Товарне господарство і проблеми його сучасного розвитку

Отже, еволюція грошей зумовила перехід від золота,  яке, виходячи на світовий ринок, знімало «національний мундир» і виконувало функцію світових грошей у своїй натуральній формі до національних вільноконвертованих грошей, які виступають засобом обігу як всередині країни, так і на світовому ринку. Функція світових грошей перестає бути самостійною, вона стає важливим елементом, або як говорять деякі автори, аспектом функції засобу обігу.

Підсумовуючи розгляд еволюції функцій грошей, ми бачимо, що об'єктивний процес розвитку грошей привів до синтезу окремих функцій і, цілком обґрунтовано, замість п'яти функцій, які існували раніше, тепер їх три. Але треба зазначити, що західні економісти називають їх по-різному. Одні — засіб обігу, міра-вартості, засіб збереження, другі — засіб збереження вартості, одиниця обліку та засіб обігу, треті — засіб обігу, міра вартості і засіб нагромадження. При деякій розбіжності у назві, усі визнають засіб обігу, міру вартості (лише один — одиниця обліку) і третю функцію називають або просто засіб збереження, або додають «вартості», або засіб нагромадження. На мою думку, ці тлумачення, при деякій відмінності, все ж виражають зміну функції грошей.

3. Сучасні проблеми розвитку товарного господарства в Україні в умовах транспортаційного періоду розвитку економіки.

Події в трансформаційних економічних процесах України мають таке спрямування, яке певним чином обмежує формування сприятливих соціально-економічних умов для нормального розвитку товарних відносин.

Як відомо, відносини та зв’язки товарного господарства відтворюються й панують у межах середовища ринкового господарства. З одного боку, ринкове господарство оттотожнюється з процесом товарного виробництва, з другого – товарне виробництво, в свою чергу, є такою організацією господарства, коли продукти виробляються для обміну, купівлі-продажу. Поняття ринкового господарства є багатомірним. Воно містить багато складових – сферу товарного виробництва; сферу обміну; сукупність актів купівлі-продажу і збалансування попиту і пропозиції у процесі розширеного відтворення. Виходячи з цього, можна вважати, що ринок є складовою частиною ринкового господарства, через механізм якого перетворюються на реальність товарно-грошові відносини. Формуючи конкурентне середовище, ринок виступає ефективним організатором товарного виробництва.

Крім виробництва і споживання економічного продукту, потрібна сукупність дій, які забезпечують просування продукту від виробника до споживача. Сферу діяльності, пов'язану з розподілом, обміном економічного продукту, його рух від виробників до споживачів, називають сферою обміну. Ця сфера – шлях продукту від «воріт» підприємства (фірми), що його виробило, до «столу» споживача. При цьому мається на увазі не тільки транспортування, а й перехід власності на продукт з одних рук до інших, продаж його однією особою і купівля іншою [12, с.256].

Як бачимо, товарне виробництво тісно пов'язане з товарним обігом. Товарний обіг визначається як обмін продуктів праці за посередництвом грошей у формі купівлі-продажу. Товарний обіг складається з купівлі-продажу засобів виробництва, предметів споживання, а також матеріальних послуг. Природно, що купівля-продаж товарів (або обмін) передбачає ринок. Ринок – досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами.

На ринку, як правило, виступають дві головні діючі особи: продавці та покупці. Між ними встановлюються відносини купівлі-продажу. Якщо розглядати покупців та продавців як три головних суб'єкти економіки – державу, підприємства і населення у вигляді домашніх господарств , то можна дійти висновку, що кожен із трьох суб’єктів товарно-грошових відносин постачає на ринок товари, що є їхньою власністю [17, с.94].

Як зазначалося, сферою прояву та відтворення відносин суспільного виробництва є ринкова економіка. Оскільки ринкове господарство повністю зумовлюється наявністю та функціонуванням товарного виробництва, як, і навпаки, останнє наповнюється ринковими відносинами, то можна вважати, що ринкова економіка є не що інше, як товарне виробництво.

Стан внутрішнього ринку є узагальнюючим індикатором розвитку економіки країни, оскільки від його розмірів та ефективності, зокрема активності ділового середовища, відкритості та інтенсивності конкуренції, орієнтованості на споживача залежить продуктивність усіх секторів економіки. На внутрішньому ринку формується та використовується значна частина доходів домогосподарств та підприємств, задовольняється їх попит на вітчизняні та імпортовані товари і послуги, формуються ринкові чинники структурних зрушень в економіці. Обсяги, структура та ефективність внутрішнього ринку є визначальними факторами конкурентоспроможності національної економіки та забезпечення сталого економічного зростання.

На сьогодні за даними Глобального звіту про конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму, Україна займає 26 місце серед 131 країни за індексом розміру внутрішнього ринку, проте за ефективністю – лише 101 місце. В цьому контексті слід звернути погляд до проблем розвитку внутрішнього ринку [2, с.121].

Різке падіння реальних доходів населення, прибутків підприємств, яке спостерігається в останні роки, призвело до суттєвого зменшення внутрішнього попиту. Скорочення роздрібного товарообігу на понад 10 %, зростання кредиторської заборгованості підприємств, збереження значної частки бартерних розрахунків також свідчать про виведення частини обігу сукупного продукту з-під впливу власне ринкових відносин. Таким чином, слід говорити про суттєве звуження внутрішнього ринку України як головного атрибута ринкової економіки.

Фахівцями визначається, що в Україні відсутня працездатна платіжна система, недостатня складова в розрахунках між суб'єктами господарювання, недостатніми для обслуговування обороту сукупного продуктами є обсяг грошової маси та кредитний потенціал [3, с.111]. При руйнуванні системи матеріально-технічного постачання, коли вже не працюють старі методи продажу, становлення нових іде вкрай повільно. Одним із підтверджень відсутності сформованного внутрішнього ринку є і переважання на ньому низькосортних імпортованих товарів. Традиційно розвиток внутрішнього ринку розглядається як похідна від економічного зростання, що розпочалося. Проте, аналіз глибинних наслідків тривалого звуження внутрішнього ринку дозволяє поставити ймовірність такого причинно-наслідкового зв'язку в Україні під сумнів.

       Цими наслідками є такі:

• Некоректне визначення вартості товарів. Це знаходить вияв у множинності цін, «ножицях» цін. Аналогічні товари, що реалізуються на позаринкових умовах, можуть мати цілком різні ціни. Наслідок – деформація пріоритетів економічного розвитку та спрямування капіталів до галузей із невиправдано високою нормою прибутку.
• Розрив зв'язків між окремими економічними суб'єктами, галузями, регіонами. В ході таких зв'язків підприємства здійснюють мінімізацію витрат виробництва, а отже – можуть більш агрессивно поводитись на ринку. В Україні підприємець сьогодні змушений вибирати не найбільш ефективного партнера, а найвигідніші умови взаєморозрахунків. Наслідок уособлення господарюючих суб'єктів – перешкоди ефективній внутрігалузевій та міжгалузевій конкуренції.
• Розрив зв’язку між виробником і споживачем. Обмеженість вибору для споживача на ринку веде до зниження його вимогливості та переключення на більш дешеві товари, навіть нижчої якості. Наслідок – послаблення стимулів підприємствам до підвищення якості та покращення споживчих характеристик продукту.
• Нестабільність грошового обігу. Вузькі ринки частіше та легше підпадають під раптові впливи і на їхню динаміку впливає більше немонетарних чинників. Наслідок – виникнення раптових непередбачуваних дисбалансів ринків (валюти, окремих товарів, регіональних ринків).

Отже, перераховані наслідки ведуть до уповільнення формування в Україні повноцінної ринкової економіки, а саме: перешкоджають становленню конкурентоспроможних підприємств; сприяють збереженню монополізації ринків; ведуть до необгрунтованого підвищення цін; сприяють тінізації економіки, розвитку корупції. Сказане дає підстави стверджувати, що внутрішній ринок України потребує цілеспрямованого розвитку та захисту. Цей захист має полягати насамперед в створенні поля для ефективної конкуренції як стимулу економічного зростання та вдосконалення підприємств. Політика захисту внутрішнього ринку повинна бути реалізована як передумова переходу до стійкого економічного зростання.

          Орієнтирами такої політики мають стати:

     Потреба в спеціальних заходах із захисту та розширення внутрішнього ринку пояснюється його особливою роллю в забезпеченні економічного зростання [7, с.67].

Отже, забезпечення необхідних місткості, структури та стійкості внутрішнього ринку є однією із головних складових забезпечення економічної безпеки України. Така політика є першочерговим пріоритетом нової економічної політики, яка знаменуватиме перехід трансформаційного процесу до етапу економічного прагматизму.

ВИСНОВОК

Сучасне товарне виробництво перебуває на стадії становлення і має багато спільного з капіталістичним, з якого воно розвинулося (великомасштабність, масовість виробництва, розвиненість матеріальної сфери). У нього починають формуватися специфічні риси, що відображується у пріоритетних напрямах розвитку. Домінуючими галузями стають електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, засоби телекомунікації, оптоволоконна промисловість, нові керамічні матеріали, інформаційні послуги. Дедалі більшого значення набувають галузі нематеріального, особливо духовного виробництва, спрямовані на всебічний розвиток людини, задоволення її інтелектуальних потреб.

Відповідні зміни зумовлені переходом від енергетичної до інформаційної складової, тобто в основі технологічного розвитку лежать інформатика і телекомунікації. Це сприяє появі принципово нових секторів виробництва: біотехнології, космічної техніки, тонкої хімії, які ґрунтуються на застосуванні мікроелектронних компонентів. Інтелектуальна праця стає визначальною, а людина - головним багатством.

Відповідно до вимог громадянського суспільства зростає вплив державних та недержавних інституцій (церкви, політичних сил, рухів, профспілок) на економічний розвиток, його соціальне спрямування.

 В Україні процес розвитку товарної організації суспільного виробництва, по суті, тільки-но почався. Його основними напрямами є:

1) формування приватної  та колективної форм власності. Цей процес відбувається, перш  за все, як наслідок приватизації, що здійснюється в нашій державі. Водночас йде і певна перебудова  тих підприємств, які залишаються  у власності держави. Цей процес  зовні має вигляд роздержавлення, а його сутність полягає в  пристосуванні державних підприємств  до ринкових умов господарювання;

2) зміна психології та  масових стереотипів громадян  нашої Батьківщини. Це досить  складне завдання, але без його  вирішення досягти високоефективної  організації функціонування ринкової  економіки практично неможливо. Цей процес складний, досить болісний  для значних верств нашого  населення, але він об'єктивно  необхідний і служить важливою  передумовою становлення й успішного  розвитку товарного виробництва  в Україні.