Охорона природи і природних ресурсів україни

Не варто забувати, що чистота і склад вод та атмосфери, а також родючість ґрунтів  сформувались і підтримуються завдяки діяльності живих організмів. Єдиним джерелом всієї їжі, всієї целюлози, значної частки будматеріалів і енергоресурсів, половини всієї кількості лікарських речовин і багатьох інших необхідних ресурсів є біота. Нарешті, рекреація, формування людської психіки, підтримання творчої активності й буття людини неможливі без еволюційно звичного для Homo sapiens природного оточення.

Теорія охорони живої  природи розвивається в міру наукової розробки природоохоронних проблем  різними науковими дисциплінами на основі екологізації мислення. Головними з них є систематика, зоологія, ботаніка, екологія, біохімія, генетика, біогеографія, еволюційна теорія.

2.4.1. Стратегія і тактика охорони живої природи

Основні принципи збереження біорізноманіття живої природи  були проголошені Всесвітньою стратегією охорони природи в 1980 р. одночасно в 33 країнах. Стратегія була розроблена Міжнародним союзом охорони природи і природних ресурсів (МСОП - IUCN) за підтримки інших міжнародних організацій (ЮНЕП, ФАО, ВВФ). Найважливіша мета, яку поставив цей документ - збереження генетичного різноманіття, тобто запобігання вимиранню біологічних видів. Теоретична підстава такої стратегії полягає в тому, що стійкість і стабільність екосистем і біосфери загалом забезпечується їх різнорідністю - різноманіттям популяцій, видів, угруповань живих організмів. Отже, всі види мають не лише потенційну економічну цінність для людини, вони необхідні для існування самої біосфери.

Головний критерій для  визначення пріоритету заходів з  охорони - розмір можливих генетичних втрат. Наприклад, вид - єдиний представник ряду, має перевагу перед видом - єдиним представником родини, представник родини - перед представником роду і т.д. Другий критерій - розмір ареалу. Види, які перебувають під загрозою зникнення у глобальному масштабі (включені в "Червону книгу МСОП"), мають перевагу перед видами, занесеними в національні червоні книги. Третій критерій - статус виду - відображає ступінь загрози зникнення виду.

У Всесвітній стратегії  охорони природи розглядаються  також основні фактори, що визначають статус видів. Найважливіший з них - деградація і руйнування оселиш,, під впливом якого знаходиться понад 50% рідкісних і зникаючих видів хребетних тварин. Далі йдуть, в порядку зменшення вагомості, надмірна експлуатація, скорочення чи погіршення кормової бази, вплив з боку інтродукованих (вселених) видів, ненавмисне знищення.

Стратегія вказує на рекреаційну, естетичну, емоційну й етичну цінність біологічних видів, пропонує схему  послідовних ДІЙ З 0X0рони біологічних  ресурсів. Проголошені нею принципи і завдання були надалі розвинуті в документах Конференції Організації Об'єднаних націй з питань навколишнього середовища і сталого розвитку, яка відбулася в червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро. Усвідомлення світовою громадськістю небезпеки подальшої втрати біорізноманіття та необхідність застосування дієвих заходів щодо його збереження мали наслідком схвалення Конференцією ООН "Конвенції про біологічне різноманіття", яка набула сили в грудні 1993 році.

Сучасна стратегія охорони  живої природи передбачає збереження не тільки рідкісних і зникаючих, а й практично всіх решти видів організмів, кожен з яких має неповторний генофонд і становить цінність для всього людства. При цьому слід урахувати й більш прагматичний бік справи: кожен вид живої істоти є природною ланкою в крихких і різного ступеня вразливих екосистемах біосфери.

2.4.2. Червоні книги і списки рідкісних та зникаючих видів

Ідея створення першої Червоної книги належить відомому англійському зоологу Пітеру Скопу. Червона книга - це систематизоване зібрання фактів про унікальних представників флори й фауни, над якими нависла загроза зникнення у глобальному масштабі. Головне її завдання полягає у фіксуванні й поширенні інформації про рідкісні і зникаючі види організмів як серед фахівців, так і в широких колах громадськості, оскільки для того, щоб охороняти якийсь вид рослини чи тварини, потрібно якомога більше про нього знати - зовнішній вигляд, географічне поширення, ступінь загрози, особливості біології і т.п. Крім того, вона передбачає певну моральну відповідальність суспільства країни, на території якої мешкає вид, який є "глобально під загрозою" перед усім людством.

Перше видання Міжнародної  Червоної книги було підготоване  в результаті діяльності "Комісії  по рідкісних і зникаючих видах" (Survival Service Comission) Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП - IUCN, International Union for Conservation of Nature and Natural Resources) і опубліковане в 1966 p. У розширеному й доповненому вигляді "Червона книга МСОП" складалася з п'яти томів, що були присвячені ссавцям, птахам, земноводним і плазунам, рибам та рослинам і вийшли в світ у ] 978-1979 pp. У Червону книгу МСОП потрапили 281 вид і підвид ссавців, 396 - птахів, 105 - плазунів, 41 - земноводних, 194 - прісноводних риб і 250 видів вищих рослин.

Кожному виду в Червоній книзі присвячена окрема стаття, в  якій наводяться дані про його ареал (географічне поширення), зовнішній  вигляд, місця мешкання, особливості  біології, чисельність і причини  її змін. Для визначення ступеня загрози було передбачено 7 категорій:

I - вимерлі (Extinct) таксони,  представники яких не траплялися  в природі протягом останніх 50 років;

II - загрожені (Endangered) таксони,  які знаходяться під реальною  загрозою зникнення і збереження  яких неможливе без здійснення спеціальних заходів з охорони;

III - вразливі (Vulnerable) таксони,  яким наданий час не загрожує  вимирання, але які через низьку  чисельність є кандидатами для  віднесення їх до категорій  І і II;

IV - рідкісні (Rare) таксони,  що мають дуже обмежений ареал, скорочення якого становить небезпеку для їх існування;

V - невизначені (Indeterminate) таксони - ті, які відносяться  до однієї з попередніх 4-х категорій,  але по відношенню до яких  немає достатньо повної інформації;

VI - відновлені види (Out of Danger), які раніше перебували під загрозою зникнення, але завдяки прийнятим заходам з охорони зараз знаходяться поза небезпекою;

VII - недостатньо вивчені  (Insufficiently Known) - таксони, що вірогідно  перебувають під загрозою, але  точна інформація про них відсутня.

Важливою подією в  справі охорони рідкісних і зникаючих  видів флори й фауни стало  прийняття в 1973 р. у Вашингтоні спеціальної  Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (Convention on International Trade in Endangered Species in Wild Fauna and Flora CITES). На даний час конвенцію підписали понад 100 країн, у т.ч. й Україна. Затверджені списки видів рослин і тварин, експорт та імпорт яких регулюються відповідно з Конвенцією СІТЕС. Ці списки зведено у три Додатки, які включають відповідно: І - перелік видів, котрі знаходяться під загрозою зникнення і торгівля якими заборонена; II - види, що не перебувають під прямою загрозою, але можуть стати такими, якщо торгівля ними не буде суворо регламентована. У Додаток III будь-яка з країн, що підписали Конвенцію, може включити рідкісні види своєї флори й фауни, торгівля якими регламентується в її межах.

Як національні, так  і Міжнародна Червона книга постійно перевидається і доповнюється у  кількісному і в якісному відношеннях. У порівнянні з виданням 1978-1979 pp., Червоний список тварин світу (IUCN Red List of Threatened Animals), які є під загрозою, у 1996 р. містить у 2-3 рази більше таксонів хребетних тварин і декілька тисяч видів безхребетних. З 1994 р. змінився і принцип визначення категорій загрози для окремих таксонів. Нова система передбачає 7 категорій, які визначаються за двома головними критеріями: змінами розмірів ареалу і змінами чисельності популяції за останні 10-20 років: EX (extinct) - "зниклий": таксон вважається зниклим, якщо не залишається сумнівів, що загинула остання особина. CR (critically endangered) - "критично загрожений": категорія застосовується щодо таксонів, для яких існує дуже високий ризик зникнення в природі у найближчий час. Критично загроженими вважаються види, зменшення чисельності (ареалу) яких становило понад 80% протягом останніх 10 років або трьох поколінь (виду). EN (endangered) - "таксон під загрозою зникнення": застосовується щодо таксонів, які не належать до попередньої категорії, але для яких існує дуже високий ризик зникнення в природі в недалекому майбутньому. Вид перебуває під загрозою зникнення, якщо зменшення його чисельності (скорочення ареалу) становить понад 50% протягом останніх 10 років або трьох поколінь (виду). VI) (vulnerable) - "вразливий": застосовується щодо таксонів, які не належать до попередніх двох категорій, але для яких існує високий ризик зникнення в природі у "середньо-віддаленому" (за визначенням МСОП - прим, автора) майбутньому (20-50 років). Вид вважається вразливим, якщо

зменшення його чисельності (скорочення ареалу) становить принаймні 20% протягом останніх 10 років або  трьох поколінь (виду).

LR (lower risk) - "низький  ризик": категорія застосовується  щодо таксонів, стан яких оцінюється  як "загрожений", але ступінь  загрози не відповідає жодній  з попередніх категорій. Виділяють  3 підкатегорії:

LR / cd (conservation dependent) - "залежить  від охорони": таксони, які знаходяться під спеціальною охороною їх популяцій чи біотопів, припинення якої спричинить перехід до "загроженого" стану протягом 5 років;

LR / nt (near threatened) - "близький  до зліроженого": таксони, що  не відносяться до попередньої підкатегорії, але с бли іь-кими до "вразливого" стану;

LR/lc (least concern) - "принаймні  відноситься": таксони, що не  належать до жодної з попередніх  пілкатегорій.

DD (data deficient) недостатньо  даних": застосовується до таксонів, які потенційно можуть перебувати під загрозою зникнення, але точні дані щодо змін їх чисельності чи ареалу відсутні.

NE (not evaluated) - "не оцінений": таксон знаходиться під загрозою, ступінь якої не з'ясований. Екологами  доведено, що виживання окремих  біологічних видів можна забезпечити лише у випадку збереження біотичних угруповань, компонентами яких вони є, а також ландшафтів, якими ні угруповання пов'язані екологічно й філоненогенетично. Тому я кіно на початковому етапі розвитку природоохоронної концепції основну увагу приділяли збереженню генофонду рідкісних і зникаючих видів, то сучасна природоохоронна парадигма передбачає охорону не тільки окремих видів, а й цілих природних екосистем і ландшафтів.

В результаті у багатьох країнах видані "Зелені книги" (зведення про рідкісні і такі, що знаходяться під загрозою, рослинні угруповання), "Білі книги" (зведення про біотопи - оселища рідкісних видів організмів, яким загрожує деградація чи знищення) і ти. Зокрема, у "Зеленій книзі Української PCP" (1987) описані 127 рідкісних, зникаючих і типових рослинних угруповань (синтаксонів), наведені мотиви й категорії їх охорони, поширення і видовий склад.

2.4.3. Територіальна охорона природи

Якщо б людству не вдалося вберегти від деградації чи знищення зразки, еталони природних  ландшафтів, а їх рослинний покрив і тваринне населення - від збіднення чи винищення, то сьогодні всі скарги на погіршення довкілля були б пустим звуком. Вже давно доведено, що обмеження господарського використання природних об'єктів і навіть їх вилучення з користування дали людству більше, ніж споживання, а отже, і знищення цих об'єктів.

Збереження окремих  ділянок природи, яке почалося ще в античні часи і згодом продовжилося в середні віки головним чином  для збереження поголів'я мисливських  тварин, приблизно з середини XIX ст. стало приймати форми, більш масові за характером і менш споживацькі за сутністю. В густонаселених районах Європи у цей час були взяті під охорону окремі мальовничі геологічні утвори, ділянки пралісів. У 1872 p. у верхів'ях р.Єллоустон (США) був створений перший у світі національний парк. За ним почали створюватись національні парки в Канаді, Південній Африці, Австралії і Новій Зеландії. В Україні до перших природоохоронних територій можна віднести ділянки цілинного степу в Асканії-Нова (1889 p.). 1 все ж таки в XIX ст. національні парки й природні резервати були одиничними.

Створенню, розширенню й  укріпленню національних систем природоохоронних територій сприяло становлення  й розвиток загальнонаціональних суспільних структур охорони природи. На початку XX ст. у розвинутих країнах світу були створені товариства охорони природи, що об'єднали в першу чергу науковців. Почалося й міжнародне об'єднання зусиль, суттєвою завадою якому були світові війни. Але якщо міжнародне співробітництво, діяльність міжнародних природоохоронних організацій сприяли всесвітньому поширенню ідеї територіальної охорони природи, то національні й місцеві умови, унікальність окремих об'єктів, неоднаковий ступінь освоєності природних ландшафтів, особливості національних економік і розселення людей породили величезне розмаїття форм територіальної охорони природи.

На даний час на земній кулі створено понад 40 тисяч  різного роду природоохоронних територій. Найменші з них мають площі  в одиниці й десятки гектарів, найбільші вимірюються мільйонами гектарів. У більшості країн світу система природних резерватів різноманітна як за найменуванням категорій, так і за призначенням і ступенем використання. Це призвело до необхідності міжнародної стандартизації й уніфікації категорій природних резерватів. Біосферний резерват (biosphere reserve) - відносно нова категорія в системі заповідних територій, яка була обґрунтована Комісією "Людина і Природа" (МАВ) ЮНЕСКО в 1972 р. Оригінальність ідеї створення біосферних резерватів (БР) полягає в тому, щоб їх мережею охопити всі біогеографічні регіони Землі, зберегти біологічну й ландшафтну різноманітність нашої планети, сприяти гармонізації взаємовідносин людини і природи. Підставою для розробки мережі БР стало схема біогеографічного районування Землі, яка була розроблена за дорученням МСОП М.Удварді і включає 193 регіони.

На відміну від класичних  заповідників та національних парків, БР включають не лише природні, незаймані  антропогенним впливом екосистеми, але й господарські угіддя з населеними пунктами. Згідно з прийнятою Севільською стратегією (Biosphere reserves 1995) БР повинні виконувати такі функції: природоохоронну, логістичну в науковому контексті, функцію сталого розвитку та еколого-освітню. На їх території виділяють три функціонально взаємопов'язані зони - заповідну (заповідне ядро), буферну або захисну зону та транзитну, тобто господарську зону. Отже, БР покликані зберегти не лише природну спадщину, але й сприяти раціональному використанню та відтворенню природних ресурсів. Не менш важливим їх завданням є підтримання традиційних невиснажливих способів природокористування, історичної й культурної спадщини населення, що проживає на території БР.