Підприємство як суб'єкт господарювання

Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального  перебігу основних і допоміжних виробничих процесів.

Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням  продукції з

відходів основного виробництва.

У структурі деяких підприємств  існують експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою  та випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням  різноманітних експериментальних  робіт.

На невеликих підприємствах  з відносно простими виробничими  процесами застосовується безцехова виробнича структура. Основою її побудови є виробнича дільниця, як найбільший структурний підрозділ такого підприємства. Виробнича дільниця – це сукупність територіальне відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

Рис. . Виробнича структура  машинобудівного підприємства [5, 23].

На великих підприємствах  кілька однотипних цехів можуть бути об'єднані в корпус. У цьому разі корпус стає основним структурним підрозділом  підприємства. Така виробнича структура  дістала назву корпусної.

На підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність  процесів переробки сировини (металургійна, хімічна, текстильна промисловість) використовується комбінатська виробнича структура. Її основу становлять підрозділи, які виготовляють завершену частку готового виробу (чавун, сталь, прокат).

2. За формою спеціалізації  основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі  структури. Ознакою технологічної  структури є спеціалізація цехів  підприємства на виконанні певної  частки технологічного процесу  або окремої стадії виробничого  процесу (ливарні, термічні, механообробні,  складальні цехи машинобудівного  підприємства). Технологічна структура  використовується переважно на  підприємствах одиничного і дрібно-серійного виробництва з різноманітною та нестійкою номенклатурою продукції.

Ознакою предметної структури  є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням  різноманітних технологічних процесів та операцій (цех кузовів, задніх мостів, двигунів на автомобільному заводі). Предметну  структуру виробництва поширено на підприємствах великосерійного й масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами продукції. Проте на практиці є дуже мало підприємств, де всі цехи спеціалізовано тільки технологічно або тільки предметне. Переважна більшість підприємств використовує змішану виробничу структуру, коли частину цехів спеціалізовано технологічно, а решту – предметно.

3. Залежно від наявності  основних і допоміжних процесів  розрізняють підприємства з комплексною  та спеціалізованою структурами  виробництва. Підприємства з комплексною  виробничою структурою мають  усю сукупність основних та  допоміжних цехів, а зі спеціалізованою  структурою – лише частину.  Підприємства зі спеціалізованою  структурою поділяють на:

• підприємства механоскладального типу, які отримують заготівки від інших підприємств;
• підприємства складального типу, які випускають продукцію з деталей, вузлів та агрегатів, що виготовляються на інших підприємствах;
• підприємства заготовочного типу, що спеціалізуються на виробництві заготівок;
• підприємства, спеціалізовані на виробництві окремих деталей.

Формування виробничої структури  здійснюється під впливом багатьох чинників. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; обсяги вироб-ництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підприємства [5, 25].

Виробничий профіль підприємства, тобто характер та особливості продукції, що виробляється, безпосередньо зумовлюють хід виробничого процесу і  склад відповідних підрозділів. Так, конструкція виробу передбачає певні технологічні процеси його виготовлення, певну їхню послідовність  та трудомісткість. Отже, вона визначатиме  й перелік виробничих підрозділів, що здійснюють ці технологічні процеси. Складна технологія, таким чином, збільшує кількість підрозділів, які її реалізують, та передбачає більш розгалужену систему зв'язків між ними.

Суттєво впливає на виробничу  структуру рівень спеціалізації. Із розвитком і поглибленням спеціалізації  зменшується кількість виробничих підрозділів підприємства, спрощується  його структура. Навпаки, чим більш  універсальним є підприємство, тим  складніша його структура.

Виробнича структура підприємства залежить і від місця його знаходження. Наприклад, підприємства розміщені  у віддалених від промислових  центрів регіонах, як правило, більш  універсальні та автономні. Для таких  підприємств характерна розвинута  виробнича структура.

До складу будь-якого підприємства входять не тільки виробничі підрозділи, а й відділи апарату управління, заклади культурно-побутового призначення  тощо. Тому поряд з виробничою існує  так звана загальна структура  підприємства.

Загальну структуру створює  сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства.

Типову загальну структуру  промислового підприємства зображено  на рис. 4.

Підприємство очолює директор. Він здійснює керівництво підприємством  у цілому, тобто репрезентує підприємство в будь-яких організаціях, розпоряджається  в межах чинного законодавства  його майном, укладає договори, відкриває  в банках розрахункові рахунки тощо.

Першим заступником директора  є головний інженер. Він керує  науково-дослідними та експериментальними роботами, безпосередньо відповідає за вдосконалення техніки і технології виробництва. До його обов'язків входять  також технічна підготовка та обслуговування виробництва, розробка заходів для  підвищення якості продукції й дотримання технологічної дисципліни.

Економічну службу на підприємстві очолює головний економіст (заступник  директора з питань економіки). Він  відповідає за організацію планової роботи на підприємстві. Підпорядковані йому відділи здійснюють контроль за виконанням планових завдань, проводять  аналіз діяльності підприємства. У  його компетенції є також питання  фінансів, організації праці та заробітної плати.

Рис. . Типова загальна структура  промислового підприємства [5, 26].

Головне завдання начальника виробництва – це забезпечення виконання  планів підприємства; з цією метою  начальник виробництва та підпорядкований  йому виробничий відділ розробляють  оперативні плани випуску продукції  для кожного цеху, забезпечують ритмічну роботу з їхнього виконання, здійснюють контроль і регулювання перебігу виробничого процесу.

Маркетингові функції  вивчення попиту, ринків збуту, реклами, просування товарів, а також матеріально-технічного забезпечення виробництва покладено  на заступника директора з комерційних  питань.

Заступник директора з  кадрових і соціальних питань відповідає за реалізацію кадрової політики підприємства. Він, зокрема, займається питаннями  відбору персоналу, його професійної  орієнтації та соціальної адаптації, навчання, підвищення на посаді, переведення, звільнення. Крім того, йому підпорядковано служби, що задовольняють соціальні потреби  персоналу підприємства.

Кілька підрозділів апарату  управління підприємства підпорядковано безпосередньо директору. Облік  виробництва, контроль за використанням  засобів і дотриманням фінансової дисципліни, складання балансів, розрахунки з робітниками та службовцями  здійснює бухгалтерія. Функції контролю якості продукції, запобігання браку, розробки і впровадження систем управління якістю покладено на незалежний від  будь-якого заступника директора  відділ технічного контролю. Реалізацією  діловодства на підприємстві, тобто  приймання вхідної документації, її реєстрацію, облік, розподіл,

організацію внутрішнього документообігу, відправлення та зберігання документів забезпечує канцелярія.

Директору підприємства також  безпосередньо підпорядковано начальників  цехів, які здійснюють технічне та господарське керівництво відповідним цехом. До складу апарату управління цеху входить заступник начальника цеху з підготовки виробництва. Він займається питаннями розробки технологічних  процесів, забезпечує дільниці необхідною документацією та оснасткою. Помічник начальника цеху з виробництва здійснює оперативне керівництво виробничими  процесами. Механік цеху організує  ремонт устаткування та нагляд за його експлуатацією. Економічну роботу в  межах цеху очолює економіст, а питаннями  нормування та оплати праці займається нормувальник.

Начальник цеху здійснює управління виробництвом за допомогою майстрів виробничих дільниць, які вже безпосередньо  або за допомогою бригадирів організують  працю виконавців.

Отже, підприємство – це організаційно виокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного го-с-по-да-р-ст-ва, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні по-слу-ги).

Підприємство має певну  мету своєї діяльності, а також  структуру.

Розділ 2. Організаційно-правові  форми підприємства

2.1. Чинники, що обумовлюють  організаційно-правові форми підприємства

10 найважливіших чинників, що визначають організаційно-правові  форми підприємства як головного  суб'єкта господарювання, належать  такі:

• цілі, які ставить перед собою підприємець (група підприємців), та шляхи їх здійснення в конкретному соціально-економічному середовищі;
• спосіб формування стартового капіталу;
• методи здійснення виробничо-господарської діяльності;
• організаційна форма та методи управління підприємством;
• законодавча та нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності суб'єкта господарювання;
• форми власності майна, що використовує підприємець;
• форма організації виробництва тощо.

На рис. 5 подано класифікацію суб'єктів господарювання за їх організаційно-правовими  формами.

Організаційно-правові форми  суб'єктів господарювання залежать насамперед від форм власності –  державної, приватної, колективної  та змішаної. Відповідно до цього існують  приватні, державні та колективні або  спільні підприємства. Останні створюються  шляхом об'єднання майна, що перебуває  у власності фізичних та юридичних  осіб. При цьому майно може належати на праві спільної власності (пайової  або спільної) одночасно кільком  особам незалежно від форми власності, що веде до утворення різноманітних  господарських товариств. Вони можуть бути створені або на ґрунті спільного  володіння майном (кооператив, товариство, партнерство), або на основі колективного володіння (акціонерне товариство, колективне підприємство, спільне підприємство, орендне тощо). Залежно від форми  організації господарської діяльності розрізняють підприємства та об'єднання.

Об'єднання – це єдиний виробничо-господарський комплекс взаємо-зв'я-заних спеціалізованих суб'єктів господарювання (підприємств, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, пусконалагоджувальних, монтажних та інших структурних одиниць), створений на основі технологічної єдності процесів виробництва, однорідності продукції, що випускається, територіальній компактності об'єднуваних суб'єктів господарювання, розвитку спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва та централізації управління.

Рис. . Класифікація суб'єктів  господарювання:

AT – акціонерне товариство; МП – мале підприємство; СП  – спільне підприємство; ФПГ –  фінансово-промислова група [4, 37]

Розрізняють два типи таких  об'єднань.

Перший тип об'єднань має  договірну форму. Його основою є  міжфірмова угода. У договірних об'єднаннях (господарських товариствах) сторони не створюють нової юридичної одиниці спільного володіння та не здійснюють перерозподілу акцій існуючих підприємств.

Другий тип об'єднань має  форму спільного підприємства. У  такому випадку об'єднання кількох  підприємств веде до появи нового суб'єкта господарювання. Право власності  на створюваному об'єднанні поділяється  між учасниками відповідно до вкладеного капіталу. Прикладом договірного  об'єднання може бути консорціум, акціонерне товариство, корпорація.

Мотиви об'єднання можуть бути такі:

1) диверсифікація виробництва;

2) придбання виробничої  бази або джерел сировини;

3) скорочення капітальних  витрат та зменшення ризику  при створенні нових виробничих  потужностей;