Екологічне право України

 

 

Міністерство аграрної політики та продовольства України

ХНАУ ім. В.В. Докучаєва

Кафедра історичних і 

соціально-політичних дисциплін

 

 

 

 

ІНДЗ

Екологічне право України

 

 

 

 

Виконав ст2 к 3гр

Факультету інженерів

Землевпорядкування

Коновал С.А.

Перевірил:Шерстюк С.    

 

 

Харків 2013

 

Зміст

1.Предмет, метод, принципи та система екологічного права

2.Джерела екологічного права

3. Екологічні права та обов'язки громадян

4. Правове регулювання використання та охорони вод

5. Право користування надрами

6. Право користування рослинним світом та його охорона

7. Право використання тваринного світу

8. Право користування природно-заповідним фондом України

9. Правове регулювання охорони курортних, лікувально-оздоровчих і рекреаційних зон

10. Правова охорона атмосферного повітря

11. Правовий режим надзвичайних екологічних ситуацій

12.Висновок

13.Список використаної літератури

 

 

 

 

ВСТУП

 

Тема моєї наукової роботи екологічне право України.Це галузь права є дуже важливою для існування  суспільства.Кожна держава приділяє важливу увагу для розвитку кологічного  права.Вивченя цієї галузі є важливою для кожної людиния, знання та дотримання норм екологічного права це крок для  нормального існування людства.

Екологічні відносини  — одна з найважливіших складових  суспільних

відносин. Вони виникають  між окремими суб'єктами і з приводу  надзвичайно

важливих об'єктів. Екологічні відносини складаються між суспільством і

природою, між людиною  та навколишнім середовищем. Об'єктами екологічних

відносин е природні багатства: земля, її надра, води, ліси, атмосферне

повітря, тваринний світ тощо. Від того, якими будуть екологічні

відносини, залежить сьогодення та майбутнє людства.

 

Природне середовище —  це місце життєдіяльності людини, джерело її

існування. У своїй діяльності людина використовує природні багатства  —

від кисню і води до надр землі та лікарських рослин. При  цьому вона

неминуче впливає на природу, але цей вплив не повинен порушувати її

законів. Науково не обгрунтоване втручання в життя природи  призводить до

катастрофічних наслідків.

 

Тисячоліттями люди не відчували  відповідальності за збереження природи,

відносились до неї як до невичерпного джерела. Прозріння настало  лише

тоді, коли екологічна криза  стала загрожувати багатьом регіонам нашої

планети та самому існуванню  людства.

 

Все це змушує переосмислити  складні взаємозв'язки і процеси  у

навколишньому середовищі та усвідомити, наскільки виваженими, науково

обгрунтованими та законодавче  врегульованими повинні бути екологічні

відносини.

 

Проблема взаємодії суспільства  й природи має глобальний планетарний

характер. Зберегти природу  в стані, придатному для життя  людини, можна

тільки загальними зусиллями  населення всієї Землі. Тому кожна  країна

зобов'язана берегти природу  та нести моральну відповідальність перед

усім світом за її належну  охорону.

 

У забезпеченні раціонального  використання, охорони і відтворення

природних багатств важливе  місце посідають правові засоби. В юридичних і

деяких інших навчальних закладах вони вивчаються у навчальному  предметі

«Екологічне право України», підручник з якого пропонується читачеві.

Основою для його написання  стало нове екологічне законодавство  України.

У підручнику відображено  також досягнення екологічної правової думки.

 

Екологічне право націлене на створення найбільш сприятливих  умов для

життя, праці та відпочинку громадян. Це життєдайна і життєзберігаюча

галузь права, її значення для життя і діяльності людини і всього

суспільства важко переоцінити. Найвищу мету соціальної політики нашої

держави — турботу про  життя і здоров'я людини — ця галузь права

спроможна втілити в життя.

 

Екологічне право виступає юридичною формою екологічних відносин. Його розвиток і становлення відбувається у широкій науковій дискусії, бо тільки у процесі наукового обговорення  можна виробити оптимальний підхід до розуміння, що таке екологічне право. Думки про поняття екологічного права зводяться до двох основних напрямків. Одні автори вважають, що екологічне право належить до числа комплексних (інтегрованих) галузей права. При  цьому комплексність екологічного права автори такої думки трактують  по-різному. Наприклад: а) кожна галузь права, яка входить до складу екологічного права, регулює самостійний вид  екологічних відносин, в основі яких лежать різні екологічні об'єкти; б) екологічне право — інтегрована  правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм. Водночас отримує розвиток і  концепція, згідно з якою екологічне право не є комплексною галуззю  права, а являє собою самостійну галузь права у загальній системі  права. 

 

 

Предмет, метод, принципи та система екологічного права

Взаємодія суспільства з  природою завжди була і є найголовнішою  умовою

існування людства. Усе те, що виробляє і споживає людина, створюється

шляхом використання природних  ресурсів. Тому роль природи в житті  людей

постійно зростає. Не випадково  її охорона є конституційною вимогою, що

зафіксовано в новому Основному  Законі України.

 

Природа є невичерпним  джерелом наукових знань, духовності, екологічної

освіти, культури і виховання  людей. Вона має величезну цінність як

першоджерело матеріальних благ і невичерпне джерело здоров'я  та творчого

натхнення. Спілкування з  природою розвиває в людині такі позитивні  риси

характеру, як доброта, чуйність, гуманність, повагу, вміння бачити і

розуміти прекрасне. Вивчення явищ природи відкриває перед  людьми її

таємниці, збагачує їх новими знаннями. У світі зроблено не одне наукове

відкриття завдяки природі, постійному спілкуванню з нею.

 

Проте людина не тільки споживач, але й активний творець. Своїми знаннями

і працею вона істотно впливає  на живу і неживу природу, нею багато

зроблено щодо відтворення  природних ресурсів та поліпшення стану

природи. Завдяки введенню в дію очисних споруд, впровадженню систем

зворотного водопостачання, безвідходних і маловідходних технологій

значно зменшується забруднення  вод і атмосферного повітря.

 

Ведеться боротьба з ерозією, поширюється захисне лісорозведення,

збільшується обсяг лісовідновлювальних  робіт, що сприяє поліпшенню

якості земель, підвищує їх урожайність.[1]

 

Предметом екологічного права є відносини, які складаються між суб'єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних об'єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів.

Термін «екологія» був уведений у наукову термінологію у 1866 році німецьким біологом Е. Геккелем, який визначав екологію як вчення про умови існування живих організмів у взаємодії із середовищем, у якому вони існують (у межах біології). Хоча автор занадто вузько підходив до розуміння екології, його заслуга полягає в тому, що він уперше виділив екологію у самостійне поняття, а це стимулювало поглиблене його дослідження у науці та подальше практичне застосування у різних сферах суспільства, правотворчій і правозастосовній діяльності.

Крім суто біологічного визначення екології, сформувалися або ще формуються інші різновиди екології: геоекологія (в географії); антропоекологія (у медицині); інженерна геоекологія (в геології); економоекологія (в природокористуванні); соціальна екологія ( в соціології) та інші. Таким чином, екологія — поняття більш широке, ніж біологічне явище. Вузьке розуміння екології без її соціального аспекту збіднює це поняття і не узгоджується з об'єктивно існуючою взаємодією суспільства й природи. У житті постійно й безперервно здійснюється взаємодія індивідів, колективів людей, у цілому суспільства з природним середовищем або з його окремими частинами. Тому широке розуміння екології сприяє усвідомленню та проведенню необхідних екологічних заходів, створенню належної правової основи екологічних відносин, яка забезпечує підтримку сприятливого екологічного стану в державі та її окремих регіонах. Широке розуміння екології не виключає існування її різновидів у рамках єдиного поняття. Однак в усіх названих різновидах екології бере участь людина як соціальна істота.

Екологічні  відносини за своїм змістом є  різноманітними, але взаємопов'язаними  та єдиними. Їх єдність обумовлена зв'язком  усіх природних об'єктів між собою, внаслідок чого існує єдина екологічна система. Поряд з тим єдність  екологічних відносин не виключає існування  їх різновидів, обумовлених екологічними факторами. Зокрема, природні об'єкти (земля, води, рослинний світ, ліси, надра, фауна, атмосферне повітря та ін.) за своїми природничими характеристиками відрізняються  один від одного. Через це виникають  різновиди єдиних екологічних відносин: земельні, водні, флористичні, фауністичні, атмосфероповітряні та інші відносини, що обумовлює необхідність визначення їх правових форм. Диференціація екологічних  відносин за основними природними об'єктами не відміняє єдності екологічних  відносин, їх предметної цілісності.

Диференціація екологічних відносин можлива також  і за основними сферами діяльності людей у галузі навколишнього  природного середовища: 1) відносини, що виникають з приводу приналежності  природних об'єктів певним суб'єктам  на праві власності або на праві  користування; 2) відносини, що виникають  у сфері експлуатації екологічних  об'єктів конкретними суб'єктами з метою задоволення своїх  інтересів; 3) відносини, що виникають  із приводу забезпечення екологічної  безпеки довкілля, суспільства та громадян; 4) відносини, що складаються  у галузі відтворення, відновлення  природних об'єктів, поліпшення їх якості; 5) відносини, що виникають у сфері  охорони навколишнього природного середовища.[3]

Систему екологічного права складають  екологічні норми, принципи та інститути. Екологічні норми- це одиничні, формально-визначені, загальнообов'язкові правила поведінки за допомогою яких регулюються суспільні відносини із приводу охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні правовідносини). Принципи екологічного права - це головні, основоположні правила, які визначають загальну спрямованість і найсуттєвіші риси правового регулювання екологічних суспільних відносин. До найважливіших із них необхідно віднести принципи:

- переваги державної власності  на землю, воду, ліси, надра та  інші об'єкти природи;

- державного управління природокористуванням  і охороною природи;

- поєднання раціонального використання, відтворення і охорони природних  ресурсів;

- комплексного підходу до природокористування  і охорони природи;

- поєднання заходів щодо стимулювання  і відповідальності у справі  використання та охорони природних  ресурсів;

- законності в екологічних відносинах.

Інститут екологічного права - це відносно відокремлена сукупність екологічних  норм і принципів, які регулюють  та охороняють однорідні екологічні відносини.

Уже зазначалося, що екологічне право  може розумітися не тільки як галузь права  та галузь законодавства, а й як юридична наука та навчальна дисципліна. Екологічне право як юридична наука - це сукупність науково обґрунтованих теорій, концепцій, доктрин про екологічно-правову  практику, екологічні правовідносини. Екологічне право, як навчальна дисципліна - це сукупність знань, умінь та навиків, які є необхідними до засвоєння  для здобуття фаху юриста або іншого суспільно-значущого фаху. Екологічне право як навчальна дисципліна складається  із двох частин: загальної й особливо[2]

Джерела екологічного права

Під джерелами права спід розуміти нормативні акти, які є  юридичною базою

для регулювання суспільних відносин. Джерела права розраховані, як

правило, на тривалий термін застосування і охоплюють інтереси багатьох

учасників суспільних відносин.

 

Джерела екологічного права  послідовно виражають і закріплюють  екологічну

політику Української  держави, сприяють її розвитку. Основним джерелом

екологічного права України

 

є Конституція, яка має  вищу юридичну силу і закріплює основи

екологічного права. «Забезпечення  екологічної безпеки і підтримання

екологічної рівноваги на території України, — зазначено  у ст. 16

Конституції, — є обов'язком  держави." Кожен має право на безпечне для

життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього

права шкоди. Основний Закон  покладає на всіх громадян нашої країни

обов'язок берегти природу  та її багатства.

 

У Конституції зосереджені  основоположні правові норми, які  забезпечують

механізм ефективного  використання й охорони земель, надр, вод, лісів,

всієї природи.[1]

 

Закон — це нормативний акт, що його прийняв вищий представницький орган державної влади або безпосередньо народ (референдум), який встановлює початкові юридичні норми, має вищу юридичну силу і приймається з додержанням особливої законодавчої процедури.

Серед законів, що регулюють екологічні відносини, головне  місце належить Конституції України. Виходячи з принципу верховенства права, Конституція має вищу юридичну силу, і всі закони та нормативно-правові  акти, зокрема в екологічному законодавстві, повинні прийматися на основі Конституції  і відповідати їй.

У Конституції (статті 13, 14, 16, 41, 50, 66, 85, 92, 116, 119, 137, 138) врегульовані найважливіші суспільні екологічні відносини. Зокрема, у ст. 13 визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які  знаходяться в межах території  України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної  зони є об'єктами права власності  українського народу. Забезпечення екологічної  безпеки і підтримання екологічної  рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є, відповідно до ст. 16 Конституції, обов'язком держави.