Спільні риси:
- приватна власність на засоби виробництва;
- ринкова форма зв'язку між виробниками;
- конкуренція між товаровиробниками.
Відмінності:
Просте товарне виробництво:
- виробник продукту та власник засобів
виробництва - одна особа;
- експлуатація, як правило, відсутня;
- виробництво товарів спрямоване на задоволення
потреб виробника;
- виробництво здійснюється на базі індивідуальної,
відособленої праці;
- виробництво товарів має підпорядковане
значення стосовно натурального господарства.
- Розвинуте товарне виробництво:
- виробник продукту - найманий робітник,
власник товару – капіталіст;
- експлуатація існує;
- виробництво товарів здійснюється задля
одержання прибутку;
- виробництво ведеться на базі спільної,
об'єднаної праці найманих робітників;
- товарне виробництво набуває загального
характеру.
Таким чином, в історичному розвитку
товарного виробництва слід наголосити
на двох важливих моментах:
1) перетворенні натурального господарства
в просте товарне;
2) перетворенні простого товарного
господарства в розвинуте.
Перше є результатом суспільного поділу
праці й економічної відособленості виробників,
друге пов'язане з тим, що товаровиробники,
виготовляючи товар відособлено на ринок,
знаходяться у відношенні конкуренції
один до одного, що призводить до їхнього
розшарування − збагачення меншості і
розорення більшості.
- Об’єктивні основи, історія переростання товарно-грошового господарства у товарно-кредитне. Суть, функції та особливості кредитного господарства.
Історичний досвід
переконує, що товарно-грошова форма господарства
переростає у товарно-кредитну форму,
яка відповідає вищому ступеню розвитку
суспільного виробництва [1, с.29].
Товарно-грошове
господарство розвивається і вдосконалюється
на основі вирішення внутрішніх суперечностей.
Однією з головних передумов функціонування
і розвитку товарно-грошового господарства
є відповідність між масою товарів і кількістю
грошей, що забезпечують обіг товарів.
Золото виконує функцію грошового товару,
загального еквівалента за умови, що його
кількість достатня для товарообороту
цієї країни. Швидке зростання економіки,
господарських зв'язків неминуче наштовхується
на порівняно-обмежені обсяги видобутку
золота, а отже, і на його оборот як грошового
матеріалу.
На перших етапах ця суперечність
розв'язується передусім через збільшення
видобутку золота і розширення його обороту.
Однак зі зростанням обсягів суспільного
виробництва посилюється невідповідність
золотогрошової системи і потребам його
зростання, що зумовлює перехід до нової
грошової системи — кредитних грошей.
Це пов'язано зі швидким розвитком системи
кредиту, який долає обмеження, зумовлені
наявністю такого грошового матеріалу,
як золото. Кредит розсовує межі розвитку
суспільного виробництва, адже забезпечує
взаємне погашення великих сум платежів,
обмежує використання грошей виплатою
балансової різниці, яка утворюється при
масі взаємних купівель і продажу. Отже,
перехід від золотогрошової системи до
системи кредитних грошей і розвиток кредиту,
охоплення кредитними відносинами всіх
сторін економічного і суспільного життя
— це два взаємопов'язані шляхи переростання
товарно-грошового господарства в товарно-кредитне
[20, с.36].
Розглянемо обидва шляхи
становлення кредитного господарства.
Розвиток кредиту і його форм. Кредит —
форма об'єднання тимчасово вільних грошових
коштів та використання їх в інтересах
розширеного відтворення на умовах повернення,
строковості та платності. Це форма руху
позикового капіталу. Кредит має дві основні
форми: комерційний і банківський. Кредитна
система засновується на комерційному
кредиті, тобто кредиті, що надасться функціонуючими
підприємцями у вигляді товарного капіталу.
В ньому позиковий капітал ще не відокремлюється
від промислового і зайнятий у відтворювальному
процесі, оскільки це необхідна умова
реалізації товарів, перетворення товарного
капіталу на грошовий.
Створення банків і кредитної
системи забезпечило концентрацію тимчасово
вільних коштів і використання їх для
розвитку економіки. Грошовий капітал
тут виступає як відокремлена частина
промислового капіталу. Інакше кажучи,
в процесі руху суспільного, передусім
промислового капіталу, утворюється тимчасово
вільний грошовий капітал, який, якщо йому
не знайти застосування, припиняє самозростання,
втрачає здатність приносити прибуток.
Це вже само по собі суперечить сутності
капіталу, тим більше, що в процесі руху
промислового капіталу виникають потреби
в грошовому капіталі для розширення виробництва,
його реконструкції тощо. Отже, відокремлення
грошового капіталу, перетворення його
на позиковий — це об'єктивна закономірність,
що відбиває розвиток товарно-кредитних
відносин.
Позиковий капітал створює
видимість, начебто гроші народжують гроші.
Насправді, як ми вже знаємо, позиковий
капітал самозростає тому, що в руках функціонуючого
підприємця він використовується для
купівлі засобів виробництва і робочої
сили, для здійснення процесу виробництва,
в ході якого створюється додаткова вартість
— джерело прибутку і відсотка. За своєю
економічною природою відсоток є часткою
прибутку, яку функціонуючий підприємець
передає власникові позикового капіталу.
Причому позиковий відсоток не є дійсною
ціною капіталу — товару, тобто грошовим
вираженням його вартості. Функціонуючі
підприємці оплачують не вартість капіталу
як товару, а споживну вартість цього своєрідного
товару. Отже, відсоток — це об'єктивно
необхідна форма кредитних відносин, яка,
будучи часткою додаткової вартості, становить
одну з об'єктивно зумовлених форм руху
грошового (позикового) капіталу. Все це
переконливо свідчить, що позиковий капітал
і відсоток пов'язані з найглибшими основами
економіки, з виробництвом, рухом усього
суспільного капіталу, вартістю та додатковою
вартістю.
Однак, як свідчить досвід, комерційний
кредит має в своєму функціонуванні певні
обмеження. Адже він, як правило, можливий
між підприємцями галузей, що безпосередньо
пов'язані у процесі відтворення. Він обмежений
і кількісно, оскільки лімітується розмірами
товарної частини окремих індивідуальних
капіталів. Через це об'єктивно необхідно
розвивається більш досконалий вид кредитних
відносин — банкірський (банківський)
кредит, тобто кредит, що надається банкірами
(банками) функціонуючим підприємцям у
вигляді грошових позик. Він не обмежений
розмірами індивідуальних капіталів,
може надаватись у значно більших розмірах,
ніж комерційний, і на різноманітні цілі.
Це вже рух позикового капіталу як відокремленої
частини промислового капіталу, властивий
вищому рівню соціально-економічного
розвитку суспільства. Акумулюючи тимчасово
вільні кошти, банки перетворюють їх на
діючий капітал, що приносить відсотки.
Переростання товарно-грошового
господарства в товарно-кредитне розпочалося
наприкінці XIX ст., коли відбулось зрощення
промислового і банківського капіталу,
утворення фінансового капіталу, що знаменувало
нову роль банків і швидкий розвиток кредитних
відносин, підвищення їх ролі у розвитку
економіки і житті суспільства. Кредитні
відносини почали все глибше опосередковувати
товарно-грошові відносини, що зумовило
трансформацію останніх у товарно-кредитні
[23, с.53].
Кредитні відносини вийшли
за межі руху грошового капіталу і набули
всеохоплюючого характеру. Через це позиковий
капітал не можна тепер зводити лише до
відокремленої частини грошового капіталу.
Кредит є тим засобом, за допомогою якого
гроші негайно перетворюються на капітал,
що приносить відсотки. Позиковий капітал
зрощується з промисловим і торговим капіталом.
Практика переконує, що в позику надається
і зайнятий капітал, не лише грошовий,
а й товарний, продуктивний. Позикові відносини
проникли в усі форми капіталу. Адже рух
грошей, товарів, капіталів, предметів
споживання так чи інакше опосередкований
кредитними відносинами.
Позиковий капітал є формою
розв'язання суперечності між капіталом
і його товарною формою. Капітал, що знаходиться
у товарній формі, не забезпечує його самозростання.
Проте він утримує в собі додаткову вартість
і щоб швидше реалізувати її, треба прискорити
оборот товарів, перетворення товарної
форми на грошову [21, с. 72]. Це завдання вирішується
за допомогою кредиту, безготівкових розрахунків,
продажу товарів у розстрочку, споживчого
кредиту. Товарно-грошовий оборот трансформується
у товарно-кредитний через те, що основна
частина продажу між підприємцями, а також
значна частина роздрібного товарообороту
здійснюються на кредитній основі. Кредитні
відносини виходять за національні межі.
Кредитується практично увесь міжнародний
товарооборот.
Кредитні відносини вносять
істотні зміни у систему ціноутворення.
Вже не раз зазначалося, що в основі ціни
товару лежить вартість, яка набуває форми
ціни виробництва. Поряд з цим існує інша
основа ціни — ціна як капіталізована
форма доходу, при визначенні якої ключову
роль відіграє позиковий відсоток. Робоча
сила, сировина, засоби праці, земля, будівлі,
цінні папери оцінюються за капіталізованим
доходом. Якщо, наприклад, стодоларова
акція приносить 10 дол. доходу при позиковому
відсотку, який дорівнює 5 відсотків, ця
акція продаватиметься за 200 дол., адже
саме ця сума, покладена в банк при 5 відсотках,
дасть 10 дол. доходу [4, с.55]. Ціни на капітальні
блага встановлюються на ринку за їхньою
«капіталізованою вартістю». Це означає,
що в кредитному господарстві ціноутворення
збагачується відносинами кредиту.
Один і той самий капітал виступає
у подвійній формі, як позиковий капітал
— в руках кредитора, і як промисловий,
або торговий капітал, — в руках функціонуючого
капіталіста. Отже, позиковий капітал
дає можливість фінансувати капіталовкладення
за рахунок не власних, а позичених коштів
і використати їх для самозростання капіталу.
Це означає, що розвиток кредиту, зростання
обсягів позикового капіталу і умов його
надання сприяють розвитку продуктивного
капіталу, зростанню виробництва, розширенню
його відтворювальної ролі.
Концентрація грошових коштів,
перетворення їх на інвестиції, зростання
значення позикового капіталу у русі продуктивного,
виробничого капіталу — все це означає,
по суті, виникнення і розвиток у кредитному
господарстві принципово нової форми
руху суспільного капіталу порівняно
з товарно-грошовим господарством.
Зростання значення позикового
капіталу у русі продуктивного, виробничого
капіталу виявляється у підвищенні ролі
позичених коштів у пасивах підприємств.
Так, частка власних коштів у відношенні
до пасивів у 70-х роках становила: у фірмах
Японії — 20 відсотків, ФРН — близько 30,
Великої Британії — приблизно 40 і в американських
корпораціях — понад 50 відсотків [16, с.111].
Важливо зазначити, що темпи економічного
розвитку були вищими в тих країнах, компанії
яких розвивали виробництво переважно
за рахунок позичених коштів. Не випадково
перед вели компанії Японії, що якнайширше
використовували позичені кошти (частка
власних коштів у них була найнижчою —
20 відсотків). Цілком зрозуміло, що практика
господарювання японських компаній найбільшою
мірою відповідала кредитній природі
сучасного виробництва. Кредитні кошти
спираються на весь потенціал суспільного
капіталу і тому більшою мірою, ніж інші
форми капіталу, пристосовані до сучасного
рівня продуктивних сил. Особливо це знаходить
вияв у такій формі акумуляції та концентрації
капіталу, як створення акціонерних товариств.
Ця форма капіталу похідна від позикового
капіталу і є визначальною у структурі
власності сучасної економіки. На акціонерному
капіталі засновані усі найбільші корпорації,
адже лише ця форма дає можливість шляхом
продажу акцій об'єднати значні маси грошових
коштів, перетворити їх на діючий капітал
і застосувати його з найбільшою ефективністю."
Одним із важливих напрямів
розширення кредитних відносин є розвиток
іпотечного і споживчого кредиту. Особливо
це стосується предметів тривалого користування,
більша частина яких купується в кредит.
З введенням кредитних карток кредитні
відносини все глибше опосередковують
купівлю товарів повсякденного попиту.
Завдяки цьому кредит проникає у сферу
особистого споживання, охоплює його і
значною мірою визначає його функціонування
і розвиток. Акти купівлі-продажу все більше
заміщуються актами платежу. У витратах
населення зростають платежі щодо кредитної
заборгованості, досягаючи в США 20 відсотків
сімейного бюджету [19, с.134]. Доходи громадян
також набирають кредитної форми, оскільки
зароблені ними кошти переказуються підприємствами
і організаціями на їхні особисті рахунки.
Заощадження населення також є формою
кредиту банкам і страховим компаніям,
які, в свою чергу, використовують їх для
кредитування господарства.