Товарне господарство і проблеми його сучасного розвитку

У доходах населення США відсотки від вкладів становлять приблизно сьому частину.

Кредитні відносини стали важливим елементом руху державних фінансів. Сплачуючи податок, підприємець позбавляється частки одержаного доходу, а надаючи державі кредит — перетворює свої гроші на капітал. Держава використовує кредит для подолання незбалансованості державних фінансів через податкову систему і систему державних позик.

Розвиток кредитних відносин означає й істотні зміни відносин власності. Адже у кредиті капітал-власність відокремлюється від капіталу-функції, що змінює не тільки систему застосування і використання капіталу, а й відносини привласнення. Позикова форма капіталу, кредит дає змогу підприємцям пристосовуватися до змін у розвитку продуктивних сил, враховувані процеси концентрації та централізації виробництва, посилення його суспільного характеру. Історично склалося так, що індивідуальні капітали за своїми розмірами ще всередині XIX ст. відставали від потреб продуктивних сил, процесів концентрації та централізації виробництва. Криза індивідуальної приватної власності покликала до життя акціонерні форми капіталу, що забезпечило розвиток машинного виробництва, реалізацію об'єктивних можливостей швидкого розвитку продуктивних сил.

Кредит має важливе значення у процесах розподілу і перерозподілу доходів, що впливає на зміни у відносинах власності. Так, у повоєнний період випереджаючий розвиток кредитних відносин порівняно із зростанням виробництва і суспільного продукту призвів до того, що доходи, отримані за відсотками, систематично випереджали масу доходів, які давав підприємницький доход.

У процесі тривалої історичної еволюції позиковий капітал створив відносно самостійний ринок позикового капіталу. Це стало знаменною віхою переходу кредитних відносин у нову якість. Функціональна структура цього ринку (і внутрішнього, і міжнародного) полягає в тому, що він включає передусім грошовий ринок і ринок капі галів. Під грошовим ринком розуміють ринок відносно короткострокових операцій (від кількох годин до року), здійснюваних переважно між банками та іншими кредитно-фінансовими установами. Ринок капіталів — це та частина ринку позикового капіталу, яка пов'язана з довгостроковими операціями. Якщо грошовий ринок надає кошти для задоволення тимчасової потреби в ліквідності, то ринок капіталів є джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів. Нині ринок позикових капіталів — це складова всесвітнього господарства, що відіграє дедалі зростаючу роль як на національному, так і міжнародному рівнях. Це складний економічний механізм перерозподілу коштів між галузями, країнами і ринками.

За багатьма своїми характеристиками сучасний валютний ринок наблизився до ринку позикових капіталів: у них схожі економічні функції, практично єдині склад суб'єктів і техніка проведення операцій, взаємопов'язане ціноутворення. Зі зростанням частки фінансового та спекулятивного попиту і пропозиції валютний ринок дедалі більше переходить до обслуговування ринку позикових капіталів, перетворюється на специфічний механізм, що полегшує і опосередковує переливання капіталів, пов'язує національні й міжнародні ринки капіталів.

Кредитні відносини нині охоплюють усі стадії відтворювального циклу — від процесів інвестування і міжгалузевого переливання капіталів до фази товарної реалізації, розподілу і перерозподілу доходів. Кредиту належить важлива роль у механізмі господарювання. Регулюючи позиковий відсоток, держава впливає на нагромадження реального й грошового капіталів, на рівень інфляції, на динаміку цін і заробітної плати, на валютний курс, експорт та імпорт капіталу і товарів. Кредит ний механізм використовується транснаціональними корпораціями не тільки для експлуатації робочої сили, природних ресурсів, а й капіталів багатьох держав.

Отже, розвиток кредитних відносин у розвинених країнах досяг такого рівня, коли ними охоплено усе господарство і життя людей. Склалося кредитне господарство, яке опосередковує увесь відтворювальний процес. Продукт праці з самого початку набирає не лише товарної, а й кредитної форми, шо надає специфічних рис його руху. Інакше кажучи, кредитне господарство — це товарне виробництво на такому ступені розвитку, коли його рух опосередкований кредитними відносинами. Це якісно новий рівень розвитку економіки, коли виробничому процесу — обороту товарів і грошей — передують кредит, кредитна операція, що стали завчасно визначати рух і зростаючі частини суспільного продукту на цілком певний ринок, причому чітко визначати кількість товарів, їхню якість і строки постачання. Інакше кажучи, на відміну від стихійності, властивої товарному виробництву, кредитне господарство нерозривно пов'язане з підвищенням свідомого начала у визначенні та погодженні розвитку виробництва і платоспроможного попиту, з розвитком відносин планомірності в суспільному виробництві. Якщо товарні відносини пов'язують виробників лише через ринок, тобто після завершення процесу виробництва, то кредитні відносини виникають ще до цього процесу, існують у ході його здійснення, в сфері обміну і навіть у сфері особистого споживання. Кредитор і позичальник взаємопов'язані спільним інтересом ефективного використання кредиту, починаючи з виробництва і закінчуючи реалізацією товарів, адже без цього не може бути повернена кредитна позика, і тим більше — не можуть бути сплачені відсотки за її використання у певний строк. На основі кредитних відносин відбувається інтеграція виробничої, торговельної та банківської сфер, забезпечується їхня єдність і взаємодія.

Все це означає, що для кредитного господарства властивий більш високий тип суспільно-економічних відносин, що й знаходить вияв у планомірному характері його розвитку, підвищенні економічної ролі держави, становленні системи державного регулювання економіки.

Золото-грошова система історично зжила себе. Так, золото перестало бути мірою вартості. Ціни виявилися повністю відірваними від золотої основи. Золото стало, хоч і дорогоцінним, але товаром, що має свою ціну, і перестало бути загальним еквівалентом, грошовим товаром. Воно не є субстанцією грошей і не визначає їхньої купівельної спроможності. У сучасних умовах немає країн, де б золото було засобом обігу. Навіть на світовій арені, де гроші знімали «національний мундир» і виступали у вигляді золота, тепер ситуація істотно змінилася. Золото перестало бути світовими грошима, а країна що має золото, мусить його продати, як і будь-який інший товар, одержати відповідну виручку і потім купити необхідні товари. Переважна більшість країн відмовилась від визначення золотого вмісту національної валюти і лише окремі з них зберігають у законодавстві положення про золотий вміст своєї валюти. Валютний курс встановлюється без будь-якого зв'язку з золотом. У сучасних умовах усі валюти котируються щодо долара США. Курс між будь-якими двома валютами визначається через їхнє відношення до долара («крос-курси»). Ця практика стала загальноприйнятною у 50-х роках. Золото не виступає нині як платіжний засіб. Його витіснили такі резервні валюти, як долар, фунт стерлінгів, франк, марка та ін. Найважливішою валютою є долар, частка якого в міжнародних платежах становила до 75 відсотків. Проте, як свідчить досвід, покладання на одну національну валюту ролі міжнародного резервного і платіжного засобу неминуче породжує суперечності та перешкоди. Для того щоб розв'язати ці суперечності, створюються і функціонують наднаціональні валюти СДР («спеціальні права позичання»), ЕКЮ, а тепер євро (європейська грошова одиниця) та ін. Отже, на світовому ринку золото не використовується ні як платіжний, ні як купівельний засіб. Однак воно залишається важливим елементом державних резервів, адже втілює величезну вартість і в умовах інфляції є засобом підтримання валют, забезпечення позик тощо. А реалізація золота на ринку є джерелом значних надходжень валюти. Золото, що знаходиться у золотих запасах, офіційних резервах, — це не гроші, що вийшли з обігу, а нагромаджений товар, який можна в будь-який момент реалізувати.

У тривалому процесі взаємодії грошей (золота) і кредиту (банкнот, тобто кредитних грошей) настав етап, коли золото здало свої позиції кредитним грошам. Отже, сучасні гроші в своїй основі — це кредитні гроші, що нерозривно пов'язані з господарським оборотом і реально відбивають його рух. Так, у США 95 відсотків грошової маси представлено платіжними зобов'язаннями і документами, виписаними кредитними установами: чеками, депозитними сертифікатами, розпорядженнями про зняття вкладів тощо. Це означає, що сучасні гроші — це не лише свідчення вартості, титул платоспроможності, а й реальне вираження руху товарно-матеріальних цінностей, капіталу.

Кредитний характер грошей знаходить вияв у докорінній зміні структури грошового обігу. Спостерігається надзвичайно швидке зростання ролі та значення безготівкового (кредитного) обороту відносно готівкового (касового). У США, наприклад, за I960—1986 pp. частка готівки у загальному обсязі грошової маси скоротилася з 9,2 до 5,3 відсотка [18, с.47].

В основі сучасних грошей лежить рух грошового капіталу. А кредитні документи — це кредитні гроші, що докорінно відрізняються від паперових, оскільки відбивають реальний рух реального капіталу. Адже всі боргові зобов'язання (безвідносно до їхнього функціонального призначення) тією чи іншою мірою беруть на себе властивості грошей і виконують їхні функції. 
Оскільки товарообмін опосередковано кредитними документами, то кредит виступає формою руху не лише грошового (позикового), а й товарного капіталу. І вся система відносин набуває характеру не товарно-грошевих, а товарно-кредитних відносин, а кредитні документи, боргові зобов'язання стають новими, кредитними грошима. Особливість кредитних грошей полягає в тому, що в цьому разі реалізація товару не супроводжується зустрічним рухом еквівалента в речовій формі, як це було за грошей-золота, грошей-товару: замість них функціонують платіжні зобов'язання, що є не чим іншим, як грошовим еквівалентом.

Всебічні, постійно відтворювані відносини боргової залежності між товаровиробниками зумовлюють той факт, що боргові платіжні зобов'язання виступають кредитними грошима зі специфічною суспільною якістю — властивістю безпосередньої обмінюваності на будь-який інший товар, тобто властивістю загального еквівалента. Звичайно, межа між кредитними і паперовими грошима досить умовна. Варто збільшити випуск банкнот у обіг, що перевищує реальні потреби у них товарообороту, як вони неминуче перетворюються на паперові гроші, що швидко знецінюються. Проте це не дає жодних підстав для ототожнення паперових і кредитних грошей, Адже кредитні гроші істотно відрізняються від паперових. По-перше, вони виникають на основі функції грошей як засобу платежу, тоді як паперові, на основі функції грошей як засобу обігу. По-друге, в основі кредитних грошей лежить рух позикового, а отже, всього суспільного капіталу. Щодо паперових грошей, то вони є лише знаками золота і заміщують золото в обігу. По-третє, банкноти випускаються емісійними банками замість приватних комерційних векселів для кредитування промисловості та торгівлі, а паперові гроші — державою для покриття бюджетних витрат, бюджетного дефіциту. По-четверте, якщо виникає потреба в банкнотах, розмінних на золото, то вони повертаються до банку. оскільки він обмінює їх на золото. Паперові гроші можуть поповнювати і переповнювати канали обігу. Через це банкноти, обмінні на золото, не знецінюються, а паперові гроші, якщо їх випустити в обіг більше, ніж потрібно, знецінюються. В сучасних умовах, коли банкноти не розмінюються на золото, в разі надмірного випуску їх, вони також знецінюються.

Усе це дає підстави для висновку, що відбувся історичний перехід від грошей-товару до грошей-кредиту, грошей-капіталу, які знаменують якісно новий ступінь суспільно-економічного розвитку. Це є важливим напрямом переростання товарно-грошового господарства у товарно-кредитне. 
Розвиток функцій грошей. Сутність грошей як загального еквівалента найбільш повно проявляється у функціях, які вони виконують. На жаль, нерідко ігнорується об'єктивна залежність між сутністю і функціями грошей. Так, на запитання: «Що таке гроші?» — деякі автори відповідають: «Гроші — це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей і є грошима». Як видно, автори ототожнюють сутність і функції грошей, розкривають їхню сутність через функції і спрощують проблему.

Насправді розвиток грошей, перехід від грошей-товару до грошей капіталу, кредитних грошей супроводжується не лише зміною їхньої сутності, але й змінами у функціях.

Так, згідно з теорією трудової вартості функцію міри вартості могли виконувати лише повноцінні гроші, тобто золото. Оскільки воно було товаром, то мало вартість, а значить, могло вимірювати вартість товарів, виступало засобом їх реалізації, а отже, і виконувало функцію міри вартості. Інакше кажучи, золото як товар, будучи втіленням суспільно-необхідної праці, тобто вартістю, встановлювало ціну товару як грошового виразу вартості. Причому, гроші реалізують функцію міри вартості на основі взаємодії, з масштабом цін. Це означає, щоб гроші виконували суспільну функцію міри вартості, необхідно міряти самі гроші, що й робить масштаб цін. Він фіксує певну величину золота в грошовій одиниці, що й визначає її купівельну спроможність. Співвідношення вмісту золота в грошових одиницях служило основою встановлення валютного курсу, тобто співвідношення між валютами різних країн. Якщо зменшувався вміст золота в тій чи іншій грошовій одиниці, зменшувалась і купівельна спроможність, тобто відбувалася девальвація. Коли зростав вміст золота в грошовій одиниці, відбувалася ревальвація.

З демонетизацією золота, переходом до якісно нового типу грошей зникла як окрема потреба вимірювати грошовий матеріал. Адже позичковий капітал як матеріальна основа кредитних грошей і кредитні гроші як гроші виступають в одній формі — у формі грошей. За цих умов функція грошей як міра вартості і масштаб цін зливаються. І грошова одиниця кожної країни (долар, фунт стерлінгів, марка, ієна, франк, рубль, гривня і т. ін.) виступає одночасно і мірою грошей, тобто масштабом цін, і мірою вартості, що проявляється у встановленні ціни товару. Не випадково, західні економісти вважають функцією грошей одиницю рахування, тобто таку одиницю, на основі якої визначаються ціни товарів чи послуг та ведуться рахунки. В США, пишуть вони, ціни визначаються у доларах і центах, тобто одиницею рахунку є долар. У Франції — франк.