Соціально-економічна природа Тіньової економіки

9) що порушують права  та інтереси споживачів товарів  та послуг. [4.c. 491]

Як бачимо, економічна основа злочину розглядається лише відносно звичної господарської діяльності, а головним критерієм злочинності вважається порушення норм і правил. Зарубіжні дослідники розрізняють кілька видів злочинної діяльності, наявність якої потребує економічного обґрунтування форм і методів здійснення контролю з боку правоохоронних органів, а саме: тіньова підприємницька діяльність; рекет, як складова мафіозного угруповання; організована злочинність; виробництво та обіг заборонених груп товарів – наркотиків, зброї, радіоактивних відходів тощо. Зупинимося детальніше на сутності наведених та інших видів кримінальної економічної активності.

Діяльність на «чорних» ринках як форма злочинного підприємництва вміщує продаж заборонених або високоліквідних  та дефіцитних товарів, робіт, послуг. Сюди відносять наркобізнес, проституцію, гемблінг (ігровий бізнес), контрабанду тощо. Крім того, на «чорному» ринку можуть обертатися звичні товари і послуги: золото, антикваріат, сигарети, алкогольні напої тощо. Переважно причинами нелегального виробництва товарів є небажання підприємців платити податки, сплачувати високу ціну трансакцій, нести видатки на дотримання техніки безпеки, екологічних вимог. Значна частка кримінальної комерційної діяльності має, як правило, неорганізований характер, тому вживається термін «дезорганізована діяльність». Він вважає, що нелегальний статус не сприяє, а заважає створенню крупних кримінальних фірм. Підприємці-тіньовики прагнуть мінімізувати ризик, пов’язаний з протизаконною діяльністю та можливістю бути притягненими до відповідальності, що може призвести до конфіскації майна чи переходу частки ринку до рук інших тіньовиків. Ці побоювання обмежують можливість виробничої інтеграції. Винятком вважають незаконну міжнародну комерційну діяльність, зокрема наркобізнес, проституцію тощо.

Чинниками, що стримують  розвиток організованої тіньової підприємницької діяльності, є проблеми, пов’язані з невиконанням умов договорів, які укладаються на тіньових ринках. Виробництво та продаж незаконних товарів та послуг базується, перш за все, на довірі між учасниками оборудки, тому суб’єктам, що укладають контракти на протизаконній основі, часто загрожують обман та насильство. Через те, що у тіньовому бізнесі багато угод укладаються на основі усних домовленостей, органам державної влади важко визначити обсяг тіньового бізнесу та правильно обрати засоби впливу на його учасників. Для держави неорганізований тіньовий бізнес є суттєвою перешкодою для визначення його обсягів та засобів боротьби з цим явищем.

Від дій злочинців залежить пропозиція злочинів, від дій споживачів незаконно виготовлених і реалізованих товарів – попит на злочини, а заходи правового виявлення і покарання вважають своєрідним регулюванням цього «ринку». Під впливом названих основних факторів утворюється рівновага злочинного ринку.

РОЗДIЛ 3. ДЕТIНIЗАЦIЯ ЕКОНОМIКИ УКРАЇНИ ТА ПЕРЕШКОДИ НА ЇЇ ШЛЯХУ

3.1. Основні стратегії детінізації української економіки.

Подальше залучення  до офіційного господарського обороту  коштів, що обслуговують тіньові економічні операції або вивезені за кордон, потребує розробки спеціальної довгострокової політики легалізації тіньових капіталів некримінального походження з максимальним збереженням нагромадженого у цьому секторі позитивного технологічного, організаційного, фінансового та людського потенціалів. Для цього необхідно:

• запровадити на певний перехідний період (тривалістю не менше року) політику амністії щодо тіньового капіталу через відкриття йому шляхів для легального інвестування  за одночасної  протидії його поверненню в «тінь»;
• передбачити повне звільнення від оподаткування легалізації коштів, які спрямовуються (у грошовій чи товарній формі) на інвестиційні потреби;
• законодавчо врегулювати правові гарантії непереслідування власників детінізованих некримінальних капіталів;
• посилити контроль над відпливом капіталів за межі України.

Зважаючи на те, що тіньова  економіка є основним джерелом життєзабезпечення  значних прошарків населення  України, сьогодні необхідно уникнути однобічного підходу до проблем  тінізації й урахувати, які збитки буде завдано населенню України у разі  посиленого скорочення тіньової сфери, оцінити можливості держави компенсувати ці втрати. Таким чином, принципової ваги сьогодні набувають методи легалізації тіньової економіки, які гарантують збереження людського потенціалу України через підвищення ефективності та прибутковості легального виробництва і збільшення на цій основі кількості робочих місць та підвищення реальних доходів населення.

Тому до основних пріоритетів  економічної стратегії в Україні, які сприятимуть детінізації  української економіки у стратегічному вимірі, слід віднести такі.

1.   Стимулювання інвестиційних процесів. Потрібно розробити податкові стимули до інвестиційного використання кредитних ресурсів комерційних банків, звільнити від оподаткування частку прибутку підприємств, яка витрачається на інвестування.

2.   Контроль за регулярністю, повнотою виплат та своєчасною індексацією заробітної плати, соціальних платежів, стимулювання збільшення кількості робочих місць. З метою підтримки рівня доходів населення, що дозволило б зменшити схильність до діяльності у неофіційному секторі, потрібно якнайширше використовувати безготівкові розрахунки з населенням, зокрема – за комунальні послуги.

3.   Запровадження прозорих та доступних механізмів кредитування реального сектору економіки та розв’язання платіжної кризи. Українська економіка потребує послідовної ремонетизації насамперед за рахунок «довгих грошей», безпечне здійснення якої може відбутися лише у тісному зв’язку зі збільшенням масштабів діяльності підприємств реального сектору.

4.   Підвищення професійного рівня управлінського персоналу підприємств України, забезпечення методичної та юридичної підтримки у складанні бізнес-планів, інвестиційних проектів, які забезпечуватимуть максимально ефективне цільове використання спрямованих до цих підприємств ресурсів. [11.c. 210]

Значну роль у створенні  сприятливих умов для розвитку підприємництва, активізації інвестиційної активності та конверсії тіньових капіталів  відіграє налагодження адекватної, прозорої та передбачуваної грошово-кредитної політики. Підвищити регульованість та прогнозованість монетарної політики в Україні можливо через послідовне збільшення рівня монетизації економіки за рахунок рефінансування комерційних банків та цільового інвестиційного кредитування підприємств. Зазначені заходи повинні витіснити в довгостроковому періоді нереєстрований готівковий обіг, неплатежі, інші складові обігу суспільного продукту, які є непідконтрольними монетарній політиці держави та  є фінансовими джерелами існування тіньової економіки. Розглянемо основні завдання у цій сфері, які потрібно передбачити.

• Заохочення зменшення розриву рівнів депозитних та кредитних   відсоткових ставок комерційних банків. Одним з важелів такого заохочення могла б стати диференціація оподаткування банку залежно від різниці між депозитним та кредитним процентами.
• Забезпечення стабільності номінального обмінного курсу гривні.
• Розширення банківського кредитування галузей, визначених як  
  пріоритетні, підприємств, які мають перспективи швидкого обороту капіталу та гарантованого збуту продукції. Надання податкових та інших пільг комерційним банкам, які здійснюють інвестиційне кредитування реального сектору. Зокрема на увагу заслуговує практика відшкодування різниці у відсоткових платежах між ставкою комерційного банку та дисконтною ставкою НБУ, яка застосовується щодо сільгосппідприємств. Пропонується також розширити механізм диференційованої резервної норми, запроваджений НБУ в січні 2004 р., а також  здійснювати рефінансування  відповідно до структури кредитного портфеля.
• Удосконалення механізмів гарантій збереження внесків населення у фінансово-кредитних установах. Компенсація втрат грошових заощаджень населення та погашення частини заборгованості з заробітної плати (останнє – в суто добровільному порядку) могли б здійснюватися шляхом конвертації цих коштів в інвестиційні цінні папери, або як компенсації вкладання інвестицій у приватне підприємництво та створення малих підприємств, передусім у сфері виробництва товарів та послуг. [8. c. 112

Непередбачуваність монетарної політики, нерозвиненість банківської системи та недовіра до банківських установ, невпевненість у послідовності валютної політики та стабільності національної грошової одиниці спонукають суб'єктів господарювання та населення до зберігання значної частки своїх заощаджень у формі готівкової гривні чи вільно конвертованої валюти, а також до здійснення значної частини розрахунків у готівковій формі. Це не лише виводить значну частину грошової маси з-під прямого регуляторного впливу монетарної влади, але й створює сприятливе підґрунтя для поширення тіньових господарських операцій.

З метою поліпшення становища  у сфері готівкового обігу  слід на державному рівні розробити  та реалізувати програму поступового  скорочення обсягів готівкового  обігу. Зосередження офіційних доходів громадян на особистих банківських рахунках, перехід на розрахунки за товари і послуги електронними картками, банківськими чеками дозволить більш повно контролювати джерела доходів громадян, оперативно виявляти факти витрачення коштів у розмірах, що перевищують їх доходи.

Така політика  має широкий спектр дій щодо усунення основних обмежень ділової активності в Україні як суто регуляторного, так і макроекономічного характеру. Ключова роль у політиці розвитку підприємництва має належати заохоченню інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні.

Провідну роль у процесі  детінізації економіки відіграє розвиток малого та середнього бізнесу. По-перше, саме через інвестиції у  малі та середні підприємства в можлива  конверсія тіньових капіталів та залучення до економічного обороту готівкових заощаджень населення – потенційного ресурсу тіньових операцій. По-друге, розвиток малого та середнього бізнесу може суттєво збільшити пропозицію робочих місць і зменшити обсяги тіньової зайнятості. По-третє,  підтримка малого та середнього бізнесу сприятиме розвиткові конкурентного середовища та постачальницько-збутової інфраструктури, нерозвиненість яких є важливими чинниками тінізації економіки.

До основних пріоритетів  економічної стратегії в Україні, які сприятимуть детінізації української економіки у стратегічному вимірі через створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та інвестиційних процесів,  належать такі:

• Податкове стимулювання інвестиційних процесів за спрощення доступу до цих стимуляторів за рахунок забезпечення прозорості процесів надання останніх.
• Запровадження з метою акумуляції інвестиційного потенціалу населення обов'язкового страхування приватного житла, транспортних засобів, громадянської відповідальності із законодавчим визначенням обмеженої кількості авторизованих для цих цілей страхових фондів із часткою державного капіталу та із забезпеченням диференційованого підходу до страхування з урахуванням майнового стану громадян.
• Створення цілісної структури збору та аналітичного опрацювання інформації  щодо кон'юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках, прогнозування перспектив економічної динаміки та вироблення відповідних рекомендацій щодо раціональної поведінки органів державного управління та суб'єктів господарювання.
• Надання правового та методичного сприяння  заснуванню малих підприємств, складанню інвестиційних планів та програм, індивідуальній підприємницькій діяльності, іншим формам самостійного інвестування заощаджень.
• Створення за рахунок як державних, так і приватних інвестицій, в тому числі – іноземних, сприятливих умов для налагодження ділових контактів, належного рівня сервісу, будівництво бізнес-центрів, зокрема у невеликих містах – центрах регіонів, розвиток яких визначено як структурний пріоритет.
• Забезпечення підвищення (безкоштовно для підприємств) кваліфікації керівних кадрів державних і приватних підприємств щодо основних положень сучасної теорії і практики менеджменту, бухгалтерського обліку, фінансового планування, управління персоналом, маркетингу тощо.

Основними завданнями податкової реформи, однієї з найважливіших складових усієї стратегії довгострокового розвитку української економіки, є значне зниження і вирівнювання податкового навантаження, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат виконання й адміністрування податкового законодавства. Загальна кількість податків та обов'язкових платежів, їх розмір мають бути обмеженими. Реформування системи оподаткування необхідно здійснювати у напрямі поступового та наперед визначеного зниження рівня податкового навантаження, підвищення рівномірності його розподілу, розширення бази оподаткування, уніфікації норм податкового законодавства, розробки чітких, предметних, обмежених у часі та просторі податкових інструментів стимулювання інвестування, інноваційної діяльності, виконання бізнесом соціальних функцій, збільшення фіскальної автономії субнаціональних органів влади та встановлення рівноправних відносин між платниками податків та фіскальними органами. Водночас слід істотно підвищити оподаткування непродуктивних видів діяльності: бізнесу розваг, деяких видів посередництва тощо.

Необхідною умовою підвищення ефективності застосування податкових пільг як інструменту державного регулювання економіки є розробка та запровадження системи моніторингу цільового використання податкових преференцій, а також забезпечення їхньої тимчасовості та всебічного урахування у бюджетному процесі. Відповідно має бути запроваджена пряма відповідальність за цільовий характер використання коштів, отриманих згідно з податковими інструментами стимулювання.

Перебудова системи  оподаткування повинна зменшити сукупне фіскальне навантаження на підприємців та знизити трансакційні витрати на сплату податків. Це сприятиме  значному послабленню цього чинника тінізації української економіки.

Необхідною передумовою  дієвого процесу детінізації  та декриміналізації економіки є  впровадження ефективного господарського управління держпідприємствами, всією  державною власністю. Удосконалення  системи управління підприємствами, які знаходяться у державній власності, має відбуватися, на нашу думку, шляхом:

• поліпшення управління державними корпоративними правами;
• оптимізації розподілу прибутку держпідприємств;
• розбудови системи стимулів ефективного менеджменту на підприємствах, які перебувають у державній власності. [13.c. 176]

Заходи, розпочаті урядом щодо інвентаризації державної власності, посилення контролю за ефективністю її управління мають сприяти позитивним зрушенням у зазначеній сфері. Між  тим їм притаманна значна спрощеність, яка входить у суперечність із необхідністю якнайповнішої інтеграції підприємств з державною часткою власності в сучасне конкурентне ринкове середовище. ають бути також створені умови для інвестування, в тому числі  у формі змішаного фінансування, у розвиток держпідприємств принаймні частки коштів, отриманих від приватизації.