Правопорушення, що посягають на громадський порядок

1. Усяке правопорушення - це вчинок, тобто  дія чи  бездіяльність. Дія - акт активного  поводження (наприклад, порушення  правил полювання, користування без дозволу радіопередавачем, дрібне хуліганство, ст. 173 КпАП, незаконне використання земель державного лісового фонду, ст. 63). Бездіяльність визнається вчинком, якщо по службовому  обов’язкам чи по ситуації потрібно було щось зробити, але зроблено не було (ухилення від реєстрації або нереєстрації вогнепальної зброї, ст. 192 КпАП, ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння, ст. 131). Значимість цієї риси полягає в тому, що в ній сховане загальноприйняте положення "за думки не судять". Так, не можна вважати правопорушенням не виявлені через вчинки внутрішній напрям думок, почуття, не тільки позитивні, але і негативні. Розумові процеси не регулюються правом.

     2. Однією з  рис правопорушення, найбільш очевидної,  що випливає із самого терміна,  є протиправність, тобто порушення права, його норм (не може визнаватися адміністративним протиправним  дія чи бездіяльність, якщо таке  не передбачено нормою). Протиправність адміністративного проступку виражається в порушенні загальнообов'язкових правил, що держава встановлює з метою дотримання режиму законності, захисту прав і свобод громадян, суспільних і державних інтересів. Вчинок, що не порушує яких-небудь норм права, може бути аморальним, порушенням норм громадських організацій, але не правопорушенням. Конституція України закріплює принцип, зміст якого в тому, що ніхто не може нести відповідальність за вчинки, що не визнавалися правопорушенням у момент його здійснення.

Законом визначені окремі ситуації, коли формальний вчинок підпадає під ознаки протиправного, але власне кажучи не небезпечного і не шкідливого для суспільства і тому вважається правомірним. В адміністративному  праві (ст. 17 КпАП) передбачені обставини, при яких особа, що вчинила протиправні  дії, не підлягають відповідальності: особа, яка діяла в стані  крайньої  необхідності (тобто  для усунення небезпеки, яка загрожує  державному або громадському порядку, власності, правам і свободам  громадян,  установленому  порядку  управління,  якщо  ця небезпека  за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.),  необхідної оборони (тобто  при  захисті  державного  або громадського   порядку,   власності,   прав   і  свобод  громадян, установленого   порядку  управління  від  протиправного  посягання шляхом  заподіяння  посягаючому  шкоди,  якщо  при  цьому  не було допущено перевищення  меж необхідної оборони) або  яка  була  в  стані   неосудності (тобто не могла усвідомлювати  свої дії або керувати ними внаслідок хронічної  душевної  хвороби,  тимчасового  розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану).

     3. Важливою  ознакою адміністративного правопорушення  є винність (невинної протиправності не існує). Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до відповідного вчинку і його наслідків (тобто психічне відношення правопорушника до зробленого вчинку і виражається, насамперед , у тім, що він усвідомлює характер свого вчинку або не усвідомлює, хоча міг і повинний був усвідомлювати. Усвідомлення діяння може виходити з різних обставин і, насамперед  зі знань про наявність норми, що забороняє подібні дії.

Зі сказаного випливає висновок: якщо протиправність завжди винна, то, отже, відсутність вини свідчить про відсутність протиправності і правопорушення і виключає юридичну відповідальність. Це положення цілком відповідає принципам законності, справедливості, охорони прав особистості і тому не може і не повинне мати виключення.

Цілком можливі ситуації, коли правопорушник не знав про наявність  відповідної заборони в чинному  законодавстві. Однак ця обставина  не звільняє від відповідальності за зроблене правопорушення. У праві  існує презумпція знання закону. Ще з часів Стародавнього Рима діє  принцип, відповідно до якого не можна  відговорюватися незнанням закону. У сучасних умовах держава і його органи публікують усі нормативно-правові  акти, що торкаються права й інтереси громадян і інших осіб. Отже, кожний повинний подбати про знання норм, що регулюють відносини, у які  він  вступив чи має намір вступити. Законодавець вважав за необхідне вказати  на форми вини, які мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі  умислу)[19] і необережність (вина у формі необережності)[20]. Умисел може бути прямим чи непрямим (евентуальним). Необережна вина проявляється у формі самовпевненості чи недбалості.

4. Має свідомо-вольовий характер, тобто момент здійснення адміністративного правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знаходиться під контролем їхньої волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність вільної волі є юридичною умовою, при якій вчинок правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки

5. Обов’язковою ознакою  адміністративного правопорушення  є адміністративна карність. Карність  означає, що за здійснення конкретного  вчинку адміністративним законодавством  передбачається відповідне покарання.  Дана ознака дозволяє відмежувати  правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими  нормами) вчинків, здійснення  яких не спричинює застосування  адміністративних стягнень.

Доволі суперечним є твердження, що адміністративне правопорушення є суспільно небезпечним, тобто  таким здійснення якого заподіює збиток. З точки зору кримінального  законодавства злочинні вчинки можуть бути лише громадсько небезпечними (закріплено ст. 7 Кримінального Кодексу).

На відміну від цього  визначення злочину, визначення статтею 9 КпАП адміністративного правопорушення не вказує на його громадську небезпеку. Більше того, термін „громадсько небезпечний  вчинок” стосовно адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає припущення, що громадська небезпека не визнана універсальною  властивістю усіх адміністративних правопорушень (проступків, деліктів), а матеріальною, загальною їх ознакою  є те, що вони „посягають на ...”, тобто  завдають збитків державному і громадському порядку, власності, правам, і свободам громадян, установленому порядку  управління.  

 У юридичній літературі  висловлюється думка про  те,  що  суспільно  небезпечні  лише деякі адміністративні вчинки, що граничать зі злочинами.  Є точка зору, що зводиться  до того, що всі проступки суспільно  небезпечні, але в меншому ступені  чим злочин. Зустрічаються твердження, що  категорично  заперечують   суспільну небезпеку адміністративних  правопорушень, але визнають їхню  шкідливість. Однак адміністративні  правопорушення зазіхають на  визначені відносини, завдають  шкоди правопорядку, а  до винного в їхньому здійсненні застосовуються заходи державного впливу. Напрошується висновок про те,  що адміністративному проступку притаманна суспільна небезпека,  але ступінь її менше, ніж у злочинів, і в зв'язку з цим на порушників накладаються  адміністративні стягнення. Якщо  встановлена малозначність адміністративного правопорушення, орган (посадова особа),  уповноважений  вирішувати  справу, вправі звільнити порушника від адміністративної відповідальності,  обмежившись усним зауваженням.

Підтвердження даної думки  містить стаття 1 Кримінального Кодексу, де йдеться про те, які суспільно  небезпечні діяння є злочинними. Звідси випливає обґрунтований висновок, що поняття суспільно небезпечного діяння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всі суспільно  небезпечні діяння є злочинами.

Підкріплює дану точку  зору те, що злочини і адміністративні  правопорушення як соціальні явища  дуже близькі між собою, а межі між ними досить рухливі й надто  умовні. Тому нерідко перші з них  перетворюються на другі й навпаки. Іншими словами, досить розповсюджені  випадки, коли одне й те саме діяння на одному проміжку часу може розцінюватися  як злочин, а на іншому – як адміністративний проступок, що тягне за собою покарання.

Таким чином можна виділити два види адміністративних правопорушень:

     1. Велика частина  проступків не граничать з  кримінальними  злочинами і  ні при яких умовах у злочини  не переростуть.

     2. Граничать  з кримінальними злочинами (наприклад,  ст.51, ст.173 КпАП). Яскраво виражених  і чітко позначених критеріїв,  розмежовуючих кримінальний злочин  і дві групи адміністративних  проступків  у нас немає. Таке  розмежування варто проводити  по визначених ознаках, зазначеним  у законодавстві. Наприклад, дрібне  розкрадання державного або колективного  майна (ст.51 КпАП) і кримінальне  розкрадання (ст.  84 КК України)  розрізняємо по вартості викраденого  чи по способі викрадення.  З погляду  законодавця таке  розмежування  повинне  здійснюватися   правозастосовуючих осіб (з урахуванням  характеру й особистісних особливостей  правопорушника).  І  нарешті,  адміністративним  вважається   чи  дія бездіяльність (діяння) з досягненням визначеного результату.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Види складів адміністративних правопорушень.

Вивчення складів адміністративних правопорушень неможливе без  класифікації, без виділення однопорядкових груп, які прийнято називати видами. Можна виділити наступні види адміністративних правопорушень:

1. Основні і кваліфікаційні склади.  Поділяються в залежності від  ступеня суспільної небезпеки.  Визнаючи те або інше діяння  адміністративним правопорушенням  і встановлюючи за його вчинення  санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки  однотипних проступків може бути  різний. Так, порушення водіями  транспортних засобів правил  переїзду залізничних переїздів  характеризується більшою громадською  небезпекою, якщо при цьому виникла  аварійна обстановка (ст. 123).

Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому ряді випадків конструює  кілька складів адміністративних проступків стосовно до одного типу діянь. Такі склади відрізняються ступенем громадської  небезпеки. На більш високий ступінь  небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими.

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в  кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими – що доповнюють основні.

2. Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопорушень  поділяються на особисті і  службові (посадові) залежно від  того, хто є суб’єктом проступку  – просто громадянин чи посадова  особа. Для посадового проступку  характерно, що протиправне діяння  повинно бути скоєне через  дію по службі. Посадові особи,  зазначені в ст. 14 КпАП, підлягають  адміністративній відповідальності  за адміністративне правопорушення, зв’язані з недодержанням установлених  правил, забезпечення виконання  яких входить до їхніх службових  обов’язків.

3. Однозначні й альтернативні  склади. У альтернативних складах  називаються кілька (два або більше) варіантів ознак. Закон досить  часто передбачає кілька варіантів  дій, учинення яких визнається  проступком. При цьому проступком  вважається вчинення як однієї  з описаних дій, так і кількох  (або навіть усіх). Наприклад, ст. 189 КпАП установлює відповідальність  за порушення правил відкриття  поліграфічних і штемпельних  підприємств, придбання, збут, використання, облік, зберігання розмножувальної  техніки, шрифтів та матриць  особами, відповідальними за дотриманням  цих правил.

Таким чином, якщо однозначний склад  називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному  перелічується кілька варіантів  ознак.

4. Описові та бланкетні (відсильні). Описові склади цілком розкривають  зміст і суть діяння, що визнається  адміністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173), розпиття спиртних напоїв на виробництві (ст. 179) та ін..

Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку  містяться в окремо встановлених нормах і правилах. Наприклад, порушення  правил адміністративного нагляду (ст. 187).

5. По особливостях конструкції  складу адміністративного  правопорушення  розрізняються матеріальні і  формальні склади. Матеріальними  називаються склади в який  міститься така ознака,  як  настання шкідливих матеріальних  наслідків  - діяння,  чи описується  дія саме по собі обов'язково  манливий шкідливий  наслідок.

     Формальними  складами  називаються  ті в  який немає обов'язкової ознаки  настання шкідливих матеріальних  наслідків ( порушення паспортного  режиму). Ознаки складу правопорушення  охоплюють його правління як  в об'єктивної,  так і в суб'єктивної  сферах і підрозділяються

на 4 елементи:

     1. Об'єкт;

     2. Об'єктивна  сторона;

     3. Суб'єкт;

     4. Суб'єктивна  сторона.

 

Суб'єкт адміністративного  делікту — не абстрактне поняття, що знаходиться поза часом і простором, а особа, котра фізично існує і заподіює своїми протиправними діями шкоду об'єкту посягання. Проте сам суб'єкт, як реально існуюча особа, до складу правопорушення не входить. Склад адміністративного делікту містить лише ознаки, якими ця особа характеризується. У теорії адміністративного права такими є: вік, осудність та спеціальні ознаки.

При розгляді даного елемента складу адміністративного правопорушення слід мати на увазі, що головною передумовою  настання адміністративної відповідальності особи, яка скоїла шкідливе діяння, є досягнення нею певного віку. Тому при адміністративно-правовій кваліфікації спочатку належить встановлювати, чи досягла особа передбаченого  законом віку, з якого настає адміністративна  відповідальність, а вже потім  констатувати її осудність. Останнім кроком при встановленні ознак суб'єкта адміністративного делікту є  виявлення наявності ознак спеціального суб'єкта посягання.

Чинне адміністративне законодавство  не надає узагальненого визначення поняття суб'єкта адміністративного  правопорушення. Аналіз окремих статей КпАП України вказує, що особа може бути суб'єктом адміністративного делікту лише по досягненні нею певного віку, з якого вона, на думку законодавця, на момент скоєння проступку повинна володіти таким рівнем свідомості, фізичного та психічного розвитку, що дозволяє їй правильно оцінити суспільну значимість і сенс вчиненого правопорушення. Згідно зі ст. 12 КпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, яким на момент вчинення протиправного діяння виповнилося 16 років. Слід зазначити, що, не зважаючи на закріплення вказаного віку як своєрідної «відправної точки» притягнення до адміністративної відповідальності, іноді з вимог закону логічно випливає, що суб'єктом адміністративного делікту може бути лише повнолітня особа, тобто та, якій виповнилося 18 років[1]. Тільки досягнення особою повнолітнього віку обумовлює її здатність вчинювати деякі адміністративні делікти, як-то: втрата військового квитка — ст. 211 КпАП, неповернення капітаном іноземного судна перепусток на право сходження на берег — ст. 207, порушення керівниками банків банківського законодавства — ст. 1665 КпАП та інші.