Соціально-економічна природа Тіньової економіки

У реальному секторі  економічна злочинність найбільше  вразила енергетику. На неї припадає кожен десятий злочин у сфері  економіки. Лише у 2003 р. підконтрольні державі обленерго безкоштовно відпустили електроенергії на 570 млн грн. Понаднормативні комерційні втрати в мережах становили майже 8 млрд кіловат-годин. [9.c. 196]

Ще одна проблема – підвищена  криміногенність та наявність значного тіньового сегмента у вугільній. Це зумовлене значним бюджетним  фінансуванням та комерціалізацією збуту продукції. Бюджетне фінансування галузі останніми роками збільшилося на третину, а видобуток скоротився на 5 % (4,5 млн тонн). Кредиторська заборгованість у 2,8 разу перевищала дебіторську. Виходить, що більше держава дає, то більше втрачає. [3.c. 472]

Правоохоронними органами виявлені численні зловживання у галузі, пов’язані  з нецільовим використанням бюджетних  коштів та безпідставним кредитуванням  комерційних структур. Монополізація  окремими посередниками сфери постачання та збуту призвела до викривлення ціноутворення на продукцію машинобудівних та вугільних підприємств. Внаслідок цього вугільна галузь постійно відчуває дефіцит обігових коштів.

Збитки підприємств галузі відшкодовуються  фактично за рахунок Державного бюджету. А прибутки, одержані комерційними структурами на різниці цін, у подальшому використовуються для надання тим самим вугледобувним підприємствам так званих інвестиційних кредитів, тобто обладнання та матеріалів за завищеними цінами. На коштах державної підтримки вугільної промисловості паразитує понад 200 посередницьких структур.

Окрім вугільної промисловості, складна  криміногенна ситуація має місце  й в інших галузях ПЕК, зокрема, в електроенергетиці. Переважна  більшість суб’єктів енергоринку  є збитковими, втрати електроенергії у мережах досягли загрозливих масштабів, галузь має значні зобов’язання перед бюджетом, поширюється тіньова приватизація підприємств енергетичної сфери. Вирішення проблемних питань функціонування та розвитку ПЕК стримується також боротьбою фінансово-промислових структур і кримінальних угруповань за контроль над цією стратегічно важливою сферою та грошовими потоками в ПЕК.

Тінізація економіки  зачепила й земельні відносини, отже реалією сьогодення є тіньовий ринок  землі як один з сегментів тіньового сектору економіки з усіма притаманними йому негативними рисами і явищами – непрозорістю, корупцією, хабарництвом, ухиленням від оподаткування тощо.

На місцях досить широко практикувалася безкоштовна передача земельних  ділянок у власність або їх продаж за символічними цінами. Особливого розквіту такі тіньові оборудки набули в рекреаційних зонах та у великих містах.

Результати перевірок органів  місцевого самоврядування, Державного комітету по земельних ресурсах, Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, на які покладено функції здійснення та забезпечення належного контролю за використанням і охороною земель, додержанням вимог земельного законодавства, органи прокуратури виявили масові порушення на всіх рівнях та негативні наслідки цих порушень для суспільства. Зокрема, за оцінками Держкомзему України, внаслідок порушень законодавства у сфері земельних відносин бюджети різних рівнів недоотримують близько 20 млрд гривень щорічно.

Порушення у сфері землекористування  обумовлені передусім незавершеністю інвентаризації земель та її грошової оцінки. За даними Держкомзему України, на початок  2006 р. інвентаризацію проведено лише на 51,8 % території населених пунктів та 55,6 % поза їхніми межами.  Грошову оцінку земель населених пунктів проведено на 61,5 % їхньої площі. Межі не встановлені у мм. Києві та Севастополі, 76,6 % міст обласного значення. За таких умов створюється значний простір для зловживань. Практично недієвою виявилася вся система контролю у сфері землекористування, включаючи діяльність як профільних інспекцій, так інших державних органів в межах їхніх повноважень.  Перевірки, що  здійснюються регіональними відділами Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель, фактично не досягають мети. Не налагоджено системну роботу щодо ліквідації встановлених порушень та притягнення винних до відповідальності, створюється  ілюзія діяльності, подаються недостовірні звіти, а керівництво інспекції неспроможне належним чином організувати роботу підлеглих. [3.c. 290]

Існуюча система державного управління у цій сфері не забезпечує належного  контролю за використанням надр, є  причиною масових порушень чинного  законодавства. Неналежний державний контроль з боку виконавчої влади, неврегульованість ліцензійної діяльності створюють умови для тінізації та криміналізації винятково важливої для вітчизняної економіки сфери. Протягом останніх років колишнім Міністерством екології та природних ресурсів України видано ліцензії на користування надрами комерційним структурам (навіть хлібозаводам), які не мають фахівців, відповідного обладнання, необхідних коштів на геологорозвідувальні роботи з дослідно-промисловим видобутком корисних копалин. Такі надрокористувачі не провадять пошукових робіт, як це передбачено особливими умовами ліцензій, а фактично по-хижацькому здійснюють експлуатаційний видобуток корисних копалин. Мають місце факти перевищення повноважень керівниками обласних рад та державних адміністрацій за наданні дозволів на користування родовищами корисних копалин загальнодержавного значення. Органами місцевого самоврядування допускаються численні порушення закону під час прийняття рішень про надання у користування земельних ділянок гірничодобувним підприємствам та водночас не застосовуються повноваження щодо обмеження діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про охорону надр, а також невиконання особливих умов ліцензії.

Не забезпечується належний державний контроль у сфері охорони  та раціонального використання надр і обласними управліннями екології та природних ресурсів.

27 грудня 2007 р. Президент України підписав Указ № 1234 “Про заходи щодо запровадження державної монополії у сфері контролю за виробництвом та  обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів», який, зокрема, передбачав запровадження захисту акцизних марок голографічними захисними елементами. Але згодом виявилося, що передбачені заходи чиновниками саботуються. Це негативно позначилося на доходах бюджету, спричинило подальшу криміналізацію та тінізацію галузі. [1.c. 19]

Недосконалість технології захисту  акцизних марок від підробки дозволила  налагодити їх масове нелегальне виробництво. Зросли масштаби нелегального виробництва  алкогольних напоїв і тютюнових  виробів. Фактична втрата контролю за діяльністю у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв і тютюнових виробів призвела до зниження якості виробленої продукції, що створювало загрозу здоров'ю населення, завдавало величезних збитків державному та місцевим бюджетам.

Масово фіксувалися  факти реалізації у роздрібній мережі неякісних, небезпечних, з простроченим терміном придатності та фальсифікованих  тютюнових виробів, товарів без  прибуткових документів та ліцензій. Своєчасно не внесено зміни до Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору і маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 р. № 1284. Не затверджено заходи щодо запровадження марок акцизного збору нового зразка з голографічними елементами захисту, хоча Проект відповідної постанови Кабінету Міністрів України було узгоджено із заінтересованими органами державної влади та внесено Службою безпеки України на розгляд уряду ще у грудні 2005 р. Питання було розглянуто на засіданні Ради національної безпеки і оборони України, рішення якої дію набуло чинності Указом Президента України від 26 квітня 2003  р. № 372. Це дозволило суттєво активізувати заходи органів виконавчої влади у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту. Якщо у 2001 р. було зафіксовано 9843 смертельних випадки внаслідок отруєнь алкоголем, а у 2004 р. – 10320, то у 2005 р. – 9132 випадки. Незважаючи на те, що на початку 2005 р. було прийнято ще два укази Президента України з питань врегулювання діяльності у зазначеній галузі, рівень смертності від випадкових отруєнь алкоголем знову підвищився. До того ж дієві заходи щодо протидії злочинній діяльності у сфері виробництва та обігу алкогольної та тютюнової продукції вживалися тільки у полі безпосереднього впливу центральних органів виконавчої влади. Там, де такий вплив послаблюється, злочинці нарощували масштаби своєї діяльності. Деякі місцеві державні адміністрації фактично втратили контроль за ситуацією у сфері обігу підакцизних товарів. [1.c. 33]

Однією з найбільш тінізованих сфер діяльності є зовнішньоекономічна  сфера. Навіть фрагментарні та непослідовні спроби наведення ладу у цій сфері  негайно мають відчутний позитивний ефект – збільшення надходжень до державного бюджету. Досвід свідчить, що наведення елементарного ладу в державних фінансах одразу позначається на значному збільшенні доходів держави.

Суттєві     порушення чинного законодавства, у тому числі кримінального характеру, виявлені у діяльності органів державної податкової служби. Перевірки суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, стягнення з них пені за порушення строків розрахунків за контрактами, інші функції не завжди здійснюються на належному рівні. Недостатні заходи вжито з виявлення та припинення діяльності фіктивних фірм, створення яких є одним зі способів виведення та неповернення з грошового обігу України значних фінансових ресурсів.

Досить актуальною проблемою  є відсутність координації правоохоронних, митних та контролюючих органів у  сфері зовнішньоекономічної діяльності. Досить ефективною є співпраця всієї сукупності контролюючих органів, в тому числі тих, що не належать до системи органів валютного контролю. Така спільна діяльність має бути спрямована на виявлення фактів тіньової реалізації товарів на підставі аналізу їх походження (відсутність сертифікатів відповідності, належного маркування тощо).

Недоліки державної  політики з питань зовнішньоекономічної діяльності, низька ефективність діяльності органів виконавчої влади у цій  сфері позначилися на загостренні такої проблеми, як контрабанда. котрабанда стала загальнонаціональною проблемою і сьогодні безпосередньо загрожує національній безпеці України. Недоотримання державним бюджетом митних платежів становить десятки мільярдів доларів. Крім того, на митниці процвітає хабарництво та приховування реальної вартості ввезеної продукції. о стосується товарів легкої та хімічної промисловості, то стан внутрішнього ринку цих товарів за умови нелегального імпорту взуття, одягу, парфумерних товарів та товарів побутової хімії за заниженою митною вартістю та в кількості, що значно перевищує внутрішнє виробництво, є головною проблемою вітчизняних виробників.

Найбільшою є питома вага контрабандної продукції на ринку автомобілів, аудіо-, відео-, комп'ютерної та побутової техніки, виробів легкої промисловості, продуктів харчування (насамперед цукру та м'ясної продукції), тютюну, алкогольних напоїв, нафтопродуктів, ювелірних виробів. [12.c. 61]

Визначальними чинниками  поширення контрабанди є:

– наявність економічних  передумов;

– недостатня ефективність митного і прикордонного контролю;

– високі ставки ввізного мита, акцизного збору та податку  на додану вартість під час імпорту;

– наявність значної різниці між світовими і внутрішніми цінами на окремі групи товарів;

– корупція в митних органах, органах охорони державного кордону, інших правоохоронних та контролюючих органах;  

– відсутність належного  контролю за реалізацією товарів  на внутрішньому ринку;

– недосконалість обміну інформацією між державними органами, що здійснюють контроль за зовнішньоекономічною діяльністю;

Особливу роль у поширенні  контрабанди відіграє людський чинник. За інформацією правоохоронних органів, переважна більшість злочинів, пов'язаних з незаконним переміщенням вантажів через державний кордон, скоєно з використанням корумпованих зв'язків з посадовими особами митних органів, органів охорони державного кордону та інших контролюючих органів.

2. “Кримінологічний” погляд на тіньову економіку

«Кримінологічний» погляд на тіньову економіку відтворено також у понятті економічна злочинність, до якої відносять такі злочинні дії  осіб:

1) недотримання законних  гарантій здійснення економіч­ної  діяльності;

2) відступ від загальних  принципів здійснення економічної діяльності (незаконне підприємництво; незаконна банківська діяльність, легалізація грошових коштів чи іншого майна, отриманих незаконним шляхом; придбання або продаж майна, отриманого незаконним шляхом тощо);

3) спрямовані проти інтересів кредиторів (незаконне отримання кредитів; злісне ухилення від погашення заборгованості; зумисне чи фіктивне банкрутство та ін.);

4) пов’язані з виявами  монополізму чи несумлінною конкуренцією (монопольні дії, обмеження конкуренції;  примушення до виконання оборудки чи відмова від її здійснення; незаконне використання товарного знаку тощо);

5) що порушують встановлений  порядок обігу грошей чи цінних  паперів;

6) недотримання правил  здійснення зовнішньоекономічних  операцій (контрабанда; незаконний  експорт технологій, науково-технічної інформації та послуг, військово-технічної продукції; ухилення від сплати мита та ін.);

7) передбачені всупереч  встановленого порядку обігу  валютних цінностей (неповернення  валютних коштів з-за кордону;  незаконний обіг дорогоцінних металів, коштовностей тощо);

8) спрямовані проти  встановленого порядку сплати  податків і внесків у державні  позабюджетні фонди;