Розвиток підприємства, напрями і сценарії розвитку бізнесу підприємства

2.1. Вплив інновацій на розвиток підприємства

Дослідження процесів інноваційного розвитку вітчизняних  підприємств охоплюють широке коло питань. Інноваційна модель розвитку – це розвиток на основі яскраво  виражених інноваційних пріоритетів, напрямків, стратегій, мотивацій, механізмів, що сприяють формуванню інноваційного типу розширеного відтворення виробничих систем. Інноваційна модель обумовлює формування гнучкого наукомісткого виробництва. Таким чином, на вітчизняних підприємствах мають бути задіяні такі моделі інноваційного розвитку, які б активізували інтеграцію науки та виробництва, забезпечували підвищення рівня ефективного використання внутрішніх джерел нововведень, органічну єдність загальносвітоглядних, загально-методологічних принципів, загальнонаукових методів пізнання і специфічної методології стосовно забезпечення стійкого інноваційного розвитку підприємств.

Інноваційне рішення – результат розумово-психологічної та творчої діяльності однієї особи чи групи осіб, який призводить до вибору певної альтернативи дій щодо освоєння новітніх сфер діяльності, реалізації невикористаного потенціалу, впровадження та використання нових, нестандартних методик та технологій, що сприяють розвитку і підвищенню ефективності функціонування об'єктів, які їх використовують [1,с.75].

На основі досліджень систематизовано принципи, яким повинне відповідати якісне інноваційне рішення (табл. 2.2).

Табл.2.2

Принципи якісних інноваційних рішень

Інноваційне рішення на підприємстві є ключовим елементом інтенсивного росту, що призводить до зміцнення його ринкової позиції, збільшення валових доходів та чистого прибутку. В свою чергу розвиток підприємства на інноваційній засадах зміцнює його позиції в конкурентній боротьбі. Без інноваційної складової підприємство втрачає ініціативність та гнучкість, а конкуренти отримують переваги у конкурентній боротьбі [20,с.420].

Важливо розуміти, що інноваційне рішення призводить не тільки до змін у сфері технологій. Підприємства, що обрали інноваційний шлях розвитку впроваджують як нові бізнес-моделі, так і нові (або удосконалені) технології. Інноваційне рішення на підприємстві не обов'язково несе радикальні (до цього не існуючі і на інших підприємствах) зміни. «Інноваційність» рішення для підприємства полягає у його нестандартності та позитивності впливу саме для даного підприємства.

Для підприємства інноваційне рішення є не тільки внутрішньою рушійною силою, а й інструментом впливу на зовнішнє господарське середовище. Своєчасно розроблене інноваційне рішення дає можливість підприємству вплинути на поточну бізнес ситуацію та навіть задати тенденцію подальшого розвитку галузі в цілому.

Основою сучасної теорії інноваційного розвитку є  п'ять основних, конкуруючих між  собою, методологічних підходів до вибору моделей інноваційного розвитку: загальноісторичний, технологічний, економічний та гіпотетичних сценаріїв [5,с.123].

Загальноісторична першооснова розвитку пов'язана  з поступовою зміною станів економічних  систем від нижчих до вищих форм у процесі еволюційних змін і  революційних скачків у виробничих (суспільних) відносинах на основі формування ієрархічних (вертикальних) і партнерських (горизонтальних) коопераційних зв'язків, наукових і науково-технічних досягнень, промислових переворотів, поглиблення поділу і кооперації праці й інших доленосних факторів суспільного прогресу.

Технологічна парадигма розвитку пояснює способи переходу на більш високі ступені якісного стану через прогрес суспільних технологій, що містять у собі матеріальні і соціальні компоненти. Така модель розвитку охоплює наявні засоби матеріального виробництва і людський фактор розвитку. Домінантою технологічної парадигми є відносини «людина – техніка». Вони відбивають не тільки поступову еволюцію трудових функцій людини від ручної праці до машинної, а від неї - до досконалих автоматизованих, самокерованих кібернетичних систем, але і процес соціологізації самої людини – зміна її світогляду, професійних характеристик, соціальних позицій, життєвих орієнтирів, що перетворюють людину на соціального індивіда. Саме на цій базі сформувалися поняття доіндустріального, індустріального та постіндустріального суспільств.

Наступна, економічна, парадигма тісно пов'язана з  технологічною. Вона розглядає такі глибокі фундаментальні фактори  розвитку, як власність, суспільні форми  праці, характер і зміст виробництва. Економічна модель наголошує на провідній ролі матеріальних, господарських факторів розвитку. Її головними структурними елементами є виробництво, споживання, обмін товарами і послугами, засоби регулювання економічних процесів [8,с.20].

Сучасна економічна наука виділяє три основних типи моделей інноваційного розвитку:

• орієнтація на реалізацію широкомасштабних цільових проектів, що охоплюють усі стадії науково-виробничого циклу;
• орієнтація на популяризацію інновацій, створення сприятливого інноваційного середовища і раціоналізацію структури економіки;
• орієнтація на стимулювання інновацій шляхом розвитку інноваційної інфраструктури і координації дій різних секторів науки і технологій.

Парадигма гіпотетичних сценаріїв розвитку припускає, що процес розвитку може протікати різними  шляхами в залежності від трьох груп факторів: стартового (вихідного) становища; прогресу в реформуванні економіки; рівня прогресивності інституціональної бази (виробничих відносин). Головним інструментом реалізації цієї концепції є методологія моделювання різних можливих (гіпотетичних) сценаріїв, що допускають альтернативність шляхів досягнення головних цілей розвитку.

У системі стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства важливим є управління кожною складовою інноваційного потенціалу. На сучасному етапі розвитку економіки пріоритетним вектором розвитку інноваційного потенціалу підприємств є підвищення їх інтелектуального потенціалу.

Упровадження цих нововведень передбачає структурну перебудову виробництва управління в промисловості, вирішення багатьох організаційно-технічних, управлінських та економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного й адміністративного характеру [5,с.123].

У сучасній концепції теорії інноватики прийнято виділяти також такі поняття, як «життєвий цикл продукції» й «життєвий цикл технології виробництва». Життєвий цикл продукції складається із чотирьох фаз. На першій фазі проводяться дослідження й розроблення зі створення нововведення-продукту. Закінчується фаза передачею відпрацьованої технічної документації у виробничі підрозділи організацій. На другій фазі відбувається технологічне освоєння масштабного виробництва нової продукції. Обидві фази пов'язані зі значними інвестиціями, які здійснюються на поворотній основі. Наступне збільшення обсягів виробництва супроводжується зниженням собівартості продукції й зростанням прибутку. Це дає можливість окупити інвестиції в першу й другу фази життєвого циклу продукції. Потім настає третя фаза, особливістю якої є стабілізація обсягів виробленої продукції. На четвертій фазі відбувається поступове зниження обсягів виробництва й продажів.

Життєвий цикл технології виробництва також складається із чотирьох фаз. Перша фаза пов'язана із зародженням нововведень-процесів і передбачає проведення НДР технологічного профілю. Друга фаза пов'язана з освоєнням нововведень-проце-сів на об'єкті. На третій фазі відбувається поширення й тиражування нової технології з багаторазовим повторенням на інших об'єктах. Четверта фаза включає рутинізацію, тобто реалізацію нововведень-процесів у стабільних елементах об'єктів, які постійно діють.

Розглядаючи управлінські інновації, слід зазначити, що саме відрізняє їх від технологічних та виробничих інновацій та робить унікальним процес їх створення. Технологічні інновації представляють собою певну сукупність знань, які можуть бути систематизовані, так як об'єднують кілька фізичних процесів або продуктів та можуть бути відносно легко відтворені. Управлінські інновації в більшій мірі специфічні по відношенню до підприємства. Для управлінських інновацій характерним є вплив зовнішніх агентів – учених, консультантів, саме тих, хто визначає сутність інновацій, формує їх, при тому що реалізація нових управлінських ідей може відбуватися протягом кількох років. Управлінське ноу-хау компанії у разі позитивного результату комерціалізують незалежні консультанти, які просувають його на ринку та тиражують у якості вдалого досвіду [10,с.265].

Модель виникнення та розвитку інновацій у сфері управління можна описати за допомогою наступних етапів: усвідомлення проблеми, розробка та формулювання ідеї, її визнання. У більшості випадків управлінські інновації виникають через потребу вирішення певної зовнішньої або внутрішньої по відношенню до підприємства проблеми або уникнення ситуації загрози, незадоволення. Слід враховувати, що інновації у сфері менеджменту є локальними, тобто досвід їх впровадження в одній компаній може не мати цінності для іншої, а також відмінності зарубіжної та вітчизняної корпоративних культур та специфіку бізнесу.

Для управлінських інновацій у більшій мірі, ніж для технологічних та виробничих властивий ризик виникнення опору з боку персоналу підприємства, несприйняття нових ідей. Для підтримки інноваційних рішень необхідне схвалення з боку працівників організації (внутрішнє визнання), розуміння ними життєздатності ідеї можливих вигід від її реалізації, а також може бути необхідним схвалення незалежних спостерігачів та експертів -  викладачів бізнес-шкіл, консультантів та інших (зовнішнє визнання).

Вирішення проблеми реалізації управлінських інновацій на підприємстві вимагає розробки відповідної системи управління інноваційною діяльністю, в основу якої доцільно покласти ідеї декомпозиції складних процесів на основі проектного підходу та створення своєрідного управлінського конвеєра. Основи інноваційної діяльності більшості підприємств не визначені та відповідно не формалізовані. Відтак реалізація кожної управлінської ідеї потребує виконання значного обсягу робіт, що значно ускладнює реалізацію нових ідей.

Таким чином, в сучасних умов інноваційне рішення на підприємстві є ключовим елементом інтенсивного росту. Своєчасно розроблене інноваційне рішення дає можливість підприємству відреагувати і вплинути на поточну бізнес-ситуацію та навіть задати тенденцію подальшого розвитку галузі в цілому. Інновації дають можливість підприємству забезпечити довготривалий розвиток, впливати на зміни у фазах ділових циклів, зменшувати періоди спаду виробництва та сприяти посиленню його ділової активності. Розвиток підприємства слід розглядати як реакцію на зміни зовнішнього середовища, від стану інноваційного потенціалу залежить вибір інноваційної стратегії підприємств, з огляду на це їх розвиток повинен базуватися на впровадженні інновацій.

Підсумовуючи другий розділ можна зробити висновок, що стратегія розвитку підприємства є довгостроковалим планом, який містить комплекс рішень щодо вибору напрямку розвитку підприємства, визначення його основних цілей, а також моделі дій щодо формування та ефективного використання його потенціалу і дає можливість створення сприятливих внутрішніх та зовнішніх умов для успішного подолання основних стадій розвитку. Розвиток організації є незворотнім процесом, і необхідність змін виникає незалежно від того, якої ідеології розвитку дотримується організація, яка парадигма управління визначає пріоритетні напрямки її функціонування. Однак, від того, як будуть здійснюватися зміни, залежить ефективність функціонування організації та її існування в цілому. Управлінські інновації є невід'ємною частиною діяльності підприємств та запорукою їх конкурентоспроможності. Реалізація інноваційної стратегії розвитку на підставі повноцінного використання інноваційного потенціалу – це важливий шлях розвитку підприємств України.

Розділ 3. Стан, напрямки і сценарії розвитку бізнесу підприємства (на прикладі «Вітмарк-Україна»)

3.1. Стан  розвитку бізнесу «Вітмарк-Україна»

Компанія «Вітмарк-Україна» – один із провідних вітчизняних  виробників сокової продукції, натуральних  фруктових і овочевих напівфабрикатів  і дитячого харчування. Компанія працює на національному ринку соків  більше 15 років. Її ринкова частина становить 25% ринку соків України. Для «Вітмарк-Україна» характерна активна інноваційна політика. Обсяг продажів компанії в 2010 році склав 970 млн. грн. [6]

Компанія випускає сокову продукцію під такими торговельними  марками: «Jaffa Select», «Jaffa Natura», «Jaffa Selected Fruit», «Jaffa Fresh Up», «Jaffa Spring», «Соки Одеського консервного заводу дитячого харчування», «Соковита».

Продукція компанії визнана й популярна не тільки в Україні, а й далеко за її межами - соки і нектари «Вітмарк-Україна» експортуються у 18 країн світу, розташованих на 3 континентах (Євразія, Північна Америка, Австралія).  Філії Компанії відкриті в 12 великих містах України, в 20 містах працюють віддалені офіси. За 15 років на українському ринку компанія «Вітмарк-Україна» заслужила більше 60 нагород на міжнародних виставках і дегустаційних конкурсах за смак і якість, а також за інноваційні технології. Компанія «Вітмарк-Україна» - лідер у галузі за кількістю впроваджених на ринок інновацій, що задовольняють потреби споживачів Основною виробничою базою компанії «Вітмарк-Україна» є Одеський завод дитячого харчування. Вибір саме цього заводу був обумовлений його унікальними виробничими можливостями, а висока репутація підприємства - лідера ринку Радянського Союзу в області виробництва дитячого харчування - підтвердили правильність вибору. Завод має в своєму розпорядженні власну сировинну базу, що знаходиться в екологічно чистій зоні Одеської області. Великі ємкості, розташовані на виробничому майданчику в Одеській області, дозволяють зберігати свіжовіджатий сік, виготовлений із зібраних тут же екологічно чистих плодів, без використання консервантів протягом року [6].