Фінаннсовий механізм соціального захисту населення

Основними елементами фінансового  механізму соціального захисту населення є: організаційне забезпечення (головні суб’єкти управління – органи законодавчої та виконавчої влади); нормативно-правове регулювання соціально-економічної політики; інформаційне забезпечення; методи, інструменти та важелі.

Об’єктом фінансового  механізму соціального захисту як управлінської системи є процес формування і використання фінансових ресурсів, спрямований на забезпечення відповідного рівня та якості життя населення.

Інструменти фінансового  механізму соціального захисту населення згруповані у фінансові регулятори надходжень та фінансові регулятори розподілу. До фінансових регуляторів надходжень належать: у рамках підсистеми соціального забезпечення – податки, збори, офіційні трансферти, кредити та ін.; у рамках підсистеми соціального страхування – страхові внески, бюджетні асигнування, кошти, одержані від стягнення штрафів і пені, благодійні внески, кредити та ін. Фінансовими регуляторами розподілу визначено: у рамках підсистеми соціального забезпечення – соціальні видатки, соціальні гарантії, соціальні трансферти, заробітна плата та ін.; у рамках підсистеми соціального страхування – страхові виплати, матеріальна допомога, дотації та ін [2].

На добробут громадян країни впливають такі фінансові важелі: в рамках підсистеми соціального забезпечення – ставки податків, зборів, розміри оплати праці, соціальних трансфертів, фінансові показники прожиткового мінімуму, основних соціальних гарантій державні нормативи видатків на охорону здоров’я, освіту і т.д.; у рамках підсистеми соціального страхування – розміри відрахувань, страхових внесків на соціальне страхування, розміри страхових виплат, матеріальних допоміг, дотацій і т.д.

Реформи, які проводяться  та плануються у сфері фінансування соціального захисту населення в зарубіжних країнах, спрямовані на перерозподіл фінансової відповідальності між державою та іншими соціальними партнерами. В європейських країнах подолання протиріч між фінансовими можливостями і потребами соціального захисту вбачається в раціональному (з урахуванням конкретних соціально-економічних та історичних факторів) поєднанні соціального страхування, соціального забезпечення та соціальної допомоги держави. Інститут соціального страхування залишається базовим у системі, в якій поряд з основними принципами солідарності, субсидіарності і самоуправління отримують розвиток власне страхові засади – відповідність внесків і виплат, капіталізація резервів та ін [1].

Отже, побудова концепції  фінансового забезпечення соціального захисту населення має передбачати інтеграцію фінансового механізму соціального захисту населення з іншими фінансово-економічними складовими, у тому числі: аналіз стану та основних проблем у сфері соціального захисту; формування пріоритетів та цілей у сфері соціального захисту; принципи фінансового забезпечення соціального захисту населення; оцінювання рівня та якості життя населення, що сприятиме створенню відповідних умов для підвищення результативності й ефективності фінансового забезпечення соціального захисту населення.  

 

Література:

1. Васечко Л. І. Структурні  компоненти фінансового механізму  соціального страхування / Л. І. Васечко // Вісник КНУТД. — 2011. — № 4. — С. 140—144.

2. Сидорчук А. А. Проблеми  формування фінансових ресурсів  державного соціального страхування в Україні / А. А. Сидорчук // Наукові записки. Серія “Економіка”. — 2010. — Вип. 13. — С. 251—262.

 

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ВИДАТКІВ НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ 

З ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ  УКРАЇНИ ЗА 2010-2012 РОКИ

 

 

 

2.1.Аналіз видатків  на соціальний захист населення  з загального фонду

 

 

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.  
 
Загальний фонд бюджету включає: 
1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду; 
2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету; 
3) фінансування загального фонду бюджету. 
 
Спеціальний фонд бюджету включає: 
1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; 
2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; 
3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету. 
 
Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України. 
 
Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України. 
 
Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради. 
 
Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.

 

 

 

Назва видатків	2010 рік	2011 рік	2012 рік	Відхилення (+,-) звітного періоду до
				2010 року	2011 року
1	2	3	4	5	6
Соціальний захист на випадок непрацездатності	503429,4	506191,5	890436,1	387006,7	384244,6
Соціальний захист пенсіонерів	59963796,1	54856199	60759776,3	795980,2	5903577,3
Соціальний захист ветеранів  війни та праці	590662,3	560307,3	838201,4	247539,1	277894,1
Соціальний захист сім'ї, дітей та молоді	336271,1	322812,2	31005,9	-305265,2	-291806,3
Соціальний захист безробітних	8683,2	23683,6	397060,7	388377,5	373377,1
Допомога у вирішенні  житлового питання	579710,3	613871,6	1051446,6	471736,3	437575
Соціальний захист інших категорій населення	2470696	2549849	7178128,3	4707432,3	4628279,3
Дослідження і розробки у сфері соціального захисту	21718,5	17259,3	19957,6	-1760,9	2698,3
Інша діяльність у сфері  соціального захисту	13075,7	16592,9	8778,5	-4297,2	-7814,4
Всього	64488042,6	59466766,4	71174791,4	6686748,8	11708025

 

2.2.Аналіз видатків  на соціальний захист населення  з спеціального фонду

 

 

 

 

Назва видатків	2010 рік	2011 рік	2012 рік	Відхилення (+,-) звітного періоду
				2010 року	2011 року
1	2	3	4	5	6
Соціальний захист на випадок непрацездатності	176529	218665,8	202036,3	25507,3	-16629,5
Соціальний захист пенсіонерів	4122704	3460955,3	3734370,7	-388333,3	273415,4
Соціальний захист ветеранів  війни та праці	158,9	-	1261	1102,1	1261
Соціальний захист сім'ї, дітей та молоді
Соціальний захист безробітних	0,197	-	4,451	4,254	4,451
Допомога у вирішенні  житлового питання	247099,7	114429,2	93028,3	-154071,4	-21400,9
Соціальний захист інших категорій населення	454,7	7684,9	-	-454,7	-7684,9
Дослідження і розробки у сфері соціального захисту	2070,7	1011	1582,1	-488,6	571,1
Інша діяльність у сфері  соціального захисту	274249,3	270708,2	47352,9	-226896,4	-223355,3
Всього	4823266,5	4073454,4	4079635,8	-743630,7	6181,4

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ  ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ СОЦІАЛЬНОГО  ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

 

 

3.1.Основні проблеми  фінансового механізму соціального  захисту населення України

 

Стабільність і розвиток соціально-економічної системи є результуючою економічної ефективності й соціального компромісу. Втіленням останнього являється соціальна політика держави та її складова - система соціального  захисту населення (СЗН). Створення ефективного механізму управління соціальними процесами передбачає її удосконалення на принципах системності, соціальної справедливості, фінансової обґрунтованості та ефективності з метою оцінки потреби населення в соціальних послугах, оптимізації розподілу і використання обмежених бюджетних коштів, зменшення соціальної нерівності.

Прагнення України  увійти в Європейську співдружність  країн та у Європейський союз неможливе  без створення системи правових, економічних, організаційних та інших  заходів державних і недержавних  установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя населення.

Наявність дієвої, ефективної системи соціального захисту - це свідоцтво рівня розвитку держави, його відповідності вимогам часу. Чим вищий рівень життя членів суспільства, тим більш розвинутим може вважатися суспільство.

Соціальні потреби найбільш незахищених прошарків

населення задовольняються  недостатньою мірою. Ви-

сокий рівень бідності в Україні, особливо серед сімей із

дітьми або непрацездатними  особами працездатного віку

та сімей, де один із членів має інвалідність, свідчить про

недостатню ефективність підтримки найбільш соціально

незахищених категорій населення.

Надання соціальної допомоги та інші заходи соціаль-

ного захисту не завжди спрямовуються на задоволення

потреб найбідніших чи найбільш соціально незахищених

категорій населення. Це призводить до неефективного ви-

користання бюджетних  ресурсів. Окремі види соціальної

допомоги дотепер надаються  без урахування розміру до-

ходів громадян. Як наслідок, багато домогосподарств, які

не завжди потребують соціальної допомоги з боку держа-

ви, все ж отримують  її. В той же час, соціальна допомога,

що надається домогосподарствам, які справді її потребу-

ють, не достатнья для  того, щоб задовольнити навіть най-

нагальніші їх потреби18.

Крім того, на ефективність української системи со-

ціального захисту та соціального забезпечення негативно

впливає відсутність двох важливих складових, а саме:

системи оцінювання впливу різних заходів соціального

захисту на становище їх одержувачів (1) та системи ефек-

тивного обліку громадян, які потребують соціального за-

хисту з боку держави (2).

По-перше, важко визначити  ефективність окремих

заходів соціального захисту та програм соціального спря-

мування, якщо немає системи, яка б дозволила оцінити їх

вплив на зниження рівня бідності чи вирішення інших соці-

альних проблем. По-друге, за відсутності ефективної систе-

ми обліку (наповненого єдиного реєстру) потенційних одер-

жувачів різних видів соціального захисту важко визначити

сім’ї, які найбільше потребують опіки з боку держави. Як

наслідок, тільки третина  сімей, на які спрямовуються різні

заходи соціального захисту та соціальної підтримки з боку

держави, належать до бідних чи інших соціально незахи-

щених категорій громадян. Таким чином, багато домогоспо-

дарств, які фактично за більшістю ознак не можна віднести

до бідних, отримують значну частку соціальних трансфертів

за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Отже, система заходів  соціального захисту та існуючі

програми соціального спрямування не є ефективними засо-

бами зниження рівня чи подолання бідності в Україні. Це та-

кож означає, що обсяг соціальних трансфертів, які мають на

меті зниження рівня бідності, можна значно зменшити у разі,

якщо вони будуть адресними і спрямовуватимуться безпосе-

редньо малозабезпеченим категоріям населення19. За таких

умов виникає потреба  провести глибокий аналіз системи іс-

нуючих заходів соціального захисту та видів соціального за-

безпечення, щоб запровадити  механізми, які дозволять нада-

вати соціальну допомогу та інші заходи соціальної підтримки

тим категоріям населення, які  дійсно її потребують20.

Про те, що система  соціального захисту та соціаль-

ного забезпечення в Україні не відповідає європейським

стандартам, свідчить аналіз таких соціальних стандартів

та нормативів, як прожитковий мінімум, мінімальна заро-

бітна плата та мінімальна пенсія (див. Таблицю 12).

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлю-

ються з метою визначення механізму реалізації соціальних

прав та державних соціальних гарантій громадян, встанов-

лених Конституцією України. На основі соціальних стандар-

тів визначаються розміри  основних соціальних гарантій: