Регіональна економіка

Загальна земельна територія України становить 60,36 млн га. Серед усіх земельних угідь  найбільшу господарську цінність мають  сільськогосподарські угіддя, площа  яких на початок 2001 р. становила 41,83 млн  га, або 69,4  % усієї території країни. Сюди включено ріллю, багаторічні культурні насадження, залежі і перелоги, сінокоси і пасовища. [11,c.275 ].

Процентне відношення окремих видів сільськогосподарських  угідь до їх загальної площі визначає структуру сільськогосподарських  угідь. Найінтенсивніше використовуються рілля і багаторічні культурні  насадження. Тут виробляють найбільший обсяг валової і товарної продукції сільського господарства. Незважаючи на це, підвищувати їх питому вагу можна лише до раціональної межі, перехід за яку може призвести до вітрової і водної ерозії, руйнування родючості ґрунту і, як наслідок, до  
істотного зниження врожайності. На початок 2001 р. частка ріллі у структурі сільськогосподарських угідь становила 77,9 %. Це — занадто високий показник, що значно перевищує оптимальний рівень.

З урахуванням даної  обставини і з метою широкомасштабного  впровадження природоохоронних заходів  у найближчій перспективі необхідно  вивести із сільськогосподарського обороту 10— 
12 млн га еродованих земель, що дасть змогу істотно знизити ступінь розораності угідь. [13,c.71].

Перехід одних земельних  угідь в інші називають трансформацією земельного фонду. Завдання підприємств  — забезпечити переведення менш продуктивних угідь у більш продуктивні, наприклад, заліснення ярів і балок, залуження деградованих земель, переведення  природних пасовищ у сіножаті тощо. Важливим народногосподарським показником є землезабезпеченість. Його визначають як відношення площі відповідних угідь до наявного населення країни (області, району, підприємства). Даний показник становив по Україні на початок 2001 р. 84,9 га сільськогосподарських угідь і 66,1 га ріллі на 100 жителів. Це — досить високий рівень землезабезпечення порівняно з іншими країнами світу. За кількістю ріллі на 100 жителів попереду України йде лише Австралія (153 га), Канада (167,5 га), США (67 га), тоді як у Данії цей показник дорівнює 50,1 га, Угорщині — 49,5, Фінляндії — 50, Іспанії — 39,1, Франції — 31,4, Англії — 11, в Японії — 3 га.Зі зростанням населення показник землезабезпечення знижується. Тому необхідно постійно поліпшувати земельні ресурси, бережливо використовувати їх, не допускаючи невиправданого вилучення сільськогосподарських угідь для потреб інших галузей народного господарства. Крім землезабезпечення, не менш важливим народногосподарським показником є якість земельних угідь. Сільськогосподарські угіддя України представлені різноманітними ґрунтами, але більшість з них мають високу родючість. Так, у структурі генетичних типів ґрунтів України, що зайняті під орними землями, чорноземи і лучно-чорноземні ґрунти як найбільш родючі займають майже 73  %, сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені — понад 12  %, каштанові — близько 4 %.

За роки земельної  реформи в Україні істотних змін набула структура землекористувачів. На початку 2001 р. площа сільськогосподарських  угідь недержавних аграрних підприємств  становила 25,68 млн га, або 61,4 % від усіх сільськогосподарських угідь країни, в тому числі ріллі — відповідно 21,69 млн га і 66,6 %. В розпорядженні громадян знаходиться 10,9 млн га сільськогосподарських угідь (26,0 %) і ріллі — 8,2 млн га (25,2 %).Наведений розподіл сільськогосподарських угідь між землекористувачами змінюватиметься з розвитком різних організаційних форм господарювання на селі. [14,c.310].

 

2.3. Водні ресурси

Водні ресурси —  це поверхневі і підземні води, придатні для використання

в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське

і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер,

водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а

її енергію, водну  поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика,

водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для

відпочинку, туризму, спорту.

  В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної водискладають 94 км3, з яких доступні для використання 56,2 км3. Основна

частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковий

стік — 85,1 км3 (без  Дунаю). 60% річкового стоку формується на території

України (місцевий стік), 40% — за її межами (транзитний стік). [13,c.102 ].

Головні ріки України: Дніпро (загальна довжина 2201 км, у межах  України 981 км; середній річний стік 53,5 км3), Дністер (загальна довжина 1362 км, у  межах України 705 км; стік 8,7 км3), Південний  Буг (довжина 806

км; стік 3,4 км3), Сіверський Донець (загальна довжина 1053 км, у межах

України 672 км; стік 5 км3). Дунай протікає по території  України на

ділянці 174 км; середній річний стік 123 км3 — переважно транзитний.

Всього на території  України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них

мають довжину понад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чимало з

них міліють і  навіть пересихають. Для затримання талих снігових вод і

регулювання стоку  на більшості рік створено водосховища (загальна

кількість — 1057; здатні вмістити 55 км3 води). Для постачання води у маловодні райони збудовано канали: Північно-Кримський довжиною 400,4 км, Дніпро—Донбас — 550 км, СіверськийДонець—Донбас — 131,6 км та ін. На півдні України створено великізрошувальні системи (Каховська, Інгулецька та ін.). У районахнадлишкового зволоження або уповільненого стоку діють меліоративнісистеми (Верхньоприп'ятська, Латорицька та ін.).

Озер у країні понад 20 тисяч, 43 з них мають площу, яка перевищує 10

км2. Великі озера  розташовані в плавнях Дунаю  і на узбережжі Чорного

моря (Ялпуг, Сасик  та ін.). Найбільше озеро Полісся  — Світязь. Синевир —

найбільше озеро  Карпат. Загальна площа боліт становить 12 тис. км2.

Розташовані вони переважно  в Поліссі. Розрахункові запаси прісних

підземних вод дорівнюють 27,4 км3, з яких 8,9 км3 не пов'язані з

поверхневим стоком. [12,c.203].

В цілому водні ресурси  України можна охарактеризувати як недостатні. Умаловодні роки дефіцит  води відчувається навіть у басейнах великих рік.Щонайбільше свіжої води (48% загального споживання) споживаєпромисловість, 40% води йде на потреби сільського господарства, 12%припадає на комунальне господарство міст та інших населених пунктів.

До заходів ощадливого і раціонального використання водних ресурсів

належать: впровадження систем зворотного водопостачання та безстічного

водокористування (із циклом повного очищення відпрацьованих вод);

розробка і впровадження науково обґрунтованих норм зрошення (поливу);

заміна водяного охолодження агрегатів повітряним; зменшення в структурі

господарства України  частки водоємних виробництв; проведення комплексу

заходів щодо охорони  поверхневих і підземних вод  від забруднення тощо

Ріки України  мають мішане живлення. Взимку, коли вони замерзають, переважає підземне живлення; навесні, при таненні снігів — снігове; влітку і восени — дощове і підземне. Зміна рівнів води протягом року називається режимом ріки. Для річок України є характерною весняна повінь, що настає внаслідок танення снігу. Паводок — це підйом рівня води в річці через дощі. , Свіча, Реут, Лімниця, ліві — Золота Липа, Серет, Смотрич, Збруч. У верхів'ї Дністер — гірська ріка. На ріці споруджено ГЕС і водосховища (Дністровське, Дубоссарське). Річний стік — 10 км3.  
Південний Буг бере початок на Подільській височині. Довжина ріки — 806 км, площа басейну — 63,7 тис. км2. Основні ліві притоки — Синюха, Мертвовід, Інгул, праві — Згар, Кодима, Гнилий Яланець. На річці працює 13 невеликих ГЕС. Річний стік — 3,39 км3.  
Дунай — одна з найбільших рік Європи. Довжина — 2960 км, у межах України — 174 км. Площа басейну — 817 тис. км2. Середній річний стік — 123 км3. У межах України найбільші притоки — Тиса і Прут (ліві). У гирлі Дунай розділяється на кілька рукавів, один з яких (Кілійський) протікає по території України. [17,c.233 ].

2.4. Лісові ресурси

Лісові ресурси посідають  одне з чільних місць в ресурсній  базі економіки України.Серед міжгалузевих комплексів вага лісовиробничого комплексу  по обсягам виробництва складає-2,8%,по чисельності працюючих-4,6%, по вартості основних виробничих фондів-близько-2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс зв'язаний більш ніж з 100 галузями. Україна не має значних запасів лісових ресурсів, які є базою для розвитку лісопромислового комплексу. До лісових ресурсів відносять деревину,технічні,харчові,кормові та інші ресурси, а також корисні натуральні якості лісу водоохоронні, захисні, кліматичнорегулю-ючи, санаторно-гігієнічні, оздоровчі.Загальна площа лісового фонду України складає близько 10 млн. гектарів, в т.ч. покрита лісом - 8,6 млн. га. Лісистість республіки досягла лише 14,3%,що значно менше, ніж лісистість більшості розвинених країн світу (Угорщина - 18%,Франція - 27,8% ,Румунія - 28,1%,Польща - 28,7%,Німетчина - 29%,США - 32,7%,Болгарія - 34,4%).Запаси деревини в Україні складають 1,3млрд м3 (1994р.) [20,c.237 ].

Нерівномірність розміщення лісових ресурсів є наслідком  різноманітних природних умов, але  в більшій мірі - впливу господарської  діяльності людини, яка призвела до знищення лісів. Так лише в період 1814 - 1914років площа лісів зменшилась на третину.Тотальні вирубки лісу в  період Другої світової війни і в  післявоєнні роки призвели до нерівномірного розподілу вкритої лісом площі  по його ростовим групам: молодняк досягає 45% , середньовіковий ліс - 38%,спілий - 7%,Між тим як оптимальні значення цих показників повинно складати відповідно32,34,17. Особливо інтенсивні рубки ведуться в соснових і дубових  посадках, в яких на спілий ліс припадає менше ніж 4%.В цілому спілі ліси займають площу, яка в 2,5 рази менше  оптимальної, а в соснових лісах - в 7 разів менше. [22,c.221 ].

На території України  переважають цінні хвойні(сосна, ялина, піхта) і твердолистяні породи, серед яких особливо цінною деревиною  є дуб, бук, явір, ясень. Часто зустрічаються  клен, черешня, груша, які дають цінну  сировину для меблевої промисловості.По народногосподарському значенню і  функціям ліси України розділяють на дві групи. До першої групи (48% площі  лісів) відносять водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні і оздоровчі  ліси, а також ліси спеціального цільового призначення. Деревину в  лісах першої групи заготовляють при проведенні лісогосподарських  міроприємств - рубок уводу за лісом  санітарних і лісовідновлюючих рубок  спілого лісу.

До другої групи ( 52%),належать ліси, які мають захисне і граничне експлуатаційне призначення.Кожного  року в лісах України заготовляють значну кількість грибів, диких плодів (лісовий горіх, шипшина) і ягід (черника, земляника, малина), лікарських рослин, березового соку, меду та ін.

Охорона та використанн лісових  ресурсів в Україні регулюється  лісовим законодавством. [23,c.423 ].

На найближчу перспективу (10 - 15 років) можливо значно розширити  площу лісів, використав, еродовані  або низькопродуктивні землі. З  загальної площі таких земель можливо було б використати біля 4млн га. Найбільша кількість резервних  земель знаходиться в південних  та південно-східних районах, де лісистість території в 2-2,5 рази нижче оптимальної, а площа лісів в розрахунку на душу населення в 2 - 10 разів нижче  норми. Заселення цих земель забезпечило  б підвищену врожайність сільськогосподарських  культур, захист грунту, водних басейнів та доріг, покращення екологічної ситуації.

Важливим напрямком збереженням  лісів є пошук резервів деревинної сировини на засаді його більш раціональної хіміко-механічної переробки, використання замінювачив, комплексне використання листя, гілок, кори, стружки, тирси, коріння  та інше.

До складу лісового комплексу  входять три промисловості: лісова, деревообробна та целюлозно-паперова. В лісовій промисловості найбільш розвинутими є лісозаготівельне та лісохімічне виробництва. Лісозаготівельне виробництво забезпечує заготівлю  круглих лісоматеріалів, виробництво  технологічної тріски та транспортування  їх на кінцеві пункти (нижні склади, пункти споживання), заготівлю та вивезення  осмолу та деревної зелені. Лісохімічне  виробництво в складі лісової  промисловості забезпечує переробку  осмолу на каніфоль, скипидар, а деревної зелені - на вітамінне борошно екстракт, пасту, віск та інші продукти, заготівлю  та переробку живиці.Лісову промисловість  відносять до видобувних галузей  важкої промисловості. Продукцію лісової промисловості використовують головним чином як предмет праці. Практично всі галузі народного господарства споживають лісоматеріали або вироби, виготовлені з деревини. Основне завдання лісової промисловості й інших галузей лісового комплексу на сучасному етапі розвитку економіки України, який характеризується загостренням економічних і екологічних протиріч,- це нарощування обсягів виробництва за рахунок комплексного та ефективного використання лісосічного фонду та використання ресурсів деревини (без нарощувань обсягів лісозаготівель). Стабілізація обсягів лісозаготівель має важливе економічне, екологічне соціальне значення, оскільки ліси є цінним компонентом природи, фактором, що стабілізує навколишнє природне середовище. Скорочення вирубки лісів сприяє поліпшенню клімату, посиленню і підвищенню продуктивності сільськогосподарських угідь.

До деревообробної промисловості  належать підприємства, які здійснюють механічну та хіміко механічну обробку, а також переробку деревини. В  складі деревообробної промисловості  виділяють три групи виробництв: перша - виробництва, які здійснюють первинну обробку деревини (лісопильне, шпалопильне); друга - вторинна обробка  деревини (паркетне, фанерне, меблеве, деревостружкових плит, сірників, стандартних  будинків і деталей та ін.); третя - хіміко-механічна переробка деревини (деревоволокнистих плит, деревних пластиків). Особливе місце тут належить виробництву деревостружкових і  деревоволокнистих плит, що дає змогу  ефективно використовувати відходи  лісопиляння та інших деревообробних виробництв, отримуючи продукцію, яка  користується підвищеним попитом і  є основним матеріалом для розвитку меблевої промисловості. Виробництво  деревостружкових і деревоволокнистих  плит динамічно розвивається. З 1980 по 1995 рік виробництво деревостружкових плит в Україні збільшилось в 2,3 рази, деревно-волокнистих плит - у 3,1 рази. Деревообробна промисловість  є важливою галуззю лісового комплексу. Її підприємства виготовляють головним чином товари народного споживання. Однак значна частина продукції  деревообробної промисловості споживається в народному господарстві як предмети та знаряддя праці. Продукцію деревообробної промисловості використовують будівельна індустрія, транспорт, сільське господарство, майже всі галузі промисловості. [24,c.321].