Оцінка та забезпечення розвитку людського капіталу в Україні

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Донецький Національний Технічний Університет

 

Кафедра управління персоналом і економіки праці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

К У Р С О В А   Р О Б О ТА

 

з дисципліни

«Економіка праці та соціально-трудові відносини»

 

на тему: «Оцінка та забезпечення розвитку людського капіталу в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Ст. групи ЦУП-12п

Беседіна К.Г

 

Перевірив:   ____________ _____________________

   (посада)            (Прізвище, ініціали)

 

 

 

 

 

Дата ______________

Підпис _______________

 

 

 

 

 

Донецьк 2013 р.

РЕФЕРАТ

 

Курсова робота: 47 с., 10 табл., 21 джерел.

Об’єкт дослідження – формування та використання людського капіталу у соціально-економічній сфері України.

Мета роботи – аналіз розвитку людського капіталу в Україні та розробка заходів щодо його покращення.

Методи дослідження – діалектичний, системний, комплексний, економіко-статистичний.

На сучасному етапі розвитку теорії людського капіталу розроблені різноманітні підходи до його оцінки та вимірювання кількісних і якісних параметрів. У наукових дослідженнях фахівців існують оцінки людського капіталу підприємств, галузей, окремих працівників. У той же час недостатня увага приділяється макроекономічній оцінці обсягів нагромадженого людського капіталу. Цілісних науково-методологічних розробок даної проблеми поки що немає. Мало розроблені теоретичні основи оцінки людського капіталу в умовах перехідної економіки, залишаються не дослідженими підходи до оцінки ефективності вкладень і використання людського капіталу.

В роботі наведені показники людського капіталу, проведено їх оцінку на макрорівні і мікрорівні. Виявлено проблеми забезпечення та напрями реалізації розвитку людського капіталу.

 

 

 

 

 

 

ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ, ІНВЕСТИЦІЇ, ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ, ОСВІТА, РІВЕНЬ ЖИТТЯ, ЯКІСТЬ ЖИТТЯ, ОЦІНКА

 

 

ЗМІСТ

 

Реферат

Вступ            4

1 Теоретичні  основи оцінки та забезпечення  розвитку 

людського капіталу           6

1.1 Концепція  людського капіталу в економічній  науці    6

1.2 Інвестування в людський капітал та його формування    9

1.3 Методичні підходи до  оцінки людського капіталу           12

2 Оцінка  сучасного стану розвитку людського  капіталу           20

2.1 Оцінка  стану розвитку людського капіталу  в Україні           20

2.2 Аналіз  рівня розвитку людського капіталу 

в Донецькій області                 26

2.3 Оцінка  розвитку людського капіталу  на підприємствах           30

3 Напрями  розвитку людського капіталу              35

3.1 Стратегічні напрямки розвитку людського капіталу в Україні          35

3.2 Напрямки реалізації заходів людського капіталу

на підприємстві                  39

Висновки                   43

Перелік посилань                  45

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Стратегічними пріоритетами України є перехід до інноваційної моделі економічного розвитку, інтеграція в економічний європейський простір та розбудова соціальної держави. Найважливішою умовою реалізації цих стратегічних завдань є нагромадження та ефективне використання людського капіталу, тобто тих якісних рис працівників, які формують сучасні продуктивні здібності та перетворюють їх на головну продуктивну силу постіндустріальної економіки, заснованої на знаннях. Досвід розвинених країн свідчить, що нагромадження людського капіталу та забезпечення його ефективного використання є найважливішою умовою конкурентоспроможності країни та динамічного соціально-економічного прогресу. Україна належить до країн з високим освітнім рівнем населення. Однак незважаючи на це у більшості вітчизняних працівників поки що не сформовані продуктивні здібності, необхідні для динамічного та ефективного розвитку виробництва. Суттєво загострилась проблема кадрового забезпечення економіки. З іншого боку, на виробництві не створені сприятливі умови для ефективного використання і розвитку продуктивних сил працівників. Це вказує на те, що концепція людського капіталу мало усвідомлена як на рівні державного управління, так і на виробничому та особистісному рівнях. В Україні вона поки що не стала теоретичним підґрунтям удосконалення соціально-економічної політики та практики господарювання.

Мета дослідження – аналіз розвитку людського капіталу в Україні та розробка заходів щодо його покращення.

Для досягнення мети дослідження поставлено та вирішено такі задачі:

• обґрунтувати концепцію людського капіталу в економічній науці;
• дослідити механізм інвестицій у людський капітал;
• визначити методичні підходи до оцінки людського капіталу;
• здійснити комплексну оцінку сучасного стану розвитку людського капіталу в Україні на макрорівні, мікрорівні та регіональному рівні;
• обґрунтувати напрями розвитку людського капіталу в Україні.

Об’єкт дослідження – формування та використання людського капіталу у соціально-економічній сфері України.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні проблеми оцінки і забезпечення розвитку людського капіталу України в системі соціально-економічного управління.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є фундаментальні положення сучасної економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених. Інформаційною базою курсової роботи є законодавчі акти, матеріали державного комітету статистики України, укази Президента України, дослідження Інституту НАН України.

Для вирішення поставлених у роботі задач було використано наступні методи: діалектичний метод наукового пізнання, комплексний, системний, історичний і логічний підходи, економіко-статистичний – для оцінки обсягу людського капіталу у вартісних та натуральних показниках, виявлення тенденцій і проблем його розвитку; системного аналізу – для розробки моделі комплексного підходу до процесу дослідження людського капіталу.

 

 

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ  ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО  КАПІТАЛУ

 

1. Концепція людського капіталу в економічній науці

 

Людина в системі соціально-економічних відносин є власником значної кількості якостей, які сприяють розвитку і підвищенню ефективності виробництва. Результатом виокремлення серед сукупності факторів виробництва продуктивних здібностей людини є виникнення теорії людського капіталу. Досить тривалий період людину розглядали як суб’єкт вищого рівня порівняно з усіма суб’єктами живої та неживої природи, тому порівняння її з будь-якою формою капіталу здавалося неприпустимим. У результаті подолання таких етичних обмежень серед інших форм капіталу починає відокремлюватися людський капітал. На першому етапі як капітал розглядали не саму людину, а її майстерність і отриманні навички, а затрати на утримання і відтворення її продуктивних здібностей визначали як укладання з очікуванням майбутніх вигід [1, с.75].

Зростання значення людського фактора виробництва за науково-технічної революції сприяло на рубежі 60-х років XX ст. появі й поширенню теорії людського капіталу. Розробили її прихильники вільної конкуренції і ціноутворення в західній політичній економії американські економісти Т.В. Шульц і Г.С. Беккер. Пізніше ці проблеми вивчали Дж. Кендрік, Ц. Гріліхес, Б. Денісон та інші [2].

Можна виділити дві основні причини виникнення інтересу до даного поняття. По-перше, це загальна закономірність розвитку сучасної науки в цілому, яка виявляється в концентрації уваги вчених на дослідженні проблем людини. По-друге, це визнання того факту, що активізація творчих потенцій людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання. Людський капітал визнаний найціннішим ресурсом, набагато важливішим, ніж природні ресурси або накопичене багатство. Саме людський капітал, а не матеріальні засоби виробництва, є визначальним чинником конкурентоспроможності, економічного зростання та ефективності.

Використовуючи теорію людського капіталу, можна логічно пояснити і глибше дослідити такі кардинальні проблеми, як людський розвиток, економічне зростання, розподіл доходів, роль та значення освіти і професійної підготовки у суспільному відтворенні, вікова динаміка заробітків, мотивація тощо. Зокрема ця теорія дозволяє визначити доцільність витрат, наприклад, на навчання або на зміну місця роботи залежно від розміру майбутнього приросту доходів і тривалості їх одержання, що має не лише навчальне та виховне, а й мотиваційне значення для економістів. Ця теорія стала ідеологією значних інвестицій в освіту та розвиток людей на всіх рівнях, оскільки вони розглядаються як ефективне джерело економічного зростання.

З позицій теорії людського капіталу доходи людей є закономірним підсумком раніше прийнятих рішень. Тобто людина, приймаючи те чи інше рішення, може безпосередньо впливати на розмір своїх майбутніх доходів. Можна значно збільшити майбутні доходи, вкладаючи кошти у свою освіту і професійну підготовку, здоров’я, культуру, збільшуючи тим самим власний (приватний) людський капітал [3, с.184].

Дуже важливим елементом теорії людського капіталу є те, що вона характеризує вільну людину, яка здійснює свій власний вибір у багатоаспектному ринковому просторі. У зв'язку з цим освіта людини, продуктивність праці та її зарплата можуть бути виражені у вигляді такої взаємозалежності: інвестиції у людський капітал (зокрема в освіту) — формування людського капіталу (зростання якості робочої сили) — результат трудової чи розумової діяльності (підвищення продуктивності праці) — зарплата як вираз ринкової вартості використання людського капіталу [4].

Теорія І.Фішера стала теоретичним підґрунтям розвитку альтернативних концепцій людського капіталу, згідно з якими до цього поняття відносять не лише знання й уміння людини, а і її здатність до праці, психологічні особливості, суспільні та культурні якості. У подальших теоретичних розробках людський капітал розглядають як фактор відмінностей у заробітках, рівнях продуктивності праці. Особливість підходу представників неокласичного напряму полягає в застосуванні економічних методів аналізу й економічних інструментів до дослідження цілого класу найрізноманітніших явищ у таких сферах людської діяльності, які раніше відносили до соціальних, демографічних , психологічних та інших наук. Така експансія базується на принципах методологічного індивідуалізму і концепції раціональної, оптимальної поведінки індивідуумів та на різноманітних умовах діяльності. Згідно, з цим підходом , економічні суб’єкти діють раціонально в тому разі, якщо використовують свої обмежені ресурси так, щоб отримати максимальний економічний ефект [1, 77].

Концепція людського капіталу також допомагає пояснити відмінності між країнами, зумовлені властивою їм структурою зайнятих в економіці. Серед багатьох проблем, при з'ясуванні яких теорія людського капіталу може виявитися плідною, Т.В. Шульц назвав і таке явище, коли країни, багаті на капітал, зокрема відтворювані матеріальні фонди, експортують переважно трудомісткі, а не капіталомісткі продукти [2].

Отже, продуктивні якості та характеристики людини визнані особливою формою капіталу на підставі того, що їх розвиток потребує значних витрат часу та матеріальних ресурсів і що вони, подібно до фізичного капіталу, забезпечують своєму власнику грошовий дохід [3, с.189].

Еволюція наукових поглядів на сутність людського капіталу дозволяє виявити посилення зусиль і концентрації досліджень представниками різних течій економічної теорії на проблеми людини, людського капіталу як основного багатства суспільства. Сутність людського капіталу характеризується сукупністю економічних відносин щодо суми теоретичних і практичних знань працівників, їх досвіду, уміння і навичок, освітнього, професійного рівня підготовки особистості.

 

2. Інвестування в людський капітал та його формування

 

Людський капітал розглядається в різних країнах світу як найцінніший виробничий ресурс, який постійно оновлюється, вдосконалюється, еволюціонує, виступає могутнім фактором економічного, соціального прогресу.

Формування людського капіталу — це процес творення продуктивних здібностей людини за допомогою інвестицій у конкретні процеси її життєдіяльності. При цьому інвестування здійснюється двояко: як вкладення коштів та ресурсів і як витрати часу та сили, тобто як певні види людської діяльності [3, с.194].

Формування людського капіталу і процеси зносу та знецінення суттєво відрізняються від тих, що характерні матеріально-речовинним факторам. Розглянемо ці процеси відповідно до теорії життєвого циклу працівника. У роки дорослішання особистості й отримання загальної та професійної освіти, накопичення виробничого досвіду економічна цінність запасу її знань і здібностей зростає. Поступово темпи фізичного й морального зносу запасу знань і кваліфікації перевищують темпи росту виробничого досвіду , десь до кінця другого десятиліття виробничого стажу. Так відбувається процес знецінення людського капіталу. Тобто, накопичений ним запас знань і навичок повністю знецінений та зношений, при цьому враховують швидке старіння знань упродовж життя одного покоління і необхідність їх постійного відновлення через безперервну освіту.