Охорона природи і природних ресурсів україни

Вплив господарської  діяльності на природу настільки  великий, взаємовідношення між людством і нею настільки складні, різнобічні й далекосяжні за наслідками, а глибина деградації довкілля настільки відчутна, що на подолання цих негативних явищ потрібна не лише консолідація зусиль та ресурсів усіх країн, але й докорінна перебудова системи освіти, науки та інформації і формування нових світоглядних засад сучасного мешканця Землі. Щоб вижити, людство мусить відшукати відповідні для сучасної суспільно-економічної і політичної ситуації способи, узагальнити вікові наукові здобутки й виробничий досвід, мобілізувати глобальний розум, кошти і ресурси. І якими фантастичними чи утопічними не видавалися б ці завдання, альтернативи їм не винайдено. Починаючи від неоліту, людство не раз потрапляло в кризові ситуації і завжди знаходило шляхи порятунку. І постійно визначальним чинником на цих шляхах був людський інтелект. На сучасному етапі суспільного розвитку і глобальних кризових ситуацій він запропонував програму сталого розвитку.

Стратегія сталого розвитку в кожній країні повинна передбачати  такі масштаби економічного росту, які  супроводжувались би зменшенням витрат енергії і сировини, зменшенням відходів і збалансуванням структур споживання відповідно до природних можливостей землі. її важливим параметром має стати регулювання темпів росту населення, планування розміру родини, забезпечення працею, житлом, освітою, продовольством, медичним обслуговуванням. Добрий стан здоров'я залежить від соціального, економічного і духовного розвитку суспільства, чистого довкілля, якості харчів і води, рівня медичних знань, медичної опіки, забезпечення медикаментами. Важливим є подолання таких важких захворювань, як поліомієліт, туберкульоз, СНІД і зменшення смертності дітей.

Немаловажним питанням є зменшення міграції населення  до великих міст, безробіття і бездомність, поліпшення умов життя в селах, малих  і середніх містах. Окремими розділами програми мають бути охорона атмосферного повітря, земельних ресурсів, лісів, біорозмаїття, водних екосистем, запобігання "парникового ефекту", захист ґрунтів від ерозії, а гірських територій - від екологічного та економічного зубожіння. Слід також припинити використання продуктивних сільськогосподарських земель для розбудови міст, промислових об'єктів і шляхів сполучення, провести залісення низькопродуктивних й еродованих земель, а також взяти до уваги, що стійке збільшення виробництва продуктів харчування може відбутися лише за рахунок підвищення врожайності сільськогосподарських культур, виведення нових високопродуктивних сортів рослин і порід тварин, ширшого використання генетичних ресурсів рослинного і тваринного світу, захисту врожаю від хвороб і шкідників. Заслуговує всілякої підтримки залучення сільського населення до ремісницької діяльності, легкого промислового виробництва, забезпечення туризму і відпочинку.

Реалізація програми сталого розвитку має базуватися на нових методиках збору інформації, передовсім комплексного моніторингу, стилі планування та керування, на нових  законодавчих актах, що ґрунтуються  на розумних економічних, соціальних і  природоохоронних принципах, продуманих цінах на природні ресурси, розумній податковій та економічній політиці тощо.

Концепція сталого розвитку повинна знайти відображення в усіх навчальних програмах, планах роботи просвітніх, профспілкових і громадських  організацій, законодавчих і виконавчих органів влади.

РОЗДІЛ ІІ. Охорона природи

2.1. Охорона ґрунтового покриву

Охорона та раціональне  використання земель є одним із найважливіших  завдань людства, бо 98% продуктів  харчування, які споживає людина, отримуються  за рахунок обробітку землі. Агрокультурою  людина займається майже 10 тисячоліть. За цей період у багатьох частинах планети розквітали й гинули цивілізації, колись квітучі краї перетворювалися на пустелі. Низька культура землеробства та хижацька експлуатація земель завжди призводили до руйнування ґрунтового покриву. Вченими підраховано, що за весь історичний період людство втратило близько 200 млн.га родючих земель (площа всього Європейського континенту ледве перевищує 100 млн.га).

Найбільших збитків  ґрунтам завдають водна і вітрова  ерозії, де-гуміфікація (зниження вмісту гумусу й поживних речовин), засолення і закислення ґрунтів, висушення й перезволоження (забодочування), забруднення промисловими відходами і викидами, забруднення отрутохімікатами. Весь цей комплекс деградаційних процесів виснажує ґрунтові ресурси, знижує врожаї сільськогосподарських культур, призводить до безповоротних втрат високопродуктивних земельних угідь.

Заходи щодо підвищення продуктивності земель та їх охорони  дуже різноманітні і повинні здійснюватися  комплексно, як єдина система, взаємно  доповнюючи один одного і посилюючи дію всіх інших.

На сьогоднішній день особливого значення набуває рекультивація  земель - повне або часткове відновлення  ландшафту і родючості ґрунту, порушеного попередньою господарською  діяльністю, добуванням корисних копалин, будівництвом тощо. Вона включає вирівнювання й закріплення земель, лісопосадки, створення парків і озер на місці гірничих розробок та інші заходи.

Протягом 1986-1989 рр. в Україні  було рекультивовано понад 93 тис.га земель. Проте розрив між девастованими  і поновленими земельними площами ще великий, незважаючи на зростання обсягів рекультивації порушених земель.

Раціональне землекористування  включає правильну організацію  території, формування культурного  агроландшафту. Натомість екстенсивне  землеробство, яке й зараз переважно практикується у нашій країні, призвело до розорювання річкових заплав аж до урізів русел рік, спадистих і крутих схилів гір та пагорбів, на яких повинні рости ліси, чагарники і трави. Наслідки - ерозія, замулення річок, зсуви та ін. Те ж саме стосується просторової організації агроландшафтів: у багатьох районах країни площа орних земель сягає 80-90% земельних угідь, що є абсолютно невиправданим як з екологічної, так і з економічної точок зору.

Тому в кожному конкретному  районі слід дотримуватися науково  обґрунтованого співвідношення між площами полів, лісів, лук, боліт та водойм, яке б забезпечило найвищий господарський ефект і збереження навколишнього середовища.

Важливим напрямком  є також організація і дотримання польових, кормових, протиерозійних та інших сівозмін. Необхідно оптимізувати розміри полів у сівозмінах - часто вони в нас завеликі. Поля сівозмін потрібно нарізати по контурах ґрунтових відмін, а не розбивати різноґрунтові ділянки на правильні прямокутники заради вигоди механізованого обробітку. Адже кожна ґрунтова відміна дозріває для обробітку протягом певного часу, і потребує різних форм обробітку, різних норм та сортів добрив, вапна чи гіпсу.

Для того, щоби зберегти фізичні властивості ґрунту - структуру, пористість, оптимальний водно-повітряний режим - потрібно різко скоротити повторність обробітку, перейти на прогресивні та ефективні його форми, легкі машини та механізми.

Раціональне землекористування  потребує перегляду основних методів  обробітку ґрунту. Зокрема, досвід Полтавщини, академіка Т.С.Мальцева, а також Канади доводить, що можна відмовитись від традиційного плуга. Безплужна система обробітку ґрунту була розроблена українським агрономом І.Е.Овсинським ще в кінці XIX ст. Суть цієї системи полягає у глибокому розпушуванні ґрунту спеціальними плоскорізами без перегортання пласта. При цьому стерня і поживні рештки залишаються на поверхні. На такий спосіб обробітку витрачається менше пального, у 3-4 рази зменшується інтенсивність площинної ерозії на схилах, поліпшується капілярність ґрунту, не знижується вміст гумусу і не пересихає орний шар. Але побоювання новацій гальмує перехід на прогресивний шлях. Навіть у Канаді для переходу на безплужну систему обробітку було витрачено 20 років - поки на зміну консервативним батькам не прийшли діти фермерів, виховані в сільськогосподарських коледжах. А в нас узагалі переважає випуск важких механічних засобів - колісних тракторів і комбайнів типу "Дон", що не сприяє прогресу в землеробстві.

Безплужний обробіток  ґрунту є лише одним з методів  мінімального обробітку, який зберігає його цінні властивості. На порядку денному постає ще один перспективний метод - т.зв. нульовий обробіток, за якого механічне втручання здійснюється раз на кілька років. Він можливий лише при високій культурі поля. Технологія нульового обробітку передбачає використання спеціальних крокуючих агрегатів, які формують лунки, закладають туди добрива й насіння та загортають їх.

Альтернативою ультрахімізованого господарювання є органічне (біологічне) землеробство, при якому повністю виключається застосування отрутохімікатів і мінеральних добрив. Органічне землеробство базується на використанні органічних добрив, насамперед гною, торфу, сапропелів, щоб у ґрунті постійно зростав вміст гумусу - основи його родючості. Зараз в Україні на поля вивозиться переважно гноївка (сечовина), яка отруює грунт. Але вихід знайдено, і існує технологічно відпрацьований процес. Гній, гноївка та інші органічні рештки переробляють у спеціальних реакторах на біогаз (метан) і цінне концентроване органічне добриво. Метан іде на опалення як екологічно чисте паливо, а органічний осад, багатий на азот, фосфор, калій та мікроелементи, висушують і гранулюють. У такому органічному добриві концентрація поживних елементів у 10 разів вища, ніж у гної, і транспортувати його набагато зручніше. Такий досвід є в багатьох країнах. Лише в Китаї у 1986 р. працювало 25 млн. установок біогазу, які дали країні 100 млрд.куб.м газу і велику кількість якісних органічних добрив.

При органічному (біологічному) землеробстві врожаї на 10-20% нижчі, ніж за традиційного способу внесення добрив, але його продукція цінується на світовому ринку значно дорожче від тієї, що вирощена із застосуванням міндобрив та отрутохімікатів, іноді навіть у 2-3 рази.

Підвищенню вмісту гумусу в ґрунті сприяє ґрунтова фауна, яка здійснює гуміфікацію органічних решток. Особливо велика роль у цьому дощових червів. У багатьох розвинутих країнах їх вирощують на спеціальних біофабриках з тим, щоби потім вивозити на поля для поліпшення властивостей ґрунту. Правда, це можливо тільки за умови переходу на органічне землеробство. Для постійного підвищення врожайності ґрунтів необхідне здійснення меліоративних заходів - агротехнічних, лісотехнічних, гідротехнічних, хімічних. Але їх потрібно застосовувати лише на основі науково обґрунтованих потреб, щоби не погіршити стану земель.

2.2. Охорона і раціональне використання водних ресурсів

Проблема забезпечення належної кількості і якості води є однією з найважливіших і  має глобальне значення. В природі  відбувається постійний кругообіг води, котрий забезпечується за рахунок випаровування, транспірації води рослинами, випадання опадів. Швидкість водообміну характеризується такими даними: світовий океан - 2500 років, підземні води - 400, води озер -17, води боліт - 5 років. У річках водообмін відбувається за декілька днів, а в організмі людини - за декілька годин.

У процесі кругообігу вода транспортує тепло, розчиняє та переносить різноманітні речовини, руйнує й перетворює літосферу, бере участь у метеорологічних і гідрологічних  процесах, є середовищем існування різних живих організмів. Кількість і якість води відновлюються, якщо забезпечуються необхідні для цього умови. Проте розвиток промисловості, транспорту, сільського господарства, урбанізація призводять до того, що природні водойми вже не можуть самоочищатися і самовідновлюватися. Тому необхідні спеціальні заходи з їх охорони.

Охорона вод - це система  заходів, спрямованих на запобігання  та усунення наслідків забруднення, засмічення і виснаження вод. Вона передбачає встановлення видів та рівнів водоспоживання і водовідведення, контроль показників якості води, розробку методів та засобів очищення стоків.

2.2.1. Водокористування і водоспоживання

Водокористування - це використання водних об'єктів для задоволення потреб населення та об'єктів господарської діяльності.

Характеристикою складу і властивостей води, що визначає її придатність для конкретних видів  водокористування, є якість води. Ознака, за якою оцінюється якість води по видах  водокористування, називається критерієм  якості води.

Обмеження на водокористування, зумовлені забрудненням, яке небезпечне для здоров'я або погіршує санітарні  умови життя людей, називають  гігієнічними критеріями. Водні об'єкти вважаються забрудненими, якщо показники  складу і властивостей води в них  змінилися під прямим чи опосередкованим впливом виробничої діяльності і побутового використання населенням, і частково або повністю непридатні для одного з видів водокористування.

Критерієм забруднення  води є погіршення її якості внаслідок  зміни органолептичних властивостей і появи шкідливих речовин для людини, тварин, птахів, риб, кормових та промислових організмів, а також підвищення температури води, що порушує умови нормальної життєдіяльності водних організмів. Придатність складу і властивостей поверхневих вод, які використовуються для господарсько-питного водопостачання і культурно-побутових потреб населення, а також для рибогосподарських цілей визначається за їх відповідністю вимогам і нормативам, викладеним у "Правилах охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами".

При водокористуванні має  місце водоспоживання, котре може бути безповоротним, повторним, оборотним. З метою раціонального використання води запроваджено норми споживання води на одного мешканця та на умовну одиницю  продукції підприємств кожної з галузей промисловості. В районах з обмеженими водними ресурсами слід дотримуватися водогосподарського балансу, котрий передбачає порівняння водокористування з потенційними ресурсами водних басейнів.