Поняття та види підсудності адміністративних справ

 

„поняття та види підсудності

адміністративних справ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………........................С.3

Розділ 1. Теоретичні основи інституту підсудності  адміністративних  справ……………………………………………………………………………С. 6

1.1. Співвідношення понять «юрисдикція», «компетенція», «повноваження», «підвідомчість», «підсудність» у адміністративному судочинстві………....С.6

1.2. Інститут  підсудності в адміністративному судочинстві...……………..С.12

Розділ 2. Види підсудності адміністративних справ……………...……..С.16

2.1.Предметна  підсудність адміністративних справ……………….……….С.16

2.2.Територіальна  підсудність адміністративних справ…………...….........С.19

2.3. Інстанційна  підсудність адміністративних справ…………....................С.24

Розділ 3. Порушення правил підсудності адміністративних справ…...С.26

3.1. Поняття та  види порушень правил підсудності 

адміністративних  справ …………………………………………………..…..С.26

3.2.Наслідки  порушення правил підсудності  адміністративних 

справ…………………………………………………………..……..................С.28

Висновки…………………………………………………………………..…..С.31

Список  використаної літератури……………………………………..........С.33

 

 

 

 

Вступ

Конституція України 1996 року визнала людину, її життя  і здоров'я, честь і гідність, недоторканність  і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні, проголосивши, що головним обов'язком держави є утвердження й забезпечення прав і свобод людини. Всесвітня декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року до числа основних прав та свобод, що представляють собою абсолютну цінність, відносить право людини на «ефективне відновлення в правах компетентними національними судами у випадку порушення його основних прав, наданих йому конституцією чи законом». Відповідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Важлива роль у  справі захисту прав, свобод та законних інтересів осіб у сфері державного управління та місцевого самоврядування відводиться адміністративним судам, бо саме на них з набранням чинності Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року покладено розгляд і вирішення правових спорів, де однією стороною виступає особа (фізична або юридична), а іншою — орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб'єкти публічної влади при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій» від 7 лютого 2002 року ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Правильне встановлення підсудності суду є необхідною умовою реалізації права на звернення до суду і гарантією безперешкодного доступу до правосуддя. При порушенні правил підсудності страждають інтереси не тільки окремих осіб, а і правосуддя в цілому. Значимість підсудності адміністративних справ полягає у тому, що від правильного визначення суду, в якому належить розглянути й вирішити конкретну адміністративну справу,  насамперед залежить реальний захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів зацікавленої особи. За таких обставин питання щодо дослідження підсудності адміністративних справ набувають особливої актуальності. Також значимість такого дослідження підкреслюється недостатністю фундаментальних досліджень щодо підсудності в адміністративному судочинстві, зокрема часто ці питання розглядаються лише фрагментарними моментами у монографіях, навчальних посібниках і статтях по суміжним категоріям. Дослідженню ж саме цього питання були присвячені праці таких науковців як Осадчий А. Ю., Кафарський В.В., Панченко О. Н., Куйбіда Р. О.

Тому об’єктом даного дослідження стали суспільні відносини, що виникають у сфері адміністративного судочинства при вирішенні питань щодо підсудності адміністративних справ, а предметом виступає інститут підсудності адміністративних справ.

Мета даної  роботи полягає в дослідженні  інституту підсудності адміністративних справ, детальному розгляді видів підсудності та  теоретичному аналізі проблем, що виникають при визначенні підсудності адміністративних справ та наслідки порушення правил підсудності. Для досягнення цієї мети у роботі поставлені такі завдання:

1. розкрити поняття підсудності адміністративних справ;
2. проаналізувати його відмежування від суміжних категорій права, таких як «юрисдикція», «компетенція», «підвідомчість» і т.д.;
3. розглянути види підсудності адміністративних справ та їх особливості;
4. визначити поняття та види порушення правил підсудності адміністративних справ;
5. дослідити наслідки порушення підсудності адміністративних справ.

Методологічною  основою дослідження стала система  загальнонаукових та спеціальних методів  дослідження: діалектичний метод; метод системно-структурного аналізу, що застосовувався для визначення структури дослідження; формально-логічний метод, за допомогою якого досліджувалося законодавство, що регулює питання, пов’язані із підсудністю адміністративних справ. Зазначені та інші методи дослідження використовувалися у їх взаємозв’язку, що дало можливість досягти, як видається, належного рівня обґрунтованості та достовірності сформульованих в роботі положень.

1.  Нормативною основою роботи стали такі нормативні акти як Конституція України від 28 червня 1996 р., Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року, Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, Про судоустрій та статус суддів від 7 липня 2010 року, Указ Президента «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» від 16 листопада 2004 року, Постанова Пленуму ВАСУ №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 6 березня 2008 року та ін.

Науковою основою  при написанні даної роботи стали  праці відомих вітчизняних вчених, таких як: В. Б. Авер'янов, М. Р.Аракелян, В.М. Бевзенко, В.І. Бутенко, Е.Ф. Демський, Кафарський В.В., С.В. Ківалов, І.Б. Коліушко, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюк, Р.О. Куйбіда, Р.С. Мельник, А.Ю.Осадчий,    О.М. Пасенюк, С. М. Пелевін, B.C. Стефанюк, О. І. Xapитонова, В.І. Шишкін   та ін.

Робота складається  із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні основи інституту підсудності  адміністративних справ

1.1. Співвідношення понять «юрисдикція», «компетенція», «повноваження», «підвідомчість», «підсудність» у адміністративному судочинстві

В юридичній  літературі та у законодавстві широко використовуються такі категорії як «юрисдикція», «компетенція», «повноваження», «підсудність» та «підвідомчість».  З моменту започаткування адміністративного судочинства в Україні одним з основних питань стало визначення підсудності адміністративних справ та розмежування цього поняття із такими спорідненими поняттями як «юрисдикція», «компетенція», «повноваження» та «підвідомчість». Аналіз змісту вказаних понять має велике значення як для практичного використання в адміністративному судочинстві, так і для розвитку науки адміністративного процесуального права, оскільки дозволяє відобразити специфіку процесуальних відносин у сфері відправлення адміністративного судочинства. Встановлення співвідношення між поняттями "юрисдикція", "компетенція", "повноваження", "підвідомчість", "підсудність" зобов'язує звернутись до положень теорії права, науки адміністративного права та процесу, а також теоретичних напрацювань з цивільного процесу.

У цивільному процесі співвідношення зазначених понять влучно характеризував С. М. Пелевін. Він відмічав, що держава наділяє повноваженнями державні та громадські організації для виконання ними певних функцій. Коли, поряд із іншими функціями, державний або громадський орган виконує правоохоронну функцію, він наділяється юрисдикційними повноваженнями і стає юрисдикційним органом. Визначивши юрисдикцію органу, держава у особі законодавця встановлює підвідомчість суб'єктивних прав та інтересів, які підлягають захисту цими державними та громадськими органами¹ .

Спершу визначимо поняття «юрисдикція». У Великому енциклопедичному юридичному словникові, підготовленому за редакцією академіка НАН України Ю.С. Шемшученка, "юрисдикція" - (лат. jurisdictio - суд, судочинство) визначається як встановлена нормами права сукупність повноважень органів державної влади, місцевого самоврядування, інших суб'єктів права розглядати та вирішувати правові спори, справи про правопорушення, встановлювати факти, надавати правові оцінки, застосовувати санкції². У науці адміністративного права та процесу до адміністративної юрисдикції відносять діяльність, у процесі якої вирішується юридична справа, здійснюється правовий захист порушених або оспорюваних інтересів, виноситься юридично-владне рішення щодо застосування відповідної правової санкції, відновлення порушеного права³.

Серед усіх наукових думок щодо змісту поняття "юрисдикція" можна виділити спільне і особливе. Спільне стосується підходу до визначення змісту цього поняття - через здійснення правозастосовної діяльності, яка має певне спрямування. Відносно спрямування такої діяльності думки вчених стають різними - від отримання рішення, що має правові наслідки (широкий підхід) до відправлення правосуддя (можна назвати вузьким підходом), залежно від галузевої належності наукового пошуку. У зв’язку із цим доцільним уявляється виділяти загальну юрисдикцію як правозастосовну діяльність, пов'язану із прийняттям рішення, що має правові наслідки, і спеціальну (галузеву) юрисдикцію. При цьому в адміністративно-процесуальних відносинах слід виокремлювати судову юрисдикцію як повноваження адміністративних судів з відправлення правосуддя у адміністративних справах (справах адміністративної юрисдикції). Доцільність такого розуміння поняття «юрисдикція» у адміністративному судочинстві ґрунтується на наступних аргументах. Юрисдикційна діяльність завжди є правозастосовною, а застосування норм права і законодавства не може здійснюватись без повноважень. При цьому повноваження з відправлення правосуддя адміністративним судом принципово відрізняються від інших повноважень щодо здійснення управлінського процесу чи провадження у справах про адміністративні правопорушення. Принципова різниця обумовлюється змістом судової юрисдикції – відправлення правосуддя, яке характеризується наступними ознаками: а) здійснення тільки адміністративним судом; б) завдання полягає у вирішенні спору про право у публічно-правових відносинах; в) мета полягає у забезпеченні  реалізації конституційного права на судовий захист прав, свобод, законних інтересів; г) здійснюється виключно за встановленою законом процедурою; д) результатом є судове рішення, яке має загальнообов’язковий характер і підлягає виконанню на усій території України⁴. Отже, юрисдикцію адміністративного суду доцільно визначити як його діяльність з відправлення правосуддя у адміністративних справах (справах адміністративної юрисдикції).

У Великому енциклопедичному юридичному словникові, за редакцією  академіка НАН України Ю.С. Шемшученка, визначено поняття «повноваження» як сукупність прав і обов'язків державних органів і громадських організацій, а також посадових і інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку здійснення покладених на них функцій⁵. Зміст функції визначається як діяльність, процес вирішення завдання. Завдання - це те, що необхідно зробити⁶.

Завдання адміністративного судочинства визначено ч.1 ст.2 КАС України⁷ і полягають у захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Здійснення такого захисту відбувається у процесуальній формі. Саме тому можна зазначити, що повноваження адміністративних судів при здійсненні ними завдання із захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин стосуються саме процесуальних прав та обов'язків.

Термін «повноваження» близький за значенням до терміну «компетенція». Компетенція – сукупність встановлених в офіційній - юридичній чи неюридичній - формі прав та обов'язків, тобто повноважень будь-якого органу або посадової особи, які визначають можливості цього органу або посадової особи приймати обов'язкові до виконання рішення, організовувати та контролювати їх виконання, вживати у необхідних випадках заходи відповідальності тощо. Обсяг компетенції залежить від місця, яке посідає той чи інший орган або посадова особа в ієрархічній структурі відповідних органів: чим вищий рівень органу та його посадової особи, тим більший обсяг компетенції⁸.

Так, компетенція являє собою обсяг підвідомчих питань, які вирішуються у процесі діяльності, а також сукупність відповідних прав і обов'язків (повноважень)⁹. Саме тому компетенція визначає місце і роль певного державного органу у системі таких органів. Виходячи із зазначеного, можна вказати на те, що компетенція адміністративного суду складається з юрисдикції як діяльності щодо відправлення правосуддя у адміністративних справах та відповідної для здійснення такої діяльності сукупності повноважень, а саме - процесуальних прав та обов'язків. Компетенція адміністративних судів зазнає змін, залежно від судової інстанції - першої, апеляційної чи касаційної.

Підвідомчість - певне коло питань, розгляд і вирішення яких віднесено законодавством до компетенції тих чи інших органів держави. Правове значення підвідомчості полягає в тому, що вона дає змогу розмежовувати компетенції різних органів і встановлювати характер та межі розв'язання відповідних справ (спорів) залежно від того, відносить закон вирішення спорів до ведення виключно одних конкретних органів чи до компетенції кількох органів при допущенні або недопущенні вибору позивача, згоди сторін, підвідомчість є виключною, альтернативною, договірною, імперативною. За виключної підвідомчості розгляд певної категорії справ є виключною компетенцією суду. Альтернативна підвідомчість означає, що розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів за вибором особи, яка потребує захисту своїх прав. Договірна підвідомчість визначається взаємною згодою сторін. Підвідомчість є імперативною (умовною), якщо справа розглядається кількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності¹⁰. Закріплений ч.1 ст. 17 КАС України у імперативній формі перелік адміністративних справ є вичерпним і доповненню не підлягає. Тобто таким чином законодавець виключає можливість розгляду та вирішення вказаних публічно-правових спорів іншими судами чи юрисдикційними органами. Відтак, можна зробити висновок, що підвідомчість адміністративним судам є виключною¹¹. Отже, підвідомчість адміністративних судів слід визначити як коло питань, вирішення яких віднесено законодавством до їх компетенції. Підвідомчість адміністративних судів змінюється залежно від судової інстанції.