Звіт З фінансово-економічної практики

В розрізі залізниць показник продуктивності праці за 2010 рік характеризується наступними даними:

 

 

(тис. приведених т-км/чол.)

Залізниця	Звіт 2010 року
Донецька	928,3
Придніпровська	1388,2
Південна	937,9
Південно-Західна	1506
Одеська	1772,9
Львівська	661,2
Всього по УЗ	1202,6

 

3.4. Фінансові ресурси підприємства

У процесі фінансового  планування визначаються майбутні фінансові  потреби: коли і які саме кошти  будуть потрібні підприємству у плановому  періоді.

Розрізняють потреби  в основному та оборотному капіталі.

Під капіталом розуміють суму коштів, необхідну для започаткування та здійснення виробництва (діяльності). Власник капіталу, купуючи на ринку товари – робочу силу й засоби виробництва, – поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної продукції (наданих послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним авансована.

Авансований капітал  являє собою грошову суму, яка  вкладається власником у певне  підприємство з метою одержання  прибутку. Він витрачається на придбання  засобів виробництва і найм робочої  сили. Ці дві різноспрямовані частини авансованих грошових коштів прийнято називати відповідно постійним і змінним капіталом.

У свою чергу, постійний  капітал поділяється на основний та оборотний. Потреба в основному  капіталі визначається при створенні, розширенні підприємства, а також у разі додаткових капіталовкладень. Розрахунок потреби в капіталі виконується після того, як визначена ефективність запланованих інвестицій. Потреба визначається шляхом складання вартості придбаних об'єктів основного капіталу.

У процесі фінансового планування необхідно також визначити джерела фінансування капітальних вкладень, до яких в сучасних умовах належать: власні фінансові ресурси; залучені фінансові ресурси; кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів; кошти державного бюджету та місцевих бюджетів; кошти іноземних інвесторів.

До власних фінансових ресурсів належать внески засновників  підприємства, амортизаційні відрахування, прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, резерви, які формуються в процесі господарської діяльності.

При умові недостатності  власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення використовуються залучені кошти. Але це відбувається в тому випадку, коли підприємству вигідно залучати фінансові ресурси, про що свідчать попередні розрахунки спеціалістів.

Зростання капіталу на підприємстві відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить  різні стадії і набирає різних форм. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.

У виробничій сфері оборотний  капітал (оборотні кошти) авансується  в оборотні виробничі фонди і  фонди обігу.

До оборотних виробничих фондів належать: сировина, основні  й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для  ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.

Таким чином, оборотний  капітал (оборотні кошти) являє собою кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

Оборотні кошти підприємств  класифікуються за трьома ознаками:

• залежно від участі їх у кругообігу коштів;
• за методами планування, принципами організації та регулювання;
• за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються  на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на: власні та прирівняні до власних, залучені, та інші.

Потреба в оборотних  коштах є одним із об'єктів фінансового  планування.

На практиці використовуються два методи визначення потреби в  оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних  коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби  в оборотних коштах здійснюється через їх нормування.

У разі заниження розміру  оборотних коштів можливі перебої  у постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні  явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Для забезпечення безперервного процесу  виробництва і реалізації продукції  на підприємстві створюються виробничі запаси. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й покупні напівфабрикати.

Норматив оборотних коштів для  цих запасів визначається за формулою:

,                                           (1.1)

де НОК – норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів, тис. гри.;

ОВ – одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, тис. грн.;

N – норма оборотних коштів, днів.

Одноденне витрачання сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво.

Норма оборотних коштів стосовно виробничих запасів (сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів) містить такі елементи: транспортний запас; підготовчий запас; технологічний запас; поточний (складський) запас; гарантійний (страховий) запас.

На підставі норм, обчислених за складовими елементами, визначається норматив оборотних  коштів для окремих видів, груп і  в цілому щодо сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів.

 

Норматив оборотних  коштів для готової продукції (НГП) визначається як добуток норми оборотних коштів у днях (N) і одноденного випуску товарної продукції в плановому році за виробничою собівартістю (ТП):

,                                                (1.2)

Визначення потреби  в оборотних коштах прямим методом  передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період.

Обчислений методом  прямого розрахунку норматив щорічно коригується підприємством з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.

Особливість визначення потреби в оборотних коштах економічним  методом полягає в тому, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини. До першої частини належать нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини належать ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини для ремонту устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив).

Для визначення нормативу  оборотних коштів на плановий рік  виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми в плановому періоді.

Невиробничий норматив оборотних коштів збільшується на 50 % від зростання виробничої програми.

Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів, що вивільняються в результаті планового (прогнозованого) прискорення обертання оборотних коштів.

Для визначення мінімальної  суми грошових коштів, які потрібні підприємству для виробничо-господарської  діяльності у плановому році, застосовується метод оборотності грошей.

Для цього:

1) визначається оборотність  грошових коштів за формулою:

,                                                 (1.3)

де ОГК – оборотність грошей, кількість оборотів за рік;

 – цикл обороту грошей, кількість днів між купівлею  сировини, матеріалів та надходженням виручки від продажу готової продукції.

2) визначається мінімальна  необхідна сума грошових коштів  за формулою:

,                                                 (1.4)

де  – мінімальна сума грошових коштів, тис. грн.;

 – річні витрати на купівлю  матеріалів, заробітну плату, дивіденди  тощо, тис. грн.

Цей метод застосовується тоді, коли грошові надходження та витрати стійкі, рівномірні.

Важливою ділянкою роботи підприємства є визначення джерел формування оборотних коштів. Такими джерелами можуть бути власні та залучені кошти. Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів тощо.

Підприємства, що вводяться  в дію, формують оборотні кошти за рахунок внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для  спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються до статутного фонду підприємства.

Сума власних оборотних  коштів під час складання фінансового  плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично  неможливим. Тому в діяльності підприємств  виникає потреба періодичного використання різних форм залучення кредитів (банківський, лізинговий, факторинговий).

Раціональне використання різноманітних форм кредитування підприємств прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів, забезпечує їх ліквідність та платоспроможність, сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

Отже з вище викладеного випливає те, що фінансові ресурси підприємства – це грошові прибутки та надходження, які перебувають у розпорядженні підприємства. Вони призначені для виконання фінансових зобов’язань перед усіма суб’єктами господарювання (бюджетом, банками, страховими та іншими організаціями), з якими підприємство має взаємовідносини. Фінансові ресурси необхідні для виготовлення продукції, розширення, відновлення виробництва, економічного стимулювання робітників та ін., тобто для здійснення необхідного руху коштів у виробничій діяльності підприємства. Джерелами формування фінансових ресурсів є власні кошти підприємства і залучені з різних джерел кошти.

Вибір джерела покриття витрат підприємства у разі нестачі власних фінансових ресурсів залежить від цілей інвестування коштів. Для покриття короткострокової і середньострокової потреби в оборотних коштах доцільно використовувати позики кредитних установ. Здійснюючи зазначені капітальні вкладення в розширення, технічне переозброєння або реконструкцію виробництва, можна залучити довгостроковий кредит або скористатися випуском цінних паперів. Головне – раціонально використовувати вільні фінансові ресурси, знаходити найбільш ефективні напрями інвестування коштів, які приносять підприємству додатковий прибуток.

 

 

4. Аналіз фінансово-економічної діяльності

Основна діяльність

Обсяги перевезень

 

В 2010 році залізниці України  забезпечили потреби економіки  та населення в перевезеннях. Обсяг  відправлення вантажів склав 358,0 млн. тонн, що більше плану в цілому по залізницях на 9,6%.

          Негативний вплив після кризових тенденцій в економіці держави у 2010 році відобразився на результатах роботи залізниць України, але завдяки покращенню ситуації у вантажоутворюючих галузях держави з початку року відбулося зростання обсягів вантажних перевезень рівень яких зберігся до кінця року і як результат вантажообіг за 2010 рік склав 218,1 млрд. т-км., що більше плану на 5,7% та на 11,2% більше 2009 року.

Обсяг відправлення пасажирів склав 426 млн. чол., що менше запланованого на 0,4%, але залишився на рівні 2009 року.