Підприємство як суб'єкт господарювання

4) проникнення на новий  ринок збуту продукції;

5) освоєння нових видів  діяльності;

6) розширення діючого  виробництва;

7) придбання нових каналів  реалізації товарів або надання  послуг;

8) підвищення ефективності  маркетингу;

9) прагнення уникнути  сезонної або циклічної нестабільності  виробництва;

10) комплексне використання  сировини, матеріалів, відходів виробництва;

11) реалізація складних  інвестиційних та інноваційних  проектів;

12) зниження за допомогою  партнерів витрат виробництва  тощо [4, 38].

2.2. Індивідуальне підприємство  та господарські товариства сфери  малого бізнесу

Підприємницька діяльність сфери малого бізнесу реалізується у двох формах: індивідуальна підприємницька діяльність без утворення юридичної  особи і приватне підприємство (фірма).

Індивідуальне підприємство ґрунтується на праві власності  однієї особи або сім'ї, котрі  отримують весь дохід і несуть увесь ризик від бізнеcy. Власник індивідуального підприємства несе відповідальність щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом.

Як правило, власники одночасно  є і керівниками. Це одна з найбільш поширених простих і динамічних форм бізнесу.

До переваг малого бізнесу  належать:

• невелика капіталомісткість і доступність;
• оперативність на ринку (з точки зору поведінки);
• простота в організації;
• самостійність і свобода дій підприємця;
• поєднання в одній особі і власника, і працівника;
• забезпеченість конфіденційності та захищеності власної інформації;
• висока адаптованість до змінюваних умов господарювання та вимог ринку;
• відсутність бюрократизму в управлінні;
• швидка ліквідність фірми;
• поєднання професій;
• підтримання та розвиток підприємницького духу в суспільстві тощо.

До недоліків малого бізнесу  належать:

• труднощі в залученні великих капіталів;
• необмежена відповідальність за боргові зобов'язання;
• недостатня ефективність менеджменту;
• невизначеність перспективи.

Одноосібні фірми існують  завдяки ініціативі однієї людини –  власника. Доля такої фірми тісно  пов'язана з долею її власника. Часто смерть власника фірми, зміна  місця проживання або зміна складу сім'ї є причиною її ліквідації.

Невизначеність життєвого  циклу такої фірми впливає  на ставлення до неї з боку підприємств, що мають з нею ділові стосунки. Вони, наприклад, не прагнуть укладати з такою фірмою довгострокових інвестиційних  угод.

Товариство як організаційно  оформлене добровільне співробітництво  фізичних та юридичних осіб створюється  для досягнення спільної комерційної  мети і ґрунтується, як правило, на особистій  участі в його діяльності кожного  члена товариства. Товариство створюється  тоді, коли зусиль одного підприємця або  фірми недостатньо для реалізації певного проекту, тому вони об'єднуються  з іншими особами.

Залежно від прийнятої  у статуті міри майнової відповідальності можуть бути такі види товариств:

• просте товариство;
• товариство з повною майновою відповідальністю (повне товариство);
• командитне товариство (товариство на довірі);
• товариство з обмеженою відповідальністю.

Просте товариство створюється  внаслідок угоди учасників про  об'єднання

їхнього майна та особистої  участі в його діяльності. У такому випадку товариство не є юридичною  особою і має форму угоди про  спільну діяльність, згідно з якою члени не відповідають за борги один перед одним, але несуть солідарну  відповідальність за борги товариства усім майном, що йому належить. У такому товаристві кожний член може виступити  від свого імені при укладанні  різних угод. Загальний дохід товариства розподіляється між учасниками відповідно до умов угоди.

Повним товариством визнається таке, у якому всі учасники здійснюють статутну діяльність у межах однієї фірми та несуть необмежену відповідальність за спільні борги (відповідають не лише особистою часткою, а й усім своїм  майном як солідарні боржники). Характерною  особливістю є те, що кожний учасник  повинен особисто працювати в  товаристві, у зв'язку з чим робота в інших товариствах стає неможливою. Організаційна структура управління в товаристві проста. Тут не створюються  спеціальні органи управління, а за спільною згодою учасники товариства можуть делегувати управлінські функції  один одному. Застосовуються переважно  економічні методи управління, започатковані  на матеріальній заінтересованості.

Командитне товариство –  це організація, що складається з  одного або кількох учасників, які  відповідають усім своїм майном (необмежене відповідальні товариші – комплементарії), і одного або кількох членів, відповідальність яких обмежується їхніми внесками – паями (командитисти). Їх називають пайовиками, або вкладниками. Вкладники у такому товаристві є інвесторами і не входять до складу засновників фірми. Перелік вкладників із зазначенням розмірів внеску кожного з них указується у статуті командитного товариства [4, 41].

Товариство з обмеженою  відповідальністю є формою спільної діяльності, яка передбачає наявність  статутного капіталу, розділеного на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. У товаристві з обмеженою  відповідальністю право володіння  частками статутного капіталу кожним партнером підтверджується спеціальним  свідоцтвом, яке не є цінним папером, на відміну від акцій акціонерного товариства. Кожний партнер товариства з обмеженою відповідальністю несе відповідальність у межах свого  майна, він має право уступити свою частку одному або кільком учасникам  цього товариства. У випадку, якщо партнери відмовляються від придбання  частки, вона може бути продана третім особам.

2.3. Кооператив та орендні  підприємства

Слово "кооперація" латинського  походження, у дослівному перекладі  воно означає "співробітництво". Згідно з чинним законодавством в  Україні кооператив – це суспільна  організація громадян, які добровільно  об'єдналися для спільної господарської  та іншої діяльності на основі належного  їм на правах власності орендованого або наданого в безоплатне користування майна, самостійності, самоврядування і самофінансування, а також найповнішого поєднання інтересів членів кооперативу з інтересами колективу і суспільства.

Майно кооперативу може формуватися  за рахунок:

а) грошових або матеріальних внесків членів кооперативу;

б) доходів від виробничої діяльності;

в) продажу акцій;

г) державного майна, переданого в безоплатне користування;

д) орендних відносин.

Проте не кожне колективне підприємство може називатися підприємством  кооперативним. Наприклад, акціонерні компанії також є підприємствами колективними. Для того, щоб організація  могла називатися кооперативом, вона має вирізнятися низкою характерних  ознак, які називаються організаційними  принципами кооперації. Під останніми  розуміють певні правила практичного  й теоретичного характеру, якими  керуються при створенні кооперативу. Основні з цих правил такі:

1. Добровільність членства. Кооперативом не може називатися  організація, вступ до якої  диктується законом, розпорядженням  влади, або пов'язаний із насильством  тих чи інших осіб. Особи, які  вступили в організацію, зберігають  за собою право в будь-який  час із неї вийти.

2. Необмежена кількість  членів. Комерційне підприємство, ставлячи  своїм завданням одержання якомога  більшого прибутку, прагне зосередити  вигоди об'єднання в руках небагатьох  осіб. Кооперація ґрунтується на  співробітництві широких мас.

3. Мирні цілі. Кооперація  не може мати цілей, пов'язаних  з будь-яким насильством, і  використовувати насильницькі методи. Тому зграя злодіїв, наприклад,  не може бути кооперативом.

4. Матеріальна відповідальність. Вступаючи до кооперативної організації,  кожний новий член стає одним  з її повноправних господарів  і несе за неї відповідальність. Одержуючи від своєї організації  певні вигоди, член кооперативу  бере на себе зазначений у  статуті ризик.

5. Самоврядування. Управління  кооперативом здійснюється не  кимсь ззовні, а самими його  членами, тобто відповідно до  принципу самоврядування.

6. Відмінне від комерційних  підприємств значення капіталу. У комерційному підприємстві  капітал та його приріст перетворюються  у свого роду самоціль, оскільки  метою підприємства є нагромадження  капіталу та прибутків від нього. У кооперативі збільшення капіталу розглядається лише як засіб для досягнення спільної господарської мети [4, 44].

Орендне підприємство –  це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння  і користування майном, переданим  в оренду орендареві за договором. Оренда як економічна категорія є формою відносин, що виникають між власником, котрий безпосередньо не веде господарської  діяльності, та юридичне вільним і  економічно самостійним суб'єктом  – підприємцем, якому власник (орендодавець) на основі договору передає за відповідну орендну плату майно в строкове платне володіння і користування.

Розвиток орендного підприємства визначається умовами договору оренди, серед яких особливе місце займає орендна плата. Вона є економічною  формою доходу орендодавця-власника, котрий він одержує за своє майно, передане у строкове платне володіння, тобто  це відшкодування орендодавцеві  вартості орендного майна. Другий елемент  орендної плати – відсоток від  доходу орендаря, оскільки майно береться в оренду з метою одержання  доходу.

Існують різні форми орендної плати: грошова, натуральна, грошово-натуральна. Розмір орендної плати може бути розрахований за такою формулою [4, 45]:

О = (Фі–1) В,

де О – середня орендна  плата;

Фі–1 – залишкова вартість орендного майна на момент передання його в оренду;

В – рівень банківського відсотка.

Формула орендної плати за умови, коли орендне підприємство зобов'язується самостійно забезпечити своєчасне  відтворення

орендованого майна, має  такий вигляд [4, 45]:

О = (Фі–1 + Рі / 2) В,

де Рі – амортизація на реновацію, залишена у розпорядженні підприємства в і-му році;

В – рівень банківського відсотка.

Найперспективнішою формою оренди, що широко застосовується сьогодні, є лізинг. Лізинг – це довгострокова  оренда машин, устаткування тощо. Вона являє собою, по суті, новий спосіб фінансування й активізації збуту, що ґрунтується на збереженні права  власності на товар за орендодавцем.

Механізм цієї форми оренди полягає в тому, що компанія-орендодавець спеціально закуповує для конкретного  орендаря на його прохання майно у  виробника, фінансує його, здійснює технічне обслуговування наданих в оренду засобів праці.

Переваги лізингу пов'язані  з тим, що він дає можливість швидко переходити на нову технологічну базу, не потребує значних одноразових  затрат, дає змогу звільнитися  від обслуговування й зосередити всі зусилля на ефективному використанні нової техніки. Стрімкий розвиток лізингу  у країнах із ринковою економікою пояснюється передусім необхідністю активізації інвестиційної та інноваційної діяльності.

2.4. Картель та інші  форми об'єднання підприємств

Картель – це договірна  форма об'єднання суб'єктів господарювання, учасники якої укладають угоду про  регулювання обсягів виробництва  продукції, надання послуг або виконання  робіт, про поділ ринків збуту  та джерел сировини, наймання робочої  сили, установлення рівня заробітної плати та соціальних гарантій для  працюючих, про умови продажу  та строки платежів тощо.

Картель є типовою формою монополії, що існує в країнах  з ринковою економікою у прихованому  вигляді, незважаючи на антимонопольне законодавство. Учасники картелю зберігають господарську, комерційну, виробничу  та юридичну самостійність. Картелі  найчастіше створюються в межах  однієї галузі. Вони можуть бути таких  типів: внутрішні, експортні, імпортні, міжнародні.

Внутрішні картелі створюються  в межах національного ринку  або його частини. До них входять  як дрібні, так і великі підприємства.