Охорона природи і природних ресурсів україни

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА  УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципліни „Загальна екологія”

на тему:

«ОХОРОНА ПРИРОДИ І

ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ»

 

 

 

Виконав:   студент ІІ курсу

 агрономічного  факультету                                              

__________________________

(підпис)

ЗМІСТ

ВСТУП   РОЗДІЛ І. ОГЛЯД  ЛІТЕРАТУРИ 1.1. Промисловість  і транспорт 1.2. Сільське господарство 1.3. Експлуатація  біологічних ресурсів 1.4. Економічні стимули 1.5. Концепція  сталого розвитку   РОЗДІЛ ІІ. Охорона природи 2.1. Охорона ґрунтового покриву 2.2. Охорона  і раціональне використання водних  ресурсів      2.2.1. Водокористування і водоспоживання      2.2.2. Стічні води та способи їх очищення 2.3.Охорона повітряного середовища 2.4. Охорона живої природи      2.4.1. Стратегія і тактика охорони живої природи      2.4.2. Червоні книги і списки рідкісних та зникаючих видів      2.4.3. Територіальна охорона природи      2.4.4. Система природно-заповідного фонду України   РОЗДІЛ ІІІ. Міжнародна співпраця в галузі охорони природи   ЛІТЕРАТУРА

3   4 4 6 11 13 15   19 19 22 23 25 19 32 33 34 38 43     45   49

 

 

ВСТУП

Виробництво промислової  продукції і її споживання, населення  Землі, міста і багато інших показників розвитку суспільства у XX ст. зростали по експоненційній кривій. Ні біосфера нашої планети, ні економіка, ні людина як біологічний вид це зростання довго не витримають.

На зміну освоєнню нових територій, нових видів  сировини, нових енергетичних потужностей  та інших екстенсивних форм розвитку приходять інтенсивні методи, пов'язані з багаторазовим використанням одних і тих самих природних ресурсів, утилізацією відходів, підтриманням екологічного балансу.

Необхідне і здійснення певної демографічної політики - для  стабілізації чисельності населення Землі на рівні 15-16 млрд. людей (кількість населення, яка теоретично може бути забезпечена ресурсами біосфери за умови підтримання стабільного стану останньої). Незворотність такого переходу визначається незворотністю формування екологічного світогляду й екологізації діяльності всього суспільства. Розглянемо основні напрямки і принципи такої екологізації в окремих галузях людської діяльності.

 

РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Промисловість  і транспорт

 

Відносини, що склалися між  людиною і природою у XX ст., вимагають суттєвих змін в уявленнях про критерії розвитку суспільного виробництва. Раніше, до середини XX ст., таким критерієм визнавався лише валовий національний продукт. Сьогодні виявилося, що далеко не всяке його зростання позитивно впливає на можливості соціального розвитку. Досягнутий за рахунок руйнування довкілля, він може підірвати саму можливість розвитку суспільства.

Для того, щоби подолати величезний розрив між існуючими  технологіями і вимогами захисту  навколишнього середовища, необхідна всесвітня їх екологізація. Недостатньо просто створювати виробництво, яке викидає в біосферу нешкідливі речовини: будь-які речовини, що потрапили в біосферу "не в тому місці, не в тій кількості і не в той час", невідворотно виявляться забруднювальними. Екологізація в ідеалі означає створення такої промисловості, яка була б максимально ізольована від середовища життя. Техносфера не повинна впливати на природні процеси, що протікають поза нею.

Зараз можна говорити про декілька етапів і шляхів переходу до створення такої техносфери. Серед них: оборотне використання сировинних ресурсів, безвідходна технологія, виключення викидів шкідливих речовин і мінімізація різноманітних забруднень, рекультивація порушених промисловістю ділянок біосфери і, нарешті, запобігання випадковій загибелі живих організмів у виробничих процесах.

Відомий американський  еколог Б.Коммонер свого часу писав: "Кращі досягнення нашої технології - автомобіль, реактивний літак, електростанція, промисловість загалом - це наш провал, якщо говорити про навколишнє середовище". Розрахунки показують, що в середньому кінцевий продукт, який споживається суспільством, складає лише 1-1,5% загальної кількості залучених у виробництво ресурсів. Все решта - відходи виробництва, які порушують природні екосистеми.

Наші технологічні процеси  переважно біосферно відкриті, і  завдання полягає у тому, щоби зробити  їх максимально закритими. Майбутні технології повинні забезпечувати  використання усіх отриманих на окремих  стадіях виробництва продуктів  у виробничих циклах, аналогічних циклам природних біологічних систем. При цьому відходи одного виробництва повинні слугувати сировиною для іншого. Так може бути організований безвідходний територіально-промисловий комплекс. Сучасні науково-технічні розробки свідчать про те, що завдання із створення таких комплексів принципово може бути вирішеним.

Перехід на замкнуті виробничі  цикли, скорочення витрат ресурсів на одиницю продукції, оборотне використання ресурсів - ось основні завдання екологізації промисловості, вирішення  яких буде означати перехід у сфері технічного прогресу від екстенсивного розвитку до інтенсивного. Регенерація і реутилізація відходів зробить технологічний цикл повністю замкнутим. Поєднання багатьох таких технологічних циклів і безвідходних територіально-промислових комплексів у єдину систему стане фундаментом для створення техносфери, яка включатиме також енергетику, транспорт і, вірогідно, агропромислові об'єднання. Звичайно, техносфера не буде цілком ізольованою від біосфери, але вона повинна бути настільки ізольованою, щоби не порушувати екологічного балансу в біосфері і її природного розвитку.

На теперішньому рівні  взаємовідносин людства І біосфери важливого екологічного змісту набувають  питання "що виробляти?", "як виробляти?" і "скільки виробляти?". Суспільство не повинне виробляти не надто потрібні і "короткоживучі" товари. В умовах обмеженості ресурсів біосфери гостро постає питання про недоцільність виробництва таких товарів і розвитку життєво не необхідних технологій. У США, наприклад, лише один продукт із 40 розроблених поступає на ринок, а від 40 до 80% споживчих і 20-40% промислових товарів потерпають на ринку невдачу. Таким чином, ринкова економіка розвинутих країн у її теперішньому вигляді сприяє надмірному виснаженню природних ресурсів планети. Один з вражаючих прикладів такого фактично злочинного ставлення до долі біологічних ресурсів - виробництво одноразових дерев'яних паличок для їжі в Японії, Кореї і Китаї, для якого використовується високоякісна деревина з тропічних лісів Південно-Східної Азії і Нової Гвінеї (Горнунг, 1983). Така сама ситуація з виробництвом полімерних виробів і тари: з одного боку, на предмети короткотермінового використання витрачаються невідновні природні ресурси, а з іншого - "пластмасове" забруднення середовища виявляється украй стійким. Величезна кількість подібних прикладів свідчить про необхідність розвивати виробництво, виходячи з реальних потреб людини, на основі соціальної рівності і врахування обмежених ресурсів і можливостей природи. На разі ж зберігається становище, коли, за деякими підрахунками, кожен мешканець економічно розвинутої країни світу протягом свого життя ненавмисне наносить збитків біосфері у розмірі коло 1 млн. доларів.

Те саме стосується і  транспортних засобів. Чи насправді  потрібна висока швидкість і потужність, про які так турбуються конструктори, створюючи все більше швидкісні автомобілі й авіалайнери (автомобілі загального вжитку, до речі, практично ніколи не їздять на запроектованій швидкості 160-180 км/год)? Натомість швидке переміщення більш ніж на 3 часові пояси викликає у людини дискомфорт і виявляється протягом кількох тижнів. Більшість людей відчувають недомогання при різкому розгоні чи гальмуванні автомашини. З біологічної точки зору розробка нових видів комунікації повинна йти не по традиційному шляху збільшення швидкості пересування, а за рахунок засобів зв'язку, які б забезпечували "ефект присутності" людини в будь-якому бажаному місці (системи телекомунікацій, Інтернет, голографія та ін.). Швидкісний транспорт, звичайно, повинен залишитися, але не як масовий вид пересування.

1.2. Сільське господарство

 

Екологізація сільського господарства зачіпає цілу низку  важливих питань. Ми розглянемо такі з  них: перехід від хімічних до біологічних  та інтегральних методів захисту  врожаю; від екстенсивних - до інтенсивних методів господарювання; від монокультур - дополікультур; екологічної оптимізації сільськогосподарського ландшафту.

Широке застосування різноманітних пестицидів у сучасному  сільському господарстві становить  небезпеку навіть для людини.

Загрози ж для біоти настільки різноманітні, що їх важко перерахувати. Головне джерело цих небезпек - невибірковість дії хімічних препаратів. Зокрема, внаслідок хімічної обробки полів, садів чи лісів разом із "шкідливими" видами різко знижується чисельність інших форм комах. Проте невдовзі після обробки чисельність масових небезпечних видів відновлюється, а в умовах зниження чисельності природних ворогів та паразитів вони отримують можливість успішно розмножуватися. Взагалі, в одноманітних за видовим складом агроценозах створюються сприятливі умови для масових розмножень попередньо відносно нечисленних видів організмів, що пов'язані з даною культурою. З еволюційної точки зору наявність таких колосальних спалахів чисельності плюс імовірні мутагенні впливи деяких хімічних засобів призводить до того, що на наших очах швидкими темпами протікає мікроеволюція в напрямку добору стійких до дії хімпрепаратів організмів. Зараз існує вже понад 400 таких резистентних форм комах, і ця кількість швидко зростає.

Недоліки застосування біоцидів очевидні - це і поступове зниження ефективності через виникнення резистентності, і висока вартість хімікатів, і загибель багатьох інших видів організмів, і шкода здоров'ю людини. Вихід є, і полягає він у широкому використанні різноманітних біологічних засобів захисту рослин. Такими є: розведення і випуск в агроценози спеціалізованих комах-хижаків та паразитів, комахоїдних птахів; створення й застосування вірусних та бактеріальних препаратів, які б уражали виключно конкретний вид комахи-шкідника; популяційно-генетичний метод - внесення у природні популяції шкідливих видів особин, які не здатні давати нащадків або є носіями летальних генів; спеціальна селекція на стійкість до бактеріальних і вірусних захворювань у сільськогосподарських культур.

Сьогодні в арсеналі засобів захисту рослин вже є  ентомофаги, патогенні гриби, віруси, бактерії, селективні методи, генна  інженерія, а також способи керування  агроценозами, які не допускають масових  розмножень якогось небажаного виду - правильні сівозміни, різночасні посіви у різні роки, полікультури тощо. В поєднанні з екологічними хеморегуляторами й хемоефекторами - вибірковими хімічними засобами захисту (атрактантами, феромонами) - весь такий збалансований, оптимізований комплекс захисту рослин називається інтегральним методом захисту. Застосування цього методу вже дозволило в ряді сільськогосподарських регіонів США наполовину зменшити використання пестицидів. При цьому в програмі розвитку сільського господарства цієї країни протягом найближчих кількох десятиліть планується у 1,5-2 рази скоротити площі сільськогосподарських земель з метою відтворення на вивільнених територіях природних ландшафтів та екосистем!

Слід зазначити, що з  часу виникнення (10-15 тис. років тому), сільське господарство розвивалося в основному екстенсивно. Інтенсифікація землеробства триває всього декілька століть. Але вона призвела до того, що в деяких розвинутих країнах площа сільськогосподарських угідь почала скорочуватися за одночасного зростання загальної продукції. Наприклад, у Великобританії з 1946 по 1965 рр. врожаї зросли вдвічі; у Голландії з XVII до середини XX ст. середній урожай зернових зріс у 10 разів (!). Правда, при цьому на кожен гектар вноситься коло 300 кг різноманітних добрив, що породжує своє коло природоохоронних проблем.

Наступним кроком на шляху  інтенсифікації сільського господарства мало б бути розширення тепличного господарства із застосуванням різноманітних  біотехнологій, і одночасне звільнення нераціонально зайнятих малопродуктивними  угіддями просторів суші. Вже зараз існують схеми раціонального використання сонячної енергії у величезних теплицях площею в десятки гектарів, де вегетація відбувається безперервно протягом року, а вихід продукції з одиниці площі в декілька разів вищий, ніж на полі.

І нарешті, наступний шлях у напрямі інтенсифікації - створення фітодромів, проекти яких уже розроблені. Згідно з ними, рослини вирощуються на автоматизованих лініях у рухомих касетах методом гідропоніки. На кожній такій лінії щодня йде посівна і збір урожаю. При такому конвеєрному виробництві можна добитися збільшення урожаю з одиниці площі в десятки разів.

Таким чином, інтенсифікація сільського господарства дозволить  вивільнити і повернути біоті  планети місця мешкання, необхідні  для її існування й розвитку, а  заодно й вирішити проблему забезпечення людства продуктами харчування.