Основы законодательства как источника административного права

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

 

 

 

Кафедра адміністративного права

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

«Основи законодавства як джерела адміністративного права»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала :

Студентка 3 курсу

 Групи №1

Заочного та вечірнього відділення

Судово-адміністративної спеціалізації

Клепальська Вікторія

 

 

 

Одеса

2014

ЗМІСТ

ВСТУП

 

1. Поняття «джерела адміністративного права» ......................................... 6
2. Система і джерела адміністративного права, що є основами законодавста ............................................................................................... 9
3. Основи законодавста України про охорону здоров’я………………….13

1. Удосконалення законодавста…………………

4. Види джерел адміністративного права, що є основами законодавста ..13

1. Конституція України – визначальне джерело адміністративного права..................................................13
2. Постанови Верховної Ради України...............................23
3. Укази Президента України..............................................24
4. Постанови Кабінету Міністрів України.........................25
5. Акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим (АРК)...................................................26
6. Акти центральних і місцевих органів

                 виконавчої влади..............................................................27

 

 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Динамічний розвиток громадянського суспільства, становлення демократичної правової держави в Україні вимагають запровадження системних і науково обґрунтованих підходів щодо організації діяльності органів державної влади, модернізації, вирішення питань формування повноцінної законодавчої основи щодо їх функціонування, наповнення правової системи новим гуманістичним смислом, спрямування роботи державного апарату в напрямку всебічного і повного забезпечення конституційних прав та свобод громадян. Насамперед це стосується суб’єктів державного управління, зокрема – органів виконавчої влади, оскільки саме на них покладено одне із найважливіших соціальних завдань – практична реалізація Конституції та законів України, оперативне керівництво суспільними процесами.

Усвідомлення важливості перебудови існуючого механізму державного управління знайшло свій прояв у розробці й прийнятті в 1998 році Концепції адміністративної реформи в Україні, яка протягом 1990-2004 років була програмною основою для вжиття низки узгоджених між собою дій, спрямованих на підвищення рівня організації функціонування адміністративно-політичної, економічної і соціально-культурної сфер в Україні, влаштування роботи органів виконавчої влади відповідно до потреб розбудови відкритого суспільства, яке ґрунтується на засадах ринкової економіки та виключної цінності прав особи 1. Втім, протягом цього періоду не вдалося вирішити всіх визначених в цій Концепції завдань, передусім сформувати на основі положень Конституції України відповідне законодавство про діяльність вищих у системі органів виконавчої влади суб’єктів владних повноважень, а також налагодити тісні, довірчі стосунки посадових осіб з громадянами. Тому визначені в цій концепції пріоритети залишаються актуальними й сьогодні.

Інституалізація в Україні виконавчої влади на засадах конституційного принципу поділу державної влади обумовлює нагальність існування адекватної теоретико-правової основи для діяльності її суб’єктів, опрацювання системи наукових знань, зокрема пов’язаних із законодавчим визначенням меж і форм функціонування органів управління. Протягом не одного десятиліття в Україні актуальною є проблема вибору найбільш досконалих та ефективних способів встановлення та виразу загальнообов’язкових правил поведінки, що діють у сфері державного управління, а також удосконалення (систематизації) національного адміністративного законодавства.

Розвиток теорії джерел адміністративного правого відбувається у руслі концептуального (змістового) оформлення адміністративного права, як однієї з публічних галузей права, які зазнають реформування з огляду на зміну у пріоритетах, принципах діяльності органів державної влади, визначених Конституцією України, сприйняттям примату доктрини природного права 2 . З відходом від суто «позитивістського» тлумачення адміністративного права, питання його джерел потребують розгляду з більш змістовних позицій: по-перше, гостро стоять проблеми визначення соціальних передумов для розвитку адміністративно-правової галузі, які можна сприймати як «соціальне джерело адміністративного права»; по-друге,  – за  сучасних умов як  джерела права функціонують вже не лише нормативно-правові акти органів державної влади, а й міжнародні договори України, рішення Конституційного Суду України; по-третє, дискусійними і досі залишаються питання правової природи адміністративних договорів, які теж можуть бути визнані джерелами адміністративного права 3 ; по-четверте, теорія джерел адміністративного права визначає напрями (перспективи) розвитку національного адміністративного законодавства.

Сьогодні триває розбудова України як правової демократичної держави, в якій народний суверенітет є найвищою соціальною цінністю. Для цього необхідне оновлення правової бази відносин держави з особою, які мають здійснюватися не лише в напрямі модернізації відповідальності влади перед людиною, а й навпаки – людини перед державою, що за сучасних умов є не виявом авторитаризму, а способом організації влади всього українського суспільства, демократії громадян України.

Водночас на сьогодні зберігає свою актуальність проблема належного теоретико-методологічного забезпечення процесів розвитку системи сучасних джерел адміністративного права України в умовах політико-правової реформи.

Систему джерел адміністративного права утворюють Конституція України, закони та інші законодавчі акти України (тобто акти, що мають юридичну силу закону — основи законодавства, кодекси), міжнародно-правові акти, ратифіковані у встановленому порядку, постанови Верховної Ради України, нормативні акти Президента України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, нормативні акти органів виконавчої влади (постанови Кабінету Міністрів України і Ради міністрів АРК; нормативні накази міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України і АРК; нормативні акти місцевих державних адміністрацій; локальні нормативні акти), рішення місцевих рад та їх виконкомів, прийняті в межах делегованих їм повноважень виконавчої влади.

Науково-теоретичною базою роботи є праці вітчизняних вчених у галузях теорії права, конституційного та адміністративного права, зокрема: С.Г. Стеценко, В.Б. Авер'янова, В.К. Колпакова, О.В. Константий та інші.

Метою роботи є з'ясування сутності та змісту сучасних джерел адміністративного права України, які є основами законодавства, і їх системи, здійснити загальну характеристику джерелам адміністративного права, розкрити поняття «основи законодавста» та «Основи законодавства України про охорону здоров’я».

Особливістю адміністративного права є те, що адміністративно-правові норми знаходяться не лише в законах, а і в численних підзаконних нормативно-правових актах, які не завжди відзначаються тривалістю існування у часі (це пояснюється оперативністю виконавчо-розпорядчої сфери), що об’єктивно ускладнює процес їх застосування та систематизації. З огляду на це, вкрай необхідним є вироблення наукових ідей, принципів, підходів з метою забезпечення нормотворчого процесу в сфері державного управління. На мій погляд, особливо важливого значення сьогодні має прийняття законів України «Про нормотворчу діяльність органів виконавчої влади», «Про державну реєстрацію підзаконних нормативно-правових актів», Адміністративного процесуального кодексу України, законів України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади» тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття «джерела адміністративного права»

 

Розглядаючи об'єктивне право, необхідно одним з перших розглянути питання про джерела права. Найчастіше під джерелами права вчені-правники розуміють ті форми, в яких закріплюються загальнообов'язкові правила поведінки, тобто правові норми, які, власне, складають об'єктивне юридичне право. Тобто, під джерелами права слід розуміти форми об'єктивізації правових норм, які служать ознаками їхньої обов'язковості в даному суспільстві.

Джерело права - це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об’єктивовану реальність. Право як обєктивована реальність існує в певних формах. Без такої об’єктивації державна воля народу не може стати матеріальною рушійною силою, яка творить право. Творення права - явище надзвичайно складне і багатогранне. В одних випадках таке творення втілюється в юридичних діях (звичайних актах) державних органів чи безпосередньо народу (його частини), в інших - в письмових актах, документах. Світова практика знає чимало джерел права. Це - акти, документи, традиції, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права. Все це повною мірою стосується й конституційного права, яке також має відповідну систему джерел. Але це вже я забігла на перед, слід визначити с чого почалось вчення про джерела права.

Сучасний стан справ у галузі, що розгялається, погіршується ще й тим, що в радянський період дослідження проводились переважно з позицій протистояння двох соціальний систем 4 . При цьому стверджувалося, що в СРСР та інших соціалістичних країнах була найдосконаліша система джерел права.

Вищезазначене зумовлює необхідність подальшого розвитку вчення щодо джерел права у межах як теорії права, так і галузевих юридичних наук. У цілому поняття «джерело права» є багатозначним. Зокрема, В.О. Котюк зазначає, що цей термін може мати значення:

«а) сили, яка творить право;

  б) матеріалів, які покладені  в основу того чи іншого  законодавства;

  в) історичної пам’ятки, яка колись мала значення діючого права;

  г) засобів пізнання права» 5.

Слід визнати, що наведені вище значення терміна є об’єктивно необхідними оскільки теорія права обслуговує великий обсяг правових знань, потребує певних категоріальних узагальнень.

У правовій літературі також висловлена думка про те, що поняття «джерело права» є проявом метафоричності юридичної свідомості, в основі якої лежить порівняння об’єкта з якимось іншим предметом, явищем. Метафорою є і поняття «джерело права». Її автором є Тит Лівій, який назвав Закони XII таблиць «джерелом усього публічного та приватного права». «Метафоричність цього полягає у тому, – пише А.А. Рубанов, – що для Тита Лівія, як і для кожного римлянина, слово «джерело» означало місце, де з’єднувалися два світи – наземний, де жили люди, та підземний, де жили боги» 6.

Можна визначити поняття «джерело права». Зокрема на сьогоднішній день під ним розуміють матеріальні умови життя суспільства ( джерело права у матеріальному розумінні), підстави юридичної обов’язковості правової норми (джерело права у формальному розумінні), матеріали за допомогою яких ми пізнаємо право (джерело пізнання права) 7 . Але вчені переважно ведуть мову про джерела права у матеріальному та юридичному значенні, оскільки саме вони безпосередньо пов’язані з процесом формування та існування права.

Матеріальним джерелом права є сукупність соціальних факторів, які визначають та зумовлюють процес формування права, тобто є його рушійною силою, причиною. Саме вони надають змістовності діяльності державних органів щодо встановлення загальнообов’язкових правил поведінки.

Таким чином, поняття «джерело адміністративного права в юридичному значенні» пов’язане із способами, шляхами адміністративно-правового нормовстановлення, а також із зовнішніми формами виразу норм цієї галузі.

Джерела адміністративного права - це зовнішні форми відображення адміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчих актах, урядових постановах, рішеннях державних адміністрацій та інших нормативних актах державних органів.

Необхідно зазначити, що джерела адміністративного права мають свої особливості, що зумовлюються спрямованістю норм, їх змістом, а також юридичною силою та сферою поширення.

Особливості джерел адміністративного права: різноманіття – ними можуть бути як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти;переважну більшість становлять підзаконні нормативно-правові акти;містять як матеріальні, так і процесуальні норми права; часте внесення змін і доповнень.

Різноманітність адміністративно-правових норм передбачає й різні джерела адміністративного права України. За певними критеріями їх можна поділити на нормативні акти органів законодавчої влади, органів виконавчої влади, а також затверджені зазначеними органами положення, статути, нормативно-правові документи, що регулюють управлінську діяльність.

За вказаними ознаками джерела поділяються на загальнодержавні, галузеві та локальні. Загальнодержавні є обов'язковими для виконання всіма

органами управління, незалежно від їх підпорядкування. Галузеві й локальні

поширюються тільки на конкретно визначені підвідомчі органи.

Залежно від територіального устрою держави джерела поділяються на державні, обласні, міські, районні.

Джерела адміністративного права, що базуються на нормах Конституції України та законах, мають вищу юридичну силу щодо інших підзаконних актів, прийнятих нижчими за ієрархією органами виконавчої влади.