Правопорушення, що посягають на громадський порядок

Проступки можуть чинитися навмисно (безквитковий проїзд) або необережно (порушення санітарно-гігієнічних  правил).

     У ст. 11 КпАП дано визначення  адміністративно-правової необережності:  адміністративне  правопорушення   визнається    вчиненим    з необережності,  коли  особа,  яка  його    вчинила,    передбачала можливість  настання  шкідливих    наслідків    своєї    дії    чи бездіяльності,  але легковажно розраховувала  на їх відвернення  або не  передбачала можливості настання  таких  наслідків,  хоч  повинна  була і могла їх передбачити.  Необережність може виступати  як необачність, самовпевненість,  недбалість, нерозважливість, необдуманість  тощо.

Існує дав  види необережності в адміністративному  праві: легковажна самовпевненість  і недбалість.

Самовпевненість характеризується законодавцем як передбачення можливості настання шкідливих наслідків  свого діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання. А недбалість полягає  в тому, що винний не передбачив шкідливих  наслідків, але був зобов’язаний і міг їх передбачити. Недбалість теж є негативним психічним ставленням до діяння, оскільки, маючи можливість і будучи зобов’язаним усвідомлювати  суспільну шкідливість свого  поводження і не чинити проступок, правопорушник  не усвідомив антигромадського характеру  діяння і скоїв його, тобто діяв без відповідного щодо інтересів  суспільства й окремих його членів.

З тексту ст. 11 КпАП зрозуміло, що поняття необережності  пов’язується законодавцем із психічним  ставленням до шкідливих наслідків.

Мета –  це уявний образ результату, до якого  прагне винний, його уявлення про ті бажання наслідків, які повинні  настати в результаті вчинення проступку. Як конструктивна ознака складу мета називається тільки в тих ситуаціях, коли діяння відбувається умисно.

У ряді статей КпАП ознака мети прямо не названа, але вона все одно присутня у складах  таких проступків, як дрібне розкрадання (ст. 51), проституція (ст. 181¹), організація азартних ігор (ст. 181) тощо. Щодо цього треба відзначити, що там, де є намір, обов’язково виникає питання про мету, хоча вона може бути і не включена до конструктивних ознак складу.

 

 

Висновок.

Проаналізувавши адміністративні  правопорушення як вид поводження людей, можна дійти висновку, що головне  в цьому поводженні - те, що воно суперечить існуючим суспільним відносинам,   заподіює чи здатне заподіювати шкоду  правам і інтересам  громадян,  колективів і суспільства в цілому,  перешкоджає поступальному розвитку суспільства. Правопорушення розрізняють  за своєю спрямованістю, за  імовірністю  настання шкідливих наслідків і  їхньої ваги, за характером їхніх мотивів, що викликали,  за цілями правопорушень  та ін. Незважаючи на всі ці розходження, правопорушення складають одну групу  явищ у соціальному і правовому  відношеннях,  тому що мають єдину  сутність і подібні юридичні ознаки.

На відміну від правомірних  дій, що можуть бути прямо передбачені  нормами права,  а можуть і випливати  в загальній формі з "духу закону", протиправні  дії  повинні  бути чітко сформульовані діючими  правовими нормами.  З цього  погляду   правопорушення можна  говорити лише в рамках і з міліції  закону, що визначає поняття й ознаки цивільного,  адміністративного  чи іншого правопорушення, а нерідко  і  точний перелік протиправних діянь, що встановлює. Такого роду “формалізм”  протиправності  забезпечує  ясність  і єдність вимог, пропонованих до всіх громадян і організацій.

Незважаючи на те, що адміністративно-правові  норми і відносини за російським і українським законодавством трохи  відрізняються одне від одного, але  ці відмінності не настільки істотні  і до того ж по ряду об'єктивних і  суб'єктивних причин російська правотворча  думка не на багато випереджає українську, що дає нашим законодавцям використовувати  позитивний  досвід накопичений  російськими юристами після прийняття  тих чи інших нормативних актів,  і уникати помилок, що обов'язково зустрічаються на такому  тернистому шляху як правотворчість.

     Використовуючи  позитивний досвід не тільки  Росії, але й інших розвинутих  держав, з огляду на національні  й історичні особливості нашого  народу Україна стане демократичною  і правовою державою.

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

Законодавчі і нормативні акти органів  державної влади

 

1. Конституція України
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення.
3. Кримінальний Кодекс України.
4. Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”.
5. Законом України „Про міліцію”.
6. Статут Патрульно–постової служби міліції України затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ від 28.07.1994р.

 

Навчальні посібники і монографічні видання

 

1. Битяк Ю.П., В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др. „Административное право Украины” – Харьков: 2003
2. Копєйчиков В.В. „Правознавство”. - К.: Юринком Інтер, 2001.

3. Забарный Г.Г. “Административное право Украины”, К.:2001

4. Ківалов С.В., Біла Л.P. „Адміністративне право України” (Навчально-методичний посібник),– Одеса: 2002.
5. Клименко Г.Б. „Адміністративне право”, – Харків: 2000
6. Коваль Л.В.” Административное право”, Киев, 1998Гончарук С.Т. „Адміністративне право України”, – К.: 2001

7. Колпаков В.К. ”Административное право Украины”, К.: 2000

8. Кудрявцев В.Н. "Закон, поступок, ответственность". 1998

9. Малеин Н. С.  "Правонарушения: понятие, причины, ответственность." М.: 1985

10. Павловский Р.С. „Административное право”, – К.: 1986

11. Печеницын В.А. " Состав административного проступка и его значение в юрисдикционной деятельности органов внутренних дел",Хабаровск, 1988.

12. Драго Р. Административная наука. — М., 2008.
13. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лекцій. - К., 2010.
14. Муниципальное право. — М., 2006.
15. Овсянко Д. М. Административное право. — М., 2009.
16. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. - М., 2011.
17. Юсупов В. А. Теория административного права. — М., 2009.

18. Відповідальність за адміністративні правопорушення: Збірник нормативно-правових актів. – К.,  2009. – 416 с.

19. Кодекс України про адміністративні правопорушення.