Аналіз структури міжнародного контракту купівлі-продажу ПАТ «Центролит»

•   беззастережною згодою (приєднанням) однієї із сторін, що домовляються, умовами та положеннями форми типового контракту, запропонованою іншою стороною. Ця форма не повинна змінюватись, за винятком деяких, апріорі встановлені атрибутів, які вписуються або вдруковуються у порожні графи;

•   застосуванням  типового або зразкового контракту  як зразка, який може бути незначно (для  типового) або суттєво (для зразкового) змінений сторонами згідно умовами конкретної угоди.

Отже, ми можемо сказати, що в міжнародній комерційній  практиці використовується багато різновидів зовнішньоторгових договорів, структура, зміст та особливості яких визначаються видом зовнішньоекономічної операції, яку вони супроводжують, такі як: зовнішньоторгові договори купівлі-продажу, підряду, франчайзингові, ліцензійні, лізингові та біржові угоди, договори страхування, перевезення, позики тощо. Контракти купівлі-продажу поділяються на такі види: разові, з періодичною поставкою, з оплатою в грошовій та товарній формах (повністю чи частково), попередні, строкові. Також часто використовуються  типові контракти [8, c. 75-76].

1.3. Правове регулювання  міжнародного контракту купівлі-продажу

Договір міжнародної купівлі-продажу є одним із найбільш широко використовуваних цивільно-правових інструментів. У науковій літературі для визначення документу, який є підставою виникнення міжнародних торгівельних відносин, зустрічається декілька термінів: зовнішньоекономічний договір (контракт)», «зовнішньоторговельна угода», «міжнародний торгівельний договір», «договір міжнародної купівлі-продажу», «міжнародний комерційний контракт» [20, c. 98]. Беззаперечно можна ствердити, що термін «зовнішньоекономічний договір (контракт)» є найширший за обсягом, оскільки включає в себе не лише торгівельні, але й будь-які інші види угод за участю іноземного елементу (наприклад, міжнародні будівельні контракти, кредитні, лізингові договори тощо). Що ж стосується решти термінів, то вони – синоніми і вживаються у тому ж контексті. 

Ефективність ведення  міжнародної торгівлі у повній мірі залежить від досконалості і вичерпності  її правового регулювання. Усі джерела  правового регулювання міжнародної  купівлі-продажу можна розділити  на групи:

- національне законодавство,  куди ми відносимо внутрішні  державні нормативно-правові акти;

- міжнародні договори  — джерело, що має перевагу  перед національним законодавством; 

- торгівельні звичаї.

Серед нормативно-правових актів України, що регулюють питання форми, порядку укладення та виконання зовнішньоторговельних договорів (контрактів), є: норми Цивільного кодексу України, що регулюють купівлю-продаж і поставку. Митний кодекс України від 11.07.2002 р., який у статті 96 передбачає, що не можуть бути пропущені через митний кордон України товари: 

1) заборонені до ввезення  в Україну; 

2) заборонені до вивезення  з України; 

3) заборонені до транзиту  через митну територію України; 

4) щодо яких не було  здійснено митне оформлення; 

5) які переміщуються  через митний кордон України з порушенням вимог цього Кодексу та інших законів України [14]. 

Таким чином, укладення  міжнародних договорів купівлі-продажу  стосовно вказаної категорії товарів  не допускається. Детальніші переліки таких товарів подаються в  окремих спеціальних нормативно-правових актах. 

До першої групи джерел також відносяться Закон України  від 23.06.2005р. «Про міжнародне приватне право», Закон України від 16.04.1991р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001р., ІНКОТЕРМС 2010 – офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати, які набрали чинності з 1 січня 2011р., та ряд інших законодавчих актів.

Загалом, права та обов'язки сторін за зовнішньоекономічним договором (контрактом) визначаються правом країни, обраної сторонами під час  укладення договору (контракту) або  внаслідок подальшого погодження. За відсутності такого погодження застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є продавцем у договорі купівлі-продажу [10, c. 131-139]. 

Найважливішим актом  другої групи джерел та універсальним  договором у галузі міжнародного торгівельного права є Віденська конвенція ООН 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, проект якої був розроблений ЮНІСТРАЛ. Конвенція є результатом універсальної уніфікації матеріально-правових норм, що регулюють комерційні угоди. Вона набрала законної сили 1 січня 1988 р., а у травні 1990 р. приєднався до неї СРСР. Після розпаду Радянського Союзу, а саме з 1 лютого 1991 р., учасницею Конвенції у результаті міжнародного правонаступництва стала Україна.

Третю групу джерел правового регулювання відносин, які випливають із договору міжнародної купівлі-продажу складають торгівельні звичаї. У теорії міжнародного приватного права під ними розуміються сформовані в товарному обороті єдині правила, що включаються конкретні положення з питань, яких вони стосуються.

Практика ділового обороту  також відображається у вигляді  різних типових форм контрактів, проформ, загальних умов тощо, які розробляються  як самими учасниками міжнародного обороту, так і їх об'єднаннями чи міжнародними організаціями. Все більшого значення набуває розробка документів, що носять рекомендаційний характер і в силу цього характеризуються більшою гнучкістю і адаптованістю. На відміну від міжнародних конвенцій, застосування яких здійснюється, у першу чергу, на підставі волевиявлення держав, що беруть в них участь, застосування вказаних документів відбувається в результаті їх використання самими учасниками ділового обороту. 

Активно застосовувані  в торгівельних відносинах між організаціями  різних держав, такі джерела в літературі відносять до недержавного регулювання, оскільки вони виходять не від держави, не виражають її волю, але допускаються нею [9, с. 409]. 

При наявності великого масиву нормативно-правових актів, доволі часто виникає проблема у їх належному застосуванні. Відсутність уніфікованої правової бази або при наявності прогалин в уніфікації виникає проблема вибору між різними зацікавленими у врегулюванні укладеного контракту правопорядками. Такий вибір часто буває важко здійснити, оскільки у прив’язці можуть не зазначатись єдині, тверді та легко впізнаванні критерії, такі, наприклад, як «осілість» у міжнародному праві компаній або «місцезнаходження» у міжнародному речовому праві [12, c. 146].

Завдяки уніфікації створюється  єдине регулювання відповідних, зокрема – зовнішньоторговельних відносин. При цьому, до уваги беруться особливості міжнародних економічних зв'язків, що є суттєвими, однак не завжди враховуються у процесі національного правового регулювання. У сучасних умовах із появою новітніх видів зовнішньоекономічних контрактів передбачувані відносини можуть взагалі не регулюватись національним правом. Саме тоді, завдяки уніфікації відповідні стосунки можуть набути належного правового регулювання.

Також в процесі уніфікації нерідко вдається належним чином врахувати інтереси продавця та покупця зовнішньоторговельного обороту, котрі зазвичай мають суперечливий характер. У результаті – стає важливим виробити більш вдале регулювання зазначених відносин, ніж воно існує на тому чи іншому національному рівні.

Як видно, відносини  купівлі-продажу набувають стрімкого  розвитку на фоні розвитку суспільних відносин загалом. Міжнародний товарообмін  хоч і набув у деякій мірі повсякденний характер, про те, укладення зовнішньоекономічних угод (договорів) зумовлює гостру необхідність чіткого нормативного регулювання відносин, які виникають. Розрізненість правових норм держав, а також перебування їх під впливом різних правових систем, ще більше загострює проблему.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ І ОЦІНКА МІЖНАРОДНИХ КОНТРАКТІВ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

2.1. Аналіз «Інкотермс-2010»:  нові тенденції і їх вплив  на ЗЕД підприємства

Базис  поставки –  це  спеціальні  умови,  що визначають зобов'язання сторін зовнішньоторговельної  операції з доставки товару від пункту відправлення до узгодженого місця  призначення і встановлюють момент переходу ризиків випадкової загибелі чи пошкодження товару від продавця до покупця, а також момент виконання експортером зобов'язань з поставки товару. Базисні умови встановлюють базис (основу) ціни в залежності від того, включаються витрати з доставки в ціну товару чи ні (витрати з доставки товару, які несе продавець, включаються в ціну товару) [1].

Базисні  умови  поставок  засновані  на  міжнародній  торговій  практиці  і  торгових  звичаях.

Міжнародна торгова  палата вперше в 1923 р. опублікувала збірник відомостей про прийняті в ряді країн звичаїв щодо базисів поставки товарів, в якому наводилося тлумачення 10 базисних умов в 18 країнах. В результаті проведеної Міжнародною торговою палатою роботи з уніфікації цих умов в 1936 р. були видані Правила тлумачення міжнародних торгових термінів [International Commercial Terms («Incoterms»)] [2]. Згодом - в 1953, 1967, 1976, 1980, 1990, 2000 і 2010 рр. - були прийняті нові редакції «Інкотермс», причому кожна нова редакція не означає автоматичного скасування попередніх, тобто сторони контракту можуть застосовувати будь-яку з редакцій. У договорі тільки необхідно вказати рік використовуваної редакції «Інкотермс».

Правила «Інкотермс-2010», що діють в даний час, вступили в дію 1 січня 2011 року. Попередні правила «Інкотермс» було опубліковано в 2000 році і, хоча старі правила «Інкотермс» офіційно не припинили своє існування, досить швидко поширилася дія нової редакції.

Правила «Інкотермс»  представляють собою сукупність міжнародних комерційних термінів, що публікується Міжнародною торговою палатою. Вони є загальновизнаним міжнародним стандартом і використовуються по всьому світу при укладенні, як зовнішньоторговельних контрактів купівлі- продажу товарів, так і всередині країни [17].

Основна мета «Інкотермс» полягає в створенні сукупності міжнародних правил тлумачення торговельних термінів, які найбільш часто зустрічаються в зовнішній торгівлі. Головною перевагою

«Інкотермс» є те, що сторонам контракту не потрібно окремо прописувати  в договорі повний перелік їх прав та обов'язків за договором, так як уніфіковане тлумачення термінів дозволяє досягти такого порозуміння, при якому у сторін зовнішньоторговельного договору не виникне суперечностей щодо його умов. «Інкотермс» носять рекомендаційний характер і застосовуються за домовленістю сторін.

Але якщо  в  контракті  при  визначенні базисних умов поставки зроблено  посилання на  нього,  тоположення контракту, що мають  посилання на «Інкотермс», набувають  юридичної сили, і дотримання включених  в контракт умов стає обов'язковим. Однак треба мати на увазі, що якщо в контракті зроблено посилання на базисні поставки по «Інкотермс», а інші пункти контракту суперечать використовуваним умовам поставки згідно з «Інкотермс», то застосовуватися повинні відповідні пункти контракту,  а  не  «Інкотермс»,  оскільки  вважається,  що  сторони  встановили  певні  вилучення  з «Інкотермс» в тлумаченні окремих базисів поставки [23].

Сфера дії «Інкотермс 2010» поширюється на права та обов'язки сторін за договором купівлі-продажу  в частині поставки товарів. В  основному вони визначають обов'язки, вартість і ризики, що виникають  при доставці товару від продавців  до покупців, вказують, як розподіляються обов'язки сторін з перевезення та страхування, забезпечення належної упаковки товару, виконання вантажно-розвантажувальних робіт, встановлення моменту переходу ризику випадкової загибелі чи пошкодження товару, усушки, утруски, природного убутку, що наступили незалежно від дій учасників договору; з отримання експортних та імпортних ліцензій, митне очищення (виконання митних формальностей) для вивезення та ввезення товару, порядок повідомлення покупця про поставку товару та надання йому транспортних документів, повідомлень.  Кожен  термін  «Інкотермс-2010»  представляє  собою  абревіатуру  з  трьох  букв  [4].  В «Інкотермс-2010» виділяють чотири групи типів контрактів. В основу цієї класифікації покладено два принципи: визначення обов'язків сторін по відношенню до перевезення товару, що поставляється, та збільшення обсягу обов'язків продавця. Застосування того чи іншого терміну обмежує вид транспортного засобу або спосіб транспортування, а також може передбачати обов'язкове страхування вантажу стороною або сторонами [19]. У табл. 1 зазначено, який термін варто використовувати для кожного виду транспорту, що позначають терміни базисних умов поставок.

Таблиця 2.1

Терміни базисних умов поставки за правилами «Інкотермс-2010» [24]