Охорона природи і природних ресурсів україни

Один з найцікавіших екологічно перспективних напрямів перетворення сільського господарства полягає у спрямованому ускладненні  агроценозів. Найбільш ефективними  за ступенем використання сонячної енергії на Землі є складні екосистеми типу лісів, степів чи прісних вод. Перехід від вирощування монокультур до полікультур обіцяє знизити їхню вразливість до шкідників та захворювань: у складних екосистемах взаємозв'язки між видами такі, що різкі спалахи чисельності якогось із них швидко подавляються механізмами зворотного зв'язку екосистеми. Поля майбутнього, можливо, будуть багатоярусними, і зможуть давати урожай протягом більшої частини року: щось буде дозрівати дуже рано, щось пізніше і т.д.

З інших напрямів екологізації сільського господарства варто розглянути екологічну оптимізацію ландшафту і збереження та розвиток традиційних способів господарювання.

Вже пройшов той час, коли ідеалом сільськогосподарського ландшафту вважалося поле від  горизонту до горизонту без жодної купини чагарників чи групи дерев. Монотонний сільськогосподарський ландшафт був лише одним з етапів освоєння земель. Такий ландшафт зручний для механізованого догляду за посівами, але іде врозріз із екологічними вимогами підтримання біорізноманіття як засобу стабілізації екосистем. При уніфікації ландшафту біологічне різноманіття різко зменшується, оскільки для існування більшості видів тварин і рослин необхідна певна строкатість (гетерогенність) природних умов. Нерозорані заліснені ділянки серед поля, невирівняні впадини з водою, нескошувані клапті з купами валунів, живі загорожі, смуги перелогів, зарослі чагарниками й травою узбіччя доріг - всі ці острови неторканої землі виявляються не тільки острівками порятунку для багатьох видів тварин, але й плацдармом наступу на види, що наносять збитки врожаю. Тут можуть зберігатися гнізда птахів і перетинчастокрилих комах - важливих запилювачів квіткових рослин (коло 80% рослин Землі потребують запилення їх комахами).

Ще один можливий напрям екологізації сільського господарства - збереження і розвиток історично складених для даних типів екосистем традиційних - "примітивних", але здебільшого екологічно "м'яких" способів господарювання. При цьому забезпечується найбільш повне збереження місцевих сортів і порід, а також повніше використовуються "незручні" для сучасного господарства ландшафти.

Враховуючи зростання  сільськогосподарського забруднення, у рослинництві й тваринництві, так  само, як і в промисловості, доцільно використовувати такий показник, як відходоємність виробництва одиниці продукції. При його розрахунку слід враховувати всі збитки, які наносяться біоті. Така "екологічна ціна" може виявитися вже в найближчому майбутньому не менш важливим показником, ніж урожайність чи рентабельність у традиційному розумінні.

Отже, можна сказати, що сільське господарство вже сьогодні може бути екологічно раціонально "вбудоване" в природні ландшафти, і його сусідство  з дикою природою виявиться тільки на користь сільському господарству, якщо його грамотно організувати. В майбутньому суспільстві, без сумніву, багато звичних нам форм господарювання поступляться місцем полікультурам, фітодромам або іншим формам отримання продуктів харчування і промислової сировини. Місцями збережеться "примітивне" господарство - без пестицидів і механізації. Найважливіше те, що уявлення про невідворотність поглинання останніх неторканих просторів, які зберігають генофонд дикої природи, в жодному разі не може бути виправдане.

1.3. Експлуатація  біологічних ресурсів

Важливим резервом охорони природи і одночасно перспективним напрямом отримання великого обсягу продукції тваринного й рослинного світу є всебічна екологізація використання "диких" біологічних ресурсів. І тепер, і в майбутньому в біосфері будуть існувати значні площі територій і акваторій, на яких людина зможе експлуатувати живі природні ресурси, що відновлюються природним шляхом. З природоохоронних позицій важливою є та обставина, що організація сталого, ощадливого використання природно відновлюваних біологічних ресурсів послужить одночасно і методом надійної охорони більшості великих тварин, збереження котрих у природі пов'язане з найбільшими труднощами.

Розглянемо коротко  два найважливіші напрямки такої  екологізації - перехід від промислу до господарства і розширення спектру одомашнених та окультурених форм організмів.

Перехід від промислу до господарства стосовно все більшого числа об'єктів тваринного і рослинного світу, грибів та мікроорганізмів дозволив би вдало поєднати отримання всезростаючої  кількості високоякісних і різноманітних продуктів природного походження з завданнями надійної охорони максимального числа господарських цінних видів. Такий перехід сприяв би реалізації вимоги розширеного відтворення при експлуатації живих природних ресурсів. Принаймні для десятків видів великих ссавців і птахів, плазунів, земноводних, риб, кількох тисяч видів рослин він буде запорукою їх надійної охорони.

Одомашнення і окультурення практикуються зараз у відношенні приблизно кількох сотень видів  тварин і кількох тисяч видів  рослин. Використовуючи лише окремі види домашніх тварин і культурних рослин, людина ніби згорнула природний спектр різноманітності потенційно корисних для неї форм живої природи. Завдання полягає в тому, щоби його знову розширити. Це необхідно для довгострокових інтересів сталого розвитку людства і для збереження різноманіття форм збереження живої матерії.

Стосовно рослинного світу перспективним є окультурення все більшої кількості різноманітних  технічних, харчових, лікарських, декоративних видів, створення і розширення лісових плантацій з метою отримання деревини та інших лісоматеріалів.

Розведення в неволі з господарськими й естетичними  цілями рідкісних видів тварин і  рослин дає безпосередню вигоду. Це вселяє впевненість, що такі види, входячи  в багатоманітне господарство людини, тим самим будуть урятовані від знищення. Як би згодом не зменшувалася їх чисельність у природі, їм не буде загрожувати небезпека вимирання, а їхній основний генофонд буде збережено. З іншого боку, штучне розведення великої кількості економічно цінних видів рослин і тварин сприятиме задоволенню попиту на них за рахунок ферм і плантацій, а не за рахунок їхніх ресурсів у дикій природі.

1.4. Економічні стимули

Економічні стимули  були й залишаються одними з найважливіших  у розвитку суспільства, тому виникає завдання їх оптимального використання у вирішенні насущних проблем охорони й раціонального використання тваринного і рослинного світу, а також середовища мешкання живих організмів.

Підприємства і галузі суспільного виробництва повинні  вирішувати виробничі завдання, враховуючи всі можливі втрати, пов'язані з руйнуванням природного середовища. Для цього необхідні такі критерії якості довкілля, які б відповідали принципу сталого розвитку економіки і суспільства. Головні екологічні критерії якості довкілля за відношенням до людини і живої природи такі:

- Збереження екологічної рівноваги (на певному просторі, у певному регіоні, нарешті, загалом у біосфері)

- Збереження всього видового різноманіття рослин і тварин (оскільки втрачений вид принципово не може бути відтворено)

На основі цих принципів  формулюються практичні вимоги до екологізації економіки:

1) визначення абсолютних  і відносних цінностей в охороні  природи,

2) екологізація вартісної  оцінки промислової і сільськогосподарської  продукції,

3) адекватна оцінка  впливу забруднень відходами  виробництва на природні екосистеми  і людину.

Виходячи з першої вимоги, для визначення економічної  доцільності і пріоритету заходів  з охорони конкретного виду необхідно  комплексно врахувати його координати по таких осях виміру:

- ступінь рідкісності  (поширеності) в даний момент,

- тенденції змін чисельності  (зниження, зростання, стабільність),

- ступінь ендемічності  на території, підпорядкованій  адміністративним органам того  рівня, на якому визначається  природоохоронний статус,

- величина потенційної  генетичної (таксономічної) втрати (зокрема, вид, який є єдиним  представником родини, повинен мати  перевагу перед видом - єдиним  представником роду, а той у  свою чергу - над одним з багатьох видів роду і т.д.),

- реальне чи потенційне господарське значення даного виду. Таким чином, кожен біологічний вид можна охарактеризувати набором з 5 незалежних оцінок, сума яких дозволить прийняти об'єктивне економічне рішення.

Цікавими є підходи  до визначення абсолютної цінності біологічного виду. Логіка одного з них полягає в наступному. Для підтримання екологічного балансу екосистем нашої планети небезпечною є втрата (виходячи з емпірично неодноразово доведеного "правила 10") 10-20% існуючих видів організмів. 20% видів приблизно від 1,5 млн. описаних складає 300 тис. Зникнення цієї кількості видів дорівнює втраті світового національного продукту внаслідок повного руйнування біосфери Землі. Світовий національний продукт, за даними ООН, складає 3400 млрд. доларів, звідси середня умовна вартість виду - 11,3 млн. доларів.

Стосовно другої вимоги, то вона базується на тому, що в умовах обмеженості природних ресурсів невідворотно постає питання про  плату за користування ними.

Ціна кінцевого продукту будь-якого виробництва також  повинна враховувати показники "природомісткості" цього виробництва. Природомісткість повинна включати і "відходомісткість" виробництва - тобто кількість забруднювальних речовин, які утворюються під час виробництва й експлуатації даного виду продукції, будь це реактивний лайнер чи шматок штучної шкіри. Наприклад, шматок натуральної шкіри може виявитися еколого-соціально-економічно вигіднішим для суспільства, ніж шматок шкірзамінника таких же розмірів, оскільки при виробництві полімера відбувся викид у довкілля великої кількості шкідливих відходів.

Серед важливих економічних  завдань - екологізація планування, вдосконалення  економічних стандартів у природоохоронній галузі.

На жаль, сучасна система  економічних показників не враховує в безпосередній формі ні розміщення в довкіллі відходів, ні природомісткості продукції, ні навіть відносної цінності рідкісних і зникаючих видів організмів.

У багатьох випадках спостерігаються  конфліктні ситуації між економічними інтересами і вимогами охорони природи. Як приклад такої ситуації можна навести ставлення до лісових ресурсів. З точки зору економіки лісового господарства, стиглі і перестійні ліси повинні вирубуватися в першу чергу. При цьому абсолютно не враховується те, що ці ліси є найціннішими резерватами біотичного різноманіття рослин і тварин, багато з яких зникнуть після вирубки. В результаті в Україні продовжують вирубувати унікальні лісові масиви (зокрема, діброви у Передкарпатті і Закарпатті) тоді, коли таких екосистем уже практично не залишилося в Західній Європі.

Охорона природи не може бути збитковою для суспільства і людства загалом. Перетворити це загальне положення у реальний економічний важіль - пріоритетне завдання екологізації економічної науки.

1.5. Концепція  сталого розвитку

Ще в сорокових роках  нашого століття академік В.І.Вернадський звернув увагу на глибокі якісні зміни, що відбуваються на Землі під впливом людського розуму і виробничої діяльності людства, на глобальний характер інтелектуальних, інформаційних, екологічних і соціально-економічних процесів, пізнання яких і розумне керування якими вимагає тісної співпраці фахівців різних галузей науки і народного господарства. Через двадцять років після того розгорнув активну діяльність Римський клуб (творче об'єднання вчених різних країн під керівництвом Авреліо Печчеі), який поставив собі за мету вивчення глобальних, взаємопов'язаних соціальних, економічних, технічних, демографічних і політичних явищ, і, зокрема таких, як безконтрольний ріст населення Землі, безробіття, голод, виснаження природних ресурсів, енергетична криза, деградація природного довкілля, занепад моральних цінностей і віри. Протягом 1984-1986 pp. ефективно працювала Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку під керівництвом прем'єр-міністра Норвегії Г.Х. Брунтланд. її завданням було запропонувати довготермінові стратегії, способи і засоби забезпечення збалансованого розвитку економіки, використання природних ресурсів, росту народонаселення та охорони довкілля. Саме ця Комісія спричинилася до безпрецедентної події в історії людства - Конференції Організації Об'єднаних націй (зустрічі на найвищому рівні керівників 179 держав) з найактуальніших загальнопланетних питань - довкілля і сталого розвитку. Вона відбулася в червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро. Таким чином, проблема сталого розвитку - це проблема порятунку людства від наслідків його ж виробничої діяльності, які наприкінці 20 століття досягли критичних розмірів і проявилися значним обезлісенням та опустеленням планети, забрудненням атмосфери, Світового океану і ґрунтів, швидким приростом населення, злиднями, голодом, суспільно небезпечними хворобами тощо. В єдиний взаємопов'язаний блок переплелися питання наукового пізнання й освіти, виробництва і нових технологій, екологічних, соціальних і медичних проблем, міжнародних відносин і політичних подій та багато інших явищ сучасного земного буття. Усвідомлення цієї ситуації, пошук шляхів розумного виходу з неї виявилися невідкладною справою. Вона вимагає пильної уваги не лише на глобальному, але й на національному, регіональному і локальному рівнях.

Слід звернути увагу  на дві характерні особливості "Програми дій порядку денного на XXI століття ..", прийнятої в Ріо-де-Жанейро: 1) вона є загальнопланетною, вимагає  тісного міжнародного співробітництва  й реалізації її завдань на всіх рівнях адміністративної організації - від окремих держав і їх блоків до областей, районів та окремих поселень; 2) її виконання мусить стати справою не лише державних керівників і фахівців з екології, охорони довкілля, охорони здоров'я, охорони біорізноманіття та економіки, але й усіх груп населення, громадських і політичних організацій, жіноцтва, молоді й дітвори, кожної свідомої людини.