Аналіз фінансового стану страхової компанії

  Важливо, що не менш як 60% статутного фонду має бути внесено у грошовій формі, тобто являти собою ліквідні кошти для виконання зобов’язань перед страхувальниками в разі нестачі спеціальних коштів. Згідно із Законом України “Про страхування” допускається  сплата грошової частини внесків до статутного фонду цінними паперами, що випускаються державою за їх мінімальною вартістю в порядку, визначеному Міністерством фінансів України, але не більш як 25% загального розміру статутного фонду.

Отож, для  закріплення на ринку, страхова компанія повинна мати достатньо оплачений статутний фонд, який має являти собою ліквідні кошти для виконання зобов’язань перед страхувальниками в разі необхідності.

Законодавством  забороняється використовувати  для формування статутного фонду кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит та під заставу, і вносити матеріальні активи.

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний  обсяг власних коштів, вільних  від зобов’язань. Такими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також сума нероздільного прибутку. Вільні резерви – це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності.

Вільні  резерви як самостійний елемент  страхового фонду формується для  покриття непередбачуваних витрат за рахунок власних коштів, але вони, як і гарантійний фонд, не враховуються у визначених   законодавством нормативах, що не стимулює страховиків до формування ресурсів, вільних від зобов’язень.

Для забезпечення виконання страховиками зобов’язань  щодо окремих видів страхування страховиків можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами (затверджується органом у справах нагляду за страховою діяльністю).

Джерелами утворення централізованих страхових  резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внесок власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.

Міжнародний досвід розрахунку розміру страхових  резервів показує, що вони формуються за рахунок страхової премії до визначення фактичної збитковості страхової суми з урахуванням наявності у страховому портфелі страховика видів страхування та терміну дії договору страхування.

З вищесказаного  випливає, що для здійснення страхової  діяльності страхова компанія повинна мати гарантійний фонд та вільні резерви. Гарантійний фонд формується для додаткового забезпечення фінансової надійності, а вільні резерви – для покриття непередбачуваних витрат.

Одним із видів страхового резерву як фінансового  ресурсу є технічні ресурси. Ці ресурси представляють собою показник, який виражає грошову оцінку обов’язків страховика за страховими зобов’язаннями, і одночасно – сума коштів, що є гарантією виконання зобов’язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Технічні  резерви дозволяють страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатній для покриття відшкодування всіх збитків за діючими договорами страхування, навіть у випадках припинення надходження премій за цими договорами.

Законодавством  України передбачено: резерв незароблених премій, що включає в себе частки від сум надходжень страхових  платежів, які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату, а резерв збитків – зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників. Технічні резерви формуються окремо за кожним видом страхування.    Призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягом певного часу в період дії договору страхування вони являють собою кошти страхувальників, а не страховиків і призначені для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування, які не минули на звітну дату.

Отож, для  забезпечення успішної та без ризикової діяльності, страхова компанія повинна містити у складі своїх фінансових ресурсів технічні резерви. Дані резерви призначені для виплати страхових відшкодувань, тобто являють собою недоторкану частину фінансових ресурсів компанії для іншого використання.

На нашу думку, фінансові ресурси страхової  компанії необхідні не лише для забезпечення надійності компанії та виконання накладених на неї зобов’язань при настанні страхового випадку. Фінансовими ресурсами потрібно вміти управляти і раціонально використовувати, тобто вигідно інвестувати.

Світовий  досвід показує, що страховики є важливим джерелом інвестиційного капіталу. По-перше, це пов’язано з інверсією циклу(оскільки отримання страхової премії передує наданню страхової послуги), а, по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик протягом дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами страхувальника, які акумульовані у страхові резерви.

Крім  коштів страхових резервів, страховик  має у своєму розпорядженні власні кошти у вигляді вкладів засновників, а також спеціальних фондів, які  є сформовані за рахунок прибутку та суми нерозподіленого  прибутку.

Можливість  здійснення страхування інвестиційної  діяльності випливає із особливостей перерозподілу коштів методом страхування. Специфіка договору страхування дає можливість страховику протягом періоду часу розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестуючи їх у різні сфери.

Кошти страховика, які перебувають у його розпорядженні, є сукупністю резервів, за рахунок  яких страховик виконує свої зобов’язання, при настанні страхового  випадку  та забезпечує нормальне функціювання компанії. Ці кошти представлені, по-перше, надходженнями страхових премій, по-друге, власними коштами, які можуть використовуватися протягом кількох років.

При інвестуванні коштів необхідно враховувати їх структуру, а також оптимальний термін  інвестування. Потрібно, виходячи з того,  що резерви є коштами страхувальників і, в разі настання страхового випадку, мають своєчасно повертатися їм у вигляді страхового відшкодування, яке може бути й більшим порівняно з внесками за надання страхової послуги.

Фінансові ресурси компанії мають бути розглянуті з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. Зазначимо, що це і є основні вимоги до управління фінансовими ресурсами.

В Україні  інвестиційні можливості страхових компаній досить обмежені через недовіру населення до дострокових інвестицій та невеликий набір інвестиційних інструментів.

На жаль, обсяг ресурсів, які акумулюються українськими страховими компаніями, зовсім невеликий, оскільки невелика фінансова  потужність наших страховиків і обсяги їх операцій. Причина передусім полягає у недооцінених ролі і місця страхування з боку держави потенційних інвесторів, які можуть вкладати капітал у створення і розвиток страхових організацій, а також споживачів страхових послуг.

Інвестиційна  політика страхової компанії СК“Універсальна” побудована на принципах безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості, із дотриманості норм законодавства.

Крім  коштів страхових ресурсів, компанія має у своєму розпорядженні власні кошти у вигляді вкладів засновників, а також спеціальних фондів, які  сформовані за рахунок прибутку та суми нерозподіленого прибутку. Тому кошти СК“Універсальної”, які перебувають у її розпорядженні, є   сукупністю       ресурсів, за рахунок яких вона виконує  свої зобов’язання при настанні страхового випадку та забезпечує нормальне функціювання компанії.

Безпечність вкладень коштів компанії свідчить про  мінімальний інвестиційний ризик, вона може досягатися шляхом диверсифікованості коштів. Що ж до прибутковості активів СК“Універсальної”, то вона істотна при визначенні загального фінансового результату.

1.2 Складові аналізу фінансового стану страхової компанії

Особливості організації фінансової діяльності страховиків залежать від здійснюваних видів страхування. Всі страхування підрозділяється на накопичувальне (страхування життя) і ризикове (види інші, ніж страхування життя). Накопичувальне страхування відноситься до довгострокових видів страхування. Його суть зводиться до того, що страхувальник поміщає свої грошові кошти не на банківський рахунок, а надає їх страхової компанії, яка буде надалі інвестувати

кошти з метою  отримання доходу.

         Договори за видами страхування іншим, ніж страхування життя (страхування майна, відповідальності, здоров'я), переважно укладаються на строк до одного року і є короткостроковими. Таке страхування називають ризиковим, тому що страхова виплата буде проведена тільки в тому випадку, якщо страховий випадок станеться.

  Фінансову стійкість страхової компанії не можна розглядати на підставі якого-небудь одного показника без урахування взаємозв'язків з іншими. Залежно від терміну страхування пріоритетне значення має поточне фінансове становище страховика або результати його діяльності на перспективу.

Страхова  компанія виконує безліч функцій: укладення  договорів страхування, розрахунок тарифних ставок, збір внесків і прийняття на себе страхової відповідальності, формування страхових резервів та їх інвестування з метою отримання доходу, обробка та оплата пропонованих претензій. Для проведення страхової діяльності компанії необхідно володіти достатньою фінансовою стійкістю до страхового, фінансового, а також інвестиційного ризику.        Фінансова стійкість передбачає здатність страховика виконувати зобов'язання за договорами страхування як у «нормальних», так і за несприятливих економічних умовах.

   Перш за все, інформація про фінансові показники страхової компанії міститься в її установчому договорі, де вказується розмір страхового капіталу страховика. Розмір статутного капіталу становить інтерес для страхувальника з метою аналізу структури власних коштів компанії, так як у випадку її неплатоспроможності власні кошти є гарантією виконання зобов'язань перед страхувальниками.  
         Статутний капітал забезпечує фінансову стійкість компанії на момент її створення і на початковий період діяльності, коли обсяг надходжень страхових премій невеликий. Мінімальний розмір статутного капіталу визначається чинним законодавством та установчими документами компанії. Він може бути використаний як для забезпечення статутної діяльності, так і для покриття витрат зі страхових виплат у разі недостатності страхових резервів та страхових надходжень.  
         Розмір статутного капіталу повинен перевищувати законодавчо встановлений мінімум. Мінімальний розмір сплаченого статутного капіталу, сформованого за рахунок грошових коштів, на день подання юридичною особою документів для отримання ліцензії на проведення видів страхування інших, ніж страхування життя, має становити не менше 25 тис. мінімальних розмірів оплати праці, при проведенні страхування життя та інших видів страхування - не менше 35 тис., при проведенні виключно перестрахування - не менше 50 тис. мінімальних розмірів оплати праці.

 Важливу  роль в аналізі фінансових  показників страхової компанії  відіграють бухгалтерський баланс і звіт про прибутки та збитки. Бухгалтерський баланс - це спосіб економічного угруповання майна господарства по його складу, розміщення та джерел його формування на певну дату в грошовій оцінці. Отже, в бухгалтерському балансі майно організації розглядається з двох позицій: за складом та розміщення і за джерелами утворення. Баланс складається на певну дату, як правило, на початок кварталу, що обумовлено вимогами, що висуваються до звітності, і показує стан засобів та їхніх джерел на даний момент.

Схематично  бухгалтерський баланс являє собою  таблицю, складену з двох частин: ліва (актив) відбиває склад, розміщення і  використання коштів організації, а права (пасив) показує ті ж кошти, але за джерелами їх формування і цільовим призначенням. Підсумок активу дорівнює підсумку пасиву. Все майно (кошти) в активі балансу і джерела його утворення в пасиві балансу представлені у згрупованому вигляді. Основним елементом бухгалтерського балансу є стаття, яка відповідає виду (найменування) майна, зобов'язань, джерела нормування майна. Статтею бухгалтерського балансу називається показник (рядок) активу і пасиву балансу, що характеризує окремі види майна, джерел його формування, зобов'язань організації. Балансові статті об'єднуються в групи, групи в розділи, виходячи з їх економічного змісту.

Якщо  статті активу показують, як розміщено  майно організації (у що конкретно воно вкладено), то статті пасиву балансу дають інформацію про те, яка частина майна сформовано за рахунок власних джерел, а яка - за рахунок позикових (залучених) джерел організації.

Під структурою балансу розуміють питома вага окремих господарських засобів за їх видами та джерелами утворення і валюти балансу. За структурою активу балансу можна проаналізувати питома вага тих чи інших активів організації в загальній сумі всіх коштів, які вона має на дату складання балансу. Структура пасиву балансу відображає у відсотках співвідношення окремих джерел у формуванні майна організації.

Дані  балансу служать для виявлення  найважливіших показників, що характеризують діяльність організації та її фінансове становище. За даними балансу визначається забезпеченість засобами, правильність їх використання, дотримання фінансової дисципліни, рентабельність та інші, а також виявляються недоліки в роботі та фінансовому положенні і їх причини. За допомогою балансу можна розробити заходи щодо їх усунення.

Читання бухгалтерського балансу дає можливість:

одержати значний обсяг інформації про підприємство;