Приватизація земель

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 Земельного Кодексу.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

• сільськогосподарського використання;
• ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев’ятою цієї статті;
• будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті, крім випадків, визначених частиною дев’ятою цієї статті.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п’ятою, дев’ятою цієї статті.

Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев’ятою цієї статті.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, у межах сіл, селищ, міст та за їх межами для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п’ятою, дев’ятою цієї статті, а також погоджує вилучення таких земель районними державними адміністраціями на їх території для будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо).

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п’ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 Земельного Кодексу.

У разі незгоди землекористувача з  вилученням земельної ділянки питання  вирішується в судовому порядку.[2]

 

2.5. Виникнення, перехід і припинення права власності на земельну ділянку

Виникнення

Громадяни та юридичні особи набувають  права власності та права користування земельними ділянками із земель державної  або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади  або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами  та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 Земельного Кодексу.

Набуття права на землю громадянами  та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок  у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних  ділянок у власність громадян провадиться у таких випадках:

• приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
• одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
• одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом.

Надання у користування земельної  ділянки, що перебуває у власності  або у користуванні, провадиться  лише після вилучення (викупу) її в  порядку, передбаченому Земельним  Кодексом.

Перехід:

На основі ст. 120 перехід права власності на земельну ділянку відбувається у таких випадках:

• У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
• Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
• У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).
• У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
• У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.
• Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власності на ці об’єкти.

Припинення:

Підставами припинення права користування земельною ділянкою можуть бути:

а) добровільна відмова від права  користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки  у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних  підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки  способами, які суперечать екологічним  вимогам;

ґ) використання земельної ділянки  не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права  власності на жилий будинок, будівлю  або споруду, які розташовані  на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки  у спосіб, що суперечить вимогам  охорони культурної спадщини.[2]

 

2.6. Нормативно-правові акти, що регулюють право власності

Згідно із Земельним Кодексом України, статтею 126, право власності на земельну ділянку посвідчується державним  актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Частина друга цієї статті визначає, що право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної  власності без зміни її меж, цільового  призначення, посвідчується:

·цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;

·свідоцтвом про право на спадщину;

Право постійного користування земельною  ділянкою посвідчується державним  актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Форми державних актів на право  власності на земельну ділянку, право  постійного користування земельною  ділянкою затверджуються Кабінетом  Міністрів України.

Право оренди земельної ділянки  посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

При набутті права власності  на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності  на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права  власності на земельну ділянку, в  кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.

На державному акті про право  власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять  відмітку про відчуження земельної  ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.

Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про  її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня  подання до цього органу зазначеного  документа. Забороняється вимагати для здійснення відмітки та державної  реєстрації прав на нерухоме майно  та їх обмежень документи, не передбачені  цією статтею.

Державний акт на право власності  та право постійного користування земельною  ділянкою видається на одну земельну ділянку.[2, 7]

 

2.7. Права та обов’язки сільськогосподарських землекористувачів

Землі сільськогосподарського призначення надаються як громадянам, так і юридичним особам. Громадяни  одержують їх для задоволення  своїх особистих потреб у виробництві продуктів харчування, для відпочинку, дозвілля, задоволення інших соціальних, культурних, оздоровчих потреб (для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, здійснення товарного сільськогосподарського виробництва). Щоб досягти названих цілей, громадяни можуть об’єднуватися в садівничі чи городницькі некомерційні об’єднання, які можуть бути створені у формі товариства, споживчого кооперативу.

З метою товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки надаються  сільськогосподарським підприємствам (юридичним особам): фермерським  господарствам, приватним (приватно-орендним) підприємствам, сільськогосподарським  виробничим кооперативам, господарським  товариствам, державним сільськогосподарським  підприємствам. Зазначені суб’єкти здійснюють товарне виробництво з метою реалізації продукції та одержання прибутку. Для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду землі сільськогосподарського призначення надаються сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійнотехнічним училищам і загальноосвітнім школам. Певні ділянки одержують і деякі несільськогосподарські підприємства й організації, промислові підприємства, які мають підсобні сільські господарства, що вирощують продукцію в основному для своїх працівників. Такі підсобні господарства можуть бути складовою частиною підприємства, організації, не маючи прав юридичної особи, або самостійним суб’єктом (юридичною особою). У другому випадку земельні ділянки надаються безпосередньо цим господарствам із врахуванням їхніх організаційно-правових форм.

Певну кількість земель сільськогосподарського призначення мають релігійні  організації та об’єднання, які також провадять підсобне сільське господарство.

Отже, землі сільськогосподарського призначення можуть бути надані для  сільськогосподарського виробництва  і тим юридичним особам, для  яких ведення сільського господарства не є основним видом діяльності.

Основну площу земель сільськогосподарського призначення займають підприємства та організації, які безпосередньо  провадять сільськогосподарське виробництво  — сільськогосподарські товаровиробники. Згідно зі ст. 1 Закону України від 17 липня 1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію», сільськогосподарським товаровиробником є фізична або юридична особа незалежно від форми власності та господарювання, валовий доход якої від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів’я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50% загальної суми валового доходу. У сільському господарстві найпоширенішими є: сільськогосподарські кооперативи, господарські товариства, приватні (приватно-орендні) підприємства, державні сільськогосподарські підприємства. Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційно-правових форм суб’єктів сільськогосподарського виробництва визначаються законодавством України. Підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства.

Виходячи з особливостей тих функцій, які виконують суб’єкти сільськогосподарського виробництва, останні можуть бути поділені на такі групи:

— засновані на різних формах власності сільськогосподарські формування, головною метою діяльності яких є  виробництво товарної маси продуктів  харчування і сировини; - підприємці, чия діяльність заснована на різних формах власності й організаційно-правових формах господарювання і чия правосуб’єктність та статутна діяльність спрямована на забезпечення сучасної виробничо-господарської діяльності аграрних підприємств-товаровиробників;

— установи, чия правосуб’єктність і статутна діяльність спрямована на надання різноманітних фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг для забезпечення підприємницької діяльності аграрних товаровиробників. Більшість суб’єктів, які використовують землі сільськогосподарського призначення, було створено завдяки паюванню земель і реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств. Цей процес здійснювався шляхом надання кожному члену колективного сільськогосподарського підприємства сертифіката на право приватної власності на земельну частку (пай) з визначенням у ньому розміру частки (паю) в умовних (кадастрових) гектарах, а також у вартісному вираженні. При цьому земельні ділянки на місцевості не виділялися й існували в документальному вираженні до того моменту, поки у визначених законом випадках і порядку не було здійснено виділення в натурі земельної ділянки відповідно до земельного сертифікату із видачею Державного акта на право приватної власності на землю.