Курс лекций по "Экономической терии"

             Збільшення суспільного виробництва  зумовлене зростанням потреб  людей або збільшенням їх кількості. 

              В залежності від чинників, що  зумовлюють зростання суспільного  виробництва, розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання.

              Екстенсивний тип економічного  зростання досягається шляхом  залучення додаткової кількості  виробничих ресурсів за їхнього  незмінного технічного рівня.  За таких умов обсяг ВВП  зростає за рахунок збільшення чисельності працівників, обсягу капіталовкладень, сировини, ресурсів, продовження тривалості робочого часу та за незмінної ефективності виробництва.

               При інтенсивному типі економічного  зростання збільшення обсягів  виробництва забезпечується шляхом впровадження новітніх технологій, раціонального використання ресурсів, удосконалення організації виробництва, тобто за рахунок підвищення продуктивності праці та ефективного використання усіх ресурсів.

              Економічне зростання може досягатися за наявності певних чинників або факторів. Важливим чинником економічного зростання є фактор попиту, тобто наявність потенційних покупців, готових спожити додатково вироблену в країні продукцію.

             Фактори пропозиції відображають реальні можливості економіки, щодо забезпечення економічного зростання. Ці можливості визначаються кількістю і якістю трудових ресурсів та їх освітньо-кваліфікаційним рівнем; відношенням людей до праці; кількістю капітальних благ та їх технічним рівнем; рівнем розвитку технології та організації виробництва; якістю природних ресурсів.

             Фактори розподілу відображають  вдалість суспільного вибору  щодо розподілу і використання  наявних ресурсів; структуру народногосподарського  комплексу.

              На можливість реалізації потенціалу вказаних прямих факторів економічного зростання впливають непрямі фактори: рівень цін на виробничі ресурси, рівень податків, норма позичкового процента, ступінь монополізації ринку, стабільність нормативно-правової бази.

 

2. Циклічність економічного розвитку.

               Так само як в економіці  може спостерігатися зростання  обсягів національного виробництва,  так і може мати місце зниження  обсягів ВВП, тобто важливою  особливістю сучасної економіки,  яка базується на ринкових засадах, є нестабільність. Довгострокове економічне зростання переривається спадом виробництва, низьким рівнем зайнятості та зростанням  цін. Чергування піднесень і спадів у економіці призводить до того, що її розвиток носить хвилеподібно-зростаючий, циклічний характер. Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку 19 ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства й особливостями сільськогосподарського виробництва.

    Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто, це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, що характеризується коливаннями обсягу національного виробництва, доходів і зайнятості та постійно повторюється. Його ще називають циклом ділової активності або діловим циклом.

Циклічність як об’єктивна закономірність економічного розвитку за своїм змістом багатоструктурна. Серед критеріїв класифікації циклів слід виділити тривалість, тобто час (місяць, рік) між двома сусідніми вищими або двома сусідніми нижчими точками ділової активності. За тривалістю економічні цикли поділяють на малі (короткі) цикли, які продовжуються 3-4 роки; середні цикли – строком 7-11 років; великі цикли (довгі хвилі), періодичність яких становить 40-60 років.

Кожен економічний цикл є унікальним. Але водночас усі цикли характеризують певні загальні ознаки. Насамперед, це загальна послідовність у  зміні  фаз циклу. Більшість учених –  економістів поділяють цикли  на чотири фази: пік, спад (рецесія),  дно, піднесення. Пік або вершина є найвищою точкою піднесення, коли в національній економіці досягається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність. У цій фазі циклу рівень цін має тенденцію до підвищення, а ріст ділової активності припиняється. Найнижча точка економічного спаду (дно) характеризується тим, що виробництво і зайнятість, досягнувши найнижчого рівня, починають зростати (мал.1).

                                   Мал. 1 Економічний цикл

 

 

 

 

 

 

 

 

Основними індикаторами фази циклу виступають обсяг реального  виробництва, рівень зайнятості і рівень безробіття.

Фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, фазою, яка є найвідчутнішою за своїми соціально – економічними наслідками, є фаза кризи або рецесії. Це період, протягом якого реальний ВВП скорочується  протягом не менше як шести місяців. Рецесія починається від піку і закінчується найнижчою точкою спаду – дном. Для неї характерними є: перевиробництво товарів порівняно із платоспроможним попитом і зростання запасів нереалізованої продукції; падіння цін на товари; скорочення обсягів виробництва; масове банкрутство торгівельних, промислових фірм і банків; збільшення незайнятості виробничих потужностей; зростання безробіття; зниження рівня номінальної і реальної зарплати, прибутків підприємств та інших доходів; падіння курсу акцій; потрясіння кредитної системи; підвищення норми позичкового процента; зростання соціальної напруженості та ін.

Кризові явища продовжують  наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях, у точці «дна», після чого починається пожвавлення і піднесення. Рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає, скорочуються товарні запаси, відбувається значний приріст виробничих інвестицій. В міру економічного піднесення, зростають темпи приросту рівня цін. Піднесення - це фаза, яка характеризується збільшенням обсягів виробництва, зростанням добробуту, при цьому економіка виходить на рівень, який перевищує всі попередні. Різні сектори економіки по – різному підлягають циклічним коливанням. Найчутливішим до них є виробництво інвестиційних товарів, споживчих товарів довготривалого використання та будівництво.

Можна звести різні теорії ділових циклів до двох підходів –  теорій, що пов’язують цикли із зовнішніми факторами та  теорій, що пояснюють цикли  внутрішніми факторами. До внутрішніх факторів слід віднести: коливання інвестицій; зростання доходу і споживання; рішення у грошово-кредитній політиці, які супроводжуються появою надмірної кількості грошей або надмірним їх вилученням з обігу; невідповідність між сукупним попитом і пропозицією; зміни в державних закупках.

Серед зовнішніх чинників циклічності виділяють політичні  перевороти, трансформації соціально-економічної  системи, війни, високі темпи зростання населення та його міграції, відкриття нових родовищ корисних копалин нових земель, зміни у зовнішніх умовах функціонування національної економіки, наукові відкриття, технологічні інновації, помилки уряду в реалізації економічної політики тощо.

Але безперечним є  те, що циклічні коливання викликані  суттєвими змінами в сукупному  попиті або в сукупній пропозиції.

          Політика держави, спрямована  на залагодження коливань в  економіці, називається антициклічною  політикою. Найчастіше виділяють  два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов’язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюється економічними агентами.

          Політика стримування – це  заходи держави, спрямовані на  обмеження сукупного попиту. вони  застосовуються у тому випадку,  коли економіка перебуває у  фазі піднесення. Держава використовує  підвищення ставок оподаткування,  скорочення державних витрат, підвищення облікової ставки центрального банку та норми обов’язкових резервів тощо.

        Політика експансії – це заходи  держави, спрямовані на розширення  сукупного попиту, які використовуються  тоді, коли економіка перебуває  у фазі спаду. Збільшуючи рівень сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшення норми обов’язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.

         Однак антициклічне регулювання  повністю не в змозі подолати  циклічний характер суспільного  виробництва.

 

3. Безробіття, його види та наслідки.

 

Зайнятість населення, як економічне поняття – це сукупність економічних, правових, соціальних відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного  населення робочими місцями та його участю у суспільно  корисній діяльності, що приносить дохід. Зайнятість, як економічна проблема, – це співвідношення чисельності працездатного населення і кількості зайнятих, яке характеризує ступінь використання трудових ресурсів та ситуацію на ринку робочої сили. Зайняте населення – це люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, хто мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, відпустку, тощо. Зайняте населення є активною частиною трудових ресурсів, яка задіяна у суспільному виробництві.

Крім зайнятих в структурі  працездатного населення виділяють безробітних і добровільно непрацюючих (незайнятих).

Безробітні -  це громадяни, які не мають роботи, але активно шукають або очікують її і здатні приступити до неї. Згідно Закону України „Про зайнятість населення”, безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи та зареєстровані у державній службі зайнятості.

Незайняті  - це люди, що не працюють і не шукають роботу за даного рівня заробітної плати. Це частина дорослого населення, що навчається, перебуває на пенсії, є надто хворими, щоб працювати, або не потребує роботи, у зв’язку з наявністю інших джерел для існування.

Отже, люди, що мають роботу – зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її – безробітні; а ті, що не мають роботи і не шукають її – незайняті. Згідно методики МОП (Міжнародна організація праці – це спеціалізована установа, утворена в 1919 році, працює при ООН, що проголосила своєю метою вивчення і покращення умов праці і життя трудящин шляхом рекомендацій з питань трудового законодавства) усе населення поділяється на економічно активне і економічно неактивне. Економічно активне – це частина населення, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг. Кількісно воно складається із чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних.  Економічно неактивне населення – це особи у віці 15 – 70 років. Які не можуть бути кваліфіковані як зайняті або безробітні: учні, студенти, курсанти денної форми навчання, пенсіонери, зайняті домашнім господарством, особи, які не мають необхідності або бажання працювати.

            Безробіття – соціально-економічне  явище, пов’язане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї. Вонро відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Важливою ознакою безробіття є його закономірний характер.

            Безробітних у загальній чисельності робочої сили відображає рівень безробіття. Рівень безробіття – це відношення кількості безробітних до величини робочої сили (суми зайнятих і безробітних):

 

  Рівень безробіття = Чисельність безробітних / кількість робочої сили х 100%

У залежності від причин, які викликають безробіття, розрізняють декілька його видів.

Фрикційне безробіття  виникає внаслідок зміни робочого місця на краще, у зв'язку з переїздом з однієї місцевості до іншої та закінченням навчального закладу. Це «добровільне» безробіття, оскільки виникає з ініціативи самих працівників. Воно є неминучим, певною мірою бажаним і відносно короткочасним. Перехід із малооплачуваних, малопродуктивних робіт на продуктивніші сприяє підвищенню доходів і кращому розподілу трудових ресурсів.

         Структурне безробіття  спричинене структурними зрушеннями в економіці, закриттям старих підприємств і виробництв. В результаті змінюється попит на окремі професії і фахи та пропозиція робочої сили щодо них. Робоча сила повільно реагує на зміни в попиті на товари і послуги, зміни техніки і  технології виробництва, тому й виникає безробіття. «Структурні» безробітні зможуть працевлаштуватися тільки в результаті перекваліфікації, перепідготовки чи зміни місця проживання.

Різниця між структурним і фрикційним безробіттям полягає в тому, що «фрикційні» безробітні мають навики і фах, які можуть продати на ринку праці, а «структурні» безробітні  не можуть отримати роботи без попередньої додаткової перепідготовки, навчання чи зміни місця проживання. Фрикційне безробіття носить короткостроковий характер, а структурне – більш тривалий і тому вважається серйозною проблемою.

        Циклічне безробіття – це вивільнення робочої сили, викликане загальним спадом виробництва внаслідок циклічних коливань. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час кризи.

У ринковій економіці, в  силу її динамізму,  обов’язково  існує оптимальний резерв робочої  сили і підтримується природна норма безробіття, при якій досягається довготривала рівновага, коли темпи інфляції дорівнюють очікуваному темпу зростання цін. Вважається, що наявність структурного і фрикційного безробіття є передумовою для розвитку економіки. Повна зайнятість визначається як зайнятість, що складає менше 100% робочої сили. Тому фрикційне та структурне безробіття називають природним безробіттям. Повна зайнятість, таким чином, це зайнятість при наявності природного безробіття. Природний рівень безробіття залежить від інформованості населення про можливості зайнятості, системи підготовки та перепідготовки кадрів, міграційних та демографічних факторів, тощо. Вважається, що в розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5 – 6%. За умов, коли фактичний рівень безробіття дорівнює природному безробіттю, фактичний ВВП дорівнює потенційному ВВП. Потенційний ВВП – це максимальний його рівень, що може підтримуватись за даної технології, повної зайнятості, без прискорення інфляції.