Фінаннсовий механізм соціального захисту населення

Практичне застосування запропонованої концепції фінансового забезпечення соціального захисту населення сприятиме удосконаленню процесу фінансування соціальних видатків з урахуванням стратегічних завдань соціального розвитку, динаміки економічного розвитку країни і регіонів, демографічних прогнозів та соціальних нормативів, забезпечуватиме ефективну взаємодію та взаєморозвиток організаційно-правових форм соціального захисту населення.

 

 

 

 

 

екомендації та пропозиції

Рекомендації та пропозиції 103

Ратифікація міжнародних договорів  щодо соціаль-

них прав людини та соціального захисту повинна

відбуватися одночасно із внесенням  відповідних

змін до діючих законів України, прийняттям нових

або скасуванням тих, які не відповідають взятим

державою міжнародним зобов’язанням.

2. Органи державної влади повинні  запровадити

систему розробки заходів (планів) на виконання

зобов’язань України за міжнародними договорами

щодо соціальних прав людини, модернізації та інте-

грації діючої системи соціального захисту, а також

здійснювати періодичний моніторинг їх виконання.

3. Доцільно надати згоду на обов’язковість для України

Конвенції ООН про права інвалідів, ряду міжнародно-

правових актів МОП, а також Європейського кодексу

соціального забезпечення. З метою гармонізації за-

конодавства України з європейським правом необ-

хідно визнати обов’язковими для  України положення

Європейської соціальної хартії (переглянутої) щодо

права на соціальне забезпечення.

4. Одним із дієвих механізмів  імплементації міжнарод-

них договорів до національного законодавства може

бути встановлення для ратифікованих  міжнародних

договорів порядку оприлюднення, аналогічного до

порядку оприлюднення законів України.

5. Діюча в Україні система  державних соціальних стан-

дартів, пільг, соціальних та компенсаційних виплат,

соціальних послуг, інших форм та видів соціального

захисту потребує перегляду та суттєвої модернізації

відповідно до європейської моделі соціального за-

хисту та соціального забезпечення, що ґрунтується,

перш за все, на нормах Європейської соціальної хар-

тії (переглянутої).

6. Потрібно здійснити аудит всієї системи діючих

пільг, соціальних та компенсаційних виплат, в т. ч.

переглянути перелік критеріїв  та підстав, на осно-

ві яких громадянам надається право  на соціальний

захист з боку держави. Такий  перелік повинен від-

повідати конституційним гарантіям  та міжнародним

зобов’язанням України щодо забезпечення та реалі-

зації соціальних прав людини.

7. Підхід до формування державної політики у сфері

соціального захисту та соціального забезпечення має

бути комплексним та послідовним. Акти, що визнача-

ють соціальну політику держави, повинні становити

єдину систему, де основні напрями  політики визна-

чаються на рівні законодавства, а розвиваються та

конкретизуються в актах органів  виконавчої влади.

8. Доцільною є диференціація державної політики у

сфері соціального захисту та соціального забезпе-

чення за віковою ознакою. Така диференціація  має

передбачати запровадження нових  підходів до ви-

значення форм соціального захисту та методів со-

ціальної роботи з певними демографічними групами

– перш за все, молоддю та громадянами  середнього

віку – з одночасним збереженням  традиційних під-

ходів у роботі з громадянами похилого віку.

9. Загальна концепція реформування  діючої в Україні

системи соціального захисту та соціального забез-

печення повинна полягати у зміні  пріоритетів щодо

форм соціального захисту: має відбутися поступо-

вий перехід держави від переважання  натуральних

трансфертів (перш за все, пільг) до грошових транс-

фертів. Водночас частина пільг може бути транс-

формована у соціальні послуги або умовні грошові

трансферти.

10. В межах одного закону слід  закріпити вичерпний пе-

релік підстав та критеріїв, які дають право на соціаль-

ний захист з боку держави, а також  характеристики

всіх форм та видів соціального захисту, які держава

гарантує різним соціальним групам та категоріям на-

селення. Основою для формування такого переліку

повинні бути конституційні гарантії соціальних прав

людини, міжнародні зобов’язання України, а також

законодавчо визначені пріоритети соціального роз-

витку держави.

11. Законодавство у сфері соціального захисту та соці-

ального забезпечення має узгоджуватися  із бюджет-

ним законодавством як у підходах і механізмах, так і

в основних процедурах: запровадження  нових форм

і видів соціального захисту повинне здійснюватися

разом із прийняттям рішень про необхідне фінансу-

вання, визначенням обсягу і джерел такого фінансу-

вання.

12. Разом із делегуванням повноважень  щодо надання

пільг, призначення і здійснення соціальних виплат та

організації надання соціальних послуг, органам міс-

цевого самоврядування слід надати більше повнова-

жень у сфері визначення пріоритетів місцевого со-

ціального розвитку, загального спрямування  роботи__місцевої інфраструктури соціального обслуговуван-

ня населення, а також планування і розпорядження

бюджетними ресурсами на соціальний захист та со-

ціальне забезпечення.

13. Призначення соціальних виплат, окрім встановлених

Конституцією України соціальних гарантій, держав-

ного стимулювання у певних законодавчо  визначе-

них сферах, а також сприяння вирішенню  деяких ак-

туальних соціальних проблем повинне проводитись

з урахуванням доходів громадян (домогосподарств),

які претендують на такі заходи соціального захисту.

14. Для прийняття рішення про призначення грома-

дянам тих або інших видів  соціальних виплат чи

надання соціальних послуг за рахунок держави

слід запровадити систему розробки індивідуальних

планів соціального захисту, які повинні включати

обстеження матеріального становища громадян,

що претендують на соціальний захист, формування

переліку найбільш відповідних  для них заходів со-

ціальної підтримки та визначення порядку їх надання

або виплати.

15. Слід здійснити перегляд всієї системи пільг, соціаль-

них та компенсаційних виплат, щоб  виявити і скасу-

вати ті з них, які є малоефективними, не діють чи

втратили актуальність. Водночас потрібно покласти

на системну основу (в т. ч. визначити  джерела та ме-

ханізми) фінансування тих заходів  соціального за-

хисту, які показали свою ефективність, але з певних

причин фінансувалися недостатньо.

16. Обсяг видатків на сферу  соціального захисту та

соціального забезпечення, а також вартість пільг

і соціальних послуг, як і розмір соціальних та ком-

пенсаційних виплат, мають визначатись  на основі

реальних показників і розрахунків, а не залежно від

фінансових можливостей держави  чи бюджету.

17. Державна система обліку соціально незахищених

категорій населення повинна включати не тільки за-

гальну калькуляцію їх кількості  за окремими група-

ми, а й елементи вивчення їх потреб. Так, доречно

було б включити до відповідних  форм державного

реєстру графи для внесення інформації про підстави

включення особи до реєстру, результати вивчення

матеріального становища та основних потреб такої

особи, а також перелік наданих  їй пільг та призна-

чених соціальних виплат.

18. Необхідно розробити систему  державних стандартів

соціальних послуг та класифікатор соціальних по-

слуг. Це дозволить урядові чітко визначати основні

складові кожної соціальної послуги і розраховувати

її вартість. Найбільш доцільно розраховувати обсяг

видатків на сферу соціального захисту та соціаль-

ного забезпечення, виходячи з вартості соціальних

послуг та кількості осіб, що їх отримують.

19. Потрібно інтегрувати в бюджетне  законодавство підхід,

за яким розрахунок потреби у  фінансуванні соціаль-

них послуг здійснювався б за окремими категоріями

(групами) отримувачів — наприклад,  інваліди, безпри-

тульні діти, безробітні громадяни  тощо — та переліком

соціальних послуг, які можуть бути надані їм згідно з

державними стандартами соціальних послуг.

20. Суттєвого вдосконалення потребує  система між-

бюджетних трансфертів на фінансування видатків

у сфері соціального захисту та соціального забез-

печення – більшу частку бюджетного фінансування

слід спрямувати на надання соціальних послуг у гро-

мадах, а не утримання громіздкої системи бюджет-

них установ стаціонарного типу, як це відбувається

зараз.

21. На період здійснення реформи  діючої системи соці-

ального захисту та соціального забезпечення статус

захищених видаткових статей на соціальну сферу

має надаватися виключно за категоріями  видатків,

які пов’язані з реалізацією  соціальних гарантій, що

безпосередньо випливають із конституційних та

міжнародно-правових зобов’язань України.

22. Становлення нової системи  соціальних послуг по-

винне супроводжуватись заходами з  боку держави,

спрямованими на розвиток ринку  соціальних послуг,

зокрема запровадженням системи державного за-

мовлення на соціальні послуги та соціального контр-

актування як державних, так і недержавних  надава-

чів таких послуг.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Фінансування cфери

соціального захисту та

соціального забезпечення

1. “Соціальний захист та соціальне забезпечення” –

найбільша видаткова стаття зведеного  бюджету

України. Загальний обсяг фінансування за цією ви-

датковою статтею значно перевищує  видатки на охо-

рону здоров’я, освіту та економічну діяльність.

2. Реальний обсяг видатків на  сферу соціального захис-

ту та соціального забезпечення у декілька разів біль-

ший за суми, що проходять за видатковою статтею

“Cоціальний захист та соціальне забезпечення” у зве-

деному бюджеті України. Значна частина соціальних

видатків проходить за іншими видатковими статтями,

а саме: видатки на житлово-комунальне господар-

ство, освіту, духовний і фізичний розвиток, охорону

здоров’я, громадський порядок  та оборону тощо.

3. Однією з визначальних проблем  фінансування ді-

ючої системи соціальних та компенсаційних виплат є

неcформованість державного реєстру  пільговиків та

соціально незахищених категорій населення, які по-

требують соціального захисту з боку держави, в т. ч.

відсутність належного обліку потенційних одержува-

чів різноманітних соціальних виплат, що, у свою чер-

гу, ускладнює проведення прогнозних розрахунків

потреби у відповідному бюджетному фінансуванні.

4. Планування бюджетних коштів  на фінансування пільг

окремим категоріям громадян залежить не від кіль-

кості пільговиків та вартості послуг, а від фінансових

можливостей держави. Через відсутність  реальних

даних про кількість осіб, які  мають право на пільги,

та вартість надання тих або  інших видів пільг впрова-

дження уніфікованих підходів до визначення загаль-

ного обсягу видатків державного бюджету на фінан-

сування пільг суттєво ускладнюється.

5. Видатки на надання пільг практично плануються не

органами місцевого самоврядування, яким делеговано

повноваження щодо фінансування пільг, а централь-

ними органами виконавчої влади. Органам  місцевого

самоврядування, які безпосередньо  здійснюють при-

значення та надання пільг громадянам, просто дово-

дяться централізовано розраховані  показники.

6. Багато передбачених чинним  законодавством соціальних

виплат не спрямовуються чітко  тим категоріям грома-

дян, що дійсно їх потребують. Це призводить до неефек-

тивного використання бюджетних коштів та нерівності,

що виникає у системі соціального захисту та соціального

забезпечення. Так, окремі види соціальних виплат при-

значаються без урахування реальних доходів громадян

(домогосподарств), які претендують  на їх отримання.

7. Практична діяльність державних  цільових позабюджет-

них фондів є стабільною та достатньо  ефективною:

за кожним видом соціального страхування створено

окремий самостійний страховий  фонд; надходження

до цих фондів постійно зростають, а перелік соціаль-

них послуг, які ними надаються, розширюється.

8. Більша частка бюджетного фінансування  спрямова-

на на надання соціальних послуг в установах стаціо-

нарного типу. Це не найефективніший шлях надання

соціальних послуг, оскільки витрати на організацію

надання соціальних послуг в таких установах у розра-

хунку на одну особу значно вищі, ніж  в установах, що

надають послуги безпосередньо  у громадах.

9. Незважаючи на значний обсяг  фінансування за рахунок

державного бюджету та державних  цільових позабю-

джетних фондів, видатки на сферу  соціального захисту

та соціального забезпечення в Україні у розрахунку на

одну особу є доволі низькими, порівняно з відповідни-

ми показниками розвинутих країн світу