Аналіз дільності ТОВ «Оріон сіті»

Однією з важливих складових  наймання є професійна орієнтація працівників, що полягає в наданні йому допомоги у виборі професії [4, с. 209].

Поява ринку праці і, як наслідок, конкуренція за право зайняти  вакантне робоче місце, прагнення підприємств  створити працездатні колективи  обумовлюють зміну відношення підприємств  до профорієнтаційної роботи і ретельного наймання кадрів.

Професійна орієнтація —  це комплекс взаємозалежних економічних, соціальних, медичних, психологічних  і педагогічних заходів, спрямованих  на формування професійного покликання, виявлення здібностей, інтересів, придатності та інших факторів, що впливають на вибір професії або на зміну роду діяльності.

У проведенні професійної  орієнтації зайняті спеціалізовані установи (надання допомоги, насамперед, школярам, молоді), служби зайнятості (робота з безробітними).

Профорієнтація як етап у  працевлаштуванні працівників дозволяє:

1) ознайомити з можливими варіантами працевлаштування;

2) професійно визначитися людині (щоб можна було з користю для себе і для підприємства реалізувати трудовий потенціал);

3) сформувати практичний інтерес до вибору професії і прийняття конкретного рішення стосовно виду діяльності [9, с. 178].

1.3. Методи та форми професійної орієнтації, критерії відбору працівників

Для аналізу змісту роботи використовують наступні методи: спосте-реження (використовують, якщо аналізуються рутинні  роботи); аналіз ін-формації, отриманої  від безпосередніх виконавців і  їхніх керівників; метод прямого  систематичного аналізу стану роботи (аналізуються: пункти відповідальності; робочі взаємини; вимоги, пропоновані  роботою; умови праці; перевірка  виконання роботи).

На підставі попереднього аналізу слід якомога точно визначити  навички, знання, кваліфікацію і якості, що знадобляться при виконанні даної  роботи, а також практичний досвід і риси характеру кандидата на вакантну посаду. При цьому необхідно  визначити як максимум, так і мінімум  вимог, яким повинен відповідати  претендент.

Професійна орієнтація—це  комплекс взаємозалежних економічних, соціальних, медичних, психологічних  і педагогічних заходів, спрямованих  на формування професійного покликання, виявлення здібностей, інтересів, придатності та інших факторів, що впливають на вибір професії або на зміну роду діяльності.

Професійна орієнтація включає: профпропаганду (формування у молоді інтересу до певних видів праці, виходячи з потреб підприємства, роз'яснення  престижності певних професій, виховання  почуття поваги до цих професій); профконсультації (допомога молодій  людині у виборі роду трудової діяльності з урахуванням його бажань і потреби  підприємства у кадрах); професійний  підбір (визначення кола професій, найбільш оптимальних для даної людини з урахуванням його психофізіологічних і особистісних даних); профвідбір (дослідження, що спеціально організується з метою  визначення придатності людини до даної роботи) [6, с. 295].

Мета відбіркових іспитів  — перевірка рівня знань претендента. Для їхнього проведення попередньо розробляється перелік питань, що підбираються з урахуванням спеціалізації  наймання і специфіки вакантної  посади. Питання можуть носити загальнотеоретичний  характер, передбачати знання діючого  законодавства, правил, процедур, методів, асортименту певної товарної групи.

Оцінні іспити використовуються з метою перевірки наявних умінь і навичок — здатності виконання операцій, швидкості і якості їхнього виконання. Наприклад, за допомогою цього методу можна перевірити рівень роботи з певними комп'ютерними програмами. Можна також оцінювати: швидкість і якість роботи із застосуванням певних технічних засобів, устаткування; уміння діагностувати і якісно виконувати ремонтні роботи; встановити рівень володіння конкретними інструментами; уміння працювати з певною інформацією і т. д.

Групові методи відбору застосовують тоді, коли є можливість зібрати кандидатів разом, і фахівець, що займається відбором, оцінює їхні переваги і недоліки в процесі використання різних процедур оцінки. Групові методи оцінки широко застосовуються в практиці роботи центрів оцінки. Використання групових методів при відборі передбачає наявність чітких критеріїв і способів виявлення з їхньою допомогою таких показників, що дозволяють визначати переваги одних кандидатів перед іншими (наприклад, лідерські якості; аналітичні здібності; уміння переконувати; здатність до конструктивної взаємодії з іншими членами групи та ін.).

Так, ефективним методом  виявлення комунікативних навичок  претендентів є рольові ігри. У  такий спосіб, наприклад, можна оцінити  уміння працювати з покупцем. У  процесі спостереження за претендентом в ході гри можна проаналізувати поведінку претендента у певних ситуаціях [3, с. 309].

Щоб правильно визначити  критерії відбору, слід ясно сформулювати якості працівника, необхідні для  відповідного виду діяльності. Критерії варто формувати таким чином, щоб вони всебічно характеризували  працівника: досвід, здоров'я і особистісні  характеристики. «Еталонні» рівні вимог  за кожним критерієм розробляються, виходячи з характеристик вже  працюючих у підприємстві працівників, що добре справляються зі своїми обов'язками.

У більшості підприємств  відбирають працівників, оцінюючи їх за отриманою ними освітою. Однак ці характеристики повинні бути пов'язані  з успіхами на попередньому місці  роботі (навчання), а критерії освіченості  повинні неодмінно узгоджуватися  з вимогами виконуваної роботи. Роботодавець повинен вивчити тривалість і  зміст освіти, її відповідність роботі, що пропонується.

Практичний досвід є найважливішим  критерієм рівня кваліфікації працівника. Тому більшість роботодавців віддають перевагу найманню працівників з  досвідом. Одним із способів виміру досвіду роботи у підприємстві є  встановлення виробничого стажу, що відображає час, протягом якого людина працювала у даному підприємстві. Виробничий стаж вимірюється різними способами: загальним часом роботи у даному підприємстві, часом роботи на певній посаді і т. д [2, с. 157].

Вихідним етапом в процесі  управління персоналом підприємства є  наймання кадрів. Від того, яким чином  проведений набір і які люди відібрані  для роботи у підприємстві, залежить уся наступна діяльність в процесі  управління людськими ресурсами. Тому керівництву підприємства слід здійснювати  дану процедуру кваліфіковано з  мстою уникнення додаткових проблем.

Традиційно вважається, що організації роботи щодо наймання персоналу є пріоритетного функцією кадрових підрозділів. Така широко розповсюджена серед українських лінійних керівників думка є значною мірою помилковою.

• По-перше, безпосередньо керує людськими ресурсами саме лінійний менеджер, а не менеджер з персоналу. Отже, саме він повинен бути зацікавленим у високій ефективності процедури наймання кадрів.
• По-друге, саме лінійний менеджер може реально передбачати майбутню потребу в персоналі, оскільки він детально знає поточну ситуацію і плани розвитку свого підрозділу.
• По-третє, лише лінійний керівник може сформулювати конкретні вимоги до кандидата на вакантну посаду (професійні, ділові і особистісні), що забезпечить найбільш швидку адаптацію майбутнього працівника в конкретному колективі.

Тому саме лінійний керівник повинен зайняти в процесі  наймання персоналу головні позиції  при експертній ролі кадрових підрозділів. Разом з тим, конкретні процедури  набору і відбору персоналу організовують  і здійснюють фахівці із кадрових служб, оскільки саме вони мають необхідні для цього знання і досвід [11 , c.226].

Наймання на роботу —  це ряд дій, що здійснюються підприємством  для залучення кандидатів, які  володіють якостями, необхідними  для досягнення його цілей.

Таким чином, прийом (найм) на роботу – це ряд дій, що починаються  залученням кандидатів, що володіють  якостями, необхідними для досягнення цілей, поставлених організацією. На підставі порівняння плану по людських ресурсах з чисельністю персоналу, що вже працює в організації, служба управління персоналом визначає вакантні робочі місця, які необхідно заповнити. Якщо такі місця існують, починається  процес прийому на роботу, що складається  з декількох стадій: деталізації  вимог до вакантного робочого місця  і кандидата на його заняття, підбора  кандидатів, добору кандидатів і власне прийому на роботу.

Визначивши вимоги до кандидата (у формі посадової інструкції, кваліфікаційної карти, карти компетенції  чи іншого документа), відділ людських ресурсів може приступити до реалізації наступного етапу — залучення  кандидатів — основна задача якого  — створення достатнього списку кваліфікованих кандидатів для наступного добору. Головними обмеженнями на даному етапі виступають бюджет, що організація може витратити, і людські  ресурси, якими вона володіє для  наступного добору кандидатів.

Процедура відбору персоналу передбачає такі етапи: попередній відбір претендентів, проведення первинної співбесіди, оцінка претендента, перевірка документації, збір і перевірка рекомендацій, медичний огляд, проведення підсумкової співбесіди щодо наймання, прийняття остаточного рішення про наймання.

Після прийняття рішення  про прийом на роботу кадрова служба підприємства повинна юридично закріпити  ті відносини, що встановлюються між працівником і підприємством — роботодавцем: підготовка і підписання трудового договору або контракту; видання наказу про зарахування на роботу.

Основною частиною співбесіди є інтерв'ювання претендента.

Інтерв'ю не повинно створювати у кандидата враження, що його опитують за заздалегідь підготовленою анкетою. Кандидата слід заохочувати, щоб  він більше розповідав про себе, про свій досвід, знання, ставив питання і пропонував свої ідеї [8, с. 98].

В процесі відбіркової  співбесіди необхідно одержати інформацію за наступними блоками:

1. Життєвий шлях, автобіографічні  дані

Особливу увагу необхідно  приділити «білим плямам» — періодам часу, коли кандидат з певних причин не навчався або не працював, порівнюючи викладене у резюме (анкеті) із записами у трудовій книжці і документами  про освіту.

2. Загальноосвітній рівень

Визначається: базова освіта, конкретний навчальний заклад, факультет, спеціалізація. Важливо визначити  відношення до навчання, ступінь теоретичної  підготовки кандидата, тому слід вивчити  його дані про підвищення кваліфікації або одержання інших видів  освіти, суміжних спеціальностей, проходження  курсів і т. п. В даний час курси  підвищення кваліфікації можуть тривати  від декількох днів до декількох  місяців, тому тривалість перепідготовки може відігравати значну роль при  визначенні кваліфікації кандидата.

3. Практичний досвід

Визначається: час і місце  роботи на конкретних посадах, зміст  виконуваної роботи, функції і  обов'язки, можливості виконання інших  видів робіт, не передбачених посадовими обов'язками, можливості сполучення професій, спеціальні навички, загальні навички, досвід організаторської роботи або  роботи на управлінських посадах. Переходячи до обговорення конкретної вакансії, варто поцікавитися у кандидата, як він розуміє зміст майбутньої роботи, чого чекає від підприємства, яке буде потрібно навчання для ефективного виконання обов'язків, хто може охарактеризувати його як фахівця, з'ясувати можливість одержання рекомендацій.

4. Характеристика останнього  місця роботи

Бажано одержати інформацію про: підприємство, у якому працює або працював кандидат, сферу його діяльності, обсяги виконуваних робіт, місце і посаду даного працівника в структурі підприємства, рівні  відповідальності, умови організації  трудової діяльності, рівень устаткування робочих місць. Також слід прояснити  причини пошуку нової роботи, позитивні  і негативні сторони попередньої  діяльності кандидата, встановити період повідомлення про припинення трудових відносин, можливий час початку роботи у підприємстві.

5. Одержувана винагорода

Для того, щоб у наступному більш точно визначити оплату роботи для кандидата, необхідно  точно з'ясувати систему оплати на попередньому місці роботи, додаткові  умови і пільги, які мав кандидат, розмір оплати за місяць і його чекання, пов'язані з матеріальною винагородою  на новому місці роботи, рівень добробуту  родини.

6. Індивідуальні характеристики

Оскільки підприємство наймає не тільки фахівця, але й сподіваєтеся одержати лояльну до підприємства, морально стійку людину, необхідно  прояснити його сімейний стан, цивільний  статус, його захоплення. Особливу увагу  треба приділити поведінковим реакціям кандидата під час інтерв'ю, спробувати сформулювати для себе припущення про  його звичайну поведінку в робочій  обстановці, інтелектуальні здібності, особистісні якості і властивості  характеру, моральні характеристики, спробувати з'ясувати, як він «впишеться» у діючий колектив, рівень конфліктності, працездатності [1, с. 99].

Розрізняють особисту і групову  співбесіду. Особиста співбесіда проводиться  з одним кандидатом за спеціально розробленою програмою. Для її розробки можна скористатися загальними рекомендаціями проведення співбесіди. При цьому  акцентується увага на виявленні  тих характеристик, на які орієнтована  дана співбесіда. Цей варіант зустрічається  найбільш часто, однак при його використанні варто проаналізувати прийоми, що підвищують об'єктивність оцінки (наявність схем оцінки, система відповідальності і  т. д.).

Групова співбесіда проводиться  з декількома кандидатами. її мета —  інформування претендентів про умови  роботи або спільне обговорення  певного кола питань. Менеджер, що проводить  таку співбесіду, спостерігає за поведінкою учасників у процесі обговорення  теми, оцінює ступінь їхньої активності, аргументованість висловлень, здатність  контролювати хід бесіди, чіткість і ясність висловлення думок, грамотність мови і словниковий  запас, витриманість і коректність  у дискусії, уміння слухати. Крім спеціаліста, що проводить співбесіду, до оцінки претендентів у процесі її проведення варто залучати декількох спостерігачів.