийом українських фахівців на заводи і підприємства, побудовані західними фірмами, що збільшується. Молоді фахівці з хорошою освітою, одержаною в українських вузах, переймають в більшості випадків особливо ціновану на Заході кваліфікацію, навики, персональну відповідальність, інноваційну орієнтацію і самосвідомість. Ці якості відрізняються від колективних, коли людина не ухвалює самостійних рішень, персональна відповідальність від нього не потрібна, коли існує абсолютно інша підприємницька культура.

Численні приклади доводять, що молодь в Україні швидко сприймає нові технології і розвивається самостійно. Процеси розподілу фірм приводять до створення самостійних підприємств з ринковою стратегією. Деякі іноземні підприємства відокремлюють такі відділи, як бухгалтерія, пакування, транспорт тощо. Керівництво цими структурами беруть на себе відповідальні співробітники, що вже одержали певний досвід під час роботи на іноземній фірмі. Основні господарські зв'язки складаються при цьому між підприємством, що розділилося, і заснованими українськими фірмами, які належать винятково українським громадянам. Такі приклади пояснюють значне зростання в підприємствах сфери послуг. Таким чином, сьогодні виникли абсолютно нові виробничі форми і відносини.

Більшість ефектів економічною зростання доводиться перш за все на таке вузлове місто, як Київ, через високу концентрацію державних інститутів, приватних вітчизняних та іноземних підприємств. Економічне зростання, характерне для попередніх років, загальмувалось кризою серпня 1998 р. і, безумовно, 2009 р., тому сьогодні українськими та іноземними підприємствами мають розроблятися нові стратегії розвитку з урахуванням умов, що змінилися.

Цікаве помітне підвищення економічної активності в деяких периферійних районах, особливо в таких регіонах, як Донецька, Харківська, Дніпропетровська, а також в енерго- і ресурсодобувних районах Донбасу. Тут середні темпи економічного зростання, на думку багатьох підприємців, навіть вищі, ніж у Києві. Вже згадувані стагнаційні процеси, які виражаються переважно в консервативній економічній політиці, мають місце в основному в сільськогосподарських регіонах України.

Суттєву роль у розвитку регіонів виконує вибір того або іншого режиму регулювання економіки. На національному рівні до режиму регулювання належать:

o умови для імпорту продукції;

o величина митного збору і  податку на додану вартість;

o можливості для відрахувань  на освіту, соціальну сферу і  відпочинок.

На регіональному рівні вирішальну роль виконують застосування податкового законодавства, а також різного роду погоджувальні технології. Особливе значення мають владні повноваження глав адміністрацій і мерів.

Сильний негативний вплив на економічний розвиток справляє не-передбачуваність податкової системи, оскільки податки часто підвищуються і по-різному інтерпретуються та стягуються різними урядовцями. Правової основи для існування економічних суперечок практично не існує. Ці непередбачувані умови є виразом політичної нестабільності. Від всього цього страждають не тільки іноземні, а й українські підприємства.

Значні перешкоди для розвитку, як і раніше, створює відтік капіталу за кордон, а також нестабільна банківська система, що змушує багато українських сімей не зберігати свої заощадження в банках. Таким чином, ці гроші втрачають цінність для економічного розвитку - необхідні інвестиції відсутні. Брак капіталу є проблемою більшості українських підприємств і суспільних організацій. Більш ніж п'ятнадцятирічна відсутність інвестицій на багатьох підприємствах, за винятком ряду підприємств ВПК, викликала їх помітну технологічну відсталість. При політичній і економічній стабільності на основі величезного ресурсного і енергетичного потенціалу і наявності великої кількості високоосвічених фахівців з їх працездатністю можна чекати надалі серйозних економічних зрушень. Втім, це стосується не найближчого майбутнього, а середньострокової перспектиВИ

У ході проведення аналізу інноваційних процесів в Україні необхідно враховувати деякі особливості економічної ситуації, яка склалася під впливом ряду факторів політичного, історичного, ідеологічного і соціального характеру. Специфіка розвитку України в цій сфері полягає у тому, що в період існування СРСР сформувалася система управління з високим рівнем централізації влади, причому пріоритетне значення при ухваленні рішень у сфері науки, техніка і технології часто набували фактори неекономічного характеру. Такий підхід пояснюється підлеглим становищем економічної сфери до сфер політики та ідеології. Така система була в змозі забезпечити високі темпи розвитку у ряді галузей економіки через концентрацію основної частини ресурсів у цьому секторі і здійснення централізованого адміністративного контролю за діяльністю підприємств.[14]