Перспектики реформування подкової системи

По-друге, фактичні доходи бюджету відчутно завищені за рахунок маніпулювання обсягами відшкодування ПДВ та надмірно сплаченими податками. Така політика формує загрози для економічної активності корпоративного сектору.

Таким чином, продемонструвавши  формальне виконання завдання податкової реформи щодо збільшення доходів  бюджету, уряд тим самим не виконав  інше завдання Плану реформ, а саме – повернення накопиченої заборгованості щодо відшкодування ПДВ й забезпечення своєчасного його відшкодування, починаючи  з 1 серпня 2010 р.

Зокрема, в межах  завдання підвищення фіскальної ефективності податкової системи необхідно запровадити  додаткові заходи щодо збільшення доходів  бюджету, уникнувши при  цьому посилення фіскального навантаження на високотехнологічні галузі економіки. На наш погляд, додаткові бюджетні ресурси можна забезпечити за рахунок:

1) підвищення фіскальної  ефективності оподаткування господарської  діяльності, пов’язаної з експлуатацією  природних ресурсів. Наразі фіскальна функція групи ресурсних податків реалізована не в повній мірі. В 2010 році загальний обсяг ресурсних та екологічних податкових платежів (збори за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища та рента за корисні копалини, що видобуваються на території України) склав близько 12,7 млрд грн, що становить лише 3,5 % доходів Зведеного бюджету України, або 1,2 % ВВП. Ці показники є вкрай низькими і свідчать про нереалізований фіскальний потенціал податків даного виду. Для прикладу, у країнах ЄС-25, де експлуатація природних ресурсів є менш інтенсивною, ніж в Україні, надходження від цієї групи податків складають 3,6 % ВВП, а в структурі доходів бюджетів окремих країн їх частка сягає 15 %;

2) поглиблення прогресії  податку на доходи фізичних  осіб. В Податковому кодексі зроблений перший крок в цьому напрямі – запроваджена ставка оподаткування в розмірі 17 % для осіб, заробітна плата яких перевищує 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати. Разом з тим, видається доцільним запровадження більш високої ставки на доходи, які в декілька раз перевищують середній показник заробітної плати;

3) відмови від  зниження ставки ПДВ з 20 до 17 %. ПДВ є одним із непрямих податків, тому фактичним суб’єктом оподаткування є кінцевий споживач, а не підприємство, що його сплачує. Створена додана вартість, таким чином, є лише критерієм розподілу повноважень податкового агента: чим більша створена підприємством додана вартість, тим більша частина ПДВ, сплаченого кінцевим споживачем за готову продукцію, опиняється на рахунках даного підприємства, яку воно має сплатити до бюджету. Відтак ПДВ за своєю природою не здійснює додатковий тиск на фінансовий стан підприємства. Проблеми його функціонування в Україні пов’язані насамперед з недосконалим адмініструванням;

4) підвищення ставок  податку на нерухомість. За розрахунками Кабінету Міністрів надходження від сплати цього податку до місцевих бюджетів складуть за нинішніх ставок менше 200 млн грн. Це свідчить про його фіскальну неефективність. Необхідно посилити фіскальний тиск на власників, що володіють значними об’єктами житлової нерухомості.

Загалом, у ході реформи в 2010-2011 рр. податкова система  та механізми її функціонування зазнали  відчутних змін. Запроваджені новації  дозволили усунути низку вад, властивих вітчизняній податковій системі до початку реформи, підвищити  її фіскальну ефективність, що збільшило  доходи державного бюджету. Разом з  тим досягнутий прогрес за багатьма напрямами виявися меншим, аніж очікувалося  на початку реформ. Зокрема, в питанні  стимулювання економічної, у тому числі  інвестиційної, діяльності перелік  фіскальних стимулів виявився обмеженим  і не завжди раціональним, що в кінцевому  підсумку частково нівелювало їх вплив  на динаміку інвестицій. Таким чином, зміни в податковій системі у 2010-2011 рр. повинні розглядатися лише як перший етап реформи, тому в середньостроковій перспективі вони мають бути продовжені та поглиблені[43].

 

 

 

 

 

 

2.2 Забезпечення  податками державного регулювання  соціально-економічних відносин

На сучасному етапі  розвитку ринкової економіки використання податків як важелів ефективного  державного регулювання соціально-економічних  процесів набуває особливого значення. Ефективність оподаткування в державі  безпосередньо залежить від особливостей реалізації податкової політики, яку  розглядають як складову фінансової політики та яка повинна сприяти  розвитку ринкових відносин, стимулювати  ділову та підприємницьку активність і, як наслідок, забезпечувати надходження  фінансових ресурсів до бюджетів всіх рівнів. Податкову політику розглядають  як один з найважливіших важелів  втручання держави в соціально-економічні процеси та як таку, що становить  комплекс економічних, організаційних і правових заходів щодо регулювання податкових відносин. Вона має бути організована таким чином, щоб, з одного боку забезпечити мобілізацію коштів до бюджетів, в обсягах, необхідних для виконання покладених на державу функцій, а з іншого боку - сприяти активізації підприємницької діяльності як у державі, так і за її межами, цим самим забезпечуючи економічний та соціальний розвиток країни. Отже, дослідження сутності податкової політики на сучасному етапі, а також її впливу на соціально-економічний розвиток держави є досить актуальним сьогодні[34, c. 3-21].

Податкова система є найдавнішою  фінансово-економічною системою суспільства. Ще в період натурального господарства у вигляді податку сплачувалась частина здобичі. У первіснообщинному  ладі запроваджувався податок у  обсягом 10% сукупних доходів. Податкова  політика в Римській імперії полягала в застосуванні прогресивного принципу обкладання прибутковим податком, а  також часто вводились так  звані надзвичайні податки - будівництво  флоту, утримання війська. Такий  принцип оподаткування згодом набув  поширення і в інших європейських країнах. Загалом теорія податків почала свій розвиток з XIII ст., ще за часів

Фоми Аквінського, який вважав податки однією з несправедливих форм грабунку народу. Діомеда Карафа вперше в історії висловив твердження, що податки є основним джерелом наповнення бюджету, який може використовуватись  на благо народу. Надалі теорія податків розвивається в різних напрямах. Зокрема, в XVII ст. у Франції з'являється теорія податків Ш. Монтеск'є, який вважав, що громадяни повинні беззаперечно ділитися своїми доходами з державою, оскільки вона забезпечує внутрішній і зовнішній захист життя та майна населення, гарантує примітивні соціальні стандарти. Дещо інший погляд на теорію податків висловлював Дж. Міль, який стверджував, що кожен громадянин держави повинен отримувати від неї послуги у вигляді допомоги та підтримки. Також висувались теорії податків, які передбачали, що, сплачуючи відповідні обсяги податків в державну казну, громадяни отримували страховку від різних ризиків та несприятливих подій. Подальший розвиток ця теорія знайшла в працях відомого економіста А. Сміта, який розглядав питання державних витрат, доходів, а також завдань, які покладаються на державу. Варто зазначити, що Сміт досить негативно трактував саму природу податків, оскільки вбачав в ній пряме вилучення народних ресурсів, які могли б використовуватись на створення нової продукції та підвищення продуктивності праці. Система оподаткування в СРСР зводилась до тотального контролю та нагляду за суб’єктами господарювання та мала за мету конфіскацію будь-яких доходів, які перевищували певний середній рівень. Ця система спричинила достатньо низький рівень ділової та підприємницької активності. Реформування податкової системи, України як самостійної держави розпочалось в 1996 p., коли Президент України підписав укази "Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих податкових адміністрацій", "Питання державних податкових адміністрацій", згідно з якими передбачалося, що податкова служба України набуде нової організаційної структури. 3 цього часу податкова служба вийшла з підпорядкування Міністерства фінансів України і стала центральним органом виконавчої влади України.

Докорінно новим етапом в  історії розвитку податкової політики України став Податковий кодекс. За задумом авторів, його положення  спрямовані на вдосконалення адміністрування  податків, досягнення компромісів між  державою та суб'єктами господарювання, зниження податкового навантаження для менш платоспроможних громадян, створення додаткових умов для розвитку інноваційно-інвестиційної діяльності. Та на практиці це виглядає не зовсім так, оскільки неоднозначні та непрозорі  правила, які викладені в положеннях кодексу, певною мірою гальмують  підприємницьку активність серед платників  податків та стимулюють розвиток тіньової економіки. Загалом ідею затвердження Податкового кодексу можна вважати  позитивною, але треба більш ґрунтовно  підійти до формування певних його положень.

Сутність податкової політики, проявляється у формах та методах  мобілізації фінансових ресурсів та їх використання відповідно до завдань та потреб держави. Безпосередньо податкова політика справляє особливий вплив на підвищення реальних доходів населення, якості життя, соціально-економічного розвитку країни. Така політика створює низку умов, необхідних для забезпечення сприятливого інвестиційного та інноваційного клімату в державі, а також стимулювання підприємницької активності. Необхідно погодитися з твердженнями, що податкова політика вказує на низку зусиль, які прикладає держава в процесі регулювання соціально-економічних відносин. Тому сутність податкової політики виявляється в сукупності організаційно-правових та фінансово-економічних заходів держави у сфері регулювання податкових відносин, які спрямовані на мобілізацію та використання фінансових ресурсів в системі регулювання соціально-економічного розвитку країни.

Сьогодні реалізація успішної податкової політики залежить від багатьох чинників - як внутрішніх, так і зовнішніх. До внутрішніх доцільно віднести: рівень добробуту населення, ступінь фінансування соціальних програм; рівень зайнятості та безробіття населення; стан розвитку економіки; характер нормативно-правового забезпечення; політичну ситуацію в державі. До зовнішніх чинників: міжнародне співробітництво, фінансово-економічні відносини держави з іншими країнами світу.

Організаційно-правові та фінансово-економічні заходи держави  у сфері оподаткування визначаються цілями податкової політики, що зумовлені  соціально-економічним устроєм суспільства, розвитком національної економіки. Під час формування цілей потрібно виходити з функцій податків. В сучасній літературі немає єдиного підходу до трактування функцій податків. Різні автори наводять і аргументують такі варіанти податкових функцій, а саме: пере-розподільча, контрольна, фіскальна, економічна, регулятивна, соціальна, стимулятивна, політично-економічна, політико-правова, змістовна та інші[33].

Та все ж таки до основних функцій податків, які обумовлюють  сучасні цілі та стратегічні завдання податкової політики, доцільно віднести: фіскальну;  регулятивну; стимулятивну; контрольну.

До сучасних цілей податкової політики доцільно віднести:

-     мобілізацію фінансових ресурсів в обсягах необхідних для виконання державою своїх функцій;

-     вплив на суспільний та економічний розвиток держави;

-     розвиток підприємницької діяльності.

Сьогодні податкова політика України потребує вдосконалення  та доопрацювання системних реформ у частині більш обґрунтованого прийняття рішення стосовно зниження чи підвищення рівня податкового  навантаження суб’єктів господарювання, вдосконалення та реалізації регулятивної функції податків, покращення податкового  клімату. Певною мірою доопрацювання  засад Податкового кодексу повинно  відбуватись на основі аналізування досвіду ведення податкової політики європейський країн, враховуючи як переваги, так і недоліки їхнього законодавства. Це дасть змогу надалі вилучити негативні  наслідки та гальмівні процеси в  соціально-економічному розвитку України після затвердження змін в законодавстві, а також скоротить відставання від Євросоюзу.

Тому, відповідно до вдосконалення  деяких засад Податкового кодексу, основні стратегічні завдання податкової політики України на сучасному етапі  можна поділити на 3 групи: фіскальні, економічні, контролюючі. Фіскальна група завдань, передбачає надходження коштів до бюджетів всіх рівнів з метою забезпечення держави необхідними коштами для виконання покладених на неї завдань.

Група економічних завдань, покликана створити всі необхідні  умови для соціально-економічного розвитку країни, пожвавлення ділової  та підприємницької активності, створення  відповідних умов для інноваційного  та інвестиційного розвитку, стимулювання економічних зв'язків.

Група контролюючих завдань, здебільшого забезпечує процес нагляду  та контролю за правильність та своєчасністю надходження податків до бюджетів, дотримання податкового законодавства. Частково ці завдання були запропоновані  в Програмі діяльності Кабінету Міністрів  України "Український прорив: для людей, а не політиків", а також у Програмі економічних реформ 2010-2014 pp.

Відповідно до Програми, затверджений Податковий кодекс покликаний активізувати підприємницьку діяльність та стабілізувати державні фінанси. Податкова політика повинна бути узгоджена з цілями довгострокового  економічного зростання та перетворитися  на ефективний інструмент соціально-економічного розвитку країни в умовах ринкової економіки.

Отже, в сучасних ринкових умовах, в Україні істотну роль відіграє податкова політика. Саме від дієвого механізму її здійснення залежить економічне зростання та суспільний добробут населення, оскільки через  податкову політику акумулюються фінансові  ресурси, необхідні державі для  виконання своїх функцій, а також  здійснюється регулювання економікою. Досліджено підходи сучасних науковців  стосовно формування та реалізації податкової політики, історичний аспект розвитку податкової політики, постановку її основних функцій, цілей та завдань дають підстави обґрунтувати теоретичні аспекти використання податкової політики в системі державного регулювання соціально-економічного розвитку країни. Усе це сприятиме тому, що податкова політика стане більш динамічною в змінному ринковому середовищі, сприятиме розвитку економіки загалом, стимулюватиме підприємницьку та інноваційно-інвестиційну активність України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Перспективи реформування податкової системи

3.1 Зарубіжний  досвід реформування податкової  системи