Банківська система Італії

Найбільшим  діловим банком є Медіобанк (Mediobanca), капітал якого поділяється між трьома банками національних інтересів і приватними власниками. Причому приватні акціонери мають ті ж повноваження, що і банки, завдяки однаковій кількості адміністративних посад. Медіобанк належать до інститутів средньо- і довгострокового кредитування і бере участь у промисловому капіталі. З 1989 року він частково приватизований. Крім того, діловим банком можна назвати "Євромобільяре" (Euromobiliare) і товариство "Прайм-Мерієл фунде" (Prime Meriel funds SPA).

Іпотечні  банки в Італії розвинені досить слабо, їх трохи більше 10, що пов'язано з нерозвиненістю іпотеки. Як правило, іпотечні банки - державні або напівдержави і. Основними з них є "Інстітуте Мобільяре Італьяно", "Міді-банк", "Ефібанк".

Італія  довгий час була країною, де відкриття  іноземних банків було суворо регламентовано. Починаючи з 1985 p., ці перешкоди були зняті, що призвело до проникнення іноземних  банків, особливо французьких і німецьких, і до відкриття нових філіалів. Водночас італійські банки також  розширюють мережу своїх іноземних  філіалів.

Особлива  роль у банківській системі Італії належить ощадним касам, які займаються акумуляцією дрібних заощаджень. Перша ощадна каса з'явилася в Італії в 1822 р. і в основі мала австрійську модель. Основним завданням ощадних кас було заохочення заощаджень фізичних осіб. Згодом вони поширилися в усіх провінціях. До 1927 р. їх налічувалося уже 204, але потім почався процес злиття, що призвело до їх значного скорочення. Нині ощадних кас близько 80, і вони підрозділяються на 5 категорій: найбільші, великі, середні, дрібні, найдрібніші.

Ощадні  каси є державними установами. Розрізняють  два типи ощадних кас залежно  від того, ким вони були створені. До першого типу відносять каси, створені місцевими органами влади. У цьому випадку вони є установами (casse fondazioni) та їх рада призначається місцевим органом влади. До другого - каси, засновані асоціаціями фізичних осіб. У цьому випадку вони є асоціаціями (casse associazioni), їх Рада обирається на загальних зборах акціонерів. В обох випадках голову Ради призначає міністр фінансів. Для Casse associazioni він, як правило, обирає його з числа пайовиків. Межі діяльності кас чітко визначені статутами.

Основними операціями ощадних кас виступають: прийом внесків, розрахункові безготівкові операції, короткострокове кредитування, що дає можливість їм бути реальними  конкурентами комерційних банків.

Діяльність  ощадних кас регламентована статутами, наприклад їм заборонено займатися  спекулятивними операціями, а для  здійснення інвестиційних операцій потрібні гарантії. Вони не можуть видавати позичальнику кредит, що перевищує  п'яту частину їх резервів.

Структура системи ощадних кас заснована  на двовладді. З одного боку, вони залежні від професійного об'єднання - Асоціації ощадних кас Італії (Associazione fra le casse di risparmio italiano - ACPI), що є офіційним представником їх інтересів і здійснює консультаційні послуги і послуги загального характеру. З іншого - ощадні каси адміністративно залежать від Кредитного інституту ощадних кас Італії (Institute di credito delle casse di risparmio italiane - ICCRI), до функцій якого входить, зокрема, використання засобів, що не мають необхідного застосування. Він виконує функцію центрального банку для ощадкас, займається об'єднанням їх засобів шляхом вкладення в цінні папери, рефінансуванням ощадних кас та інших фінансових державних установ. Крім того, виділяють Федеральний інститут ощадних кас (Institute federate delle casse di risparmio delle Venezie), що є власником двох кас Венеції. Він був створений внаслідок специфіки кас, які відіграють важливу роль у фінансуванні сільського господарства. Його завданням є координація і рефінансування діяльності кас у цій сфері.

Основною тенденцією у розвитку ощадних кас, що позначилася в 1990 p., стало їх подальше злиття і перетворення в банки, внаслідок чого відбувається зміна структури капіталу. Найбільша ощадна каса сьогодні - це CARIPLO, ощадна каса провінції Ломбардія, яка одночасно є і найбільшою у світі. Вона налічує близько 440 філіалів, третину з яких мають прямі зв'язки за кордоном.

Крім  банків, в Італії існує широка мережа спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів. їх особливістю є те, що у вигляді ресурсів вони можуть використовувати або власний капітал, або позички фінансового ринку. Як активні операції, для них характерні надання спеціалізованих кредитів і операції з цінними паперами, доходи від яких поповнюють власні фонди. Як правило, дані установи створювалися цілеспрямовано. Серед них можна виділити:

1. Установи, які здійснюють надання  кредитів торговим і промисловим  підприємствам та володіють правами пайової участі в них. Вони відокремлені у вигляді філіалів різних груп комерційних банків, основними з яких є філіали Медіобанку, Експортно-імпортного банку, Інтербанку, надають середньострокові та довгострокові кредити. До цієї ж групи входять і різноманітні установи з фінансування промислових та торгових підприємств - "Інстітуто Мобільяре", що входять у клас установ спеціалізованого кредитування. Вони володіють різним статусом. Серед них найзначнішим є "Інстітуто Мобільяре Італьяно", що займається середньо- і довгостроковим кредитуванням під заставу нерухомості. Не багато в чому поступається йому і група "Медіокредиту", що спеціалізується на фінансуванні експорту. Проте її відносять до групи установ, що займаються рухомою власністю.

2. Депозитно-позичкові каси. Центром  італійської поштової ощадної  системи і системи поштових  поточних рахунків є "Каса  ді депозит де престіжіті". Вона випускає цінні папери і приймає депозити від юридичних осіб, надає кредити місцевим колективам і веде поточні рахунки деяких місцевих юридичних осіб.

3. Установи сільськогосподарського  кредиту. В Італії є ряд регіональних  і національних організацій, що  виконують функцію кредитування  сільськогосподарського сектору  економіки, зокрема, деякі комерційні  банки і ощадні каси мають  спеціальні відділи аграрного кредиту. Наприклад, Неаполітанський і Сицилійський банки, "Банко ді Сардінья" є сільськогосподарськими банками. У той же час, є й інші організації, а також федеральні інститути сільськогосподарського кредиту.

4. Установи, які займаються фінансуванням  житлового будівництва. До них,  у першу чергу, належать великі  банки й ощадні каси, що мають  відділення з кредитування нерухомості,  наприклад, Неаполітанський і  Сицилійський банки, а також  громадські організації національного  рівня, зокрема "Інстітуте Італьяно ді кредіте едіфаціо", і регіонального - "Пьємонт-Валле д'Аоста". Крім того, існують спеціальні організації з фінансування громадських робіт, частіше всього це автономні відділення великих фінансових установ.

5. Зовнішньоторговельні банки,  серед яких особливою популярністю користується "Медіокредіто централе", створений у 1952 р. для кредитування зовнішньої торгівлі. Він має у розпорядженні власні дотаційні фонди, фінансові ресурси яких поповнювані казначейством.

6. Установи споживчого кредиту.  Ще в період Середньовіччя  в Італії з'явилися товариства  релігійної покори, які кредитували бідняків під рухому заставу. Спочатку такі кредити були безвідсотковими. На сьогодні в Італії існує 8 позичкових кас, які засновані на тих же принципах, що і ощадні, й слідують тим же правилам діяльності.

Сучасна банківська система Італії продовжує розвиватися. Тенденції  до денаціоналізації, що з'явилися, ведуть до подальшого розширення видів спеціалізованих кредитних установ, збільшення кількості комерційних банків, зміни їх структури й обсягу операцій.

5. Особливості банківського  нагляду в Італії у контексті  інтеграції банківських систем  країн Європейського Союзу

Банківський і фінансовий нагляд в  Італії здійснюється Міжвідомчим комітетом  з кредитів і заощаджень, Банком Італії і Національною комісією з  контролю за фінансовими компаніями і фондовою біржею. Перший з цих органів, що Очолюється міністром фінансів, відповідає в основному за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захисту ощадних внесків. Центральний банк Італії готує проекти рішень і пропозиції з питань нагляду за резолюціями Комітету, встановлює правила нагляду і сам безпосередньо його здійснює - як у документарній, так і в дистанційній формах. Національна комісія з контролю над фінансовими компаніями і фондовою біржею контролює діяльність кредитно-фінансових установ на ринку цінних паперів.

Основні принципи наглядової діяльності в Італії сформульовані в новому Законі про банки, прийнятому у 1993 році. У ньому визначені статус органів  банківського і фінансового нагляду, процедура здійснення нагляду і  прямого управління банком, якщо він  опиняється у скрутному фінансовому  становищі. З 80-х років в Італії все більше уваги почало приділятися нагляду за банківськими групами, що складаються з фінансових і банківських компаній, організованих у формі холдингу. Для цього була розроблена концепція об'єднаного нагляду, відповідно до якої він ведеться за діяльністю групи в цілому, а не за окремими банківськими установами, що входять у неї.

В Італії банківські перевірки на місцях здійснюються кожні 4-5 років  у невеликих і кожні 8-9 років - у великих банках. Як правило, інспекції тривають 4-6 місяців і в них беруть участь 5-6 інспекторів з Банку Італії. Інспекції плануються на початку року як регіональними відділеннями Банку Італії, так і Центральним інспекційним відділом. Дрібніші банки перевіряються службовцями відділень, що здійснюють і звичайний документарний нагляд за даними кредитними установами. Під час перевірок їм допомагає група старших інспекторів з центрального апарату Банку Італії. Великі банки перевіряються інспекторами центрального апарату Банку Італії. Як правило, інспектори знайомляться з інформацією про банк у його головній конторі, але іноді відвідують і філіали банку - місцеві та іноземні. Інспектори зобов'язані інформувати Банк Італії за всіма фактами протиправної діяльності, виявленими під час ревізій, дотримуватися конфіденційності отриманої інформації, звітувати безпосередньо перед керівником Банку Італії.

Банки Італії функціонують в умовах зовнішніх кримінальних подій - місцеві  банки піддаються озброєним пограбуванням у шість разів частіше, ніж в інших країнах Західної Європи. Хоча варто зазначити, що лідером серед розвинених країн за кількістю нападів на відділення банків є зовсім не Італія, а Канада, де в середньому піддається нападу щорічно кожне сьоме відділення (у Італії лише кожне тринадцяте). Згубні наслідки кримінальної діяльності для економіки і фінансів змушують державні органи вживати заходи щодо посилення наглядової функції центрального банку і підвищення його відповідальності за збереження стабільності в банківській сфері. Основним завданням Банку Італії є запобігання проникненню фінансових ресурсів незаконного походження у реальну економіку шляхом створення нових фінансових установ або придбання уже існуючих.

Департамент нагляду Банку Італії стежить за появою нових учасників  на банківському ринку, зокрема, вивчає склад власників і організаційну  структуру, проводить перевірки на професіоналізм керівних осіб. Нагляд ведеться постійно шляхом аналізу звітної документації про результати діяльності установ і зустрічей з керівництвом банків. Регулярно проводяться перевірки на місцях, що дозволяють оцінити здатність банків залучати та інвестувати засоби відповідно до правил ефективного управління і всіх правових вимог. Спеціальні перевірки для виявлення можливих порушень кримінального права не проводяться, але при виявленні таких - передаються у судові інстанції. У 1997 році в Італії був прийнятий Закон "Про боротьбу з відмиванням грошей", який передбачає: співпрацю на довірчій основі між фінансово-кредитними установами, відстежування укладених операцій, інформація за якими може знадобитися при розслідуваннях, і донесень про будь-які підозрілі операції. Для полегшення виявлення операцій, що порушують законодавство, Банк Італії опублікував пам'ятку з викладом відхилень від норми, що вимагає ретельного аналізу різних сторін операції і, можливо, повідомлення про неї у відповідні органи.

У країні також здійснюється моніторинг узагальнених даних, що надають 2 000 фінансово-кредитних установ, які мають ліцензію, з метою виявлення невідповідностей, що можуть сигналізувати про факти відмивання грошей. Кількість операцій, що підлягають перевірці, перевищує 30 млн у місяць, зокрема близько 10 млн операцій готівкою. Це абсолютно новий сектор моніторингу, і не тільки для Італії, який вимагає серйозних розробок нових методологій виявлення аномальних фінансових потоків і глибшого наукового аналізу природи і характеру зв'язків між економікою та організованою злочинністю. Цими дослідженнями займається Центр боротьби з відмивання грошей, який поки що є неофіційним органом.

З 1 вересня 1997 року в Італії змінена процедура інформування відповідних органів про підозрілі операції - функції збору інформації передані від фінансової поліції Італійському бюро з валютних операцій (ІБВО). ІБВО були конкретизовані ознаки підозрілих банківських операцій: невідповідність між обсягами операції і фінансовим станом клієнта або згода клієнта на невигідні для нього терміни і ставки. Для банків, що надають фінансові послуги, ІБВО розробило типову форму, в яку заносять детальні відомості про операцію із зазначенням причин, з яких вона викликає підозру. Основне навантаження щодо оцінки операції покладене на фінансового оператора. Після отримання повідомлення про підозрілу операцію ІБВО направляє інформацію в Бюро боротьби з мафією і спеціальний відділ податкової поліції, що займається валютними операціями, і ті продовжують розслідування. За фактом встановлення зв'язку з організованою злочинністю інформується прокурор, який проводить кінцеве розслідування.

Крім жорсткого контролю банківської  системи Італії в середині країни, процес глибокої інтеграції банківських  систем країн ЄС вплинув на банківську систему Італії. Так, у кінці 1995 року, відповідно до Другої банківської директиви ЄС, Банк Італії прийняв положення про регламентацію діяльності італійських банків або інших італійських фінансових установ, що користуються правом взаємного визнання і пропонують свої послуги в країнах-членах ЄС або інших країнах, і банків країн-членів ЄС, що пропонують послуги в Італії.

Італійські фінансові установи, зареєстровані в Італії, також  можуть вести свою діяльність у будь-якій державі ЄС без створення установи при дотриманні таких умов:

· контроль за їх роботою з боку одного або більше італійських банків;

· володіння італійськими банками  не менше 90 % голосів на зборах акціонерів;

· відповідальність контролюючих банків за всіма зобов'язаннями цих фінансових установ;