Основы законодательства как источника административного права

Отже, джерелом адміністративного права виступає нормативний акт органу державної влади або управління, який містить адміністративно-правові норми, що регулюють державно-управлінську діяльність.

За своїм змістом адміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлінського характеру. Нормами адміністративного права визначаються межі відповідної поведінки органів виконавчої влади, їхніх службовців, громадян, а також громадських організацій (їхніх органів) у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави. За допомогою адміністративно-правових норм органи управління, державні органи, громадяни, громадські організації наділяються певними повноваженнями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Система і джерела адміністративного права, що є основами законодавста

 

Систему джерел адміністративного права утворюють Конституція України, закони та інші законодавчі акти України (тобто акти, що мають юридичну силу закону — основи законодавства, кодекси), міжнародно-правові акти, ратифіковані у встановленому порядку, постанови Верховної Ради України, нормативні акти Президента України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, нормативні акти органів виконавчої влади (постанови Кабінету Міністрів України і Ради міністрів АРК; нормативні накази міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України і АРК; нормативні акти місцевих державних адміністрацій; локальні нормативні акти), рішення місцевих рад та їх виконкомів, прийняті в межах делегованих їм повноважень виконавчої влади.

Адміністративне право - одна з найбільших галузей права України. Це пов'язано з великою кількістю суспільних відносин, урегульованих за допомоги норм адміністративного права. Водночас указаній галузі права притаманні системність, цілісність і структурність, які обумовлюють предмет правового регулювання, мету, завдання і принципи адміністративного права. Ці обставини свідчать про наявність визначеної системи адміністративного права. Важливість системи адміністративного права пояснюється багатьма факторами, основні з яких:

• вона надає можливість аналізу внутрішньої побудови адміністративного права;
• дозволяє законодавцеві з прийняттям нового нормативного акта ефективно поєднувати його з наявною нормативною правовою базою;
• зменшує вірогідність прийняття посадовими особами, які мають владні повноваження, неправомірних рішень.

Отже, слід зазначити, що система адміністративного права -це обумовлена об'єктивними факторами внутрішня побудова галузі, яка відображає розміщення і взаємозв'язок її структурних елементів.

Система адміністративного права — це його внутрішня форма, як вже було зазначено, що характеризує його внутрішню побудову. Структура системи адміністративного права включає в себе адміністративно-правові норми та адміністративно-правові інститути.

Адмістративно-правові норми можна охарактеризувати як загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки людини в суспільстві, що встановлюються (санкціонуються) і забезпечуються державою з метою закріплення, регулювання й охорони суспільних відносин у сфері державного управління.

Адміністративно-правовим нормам притаманні як загальні ознаки, що характеризують будь-яку правову норму, так і певні особливості, характерні тільки для цього виду правових норм. До особливих ознак адміністративно-правових норм можна віднести такі:

—закріплюють владні (керівні) та внутрішньоорганізаційні відносини;

—метод впливу на суспільні відносини є державно-владним (імперативним);

—гарантування державного переконання та примусу при їх реалізації;

— органічне об'єднання їх у межах галузі адміністративного права (законодавства) і неможливість існування окремо.

Адміністративно-правові норми мають логічну структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція) і можуть за різними критеріями групуватися за певними видами. Вони можуть об'єднуватися за різними критеріями і створювати адміністративно-правові інститути (наприклад, загальні, особливі та спеціальні).

Адміністративно-правовий інститут — це об'єднання двох і більше адміністративно-правових норм в єдину початкову, видову чи родову групу для регулювання відповідних суспільних відносин.

Об'єднуючись, норми й інститути утворюють загальну, особливу та спеціальну частини адміністративного права України.

Загальна частина об'єднує адміністративно-правові норми, інститути та нормативно-правові акти, що закріплюють і регулюють основні принципи управління, правовий статус суб'єктів управління, форми та методи їхньої діяльності, функціонування адміністративного процесу та гарантії і способи забезпечення законності в державному управлінні.

Особлива частина включає в себе адміністративно-правові норми, інститути та нормативно-правові акти, що закріплюють і регулюють управління в різних сферах суспільного життя, а саме: в економічній, адміністративно-політичній, соціально-культурній, державно-правовій тощо.

Спеціальна частина охоплює адміністративно-правові норми, інститути та нормативно-правові акти, що регулюють адміністративно-правову діяльність конкретних органів (наприклад, внутрішніх справ, митної служби, податкової адміністрації тощо).

Названі три види інститутів слід розглядати як загальні. Своєю чергою, вони поділяються на головні та початкові.

Зовнішню форму адміністративного права складають його джерела. Джерелами адміністративного права називають правові звичаї, нормативні договори та нормативно-правові акти, правові акти державного управління, що вміщують адміністративно-правові норми.

Основним видом джерел адміністративного права є нормативно-правові акти — письмові документи державних органів та інших компетентних суб'єктів, що приймаються ними в установленому порядку і вміщують адміністративно-правові норми. Існують різні критерії для класифікації нормативно-правових актів, що являють собою джерела адміністративного права. За юридичною силою їх можна поділити на конституційні, законні та підзаконні. Наприклад, Конституція України закріплює, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38).

Для якісного розкриття системи адміністративного права необхідно орієнтуватися на два критерії: 1) масштабність дії норм та 2) правова природа норм. Орієнтуючись на перший критерій -масштабність дії норм, необхідно вказати розподіл адміністративного права на дві частини - загальну та особливу.

До загальної частини адміністративного права відносять норми, що регулюють суспільні відносини в усіх сферах суспільного життя, на які розповсюджує свій регулюючий вплив адміністративне право. Саме тому ці норми - масштабніші. Іншими словами, норми загальної частини адміністративного права є загальними правилами поведінки, що визначають чи безпосереднє, чи опосередковане регулювання суспільних відносин у рамках предмета адміністративного права.

Особлива частина адміністративного права є найбільш розгорнутою та диференційованою, оскільки містить норми права, регулюючі суспільні відносини у більшості сфер суспільного життя. Це дає певні підстави констатувати, що на сьогоднішній день існує «велике» адміністративне право, норми особливої частини якого регулюють суспільні відносини у сфері державного управління економікою, освітою, наукою, охороною здоров'я, транспортом, національною безпекою тощо.

Підгалузь адміністративного права ~ структурний елемент системи адміністративного права, що складається з правових норм, що регулюють якісно однорідні відносно самостійні групи суспільних відносин. Зазвичай норми підгалузі адміністративного права регулюють суспільні відносини в певній сфері.

Правовий інститут адміністративного права — це структурний елемент системи адміністративного права, що складається з правових норм, які регулюють конкретний вид чи сторону якісно однорідних суспільних відносин. Норми правового інституту адміністративного права не мають зв'язку з регулюванням суспільних відносин у певній сфері.

Субінститут адміністративного права — структурний елемент системи адміністративного права, який виступає як допоміжна конструкція для правових інститутів і підгалузей адміністративного права.

Головною особливістю адміністративного права є різноманіття та чисельність його юридичних джерел, що зумовлено потребами практичного вирішення комплексних завдань щодо забезпечення цілісного регулювання сфери державного управління. У зв’язку з цим адміністративно-правові норми містяться як у міжнародно-правових угодах, так і в нормативно-правових актах компетентних органів, за юридичною силою від закону і закінчуючи рішеннями місцевих рад та їх виконкомів, наказами керівників державних підприємств, установ, організацій. Означене у значній мірі контрастує з іншими галузями права, зокрема кримінальним 8 та кримінально-процесуальним 9 , де їх джерелами є акти виключно єдиного органу законодавчої влади.

Різноманіття форм виразу адміністративно-правових норм ускладнює процес їх застосування (реалізації) державними та недержавними органами, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Тому велике теоретичне та практичне значення має розподіл їх на види, групи за відповідними критеріями. З’ясування потребують і внутрішні зв’язки між ними, особливості їх функціонування та співвідношення, які обумовлені єдиним предметом правового регулювання та компетенцією органів, що їх приймають.

Системний аналіз джерел адміністративного права дає, на мій погляд, можливість: по-перше, комплексно дослідити механізм впливу норм права на управління, по-друге, повніше виявити юридичні аспекти взаємодії структурних ланок державного управління, по-третє, глибше встановити внутрішні зв’язки у самому управлінському нормативному «масиві», по-четверте, зрозуміти залежність між адміністративно-правовою дійсністю та навколишніми соціальними явищами, процесами, на які вона впливає.

Потреби систематизації чинного адміністративного законодавства

зумовлюють необхідність системного розгляду всієї сукупності

джерел цієї галузі права. Застосовуючи системний підхід, В. М. Самсонов визначає адміністративне законодавство як «цілісну систему, яка складається

з багатьох нормативних актів та виражена у відповідній структурі» 10. Разом з тим, до нього (тобто до законодавства) не можна включати всі без винятку нормативноправові акти, які містять норми адміністративного права, а лише

відповідні форми закріплення рішень парламенту, президента та уряду . Це випливає із змісту ст . 118 Конституції України, відповідно до якої: «Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня »  у ст. 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення до законо давства також віднесені й урядові рішення. Це дає змогу віднести до адміністративного законодавства окрім актів парламенту й укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України . Нормативно-правові акти інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрації державних підприємств, установ та організацій є джерелами адміністративного права, але їх не можна відносити до системи адміністративного законодавства .

 

 

 

 

Основи законодавста України про охорону здоров’я

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Види джерел адміністративного права, що є основами законодавста

 

Конституція України – визначальне джерело адміністративного права

 

Джерелами адміністративного права є прийняті уповноваженими органами акти правотворчості, які цілком складаються з адміністративно-правових норм чи містять хоча б одну з таких норм.

Особливістю адміністративного права є різноманітність і значна кількість його джерел. Це обумовлено тим, що нормами зазначеної галузі регламентується широке коло суспільних відносин. Разом з тим, джерела адміністративного права складають систему логічно й послідовно розміщених актів, оскільки всі вони співпорядковані. Співпорядкування джерел виражається в наступному: 1) всі вони ґрунтуються на нормах Конституції і законів України, які мають вищу юридичну силу; 2) джерела — нормативні акти органів виконавчої влади усіх ланок слугують юридичною базою для джерел — нормативних актів, які приймають нижчі органи виконавчої влади; 3) джерела — нормативні акти вищих органів виконавчої влади характеризуються більшим масштабом дії, ніж аналогічні акти нижчих органів; 4) джерела — нормативні акти галузевого (відомчого) характеру грунтуються на джерелах загального характеру.

Система джерел адміністративного права складається з таких актів правотворчості.

1. Конституція України.

2. Міжнародні договори, згоду на  обов'язковість яких надано Верховною  Радою України (наприклад, Угода  між Урядом України та Урядом  Російської Федерації про уникнення  подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, підписана 8 лютого 1995 р. і ратифікована Законом України від 6 жовтня 1995 p.).

3. Акти України, що мають силу  закону. Це: а) закони України (наприклад, Закон «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.); б) кодекси, а також інші кодифіковані акти (наприклад, Кодекс України про адміністративні правопорушення); в) Декрети Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі Закону «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 18 листопада 1992 р. (наприклад, Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р.).