Взаємодія гілок державної влади як принцип конституційного ладу

Другий, що пройшов 28 листопада 2005, був вотумом  недовіри, запропонований трьома опозиційними партіями. Прийнятий 171 голосом проти 133, вотум змусив прем’єр-міністра Пола Мартіна подати у відставку від імені свого уряду і вимагати розпуску парламенту та оголошення загальних виборів, які було проведено 23 січня 2006.

У німецькому парламенті бундестазі існує лише можливість «конструктивного вотуму недовіри» (нім. Konstruktives Misstrauensvotum), тобто, вибори іншого канцлера за абсолютної більшості. Однак канцлер завжди має право підняти питання про довіру. Якщо бундестаг відмовляє канцлерові у довірі, федеральний президент може розпустити його за пропозицією канцлера через 21 день, якщо лише тим часом бундестаг не обрав іншого канцлера. Цей механізм багаторазово використовувався канцлером, який насправді володіє більшістю, для того, щоб оголосити нові вибори. [27, c. 86]

Серед різновидів вотуму недовіри в Україні наявний лише безпосередній  його варіант у вигляді самостійної  окремої пропозиції, не пов’язаної з іншими голосуваннями в парламенті. Науковцями висловлюються досить слушні, на погляд автора, пропозиції запровадження  до української державно-управлінської  практики й інших форм недовіри, зокрема у зв’язку з інтерпеляцією. На думку І. Дахової,

унаслідок запровадження  процедури інтерпеляції можна досягти  більшої прозорості при висловленні  резолюції недовіри, оскільки причини  відставки будуть мати більш економічний  ніж суто політичний характер, що є  значною запорукою підвищення ефективності державного управління на трансформаційному  етапі розвитку країни.

ВИСНОВКИ

Державна влада є особливим  різновидом соціальної влади. Якщо у  первісному суспільстві соціальна  влада має публічний (суспільний) характер, то в класово-організованому — політичний. У державі ми маємо  справу з політичною владою. В аналізі  політичних систем суспільства влада  посідає таке саме місце, як гроші  в економічних системах: вона має  міцні корені в суспільному і  приватному житті громадян.

Законодавча влада є виокремленою в умовах поділу державної влади  гілкою влади, яка має виключні повноваження на ухвалення законів. Органами законодавчої влади виступають парламенти, які  в різних країнах називаються по-різному: у Великій Британії — Парламент, США — Конгрес, Російській Федерації — Федеральні Збори, Україні — Верховна Рада. Парламент може бути однопалатним (Італія, Швеція та ін.) або двопалатним (у федеративних державах — РФ, США, ФРН, а також у деяких унітарних державах — Франція, Польща).

Виконавча влада – галузь (гілка) державної влади, що володіє  правом безпосередньо управляти  країною, виконувати закони та інші нормативні акти, ухвалені законодавчою владою.

Однією з важливих сфер взаємодії парламнту і уряду  є законодавчий процес. Аналіз зарубіжного  досвіду дозволяє стверджувати, що у переважній більшості країн, в  яких діяльність уряду спирається на підтримку парламентської більшості, ключову роль у законодавчому  процесі відіграє не парламент, а  уряд.

Якщо проаналізувати положення  Основного Закону України, то можна  дійти висновку, що він не надає  Кабінету Міністрів України жодних важелів тиску на парламент, які  б дозволили йому забезпечити  швидке прийняття необхідних законів. Уряд може вплинути на парламент лише двома шляхами, які уможливлює чинний Основний Закон: визначити умовою своєї відставки неприйняття того чи іншого законопроекту в редакції, запропонованій Кабінетом Міністрів України; звернутись до Президента України з вимогою застосувати право вето щодо прийнятого парламентом та невигідного уряду закону. Проте за всю історію незалежної України такі радикальні кроки урядом не здійснювались. Хоча за сприятливої політичної ситуації, ці механізми могли б бути застосовані.

Характер відносин між  виконавчою та законодавчою гілками  влади визначається принципом відповідальності уряду перед парламентом. Відомо, що основною функцією парламенту є  законотворча. Проте реалізація законів  в більшій мірі залежить від діяльності уряду. Саме тому передбачені конституцією та іншими нормативно-правовими актами механізми контролю парламенту за діяльністю уряду визначають його реальну роль у системі гілок влади в  державі. Власне від контрольних  повноважень залежить ефективність роботи як парламенту, так і уряду.

Спосіб формування уряду  безпосередньо залежить від форми  правління, яка притаманна певній державі. Існує два ключових способи формування уряду: парламентський та позапарламентський.

Незалежно від сукупності та послідовності дій Президента і парламенту, спрямованих на формування уряду, визначальним чинником є не нормативно-правові  механізми, а розстановка сил  у парламенті. Практика йде таким  чином, що, як правило, посаду Прем’єр-міністра обіймає особа, яка є лідером  парламентської більшості, або компромісна  кандидатура від коаліції політичних партій. У державах із парламентською формою правління проводяться попередні  консультації, тому ще до початку процедур, передбачених конституцією, вже відомо, хто займе посаду Прем’єр-міністра та членів уряду.

Вотум довіри, пов'язаний з  розглядом у парламенті складу і (або) програми новоутвореного уряду, слід відрізняти від вотуму довіри чинному  уряду, хоча за процедурою між ними практично немає відмінностей. Природа  вотуму довіри чинному уряду полягає  в тому, що уряд з метою одержання  підтримки у парламенті його важливих заходів і напередодні їх здійснення ставить питання про довіру. Мета ініціювання такого вотуму довіри може бути й інша, але вона завжди зумовлена політичними міркуваннями. Будь-який вотум довіри відрізняється від вотуму недовіри лише за суб'єктом ініціювання: в останньому питання про недовіру, як правило, ставить парламентська опозиція.

Проаналізувавши особливості  інституту вотуму недовіри в країнах  Європейського Союзу та ситуацію в Україні, висловлюємо такі рекомендації для оптимізації цього механізму:

1. Передбачити в Конституції  України можливість розпуску  Президентом України за пропозицією  Прем’єр-міністра України Верховної  Ради в разі висловлення нею  резолюції недовіри уряду або  ж запровадити в Україні конструктивний  вотум недовіри уряду, що передбачає  одночасне визначення парламентом  кандидатури нового Прем’єр-міністра. Це сприятиме стабільності системи  державного управління і дозволить  уникати тривалих урядових криз  у майбутньому.

2. Розглянути можливість  запровадження в українську державно-управлінську  практику поряд із безпосереднім  вотумом недовіри можливості  висловлення парламентом вотуму  недовіри у зв’язку з інтерпеляцією.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. – К.: Преса України, 1996. – 80 с.
2. Авер’янов В. Б. Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України // Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім “Ін-Юре”, 2002. – ст. 257 – 263.
3. Авер'янов В. Б., Крупчан О. Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. — Харків, 2001. – 38 c.
4. Антонюк Зиновій Павлович, Веніславський Федір Володимирович, Золоторьов Володимир Євгенович, Колісник Віктор Павлович, Леухіна Анастасія Геннадіївна. Конституційна реформа: експертний аналіз / Харківська правозахисна група / Євген Ю. Захаров (упоряд.). — 2.вид., доп. — Х.: Фоліо, 2004. — 183 с.
5. Бабенко К. Конституційно-правові механізми збалансування влади в процесі взаємодії уряду і парламенту / К. Бабенко // Вісник Центральної виборчої комісії. —2008. — № 3. – C. 76 – 82.
6. Бабенко К. А. Принцип подiлу державної влади та сучаснi проблеми його реалiзацiї в Українi : (конституц.-прав. пiдхiд) : Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук / Iн-т законодав. Верхов. Ради України. – К., 2004. – 17 с.
7. Бабич П. В., Борисенко З. М., Буянкіна Г. М., Воронько О. А. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування / Українська академія державного управління при Президентові України; Центр досліджень адміністративної реформи. — К., 2000. — 221 с.
8. Барабаш Ю. Г. Парламентський контроль в Україні: проблеми теорії та практики [Текст]: автореф. дис. спец. 12.00.02 / Ю. Г. Барабаш; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. — Х.: [б. в.], 2004. — С. 6 – 10.
9. Бульба О. Законодавча влада як один з елементiв принципу розподiлу влади / О. Бульба // Право України. – 2002. - № 6. – С. 113 – 117.
10. Вавженчук С.Я. Виконавча влада – Президент України: конституцiйно-правовi аспекти структурної взаємодiї / С. Я. Вавженчук // Держава i право: Зб. наук. пр.: Юрид. i полiт. науки. – К., 2005. – Вип. 30. – С. 246 – 255.
11. Виконавча влада і адміністративне право / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім «Ін-Юре», 2002. – 300 c.
12. Георгіца А. Законодавча влада: поняття, правова природа, місце і роль у системі органів публічної влади // Право України. — 2009. — № 11. – C. 100 – 117.
13. Гілтон Д. Ініціювання позачергових дебатів у парламентах демократичних країн / Д. Гілтон // Створення коаліційних урядів. Права опозиції. Форми парламентського контролю.–К., 2006.–С. 83–84.
14. Горбунова Л. М. Принцип законності у нормотворчій діяльності органів виконавчої влади: монографія / Л. М. Горбунова. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 173 c.
15. Дахова І. І. Конституційно-правовий статус уряду в зарубіжних країнах: порівняльно-правовий аспект: дис. канд. юрид. Наук 12.00.02 / Дахова Ірина Іванівна. – Х., 2006. – 197 c.
16. Державне управління: основи теорії, історія і практика : навч. посіб. / [В. Д. Бакуменко, П. І. Надолішній, М. М. Іжа, Г. І. Арабаджи]. – Одеса: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2009. – 394 с.
17. Євгеньєва А. Взаємодія парламенту і уряду в парламентських республіках / А. Євгеньєва, Д. Ковриженко // Парламент. – 2004. – № 8. – С. 2 – 17.
18. Єрмолін, В.П. Конституційні засади виконавчої влади в Україні (проблеми теорії і практики): автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук / В. П. Єрмолін. – К.: Українська Академія державного управління при Президентові України, 2003. – 19 с.
19. Журавський В. С. Політична система України: проблеми становлення і розвитку (правовий аспект) / В. С.Журавський. – К.: Парламентське видавництво, 2008. – 276 с.
20. Загальна теорія держави і права / За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина. — Харків: Право, 2002. – 315 c.
21. Загальна теорія держави та права: Навч. посібн. / За відп. редакцією В.В. Копєйчикова — К: Юрінком Інтер, 2001. – 320 c.
22. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: на тлі світового досвіду. – К., 2000. – 185 c.
23. Коваленко А.А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія та практика: монографія / А.А. Коваленко. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 291 c.
24. Колодій.А. Конституційна реформа в україні і взаємодія гілок влади: нові виклики [електронний ресурс]. – Режим доступу// http://political-studies.com/?p=284
25. Конституційна держава та права людини й основоположні свободи: проблеми формування та розвитку в Україні: Монографія / Автор. кол.: Ващук О. М., Мазурок І. О., Навроцький В. В., Савчин М. В. – Ужгород: Мистецька лінія, 2008. – 348 с.
26. Конституційне право зарубіжних країн: навч. посібник / В. О. Ріяка та ін. – К.: Юрінком інтер, 2002. – 512 с.
27. Контрольні функції парламенту: український та зарубіжний досвід. - Інформаційно-аналітичне дослідження [Електронний ресурс] / За ред. Ковриженко Д. С. - К.: Програма сприяння Парламенту України, 2006. – С. 84 – 90.
28. Кравченко С. Зміна конституційної моделі організації виконавчої влади в Україні та досвід країн Центральної й Східної Європи // Вісник академії державного управління при Президентові України. – 2005. - № 4. – C. 43 – 52.
29. Лінц Х. Президентська система і парламентаризм / Х. Лінц // Демократія: антологія / упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2005. – Ч. ІV. – C. 802 – 827.
30. Марцеляк О. В. Удосконалення парламентського контролю в Україні через модернізацію статусу Уповноваженоного ВРУ з прав людини // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – с. 88 – 93.
31. Марченко В. В. Конституційно-правовий статус уряду в країнах Європейського Союзу (на прикладі Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Іспанії) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня. канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / В. В. Марченко. – Харків, 2008. – С. 5 – 10.
32. Мироненко Є. Політологічний аналіз теорії дослідження парламентаризму: умови розвитку в сучасній Україні // Персонал. – 2007. – № 6. – C. 28 – 31.
33. Особливості виконавчої влади в пострадянській Україні: монографія / за заг. ред. О. О. Кордуна. — К.: МАУП, 2000. – 193 c.
34. Павленко Р. Вплив вибору форми державного правління на ефективність взаємодії парламенту і уряду // Україна: людина, суспільство, природа (тези доповідей на конференції). — К.: КМ Academia, 23 – 26 січня 2001. — С. 105 – 108.
35. Павленко Р. Законодавче забезпечення парламентської відповідальності уряду // Україна: людина, суспільство, природа (тези доповідей на конференції). — К.: КМ Academia, 23 – 24 січня 2000. — С. 100 – 103.
36.   Павленко Р.М. Парламентська відповідальність уряду: світовий та український досвід. – К.: Вид. Дім «КМ Академія», 2002. – 253 с.
37. Павлішина Л. Японія: роль виконавчої влади у законодавчому процесі / Л. Павлішина // Право України. – 2002. – № 12. – С. 148 – 156.
38. Паламарчук В., Литвиненко О., Паламарчук М. Перспективи розвитку і зміцнення партійної системи в Україні // Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки. – К.: НІСД, 2003. – С. 99 – 103.
39. Плахотнюк Н.Г. Контроль як провідна функція парламенту // Парламентаризм в Україні: теорія і практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – С. 443 – 445.
40. Ребкало В. А., Шкляр Л. Е. Політичні інститути в процесі реформування системи влади<span class="Normal__Char" style=" font-family: 'Times New Roman', 'Ari