Екологічне право України

Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені  родовища — резерв цього фонду. Державний  фонд родовищ корисних копалин є  частиною державного фонду надр (ст. 5 КпН України).

Єдиний правовий режим  користування діє стосовно всіх складових  частин державного фонду надр, що дозволяє зробити висновок: у законі поняття  «надра» і «державний фонд надр»  тотожні, тож фактично відносини  щодо користування надрами складаються  з приводу користування державним  фондом надр.

Об'єктом надрокористування  може бути якась одна, індивідуалізована  на місцевості, в натурі частина (ділянка) державного фонду надр, що надається  в користування для певної мети, — гірничний відвід. До індивідуалізуючих  ознак даного об'єкта належать: розмір, межі та місцезнаходження. Відокремлена частина державного фонду надр (гірничий відвід) розглядається як юридично самостійний об'єкт права користування. Особливість об'єктів права користування надрами полягає в тому, що їх розміри не нормуються законом. Розмір гірничого відводу, що надається, визначається в кожному випадку державними компетентними органами з урахуванням  мети надрокористування, виробничих потужностей  гірничовидобувних підприємств, строків  їх діяльності та інших факторів.

Користувачами надр є спеціалізовані підприємства, установи та організації, а також громадяни України, що мають відповідну кваліфікацію, матеріально  технічні та економічні можливості для  користування надрами (ст. 16 КпН України). Відповідно до чинного законодавства  під спеціалізованими слід розуміти такі підприємства, установи та організації, у статуті яких використання надр визначено як основний вид підприємницької  діяльності. Громадянам України, що бажають  отримати у користування надра для  здійснення підприємницької діяльності, наприклад для видобування корисних копалин, потрібно зареєструватися  як суб'єкту підприємницької діяльності.

У статті 67 Кодексу України  про надра зазначено: «Підприємства,установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки,завдані ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України». Проте згадана стаття конкретно не визначає межу майнової відповідальності. У ній зроблено лише посилання на чинне законодавство. Практично мова йде про відповідні

норми цивільного права, зокрема, статті 440 і 441 Цивільного кодексу України. Стаття 440 передбачає відшкодування  заподіяних збитків у повному  обсязі. Проте суд може зменшити розмір відшкодування в залежності від майнового стану порушника. Стаття 441 передбачає відповідальність організації за шкоду, заподіяну  з вини її працівників

під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.[7]

 

Посадові особи та інші працівники, з вини яких підприємства, організації, установи понесли витрати, пов'язані з відшкодуванням збитків, несуть особисту матеріальну відповідальність перед цими організаціями в установленому  порядку (ст. 452 Цивільного кодексу України).

 

У статті 25 Кодексу про  надра записано: «Збитки, завдані  порушенням прав

користувачів надр, підлягають відшкодуванню в повному обсязі відповідно

до законодавчих актів  України».

Право користування рослинним  світом та його охорона

Рослинний світ, як зазначено  в ст. 3 Закону України від 9 квітня 1999 року «Про рослинний світ» являє  собою сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території.

Вперше в юридичній  літературі наукове визначення поняття  «рослинний світ» було сформульовано  в дисертаційному дослідженні А. Б. Іскоян «Проблеми вдосконалення  правового регулювання охорони  і використання рослинного світу (диких  рослин поза лісами)». Рослинний світ визначався як «сукупність диких  рослин (наземних і водних), що зростають  у стані природної волі на території  Радянського Союзу, а також в  межах континентального шельфу СРСР». Але в подальшому, це поняття не знайшло свого розвитку і в  законодавстві колишнього СРСР не було закріплено.

Рослини як складова та найбільш вагома частина рослинного світу  налічують близько 350 тис. видів. До середини XX століття всі рослини  традиційно ділилися на нижчі рослини (бактерії, водорості, гриби та лишайники) та вищі рослини (мохові, хвощові, папоротникові, голонасінні і квіткові або покритонасінні).

Зараз бактерії та гриби  виокремлюють у самостійну групу, у  зв'язку з цим штучна група —  нижчі рослини — зберегла переважно  історичний інтерес. У сучасному  розумінні царство рослин поділяється  на три групи: червоні водорості; справжні (достеменні) водорості; зв'язкові або вищі рослини. Зазначені групи  охоплюють всю різноманітність  рослинного світу, який з біологічної  точки зору можливо класифікувати  на: деревинний, трав'янистий, чагарниковий та водний.

До основних видів природного рослинного світу з позиції його правового регулювання слід віднести: природні лісові ресурси; природну рослинність, що не належить до лісових ресурсів; рослинність сільськогосподарського призначення.

Найбільш повно з усіх названих видів урегульовані відносини, що виникають у процесі використання, відтворення та охорони лісових  ресурсів. І це є цілком виправданим, оскільки велике соціальне значення цього виду рослинного світу.

Що стосується природної  рослинності, яка не належить до лісових  ресурсів, то її правова основа протягом багатьох років була відсутня. Саме ця прогалина в регулюванні правовідносин  у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу була заповнена Законом України від 9 квітня 1999 року «Про рослинний світ». Тепер з впевненістю можна  стверджувати, що стосовно зазначеної групи екологічних відносин створена належна правова основа, хоча й  не з усіх питань вона є оптимальною.

Що стосується суспільних відносин, які виникають у сфері  охорони, використання та відтворення  рослин і багаторічних насаджень  сільськогосподарського призначення, то відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України  «Про рослинний світ» вони регулюються  відповідним законодавством України. Таким чином, ця група суспільних відносин не підпадає під дію правових норм цього закону.

Безпосередніми об'єктами рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням для потреб, є природні рослинні ресурси. За своєю екологічною, господарською, науковою, оздоровчою, рекреаційною цінністю та іншими ознаками вони поділяються  на природні рослинні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.

До природних рослинних  ресурсів загальнодержавного значення належать: а) об'єкти рослинного світу  у межах: внутрішніх морських вод  і територіального моря, континентального шельфу та виключної (морської) економічної  зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що розташовані  і використовуються на території  більш ніж однієї області, а також  їх приток усіх порядків; природних  та біосферних заповідників, національних природних парків, а також заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного зазначення; б) лісові ресурси державного зазначення; в) рідкісні і такі, що перебувають  під загрозою зникнення, судинні  рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України; г) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги  України. Крім того, до природних рослинних  ресурсів загальнодержавного значення законодавством України можуть бути віднесені й інші об'єкти рослинного світу.

До природних рослинних  ресурсів місцевого значення належать дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, які не віднесені законодавством України до природних рослинних  ресурсів загальнодержавного значення.

Законом України «Про рослинний  світ» передбачена необхідність збереження природної просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності  об'єктів рослинного світу; збереження умов місцезростання дикорослих рослин і природних рослинних угруповань; науково обгрунтованого, невиснажливого використання природних рослинних  ресурсів; здійснення заходів щодо запобігання негативного впливу господарської діяльності на рослинний  світ; охорони об'єктів рослинного світу від пожеж, захист від шкідників  і хвороб.

Право використання тваринного світу

Тваринний світ є невід'ємним компонентом  навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою  для одержання промислової і  лікарської сировини, харчових продуктів  та інших матеріальних цінностей.

Правовою  основою, на якій ґрунтується охорона, використання і відтворення тваринного світу, є Закони України від 13 грудня 2001 року «Про тваринний світ», від 16 травня 1995 року «Про виключну (морську) економічну зону України», від 22 лютого 2000 року «Про мисливське господарство і полювання», від 6 лютого 2003 року «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них», інші нормативні акти національного законодавства, а також міжнародні угоди. Завданням  законодавства про тваринний  світ України є регулювання відносин у галузі охорони, раціонального  використання і відтворення об'єктів  тваринного світу, збереження та поліпшення середовища його перебування, забезпечення умов сталого існування їх видової  і популяційної різноманітності.

Об'єктам  тваринного світу притаманні певні  юридичні ознаки, які дозволяють вирізняти  їх з-поміж інших об'єктів власності  чи користування. До представників  тваринного світу, що охороняються наведеними законами, належать лише дикі тварини. Відносини в галузі охорони і  використання сільськогосподарських, свійських та інших тварин для  господарських, наукових, естетичних цілей  регулюються не екологічним, а цивільним, аграрним чи іншим законодавством України. Так само в сферу дії згаданих законів не входить охорона і  використання залишків викопних тварин.

Об'єктами користування можуть бути як безпосередньо  хордові (хребетні та безхребетні) тварини  в усій їх біологічній різноманітності  на всіх стадіях розвитку, так і  їх частини (роги, шкіра тощо), а також  продукти життєдіяльності диких  тварин (мед, віск, пух тощо.). Житла  і споруди тварин, а також території, що є середовищем їх перебування  та шляхами міграції, підлягають охороні.

Об'єкти тваринного світу надзвичайно пластичні. Вони можуть перебувати на суші, у воді, ґрунті та повітрі незалежно від  адміністративно-територіального поділу та державних кордонів. На території  України нині відомо близько 45 тис. видів тварин, певна частина яких мігрує. Тому тварини можуть постійно чи тимчасово населяти територію  країни або належати до природних  багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної  зони.[3]

Повноваження державних  органів щодо контролю за охороною, використанням і відтворенням тваринного світу досить широкі. Наприклад, Міністерство екології та природних ресурсів і  його органи на місцях мають такі повноваження:

 

а) здійснювати контроль за діяльністю підприємств, установ  організацій і громадян у галузі охорони, використання і відтворення  об'єктів тваринного світу;

 

б) контролювати додержання встановленого порядку обліку тварин та обліку їх використання;

 

в) ставити вимоги до фізичних та юридичних осіб щодо усунення порушень законодавства в галузі охорони, використання і відтворення об'єктів  тваринного світу;

 

г) припиняти в установленому  порядку використання'' об'єктів  тваринного світу, яке ведеться з  порушенням законодавства;

 

д) в установленому порядку  зупиняти тимчасово роботи, під час  проведення

д час проведення

яких порушуються правила, норми та інші вимоги щодо охорони  і використання тваринного світу, середовища перебування, умов розмноження і  шляхів міграції тварин, до усунення порушень;

 

е) припиняти незаконні  дії або анулювати дозволи  та встановлювати обмеження на добування, всі види використання, утримання, реалізацію,вивезення  з України і ввезення на її територію  диких тварин;

 

є) здійснювати контроль за торгівлею мисливськими трофеями і виготовленням виробів з  них;

 

ж) подавати позови про відшкодування  збитків і витрат, заподіяних підприємствами, установами, організаціями та громадянами  внаслідок порушення законодавства  про охорону, використання і відтворення  об'єктів тваринного світу.

 

Широкими повноваженнями щодо здійснення контролю наділені посадові особи

органів контролю та управління в галузі охорони, використання і  відтворення тваринного світу. Відповідно до законодавства вони мають право:

 

а) давати обов'язкові до виконання  вказівки (приписи) про усунення порушень у галузі охорони, використання і  відтворення тваринного світу;

 

б) перевіряти документи  на право використання об'єктів тваринного світу;зупиняти транспортні, у тому числі плавучі, засоби та проводити  огляд речей, транспортних засобів  і суден, знарядь полювання і  рибальства та добутої продукції;