Екологічне право України

В Основному Законі держави визначено принципові засади взаємовідносин «громадянин — держава  — природа». Так, згідно з ч. 1 ст. 50, Конституції кожен має право  на безпечне для життя і здоров'я  довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Разом  з тим, ст. 66 покладений на кожного  обов'язок не заподіювати шкоду природі  та відшкодовувати завдані ним збитки. Частина 2 ст. 50 Конституції встановлює, що кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і  предметів побуту, а також право  на її поширення. Така інформація ніким  не може бути засекречена.

Підкреслюючи юридичну силу Основного Закону держави, у  ст. 92 передбачено, що найбільш важливі  екологічні відносини, зокрема засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, а також відносини екологічної  безпеки повинні регулюватися виключно законами. Отже, зазначені конституційні  норми є вихідними положеннями  для прийняття відповідного екологічного законодавства з будь-яких конкретних питань.

Серед джерел екологічного права важливу  роль відіграють підзаконні нормативні акти, які утворюють складну ієрархічну систему й посідають відповідне місце у всій системі нормативного регулювання. До підзаконних нормативно-правових актів належать укази Президента України, нормативно-правові акти міністерств  та інших центральних органів  виконавчої влади, а також нормативні акти місцевих органів виконавчої влади  та органів місцевого самоврядування.

Групу підзаконних нормативних актів  поділяють на види за такими критеріями: за зовнішньою формою вираження (наприклад, постанови, накази, рішення, правила  та ін.); за суб'єктами (наприклад, нормативні акти уряду, центральних органів  виконавчої влади, органів місцевого  самоврядування тощо); за часом дії (постійні і тимчасові).

Особливе  місце серед джерел екологічного права посідають нормативні правові  акти Президента України. Президент  є гарантом прав і свобод людини та громадянина, забезпечує узгоджене  функціонування і взаємодію органів  державної влади. Нормотворча компетенція  Президента України передбачена  Конституцією України, відповідно до якої Президент України видає укази  і розпорядження, що є обов'язковими для їх додержання на території України.

Сфера відносин, що її регулюють нормативні правові акти Президента України, дуже велика — від регулювання загальних  питань охорони довкілля до затвердження положень про спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади  у сфері екології. Серед них  можна виокремити Указ Президента від 15 вересня 2003 року «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у  сфері охорони навколишнього  природного середовища та використання природних ресурсів»; Указ Президента України від 10 лютого 2004 року «Про затвердження положення про Державний комітет  природних ресурсів України»; Указ Президента України від 10 лютого 2004 року «Про затвердження положення про  Міністерство охорони навколишнього  природного середовища України».

Значна  питома вага серед джерел екологічного права належить постановам Кабінету Міністрів України. Постанови і  розпорядження Кабінету Міністрів  України приймаються на підставі та на виконання Конституції України, законів України, указів Президента і є обов'язковими до виконання.

Екологічні права та обов'язки громадян

В  умовах інтенсивного використання природних ресурсів та їх відновлення, формування ринкових відносин в економіці України, екологічної обстановки, яка останнім часом загострилася, важливого значення набуває проблема чіткого визначення в законодавстві екологічних прав та обов'язків громадян, меж їх здійснення, основних форм охорони і захисту порушених екологічних прав.

Історично ідея екологічних  прав спочатку знайшла своє відображення в міжнародно-правових документах. Міжнародні пакти про права людини містять тези, що дуже умовно можна  трансформувати на екологічні права  громадян.

Термін «екологічні  права» вперше в Україні на законодавчому  рівні був закріплений у Законі України від 25 червня 1991 року «Про охорону  навколишнього природного середовища» (ст. 9). В подальшому вони були зафіксовані  і в Конституції України (ст. 50). Це свідчить про їх провідну роль у  загальній системі прав людини. Крім цього, екологічні права громадян закріплені в низці законів України: «Про охорону атмосферного повітря», «Про екологічну експертизу», «Про захист населення  і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» та ін.

Екологічні права  належать до суб'єктивних прав, підставою  для виникнення яких є екологічна система, що існує нині.

Суб'єктивне екологічне право громадян являє собою правову  форму реалізації їх екологічних  інтересів, основою виникнення і  задоволення яких є їх екологічні потреби. Екологічний інтерес —  це ставлення до певних екологічних  об'єктів, що існують у громадян. Але можливі ситуації, коли екологічні інтереси задовольняються без нормативно встановленого суб'єктивного права  громадян. При цьому деякі екологічні права громадян можна віднести до природних прав, невідчуджуваних. Вони являють собою вищу соціальну  цінність і існують невід'ємно від  особистості, життєдіяльності громадянина. Незалежно від їх правового закріплення  ці права є безпосередньо чинними, перебувають під захистом держави  і відповідають міжнародним стандартам у галузі прав людини.

Екологічні права  як вид суб'єктивних прав являють  собою сукупну міру можливої поведінки  в галузі приналежності екологічних  об'єктів, їх використання, відтворення  й охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки. Це означає, що законодавство надає громадянину  юридичну можливість: користуватися  навколишнім природним середовищем  як природною сферою, придатною для  життя і такою, яка відповідає вимогам екологічної безпеки; домагатися від держави, всіх інших осіб виконання  ними обов'язків по використанню, відтворенню  й охороні довкілля, забезпеченню його екологічної безпеки; звертатися в необхідних випадках за захистом свого порушеного суб'єктивного  права.

Екологічні права  громадян мають певні, притаманні тільки їм властивості, які обумовлені екологічними факторами. До них належать:

по-перше, спрямованість  здійснення екологічних прав громадян, яка пов'язана з задоволенням екологічних потреб і забезпеченням  реалізації екологічних інтересів;

по-друге, пріоритет  екологічних прав громадян у загальній  системі прав людини і громадянина. Він обумовлений змістом основних, природних прав на екологічну безпеку  і безпечне для життя і здоров'я  навколишнє природне середовище;

по-третє, при встановленні екологічних прав громадян враховуються закони природи, згідно з якими розвиваються екологічні об'єкти;

по-четверте, екологічний  фактор визначає установлення форм належності природних об'єктів відповідним  суб'єктам;

по-п'яте, зміст  екологічних прав обумовлено принципами екологічного права як самостійної  галузі права;

по-шосте, екологічні права здійснюються в основному  під контролем держави. Забезпечення екологічних прав є головним завданням  екологічної політики держави;

по-сьоме, особливості  екологічних прав обумовлюють необхідність вибору оптимальних і ефективних правових способів і форм їх захисту.

Екологічні права, передбачені в законодавстві, досить різноманітні. Це дає змогу провести класифікацію цих прав за різними  підставами.

За юридичною  сутністю екологічні права можна  поділити на: а) конституційні; б) встановлені  в спеціальних законах, переважна  більшість норм яких спрямована на регулювання тих чи інших за характером екологічних відносин чи пов'язаних з цим відносин; в) передбачені  підзаконними нормативними актами та договорами.

До першої групи  належать права, передбачені у ст. 50 Конституції України: право кожного  на безпечне для життя і здоров'я  довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і  предметів побуту, а також право  на її поширення. Конституційне закріплення  названих прав вказує на їх важливість, невід'ємність і невідчужуваність.

До другої групи  входять, крім зазначених у Основному  Законі, перелічені у ст. 9 Закону України  «Про охорону навколишнього природного середовища» права кожного на: участь в обговорені проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва  і реконструкції об'єктів, які  можуть негативно впливати на стан довкілля, та внесення пропозицій до державних  і господарських органів, установ  та організацій з цих питань; участь у розробці та здійсненні природоохоронних заходів; участь у проведенні громадської  екологічної експертизи; здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів; об'єднання в  громадські природоохоронні формування; здобуття екологічної освіти та інші.

Екологічний характер мають права, закріплені іншими законами. Наприклад, Закон України «Основи  законодавства України про охорону  здоров'я» у ст. 6 визнав право кожного  на охорону здоров'я, що передбачає: безпечне для життя і здоров'я  навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя територій і населеного пункту, де він проживає; безпечні і  здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; достовірну та своєчасну  інформацію про стан свого здоров'я  і здоров'я населення, включаючи  існуючі й можливі фактори  ризику та їх ступінь, тощо.

Третю групу становлять екологічні права, закріплені в підзаконних  нормативно-правових актах і договорах. Перелік їх різноманітний. Вони також  підлягають еколого-правовій охороні  і захисту.[2]

Екологічні права  за формою реалізації поділяються на індивідуальні і колективні.

Свої екологічні права громадяни можуть реалізувати  самостійно, а також спільно з  іншими, об'єднавшись в організації, групи та інші утворення. Створення  громадських природоохоронних об'єднань розширює можливості громадянина в  реалізації екологічних прав.

Екологічні права  диференціюються на абсолютні і  відносні. Така класифікація вказує на відмінність в колі (кількості) зобов'язаних осіб.

Для абсолютних прав характерно те, що їх носію протистоїть  непевна кількість осіб як зобов'язаних суб'єктів і кожен з цих суб'єктів  повинен утримуватися від порушення  прав.

Екологічні права  також можна поділити залежно  від захисту екологічних інтересів  на екологічні майнові і особисті немайнові права. Природні об'єкти, хоча і прирівнюються в новому ЦК України до речей (майна), але залишаються  об'єктами особливого роду. Природа  не є результатом діяльності людини. Майнові об'єкти не так уніфіковані, як екологічні. Головним критерієм  розмежування сфери цивільного й  екологічного права є перебування  відповідного природного об'єкта у  взаємозв 'язку з природним середовищем. Об'єкти природи і товарно-матеріальні  цінності — різні категорії, що мають  особливі екологічні, економічні і  правові ознаки і характеристики. До групи майнових прав у сфері  екології належать права на відшкодування  шкоди, заподіяної здоров'ю і майну  громадян внаслідок негативного  впливу на навколишнє природне середовище; на природокористування; на власність  на природні ресурси, зміст якого  є певною мірою обмеженим і  своєрідним порівняно з іншими майновими  правами.

Особисті немайнові  права, як правило, належать до категорії  абсолютних. Вони забезпечують природне існування фізичної особи і виникають  з приводу особистих благ.

Певна класифікація екологічних прав громадян існує  у сфері відтворення і поліпшення якісного стану природних об'єктів: право громадян на відтворення і  відновлення з використанням  установлених способів; право на здійснення заходів, що поліпшують якість екологічних  об'єктів і навколишнього природного середовища.

Можна класифікувати  екологічні права громадян щодо охоронно-захисної спрямованості. Аналіз чинного екологічного законодавства свідчить, що поняття  «охорона» і «захист» прав взаємозалежні, але не тотожні. Захист екологічного права здійснюється тоді, коли воно вже порушено ким-небудь. Охоронні розпорядження, що містяться в екологічному законодавстві, встановлюють об'єктивно специфічні примусові заходи і форми захисту  порушеного права. Можна сказати, що охоронні норми статичні, а норми  про захист порушеного права —  динамічні.

Екологічні права  громадян у сфері охорони навколишнього  природного середовища можна підрозділити на право: брати участь у заходах, що забезпечують раціональне використання природних об'єктів; громадських  утворень у галузі екології; в обговоренні  нормативних актів та інших заходів  з метою запобігання негативним наслідкам; у проведенні екологічної  експертизи тощо.

Екологічним правам повинні відповідати певні екологічні обов 'язки.

Кореляція екологічних прав і обов'язків громадян створює режим найбільшого сприяння для життєдіяльності людей. Таке поєднання дає розумний баланс інтересів усіх суб'єктів екологічних правовідносин, сприяє досягненню гармонічної взаємодії природи і суспільства. Будь-які суб'єктивні екологічні права можуть бути реалізовані тільки через чиїсь екологічні обов'язки, і, навпаки, екологічні обов'язки припускають чиє-небудь право вимагати їх виконання. Поза кореляцією дані категорії не можуть існувати.

Екологічний обов'язок являє собою встановлену в законодавстві або договорі міру належної, суспільно необхідної поведінки, яка спирається на можливість державного примусу. У ній виражаються як особисті, так і суспільні екологічні інтереси. Через екологічний обов'язок задовольняється інтерес управомоченого щодо будь-якого суб'єктивного екологічного права. Обов'язок відповідає також інтересам і правозобов'язаного суб'єкта. В екологічному праві обов'язок установлюється як в інтересах управомоченого, так і в екологічних інтересах держави в цілому.[1]

Екологічний обов'язок є одним зі способів забезпечення екологічних прав, умовою їхньої реальності й ефективності. Якщо суб'єктивне  екологічне право — це сфера влади  і волі індивіда, то екологічний  обов'язок — сфера необхідності і підпорядкування.