Державне регулювання підприємницької діяльності в країнах з розвиненою економікою

1.Вступ.

 

Новітня світова історія не знає жодного прикладу високорозвиненої економіки без ринку, без підприємництва. Разом з тим, не існує і не може бути ефективної ринкової економіки без активної регулюючої ролі держави. Таких прикладів у світі також немає. Держава, виконуючи свої функції, завжди певною мірою втручалася в економічні процеси. В сучасних умовах державному впливові підлягають усі сторони господарського життя, у тому числі і підприємництво.

Підприємництво-це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечує насиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює новий прошарок-підприємець-власник. Воно базується на самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, надання послуг і зайняттю торгівлею і має на меті сприяння прибутку.

Сьогодні саме з малим підприємництвом держава пов’язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Як зазначено в нещодавно прийнятому Верховною Радою законі: ”Про державну підтримку малого підприємництва”, воно розглядається як “провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного розвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць”.

Перспективи малого і середнього бізнесу пов’язані і з його особливою роллю як в переході до ринкової економіки, так і в її становленні.

Насамперед це полягає в тому, що самостійне господарювання суб’єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного середовища.

Адже кожен підприємець старається зайняти свою нішу на ринку товарів чи послуг,прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самим привернути до себе споживача .Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукає до зростання.[1]

Великою мірою роль малого підприємництва полягає у вирішенні питання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого та середнього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу. Особливо це стосується нинішнього стану справ як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але й створюють нові робочі місця. З огляду на це, як, доречі свідчить і зарубіжна статистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж велика індустрія.

 

Окрім вирішення проблем створення нових робочих місць, формування конкурентного ринкового середовища та відповідної кон’юнктури ринкової економіки, малі підприємства виконують ще ряд важливих функцій.

Зокрема в країнах з ринковою економікою малі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2-2,5 рази більше, ніж великі компанії.

Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в той же час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами .

Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забазпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин .[2]

2. Державне регулювання  підприємництва; сутність і механізм

 

Під державним регулюванням підприємницької діяльності слід розуміти реалізацію об'єктивності економічної необхідності координування, узгодження діяльності підприємницьких структур з метою досягнення загальної мети макроекономічного розвитку - задоволення суспільних потреб. Отже, досягнення цієї мети в значній мірі залежить від наявності системи управління, форми і методів державного регулювання підприємницької діяльності.

Побудова ринкової системи господарювання за своїм цільовим спрямуванням повинна забезпечувати умови для ефективної, суспільно-продуктивної підприємницької діяльності. Однак перехід до нового типу економічних відносин є неоднозначним і суперечливим, що вимагає зіставлення існуючої системи регулювання підприємництва в Україні з тенденціями її розвитку в сучасних ринкових економічних системах. Націй основі з'являється можливість прогнозування очікуваних змін У державному регулюванні підприємництва.

Питання регулювання підприємницької діяльності нерозривно пов'язані з питаннями формування сприятливих умов для її розвитку. Останнє пояснюється тим, що підприємництво виступає сектором економіки, найбільш вразливим щодо таких несприятливих факторів, як циклічні коливання, фінансові обмеження, інфляційний тиск, надмірні податки, невизначеність багатьох нововведень через конкуренцію великих державних структур або корпорації змішаного державно-приватного типу.

За цих умов державне регулювання підприємництва може поєднувати суто адміністративно-розпорядні, обмежувальні методи і стимуляційні, фінансово-економічні. При цьому доцільно врахувати перехідний період - проходження в змішаному, послідовно-паралельному порядку таких етапів:

1) етап трансформаційного спаду, який характеризується розгортанням кризових явищ, втратою традиційних важелів управління економікою, нерозвиненістю ринкової інфраструктури, недосконалістю конкуренції, переважанням монополістичних тенденцій і, нарешті, поступовою появою ознак ринку;

2) етап структурних зрушень, на  якому відбувається створення  конкурентно-ринкового середовища, визначаються пріоритетні сфери  й галузі народного господарства, взаємодія яких із найбільш  слабкими підрозділами економіки  втягує останні у виробництво  конкурентоспроможної продукції. На цьому етапі виникають об'єктивні передумови для формування державної політики підтримки й розвитку підприємництва на засадах селективного підбору напрямків їх діяльності, підпорядкування їхній господарській діяльності задоволенню соціальних потреб.

Для першого етапу характерним є втручання держави в розвиток підприємництва не на базі органічного поєднання ринкового та державного регулювання, а переважно на основі використання змішаних, перехідних управлінських структур. Використання макроекономічних чинників не має послідовного характеру, спрямоване на переважання методів прямого, позаекономічного регулювання, що пояснюється намаганням зберегти весь наявний потенціал, без урахування потреб його структуризації відповідно до ринкових потреб. Тільки на другому етапі відбувається поступове зростання ролі опосередкованих методів ефективного використання підприємницького та інноваційного потенціалу. Отже, для етапу трансформаційного спаду, на якому зараз знаходиться економіка України, пріоритетного значення набуває дія макроекономічних факторів, економічна політика держави щодо підприємництва.

Згідно з чинним законодавством держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємствами, захищає споживачів від проявів недобросовісної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

- податкову й фінансово-кредитну  політику, в тому числі встановлення  ставок податків і процентів із державних кредитів, податкових пільг, цін і правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного курсу, розмірів економічних санкцій;

- державне майно і систему  резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші  норми і нормативи;

- науково-технічні, економічні та соціальні республіканські й регіональні програми;

- договори на виконання робіт  і поставок для державних потреб.

Слід звернути увагу на складові економічного механізму регулювання підприємницької діяльності: ринкові, спонукальні основи та стимули, економічні відносини суб'єктів ринкової системи, форми й методи державного регулювання. Якщо ринкові регулятори діють на рівні окремого підприємства і по горизонталі (тобто знаходять свій прояв у взаємодії з іншими суб'єктами підприємницької діяльності), то державне регулювання діє в межах макроекономічного середовища. Свобода підприємництва міцно спирається на конкуренцію, тому що в її основі лежить ринок, де діє багато самостійних господарських одиниць, кожна з яких сама по собі не здатна впливати на загальний попит чи ринкову ціну.

Державне регулювання переслідує різні цілі, серед яких можуть бути:

- запобігання зростанню цін;

- стримування або стимулювання  виробництва певних товарів;

- вилучення додаткових коштів  для державного бюджету;

- запобігання значній диференціації  доходів.

Побудова сучасного механізму регулювання підприємницької діяльності базується на використанні певних принципів. По-перше, це - ефективність дії механізму. Регулювання повинно сприяти зростанню добробуту населення, вирішенню на цій основі соціальних питань і не бути дорогим для держави.

Другий принцип - справедливість. Вона повинна сприяти забезпеченню рівноправності усіх без винятку суб'єктів підприємницької діяльності. У поєднанні з відповідальністю за дотримання законодавства як органами державного регулювання, так і їх працівниками це дозволить зробити даний механізм послідовним, ввести такі принципи, як відповідальність і послідовність. Останнім принципом виступає простота. Правові акти мають бути зрозумілими за змістом, легкі у виконанні.

Наведені принципи знайшли правове відображення в Указі Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" від 03.02.1998 р. У ньому підкреслюється, що дерегулювання є одним з пріоритетних напрямків реформування державного управління економікою. Під де регулюванням слід розуміти сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних і організаційних перепон у розвитку підприємництва.

За організації підприємницької діяльності необхідно не тільки знати цілі державного регулювання, а й уміти аналізувати основні макроекономічні показники, їхню динаміку, визначити вплив кожного макроекономічного показника на формування загального економічного середовища. Метою макроекономіки є вивчення таких загальноекономічних явищ: рівень безробіття, економічне зростання, платіжний баланс, інфляція. На макроекономіку впливає монетарна політика, яка контролює грошову масу держави, і фінансова політика, що контролює прибутки й витрати уряду.

До основних макроекономічних показників належать:

1. Валовий національний продукт (ВНП) - сукупна ринкова вартість  усього обсягу кінцевого виробництва  товарів і послуг в економіці за один рік. Цей показник може бути визначений двома способами: або підсумовуванням усіх витрат на купівлю всього обсягу виробленої в даному році продукції, або складанням усіх доходів, одержаних від виробництва всього обсягу продукції даного року, тобто за витратами й доходами;

2. Чистий національний продукт (ЧНП) - валовий національний продукт, скоригований на суму амортизаційних  відрахувань (обсяг заміщуючих інвестицій) чи обсягу капіталу, спожитого  в процесі виробництва поточного  року,

3. Раціональний дохід. Визначає рівень цін факторів виробництва або ресурсів, відображає ринкові ціни економічних ресурсів, направлених на створення обсягу виробництва даного року;

4. Особистий дохід (отриманий дохід) і дохід після сплати податків  уособлюють дохід, яким людина оперує в кінцевому підсумку.

Крім того, в рекомендаціях 00 Н щодо складання системи національних рахунків основним макроекономічним показником вважається валовий внутрішній продукт (ВВП), обчислення якого полегшує міжнародні зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку, структури народного господарства. ВВП обслуговує грошова маса, яка повинна знаходитись у відповідній пропорції до цього показника і мати з ним стабільне співвідношення. Згідно із кількісною теорією грошей, рівень цін із зростанням грошової маси підвищується, що викликає інфляційні процеси в економіці. У протилежному випадку зниження рівня монетизацїї викликає відповідне зниження цін, що в свою чергу може викликати зменшення обсягів виробництва ВВП.

Аналізуючи макроекономічні показники, підприємець може зробити певні висновки про стан економічної кон'юнктури, зумовлений циклічним характером розвитку, економічними коливаннями. Причини циклічності пояснюються по різному. Але більшість економістів вважає, що циклічні коливання викликані змінами сукупної пропозиції та сукупного попиту, а головною детермінантою циклу є зростання капіталовкладень, попит на інвестиції .[3]

Циклічний характер відтворення пов'язаний із структурними кризами (відновного перевиробництва або недовиробництва), з "малими циклами", "довгими хвилями", "великими циклами". Останні пояснюються необхідністю змін технологічного способу виробництва, викликаного обмеженістю ресурсів.

Методи і механізми державного регулювання підприємницької діяльності

Методи й механізми державного регулювання підприємницької діяльності -це система заходів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів підприємництва. До цієї системи входять правовий та фінансовий механізм, механізми стимулювання, підтримки, сприяння, контролю. Основні напрямки державного регулювання підприємницької діяльності наведені на схемі 1.

 схема 1.

Організаційно-адміністративний напрямок регулювання підприємництва містить у собі правове (законодавче) регулювання, інфраструктурне забезпечення, формування організаційної структури підтримки й регулювання. Так, ще у 1991 р. було створено Державний комітет України із сприяння малим підприємствам і підприємництву, а в подальшому на його базі сформувався окремий підрозділ Мінекономіки України. Значний внесок у розроблення законодавчих і нормативних актів щодо регулювання підприємництва вносить комісія Верховної Ради України з питань економічної реформи та управління народним господарством, відділ із питань власності й підприємництва Кабінету Міністрів України, Союз промисловців і підприємців України, інші недержавні об'єднання - спілки, асоціації, навчальні центри тощо.