Регіональна економіка

2.5. Паливо – енергетичні  ресурси

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна міжгалузева територіальна система, складова частина єдиного господарського комплексу країни; це базовий комплекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонування — надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії. [25,c.295].

Виходячи з цього, стає очевидно, що прискорений соціально-економічний  розвиток країни нерозривно пов’язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного  комплексу, вдосконалення енергетичного  балансу з обов’язковим врахуванням  досягнень науково-технічного прогресу. Всебічна інтенсифікація виробництва  ставить перед паливно-енергетичним комплексом нові завдання, збільшує його роль у прискоренні темпів економічного зростання, у підвищенні продуктивності праці завдяки значному зростанню  її енерго- та електроозброєності.

Відомо, що ефективність та інтенсивність  суспільного виробництва значною  мірою залежить від його енергозабезпеченості, бо енергетика створює особливі матеріальні  ресурси — енергетичні, які обумовлюють  функціонування практично всього виробничого  апарату сучасної економіки. Тому в  нових економічних умовах паливо і енергію слід розглядати і як матеріальний ресурс, і як матеріальний фактор суспільного виробництва.

На сучасному етапі  роль паливно-енергетичного комплексу  неухильно зростає. Його розвиток значною  мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання  продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей. [27,c.283 ].

При цьому розвиток паливно-енергетичного комплексу необхідно підпорядкувати завданню стійкого забезпечення потреб України в усіх видах палива і енергії при планомірному проведенні в усіх галузях і сферах народного господарства цілеспрямованої енергозберігаючої політики.

Енергетичний баланс і еволюція його структури характеризують не лише певний рівень використання тих чи інших енергоносіїв, а й науково-технічні, соціальні, організаційні та виробничі зрушення в промисловості, сільському господарстві, на транспорті, в побутовому обслуговуванні населення.

Одним з найважливіших  завдань щодо вдосконалення структури  енергетичного балансу є підвищення ефективності використання енергоресурсів, всіляка їх економія. Подальше підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) залишається надзвичайно актуальним. У зв’язку з цим дуже важливо по-господарськи використовувати вугілля, природний газ, нафтопродукти тощо. Це вимагає певної перебудови в усіх галузях і насамперед широкого впровадження енергозберігаючої техніки і технології, вдосконалення нормативів, використання матеріальних і моральних стимулів у досягненні економії, посилення відповідальності за перевитрати, перевищення норм та лімітів.

Численні факти свідчать про наявність значних втрат  енергоресурсів на всіх стадіях —  від їх видобутку і переробки  до кінцевого споживання. Зараз втрачається  понад половини видобутого палива і  виробленої енергії, що свідчить про  значні резерви їх економії.

Найбільш енергомісткими сферами є промисловість і  транспорт. Промисловість споживає понад 60% усіх паливно-енергетичних ресурсів. На її частку припадає 80% можливої економії, яка може бути досягнута шляхом реалізації певних заходів, включаючи модернізацію виробництва і зміни в рівні  споживання енергії.

В основних положеннях Програми стратегічного розвитку держави  до 2010 р. передбачається здійснити докорінне  вдосконалення структури енергоспоживання за рахунок економії палива і енергії  в усіх сферах народного господарства; перебудови структури економіки; заміни рідкого і газоподібного палива — вугіллям; збільшення видів енергії, які виробляються на базі ядерної  енергетики і використання вугілля; розширення використання вторинних  та нетрадиційних відновлювальних  джерел енергії.

На всіх етапах економічного розвитку першочергове значення завжди відводилось розвитку енергетики. В  результаті в Україні була створена досить могутня паливна і енергетична  база як складова частина ядерного паливно-енергетичного комплексу  колишнього СРСР, яка забезпечувала  енергетичними ресурсами потреби  народного господарства республіки та експорту. Разом з тим подальше забезпечення розвитку продуктивних сил  України енергетичними ресурсами  у зв’язку з набуттям нею незалежності в 1991 р. пов’язане з певними труднощами. [12,c.257 ].

Починаючи з 1991 р., у зв’язку  з відсутністю відповідних інвестицій, став різко зменшуватися видобуток  вугілля та природного газу в Україні. Це стосується і виробництва електроенергії. Так, видобуток вугілля за період 1991—1997 рр. знизився з 164,8 млн. т до 76,3 млн. т, або більше ніж удвічі, видобуток  природного газу — відповідно з 28,1 млрд. м3 до 18,1 млрд. м3, або на 10 млрд. м3. Виробництво електроенергії за цей  же період знизилось на 122,0 млрд. кВт  • год і становило 176,5 млрд. кВт  • год. в 1997 р. До цього слід додати, що через відсутність платежів за енергоресурси розпочалося зниження поставок нафти і газу в Україну  з інших регіонів колишнього Союзу, і насамперед з Росії.

Ресурси, що формують енергетичний баланс (особливо електроенергія), визначають темпи науково-технічного прогресу, ефективний і прискорений розвиток економіки в цілому. Використання електроенергії в народному господарстві сприяє зниженню затрат суспільної праці, зменшенню фондомісткості продукції у високоенергоспоживаючих галузях, впровадженню комплексної механізації і автоматизації виробництва тощо.

Таким чином, головне завдання розробки і дотримання енергетичного  балансу — це ефективне і надійне  забезпечення потреб країни в енергії  високої якості з прийнятими техніко-економічними показниками, що визначають його тісний зв’язок з масштабами, структурою і темпами розвитку всього народного  господарства. [29,c.265].

Взаємозалежність між  розвитком усього народногосподарського  комплексу країни і формування енергетичного  балансу не вичерпуються їх взаємним впливом на масштаби, темпи розвитку і структуру енергетики та економіки  в цілому. Широке застосування енергії  впливає на рівень енергоозброєності  праці, а відтак і на його продуктивність, що має велике значення для всіх галузей народного господарства. Крім того, галузі, що виробляють енергію, мають районоутворююче значення, на базі їх формуються територіально-виробничі  комплекси. Вони впливають на процеси  концентрації виробництва, комбінування, промислову спеціалізацію і поглиблення  територіального поділу праці.

Завдяки зазначеним вище органічним взаємозв’язкам галузей, що виробляють паливо і енергію, з іншими галузями народного господарства створюється  реальна основа для системного, комплексного підходу до розміщення цих галузей  і обгрунтування оптимальних  шляхів їх розвитку з урахуванням  народногосподарської загальнодержавної  ефективності. [3,c.11].

2.6.  Рудні ресурси

Мінерально-сировинні  ресурси. Під мінеральними ресурсами  розуміють

сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін. Мінеральні ресурси поділяються на рудні і нерудні. До нерудних відносяться руди кольорових та чорних металів. Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С, оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані — у 20 млрд. т. Основні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне

з провідних місць  у світі за запасами марганцю, які  становлять 2,28 млрд. т. Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і Закарпатті; титану — вЖитомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Унікальніродовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельнихелементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробкузолоторудного родовища розпочато в Закарпатті. На Сході України знаходяться Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни. Вигідне поєднання найважливіших сировиннихматеріалів, енергетичного і технологічного палива, водних ресурсів, вигідні для розвитку чорної металургії, і такої концентрації їх напорівняно невеликій території немає в жодній країні світу.Металургія США, Великобританії, Німеччини, Франції працює на імпортній марганцевій руді. Японія розвиває свою чорну металургію на основіімпорту паливних і сировинних ресурсів, які доставляються морським транспортом з країн, віддалених від неї на тисячі кілометрів. Залізнуруду імпортують також і деякі європейські країни. Залізорудна база чорної металургії України представлена Криворізьким і Кременчуцьким басейнами, Білозерським і Керченським родовищами.Криворізький басейн розташований у західній частині Дніпропетровськоїобласті в басейні річки Інгулець. Він простягнувся вздовж Інгульця на100 км від ст. Миколо-Козельськ на півдні до с. Жовте на півночі. Ширинарудоносної смуги змінюється від 2—3 до 7 км. Руди басейну доситьрізноманітні. Вони залягають на глибині від 100 до 600 м, а на окремихділянках — і до 2000 м. Багаті руди (переважно мартітові ігематіто-мартітові з вмістом заліза 50—62% і більше) добуваються тільки шахтним способом. Бідні руди (залізисті кварцити) з вмістом заліза 28—39% видобувають відкритим способом (кар'єрним), їх запаси оцінюють у30,6 млрд. т. Розвідані запаси залізних руд Криворізького басейнустановлять близько 18 млрд. т. Цей басейн за запасами належить донайбільших у світі.Кременчуцький залізорудний басейн розташований на територіїКременчуцького району Полтавської області, за 15—20 км від Кременчука налівому березі Дніпра. Рудоносна територія вузькою смугою простягнулась зпівдня на північ на 45 км. Басейн має вигідне транспортно-географічнеположення. На півдні він знаходиться в шести кілометрах від Дніпра,середня частина території перетинається залізницею Полтава—Кременчук.Розвідані запаси залізних руд становлять 4,5 млрд. т. Геологорозвідувальні роботи в басейні ще не завершені. В басейні є руди

з вмістом заліза до 69%, але основну їх частину становлять руди з вмістом заліза 35—38%. Експлуатація басейну відкритим способом почалася з 1955 р.Білозерський залізорудний район об'єднує декілька родовищ. Вінрозташований на лівому березі Дніпра, на південь від Запоріжжя.Район має зручні залізничні і річкові транспортні зв'язки. На березіКаховського водосховища збудовано місто Дніпрорудний, яке є портом длявідправки руди по Дніпру.

Загальні запаси руд району (до глибини 1500 м) становлять близько 1,4

млрд. т. На частку багатих  руд з вмістом заліза 60— 64% припадає близько

600 млн. т. Решта  запасів руд має переважно  вміст заліза 46—48%. В

перспективі у районі збільшиться використання значних  запасів залізистих

кварцитів з вмістом  заліза 25—40%, які після збагачення перетворюються в

концентрат з  вмістом заліза 65—70%. Видобуток руди в районі відкритим

способом почався  з 1969 р. Геологорозвідувальні роботи в  басейні ще не

завершені. [5,c.233 ].

      Про наявність залізних руд на території Керченського півострова було

відомо ще наприкінці XIX ст., але ґрунтовні геологічні дослідження його запасів проводилися з 1926 р. і в повоєнний період. Керченський залізорудний район охоплює кілька родовищ, які розташовані на північному

і східному узбережжі  півострова. Загальні запаси становлять 1,8 млрд. т. Вміст заліза в руді сягає 37—40%. Крім того, в руді є значні домішки марганцю, ванадію, фосфору, миш'яку.

У зв'язку з цим  керченська руда використовується тільки на комбінаті

«Азовсталь», куди вона доставляється по Азовському морю. Придніпровський марганцеворудний басейн за запасами і видобутком руд є

другим у світі. В ньому зосереджено 80% запасів  марганцю колишнього Радянського Союзу. В 1989—1990 pp. Україна забезпечувала 75% загальносоюзного видобутку марганцевих руд. Басейн розташований у південній частині Дніпропетровської і Запорізької областей і складається з трьох підрайонів: Нікопольського (запаси понад 1 млрд. т), Великотокмакського (запаси 1,4 млрд. т) і Інгулецького(запаси близько 600 млн. т), розташованого між річками Інгулець і Дніпро. Загальні запаси басейну перевищують З млрд. т. На даний час  експлуатується переважно Нікопольський підрайон.

Промисловий видобуток  марганцю розпочався з 1886 р. Видобуток  рудиздійснюється переважно відкритим  способом. В Україні відкриті марганцевіродовища також в Одеській, Івано-Франківській областях і в Карпатах.В Україні з рідкісних металів, які використовуються в чорній металургії як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану іхрому.Великими родовищами титанових руд є Самотканське (біля містаВольногорськ Дніпропетровської області), а також Іршанське і Стремигородське в північній частині Житомирської області. Всі основні родовища хромітів знаходяться в Кіровоградській і Дніпропетровській областях, але вони не мають промислової розробки, і тому потреби металургії України в хромі задовольняються поки що за рахунок його мпорту.Для забезпечення потреб чорної металургії в необхідній кількості товарної руди значного розвитку набула гірничорудна промисловість. Видобуток залізної і марганцевої руд здійснюється як підземним, так і відкритим способом.