Фінаннсовий механізм соціального захисту населення

Міжнародні зобов’язання

України у сфері соціальних

прав людини

1. Україна безумовно визнає базові  універсальні міжна-

родні акти щодо соціальних прав людини. Натомість

наша держава вибірково та непослідовно підходить

до надання згоди на обов’язковість інших міжнарод-

них договорів, що передбачають більш  високі соці-

альні стандарти у порівнянні з  фундаментальними

актами міжнародного права.

2. У процесі приєднання України  до міжнародних до-

говорів простежується тенденція  до поступової імп-

лементації у національному  законодавстві їх норм з

питань соціального захисту окремих категорій насе-

лення (соціальних груп), в т. ч. тих, захист яких не був

пріоритетом у радянські часи (діти, інваліди, трудящі

з сімейними обов’язками). Pазом з тим, певні зако-

нодавчі акти, прийняті на виконання  міжнародних

зобов’язань України, мають чіткі  ознаки радянської

правової традиції і спрямовані на збереження при-

таманних їй елементів соціального захисту (пільги

ветеранам війни, військовослужбовцям  тощо).

3. Окремою серйозною проблемою  є реалізація

міжнародно-правових зобов’язань України в наці-

ональному законодавстві. У переважній більшості

випадків закони з питань ратифікації  міжнародних

договорів приймаються без одночасного  внесення

відповідних змін до законів України, прийняття но-

вих або скасування діючих законів, які не відповіда-

ють взятим державою міжнародним зобов’язанням.

4. В Україні ще не усталилась  практика застосування

норм міжнародних договорів (які, згідно з Консти-

туцією України, прирівнюються  і навіть мають пріо-

ритет перед законами України) як норм прямої дії,

а також майже відсутня судова практика на основі

міжнародних договорів. В комплексі вони могли б

стати основою для формування додаткових механіз-

ми реалізації та захисту соціальних прав громадян

України.

5. Суттєвою перешкодою для подальшої  інтеграції

України до Європейського Союзу  може стати її зде-

більшого декларативне приєднання до європейської

системи соціальних стандартів та відмова визнати

навіть на формальному рівні (ратифікація) значну

частину норм європейського права  у сфері соціаль-

них прав людини, зокрема низку  положень Європей-

ської соціальної хартії (переглянутої).

Конституційні гарантії

реалізації соціальних прав

людини

1. Із прийняттям чинної Конституції  України наша дер-

жава фактично визнала для себе пріоритетність со-

ціальних та економічних прав людини у порівнянні з

громадськими і політичними  правами та свободами,

а отже, взяла на себе додаткові  зобов’зання щодо

забезпечення економічного та соціального благопо-

луччя своїх громадян.

2. Запроваджені в Україні пільги, соціальні та компенса-

ційні виплати, а також соціальні послуги є формами

реалізації права громадян на соціальний захист з боку

держави, яке закріплене в Конституції України та ви-

пливає з міжнародно-правових зобов’язань  держави.

Крім того, вказані форми соціального захисту безпо-

середньо пов’язані з реалізацією права на достатній

життєвий рівень, права на житло, права на охорону

здоров’я, низки інших положень Основного Закону.

3. Безпосередньо в Конституції  України міститься досить

обмежений перелік підстав для виникнення права на

соціальний захист, а саме: повна, часткова або тим-

часова втрата працездатності, втрата годувальника,

безробіття через незалежні  від особи обставини, ста-

рість, вагітність та материнство, статус учня (вихован-

ця) або студента, служба у Збройних Силах України

та інших військових формуваннях, недостатній жит-

тєвий рівень, сирітство або відсутність батьківського

піклування. Інші підстави для встановлення пільг,

призначення соціальних та компенсаційних виплат, а

також надання соціальних послуг не випливають без-

посередньо з норм Основного  Закону.

4. Конституційні норми щодо права  на працю, права

на доступ до державної служби та служби в органах

місцевого самоврядування не створюють жодних

передумов для надання будь-яких пільг та префе-

ренцій за професійною ознакою  чи залежно від роду

занять.__Запровадження пільг, соціальних та компенсаційних

виплат, а також встановлення соціальних гарантій

у ряді випадків виходить за рамки конституційних

стандартів, оскільки на рівні законів України перелік

категорій громадян, які мають право  на соціальний

захист з боку держави, значно розширено. Це при-

зводить до розмивання соціальної функції держави

та втрати адресності соціального захисту.

6. Більшість конституційних соціальних стандартів за-

лишаються деклараціями через застарілість та нее-

фективність діючих механізмів соціального захисту,

неадресність, зрівняльний характер і невідповідність

реальним потребам українського суспільства  діючої

системи соціального захисту та соціального забез-

печення, а також неефективність та непрозорість

системи бюджетного фінансування соціальних ви-

датків держави.

7. Суттєвою проблемою реалізації  конституційного пра-

ва на соціальний захист та інших соціальних прав

громадян є відсутність єдиного  кодифікованого акта

(кодексу або основ законодавства), у якому встанов-

лювалися б загальні підходи до регулювання системи

соціального захисту та соціального забезпечення, а

також вичерпний перелік критеріїв  і підстав, що дають

право на соціальний захист з боку держави та визнача-

ють характер і обсяг державних  соціальних гарантій.

Державна політика у сфері

соціального захисту та

соціального забезпечення

1. Вищі органи державної влади  України визначають

державну політику у сфері соціального захисту та

соціального забезпечення шляхом розробки і при-

йняття законів та інших нормативно-правових актів,

виходячи з повноважень, передбачених Конституці-

єю та законами України. До проведення конституцій-

ної реформи одними з найбільш ефективних у цій

сфері були укази Президента України.

2. Для актів чинного законодавства, які визначають

державну політику у сфері соціального захисту та

соціального забезпечення, характерна комплек-

сність (з ознаками кодифікації), тобто  вони прагнуть

охопити цілий комплекс правовідносин, пов’язаних

із певною проблемою або соціальною групою.

3. Більшість нормативно-правових актів, що визначають

державну політику у сфері соціального захисту та соці-

ального забезпечення, належать до спеціальних, тобто

мають чітко визначене коло осіб, на яке поширюється їх

дія, – не все населення, а лише певні соціальні групи.

4. У нормативно-правових актах,  що визначають держав-

ну політику у сфері соціального захисту та соціального

забезпечення, спостерігається паралельне співісну-

вання пострадянського підходу (соціальне забезпе-

чення, пільги, соціальні та компенсаційні виплати) і

новітнього європейського підходу (соціальні послуги,

соціальна робота, житлові субсидії).

5. У чинних нормативно-правових  актах, що визначають

державну політику у сфері соціального захисту та соці-

ального забезпечення, немає системності (дотримання

визначених на перспективу пріоритетів) та наступності

(логічного зв’язку чинних нормативно-правих  актів із

попередніми та наступними спорідненими актами).

6. Прийняття нормативно-правових  актів, які визнача-

ють державну політику у сфері соціального захисту

та соціального забезпечення, здебільшого відбува-

ється непланомірно. Так, багато актів  були прийняті

до певних офіційних дат або  стали частиною при-

урочених до них заходів, що не найкращим  чином

позначилося на їх змісті та подальшому виконанні.

7. Загальною проблемою діючих  нормативно-правових

актів, що визначають державну політику у сфері со-

ціального захисту та соціального забезпечення, є від-

сутність чітко визначених і  нормативно закріплених

пріоритетів цієї політики, що дало б змогу сприймати

та реалізувати її як єдиний взаємопов’язаний комп-

лекс принципів та заходів. Така ситуація породжує

невпевненість щодо дієвості та незмінності держав-

ної політики, а також сприяє виникненню соціальної

напруги та недовіри в суспільстві.

8. Суттєвим недоліком чинних  нормативно-правових

актів, що визначають державну політику у сфері соці-

ального захисту та соціального забезпечення, є те, що

в них здебільшого відсутні чітко  визначені показники

результативності, які б дали змогу оцінити актуальний

стан реалізації та ефективність державної  політики.

Законодавство у сфері

соціального захисту та

соціального забезпечення

1. У різні періоди незалежності України законодавці ви-

користовували для розвитку національної системи

соціального захисту та соціального забезпечення

неоднакові підходи та моделі, через що законодавчі

акти, прийняті в різний час, характеризуються зна-__чною суперечливістю та відмінністю домінуючих

форм і видів соціального захисту.

2. Якщо простежити хронологію  розвитку національ-

ного законодавства у сфері  соціального захисту та

соціального забезпечення, то помітними є два осно-

вні напрями докладення зусиль законодавців: посту-

пове вирішення питань соціального захисту різних

соціальних груп та інших категорій населення, а та-

кож хоч і непослідовний, але  поступовий перехід від

радянської до європейської моделі розвитку системи

соціального захисту та соціального забезпечення.

3. Чинне законодавство у сфері  соціального захисту та

соціального забезпечення є несистемним та непослі-

довним: при прийманні законодавчих актів щодо за-

провадження нових видів пільг, встановлення нових

соціальних та компенсаційних виплат, часто не вра-

ховується вже діюче регулювання  та не проводиться

узгодження цих актів з уже  чинними актами в інших

галузях законодавства.

4. Комплексний аналіз чинного законодавства у сфері

соціального захисту та соціального забезпечення під-

тверджує, що вищі органи державної влади не послу-

говуються єдиною концепцією, приймаючи  нові акти

законодавства та намагаючись заповнити  прогалини

в регулюванні і вирішити соціальні проблеми, які по-

ступово проявляються у зв’язку  зі зміною державного

ладу й суспільства після проголошення незалежності

України.

5. Акти чинного законодавства  у сфері соціального за-

хисту та соціального забезпечення суттєво і часто необ-

ґрунтовано розширюють перелік  критеріїв та підстав, на

основі яких виникає право на соціальний захист з боку

держави. Внаслідок цього законодавство  виходить

за рамки конституційних стандартів та міжнародно-

правових зобов’язань України, незважаючи на відсут-

ність у держави достатніх ресурсів для фінансування

задекларованих нею заходів  соціального захисту.

6. Значна частина актів чинного  законодавства у сфе-

рі соціального захисту та соціального забезпечення

або окремі їх положення на сьогодні втратили акту-

альність чи ніколи не застосовувалися на практиці,

проте формально продовжують діяти.

Система пільг, соціальних

виплат та соціальних послуг

1. Більшість пільг, соціальних та компенсаційних виплат,

передбачених у чинному законодавстві, не виконують

функції пом’якшення негативних наслідків  економіч-

них перетворень в Україні для  найбільш соціально не-

захищених категорій населення, а  запроваджуються,

виходячи з політичних декларацій, і спрямовані на

встановлення додаткових соціальних гарантій та пре-

ференцій для певних соціальних груп.

2. Діюча система пільг, соціальних та компенсаційних

виплат, а також соціальних послуг характеризується

розрізненістю підходів до визначення підстав і кри-

теріїв, за наявності яких виникає  право на соціаль-

ний захист, а також механізмів та форм соціального

захисту. Так, в Україні одночасно  зберігають акту-

альність застарілі пострадянські  та впроваджуються

новітні європейські підходи до розвитку системи со-

ціального захисту та соціального забезпечення.

3. Серед усіх форм соціального захисту, які сьогодні

використовуються в Україні, домінуюча  роль нале-

жить пільгам та соціальним виплатам. Такі заходи

соціального захисту відтворюються від одного за-

конодавчого акту до іншого, але здебільшого  є неа-

дресними і недостатньою мірою  виконують функцію

соціального захисту та соціальної підтримки най-

більш соціально незахищених категорій населення.

4. На відміну від розвинутих  країн світу, в Україні пільги

використовуються не лише для соціальної підтримки

малозабезпечених чи інших соціально незахищених

категорій населення: багато пільг встановлено для

громадян, які мають певні заслуги  перед країною,

або ж для заохочення зайнятості в окремих сферах

чи в деяких галузях економіки.

5. Більшість встановлених чинним законодавством

пільг, соціальних та компенсаційних виплат мають

суто декларативний характер, і  їх фінансування за

рахунок коштів державного бюджету чи державних