Облік витрат на оплату праці і нарахувань на заробітну плату,що ураховується в собівартості продукції

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП		3
РОЗДІЛ І  Теоретичні та методологічні основи витрат на оплату праці		5
1.1	Склад елемента «Витрати на оплату праці»	5
1.2	Формування елемента витрат «Витрати на оплату праці» (нарахування  заробітної плати)	11
1.3	Синтетичний і аналітичний облік витрат на оплату праці	12
1.4	Роль витрат на оплату праці в собівартості продукції	17
РОЗДІЛ ІІ Діюча система обліку витрат на базі підприємства ФГ «Босс»		20
2.1	Організація обліку витрат на оплату праці	20
2.2	Удосконалення бухгалтерського  обліку оплати праці	31
2.3	Автоматизація бухгалтерського  обліку заробітної плати	34
РОЗДІЛ ІІІ ВИСНОВКИ		38
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ		42
Додаток

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Формування витрат виробництва  та обігу, їх облік мають важливе  значення для підприємницької діяльності організацій. Це важливо не тільки у взаємозв'язку з чинним в даний час податковим законодавством, але й у відповідності з місцем бухгалтерського обліку в системі управління організацією.

Основою для розробкні  реалізації управлінських рішень є відповідна інформація про стан справ у тій чи іншій сфері діяльності організації в конкретний момент часу. Так, дані обліку витрат виробництва (обігу) і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) є важливим засобом виявлення внробннчнхрезервів, постійного контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів з метою підвищення рентабельності виробництва. Це визначає, що ділянка витрат виробництва (обігу) і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) займає найбільш важливе місце в системі організації.

Побудова обліку виробничих витрат і вибір методів калькуляції  собівартості продукції (робіт, послуг) в значній мірі залежать від особливостей галузі, типу і виду виробництва, характеру  його організації та технологічного процесу, різноманітності вироблюваної продукції, виконуваних робіт і послуг, масовості випуску, об'єктів калькулювання , структури організації та інших умов. Все це визначає порядок документального оформлення витрат, групування та систематизації даних первинних документів, побудова аналітичного обліку, способи обчислення собівартості конкретних видів продукції (робіт, послуг). Побудова обліку витрат залежить також і від того, яка інформація необхідна для прийняття упр авлінських рішень.

Відповідно до діючого податкового законодавства України для цілей оподаткування зроблені організацією витрати коригуються з урахуванням затверджених у встановленому порядку лімітів, нормі нормативів. Це означає, що в податковому законодавстві передбачений режим обмеження окремих видів витрат і це обмеження реалізується за допомогою коректування облікованих на рахунках бухгалтерського обліку відповідних витрат при обчисленні оподатковуваного прибутку.

Саме тому всі перераховані проблеми роблять тему курсової роботи особливо актуальною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І  Теоретичні та методологічні основи витрат на оплату праці

1.1 Склад елемента «Витрати на  оплату праці»

 

Організація праці на підприємстві - це сукупність заходів, спрямованих на планомірне і найбільш доцільне використання праці працівників з метою досягнення її високої продуктивності. Форми оплати праці на підприємстві змінюються в міру удосконалення техніки (введення нових високопродуктивних машин та механізмів, автоматичних систем тощо), технології, а також організація виробництва (збільшення служб, введення безцехової структури).

Організація праці на підприємстві включає: розподіл і кооперацію праці; створення умов для високоякісної  праці працівників; підвищення виробничої кваліфікації і культурно-технічного рівня персоналу; матеріальне і моральне стимулювання праці; розвиток і удосконалення форм прояву творчої активності та ініціативи працівників у винайденні і використанні резервів подальшого підвищення продуктивності праці.

Витрати підприємства на робочу силу включають витрати на оплату праці виробничих робітників та суму обов'язкових відрахувань на соціальні заходи.

Згідно з П (С) БО 16 "Витрати" до складу елементу витрат "Витрати  на оплату праці" включається заробітна  плата за окладами і тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

Облік витрат на робочу силу повинен здійснюватися за наступними напрямами.

Мета обліку витрат на робочу силу - визначення витрат робочого часу робітниками за видами діяльності; величини виробітку або ступеню виконання змінного завдання; достовірності нарахування заробітної плати; розрахунків із працівниками з оплати праці; контроль за використанням фондів оплати праці.

Витрати на оплату праці не є однорідними, і тому з метою задоволення вимог управління їх класифікують, в основу цієї класифікації повинні бути покладені принципи, які характеризують однорідні явища. В практиці підприємств застосовується таке групування витрат на робочу силу: за видами - основна та додаткова; за елементами - погодинна, відрядна, премії, оплати простоїв, тощо; за складом працівників - обліковий, обліково-штатний, сумісники, які працюють за договорами підряду; за категоріями працівників - робітники, службовці, з складу яких виділяють керівників.

Така класифікація передбачена  у звітності з праці і нормативних  документах. У цілях калькулювання  у більшості випадків вона доповнюється розподілом за напрямами витрат та видами продукції, а для контролю і нарахування заробітної плати - за структурними підрозділами: бригадами, цехами, виробництвами, процесами, по підприємству в цілому.

Однак прийнята класифікація характеризується занадто загальними ознаками і мало придатна для управління. Наприклад, у ній немає інформації за такими процесами управління, як витрати на набір, відбір та скорочення чисельності; витрати, які пов'язані з процесами планування та нормування чисельності персоналу і праці.

Детальна класифікація витрат потрібна для виявлення причин їх виникнення. Крім того, підприємствам надається право у визначенні розмірів і порядку оплати праці, застосуванні різних виплат компенсаційного й стимулюючого характеру, наданні додаткових трудових і соціальних пільг. За цих умов обмежена диференціація витрат на робочу силу не спроможна задовольнити цілі управління виробництвом.

Керуючись основними  цілями управлінського обліку, насамперед необхідно виділити із фонду оплати праці заробітну плату, включену до собівартості продукції. В класифікації витрат на робочу силу, потрібно акцентувати  увагу на таких статтях:

Витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих у процесі виробництва продукції. Сюди входить оплата робіт за відрядними нормами і розцінками, а також роботи, що оплачуються погодинно.

Стимулюючі виплати - надбавки за якість роботи та високу майстерність, стаж роботи, винагороду за вислугу років, за підсумками роботи підприємства за рік, різні премії, пов'язані з виробничою діяльністю.

Непродуктивні виплати - оплата простоїв, оплата за невідпрацьований час, оплата за брак, який виник не з  вини робітника, доплати за відхилення від нормальних умов праці, доплати за роботи у нічний час, понадурочні роботи, переведення на іншу роботу, що не відповідає кваліфікації робітника тощо.

Інші види витрат: витрати  з найму, відбору робочої сили, витрати з нормування та планування чисельності персоналу і праці, витрати, пов'язані з навчанням і перенавчанням, витрати на оплату праці допоміжних робітників, зайнятих ремонтом обладнання і транспортних засобів, підготовкою та обслуговуванням робочих місць, що включаються до складу загальновиробничих витрат, витрати на оплату праці працівників, зайнятих управлінням виробничих підрозділів, що включаються до складу загальновиробничих витрат, витрати на підготовку керівних кадрів, витрати на оплату праці спеціалістів і керівників, зайнятих управлінням підприємством, що включаються до складу адміністративних витрат.

Запропонована класифікація витрат на робочу силу відповідає цілям  обліку собівартості і визначення прибутку, а також частково цілям контролю і регулюванню витрат. Що стосується прийняття рішень, то необхідно мати на увазі проблему виділення в обліку майбутніх витрат на робочу силу.

Процедура обліку витрат на робочу силу послідовно відображає процеси управління трудовими ресурсами  і витрати на робочу силу.

Для обліку витрат на оплату праці виробничих робітників призначені статті калькуляції "Основна заробітна плата" та "Додаткова заробітна плата".

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад встановлених норм, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До складу статті калькуляції  та витрат елементу "Відрахування на соціальні заходи" включаються: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

На промислових підприємствах, де діє система позамовної калькуляції витрат, джерелом інформації про час, що витрачається виробничими робітниками на різні види робіт, є такі документи, як картка замовлень, табель обліку робочого часу, картка простоїв і т. д. Коли робітник розпочинає виконання замовлення, майстер або табельник проставляє час початку роботи на картці замовлень чи в табелі. В обох цих документах зазначається номер замовлення або номер статті накладних витрат, час закінчення роботи, запис про простій. За цими даними та інформацією про погодинну ставку заробітної плати можна розрахувати витрати на робочу силу.

Витрати на оплату праці  певних категорій невиробничих робітників повинні встановлюватися за даними їх особових облікових карток і відноситися  до загальновиробничих витрат.

Якщо частина витрат на робочу силу носить непрямий характер. У такому випадку немає можливості віднести витрати на заробітну плату  робітників, що оплачується погодинно, підсобних виробничих робітників, зайнятих у виробництві на допоміжних операціях, доплати бригадирам за організацію роботи бригад і інші види доплат на собівартість окремих виробів замовлень, процесів тощо. По таких витратах виникає необхідність розподілу заробітної плати і включення її до собівартості продукції шляхом складання спеціального розрахунку.

Частина таких витрат відноситься  до загальновиробничих та адміністративних накладних витрат і розподіляється разом з ними за прийнятою на підприємстві методикою. Частина витрат виділяється  окремою групою і розподіляється між конкретними видами продукції, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом. З цих позицій розробляються кошторисні (нормативні) ставки за видами виробів. Базою розрахункової величини ставки є кількість робочих місць із погодинною оплатою праці, норми обслуговування і бюджет робочого часу, тарифні ставки і премії, обсяг виробничої програми, що планується. Внаслідок частої зміни бази розрахункової величини ставок багато підприємств розподіляють такі витрати пропорційно прямій заробітній платі робітників-відрядників за відсотком, який склався у звітному місяці.

В окремих галузях  промисловості використовують свої методи розподілу заробітної плати  між видами продукції. Так, на підприємствах  м'ясо-молочної промисловості заробітна  плата виробничих робітників розподіляється пропорційно кошторисних ставок, які періодично переглядаються при зміні обсягів виробництва, технології, тарифних ставок тощо. В металургії і текстильній промисловості заробітна плата може розподілятись між виробами пропорційно кількості використаної сировини або напівфабрикатів.