Курс лекций по "Экономической терии"

      Рестриктивна (стримуюча) проводиться в період підйому і цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок за рахунок зростання податків та зниження державних витрат, або поєднання цих заходів. Всі ці заходи здійснюють вплив як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. На проведення активної фіскальної політики впливають труднощі макроекономічного прогнозування, обумовлені недосконалістю економічної інформації, мінливості економічних очікувань, а також існування значного внутрішнього лагу (час від моменту зміни економічної ситуації до прийняття урядом відповідних рішень і навпаки).

      Вплив  фіскальної політики на економіку  здійснюється через державний  бюджет. Державний бюджет – фінансовий план доходів і видатків держави на рік. Державний бюджет виконує такі функції:  розподільчу (забезпечує формування та використання грошових коштів держави на задоволення суспільних потреб), контрольну (гарантує формування грошових коштів та використання їх за передбаченими напрямками), стабілізаційну (регулює хід економічного циклу). Розмір державного бюджету, його структура, співвідношення між доходами і видатками визначає можливості фіскальної політики, яка, у свою чергу, впливає на стан державного бюджету. Бюджетні доходи:

звичайні: податки; збори (акцизні, мито); доходи від держаної власності та держаної торгівлі; внески в державні фонди соціального страхування;

надзвичайні: кошти від  приватизації; кошти від поражу прав використання повітряного простору.

Основними джерелами  доходів держави є податки (система обов‘язкових платежів суб‘єктів господарювання державі) та надходження від зовнішньо-економічної діяльності. За економічним змістом податки - це система фінансових відносин між державою та платниками податків щодо наповнення державного бюджету. Податки складають близько 90% надходжень в державний бюджет.

   Основними функціями податків є:

• фіскальна (централізація частини національного доходу в державному бюджеті на загальносуспільні та державні потреби);
• розподільча (перерозподіл національного доходу між галузями виробництва, підприємствами та фізичними особами);
• регулююча (вплив податків на величину сукупних видатків і доходів платників).

Податки класифікуються за різними ознаками. Відповідно до порядку стягнення податки поділяються  на прямі та непрямі. Прямі стягуються безпосередньо з доходів або майна юридичних та фізичних осіб. Непрямими податками є податки, якими обкладаються ціни на товари та послуги – акцизи, мито, податок на додану вартість. Чим біднішою є країна, тим більше вона покладається на непрямі податки, особливо на податки від зовнішньоекономічної діяльності. З погляду зміни податкових ставок (розміру податку на одиницю оподаткування) у міру зростання доходу, вони поділяються на:

• прогресивні (середня ставка підвищується у міру зростання доходу);
• пропорційні (середня ставка податку залишається незмінною за будь-яких обсягів доходу);
• регресивні (податкові ставки знижуються у міру зростання доходу).

Виходячи з того, в  який бюджет скеровані податкові  надходження, податки поділяються  на загальнодержавні (надходять до державного бюджету) та місцеві (надходять до місцевого бюджету). Існують ще  цільові податки, які стягуються цільовим призначенням на певні потреби (наприклад, будівництво доріг тощо).

        Доходна частина державного бюджету є фінансовою основою здійснення соціальних програм підвищення життєвого рівня населення, проведення заходів щодо соціального захисту населення, розвитку освіти, науки, культури, охорони здоров‘я, соціального забезпечення, реалізації інших соціальних програм. Проте податки призводять до зменшення рівноважного обсягу національного виробництва.

Американський економіст  А.Лаффер довів, що надмірний податковий тягар підриває стимули до інвестування, знижує трудову активність, сприяє тінізації економіки. Крива Лаффера показує залежність між податковими ставками ї податковими надходженнями до державного бюджету.

Державний бюджет має  бути збалансованим, тобто видатки  мають дорівнювати доходам. При  перевищенні витрат над доходами має місце дефіцит державного бюджету. Якщо доходи перевищують витрати, то формується його профіцит (надлишок). Відношення суми дефіциту до ВВП, виражене у відсотках, називається рівнем дефіцитності бюджету. Безпечними для стабільності економіки вважаються 1-2%. Майже всі країни світу мають дефіцит державного бюджету. Причинами виникнення і зростання бюджетного дефіциту є: економічні кризи, мілітаризація економіки, економічна нестабільність, зростання заборгованості місцевих бюджетів, інші витрати державного бюджету. Зростання бюджетного дефіциту обумовлює інфляційні процеси, кризу державних фінансів, грошової системи, посилення податкового тягаря, зростання диференціації в доходах населення, послаблює мотивацію до праці.

       Фінансування  бюджетного дефіциту здійснюється  шляхом запозичень у населення,  у центрального банку, зовнішніх.  Тому основними джерелами погашення дефіциту державного бюджету є підвищення податків, додаткова емісія грошей, державні позики.

Державний борг – заборгованість держави щодо внутрішніх та зовнішніх позик, які залишилися після відрахування погашеної їх частини; сума накопичених за попередні роки дефіцитів державного бюджету мінус його позитивне сальдо. Основними причинами формування державного боргу є: надмірні державні витрати; циклічні спади; скорочення податків без відповідного зменшення державних видатків; недостатні надходження від зовнішньої торгівлі; зобов‘язання за невиконаними кредитними угодами юридичних осіб, гарантом яких виступив уряд; вплив політичних факторів. Важливе значення має не стільки абсолютний розмір державного боргу (борг зростає у міру збільшення ВВП, на його величину впливає інфляція), скільки відносні показники заборгованості - відношення боргу до ВВП і суми обслуговування боргу до ВВП (так званий “тягар боргу”). Його величина залежить від рівня процентної ставки, що впливає на розмір виплат по боргу; темпів зростання реального ВВП та обсягу первісного бюджетного дефіциту.

 

Тема 10. Міжнародні економічні відносини.

1. Міжнародна економіка та основні форми міжнародних економічних відносин.

Економіка більшості  країн світу  є  відкритою економікою.  Для  сучасного світу характерною є взаємозалежність економік країн, які, вирішуючи свої проблеми, спираються не тільки на власні можливості але і на ті можливості, які пов'язані з їх участю у світовому господарстві.

Світове господарство –  це внутрішньо суперечлива єдність  національних економік, пов’язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв’язками.

Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств окремих країн, об'єднаних всесвітнім поділом праці і системою міжнародних економічних відносин. Світове господарство можна розглядати і як сукупність світових ринків: ринку ресурсів, продуктів, фінансових ринків із відповідною світовою інфраструктурою.

Світове господарство ґрунтується  на міжнародному поділі праці. Міжнародний поділ праці – це спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їх природнокліматичних, історичних та економічних умов.

Основними чинниками, що зумовили поділ праці між країнами, були відмінності у володінні  природними ресурсами, у їх природно-кліматичних умовах, географічному розташуванні, історичних традиціях виробництва та інше. В сучасний період основний вплив на міжнародний поділ праці здійснює  продовження поділу праці в середині країни, який охоплює різні види спеціалізації -- міжгалузеву, внутрішньогалузеву і технологічну.

Сучасний етап міжнародного поділу праці характеризується інтернаціоналізацією господарського життя та міжнародною  економічною інтеграцією.

Інтернаціоналізація економіки  – це формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв’язків між країнами завдяки відкритості національних економік.

Міжнародна економічна інтеграція – процес зближення та взаємопроникнення національних господарств  групи країн, спрямований на створення  єдиного господарського механізму.

Таким чином, характерною  особливістю сучасного світового  господарства є його глобалізація.

Під глобалізацією розуміють  широкий спектр процесів, що відбуваються в сучасному світі - інтеграцію ринків ресурсів, продуктів і капіталу, появу єдиних для цілого ряду країн валют, уніфікацію стандартів і споживчих смаків, лібералізацію руху капіталів між країнами, введення єдиних правил у сфері регулювання банківських і фінансових операцій та інше.

Глобалізація відкриває  нові можливості для економічного розвитку країн. Разом з тим вона має і негативні сторони, зокрема, наражає національну економіку на небезпеку зовнішніх збурень, потрясінь та інше. Тому в сучасних умовах особливої ваги набувають питання захисту національних інтересів країн.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – економічні відносини в системі світового господарства.

Форми міжнародних економічних  відносин:

• міжнародний рух капіталів;
• світова торгівля;
• міжнародні валютно-фінансові відносини;
• міжнародна міграція робочої сили;
• міжнародне науково-технічне співробітництво.

Міжнародний рух капіталів (МРК) – переміщення засобів за кордон (або з-за кордону) з метою  отримання прибутку.

Функції міжнародного руху капіталів:

1. забезпечення економіки готівкою;
2. надання можливостей корпораціям та окремим особам отримувати дохід від розміщення їхніх тимчасово вільних грошових засобів;
3. перерозподіл ресурсів у глобальному масштабі.

                       Розрізняють експорт підприємницького капіталу (для одержання прибутку) і експорт позичкового капіталу (для одержання процента). Експорт підприємницького капіталу здійснюється у вигляді інвестицій, створення за кордоном спільних підприємств, дочірніх компаній або філій. Якщо експортер є повним власником підприємства або контрольного пакета акцій, то це прямі інвестиції; якщо ж повний контроль експортера над іноземним підприємством відсутній, то такі інвестиції називають портфельними.

         Міжнародні кредити можна розглядати  і класифікувати за різними  ознаками. За цільовим призначенням  розрізняють: комерційні кредити, які надаються іншим країнам під закупівлю певних товарів фірм, які визначає кредитор; інвестиційні кредити – надаються для будівництва певних об’єктів або розширення діючих. За формами надання: фінансові кредити – вони не мають чіткого цільового призначення, позичальник може їх використати на погашення зовнішньої заборгованості, закупівлю засобів виробництва, інших товарів; товарні кредити – надаються у формі товарів і матеріальних цінностей; валютні кредити – надаються у вільноконвертованій валюті та у формі валютних цінностей. За строками: короткострокові – терміном до 1 року для закупівлі сировини та матеріалів; середньострокові – терміном від 1 до 5 років для придбання верстатів, обладнання, машин; довгострокові – на термін понад 5 років для будівництва суден, мостів, інших споруд.

Форми міжнародного науково-технічного співробітництва:

• створення спільних науково-співробітницьких центрів, бюро, лабораторій для використання новітніх оригінальних ідей у галузі науки, техніки тощо;
• консультації та координація дій у галузі науково-технічної політики;
• організація підготовки кваліфікованого персоналу дослідників;
• спільні дослідження світового досвіду в галузях організації виробництва і праці.

 

 

2. Міжнародна торгівля та її теорії.

 

      Збільшення  кількості товарів, що вивозилися за кордон зумовило утворення світового товарного ринку.

     Світовий ринок - це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базуються на міжнародному поділі праці. Головним змістом світового ринку є пересування товарів і послуг між країнами, тобто міжнародна торгівля. Під міжнародної торгівлею розуміють сферу міжнародних товарно-гошових відносин, яка являє собою сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Світова торгівля – форма МЕВ, що ґрунтується на глибокому МПП, спеціалізації окремих країн на виробництві окремих товарів та послуг згідно з їхнім техніко-економічним рівнем, природними, географічними та іншими умовами. Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків - експорту та імпорту, різниця між якими складає торгівельне сальдо, а сума вартісних обсягів експорту та імпорту називається торговельним оборотом. Експорт – продаж товарів та послуг за кордон, а імпорт – купівля товарів та послуг з-за кордону.

Необхідність міжнародної  торгівлі зумовлена рядом чинників:

      - міжнародна  торгівля є засобом збільшення  обсягів виробництва і добробуту       населення;

      - нерівномірність  розподілу економічних ресурсів - природних, людських, інвестиційних  -  між країнами. Тому для підвищення  і розвитку національного виробництва потрібен їх імпорт;

      - потреба  в нових технологіях;

- наявністю специфічних  продовольчих товарів, які споживаються  в усьому світі, але можуть  вироблятися лише в окремих  країнах (кава, какао, цитрусові  тощо);

- потребою в іноземній валюті.

Міжнародна торгівля розвивається швидкими темпами, набагато випереджаючи зростання виробництва. У сферу світової торгівлі  щороку надходить 1/5 усього, що видобувається, вирощується і виробляється на планеті. При цьому збільшується питома вага не сировини та енергоносіїв, а продукції обробної промисловості, яка нині становить понад ¾ усієї торгівлі, а частка машин і обладнання – 1/3.