Сутність та значення Гаазького права

Сторони в конфлікті  повинні реєструвати розташування всіх попередньо запланованих мінних полів, установлених ними, і всіх районів, у яких вони в широких масштабах і відповідно до попереднього плану використовували міни-пастки. Всі реєстраційні документи підлягають збереженню сторонами, що після припинення активних військових дій вживають усіх необхідних і відповідних заходів для захисту цивільних осіб від небезпеки мінних полів, мін і мін-пасток.

Протокол III поширюється  на «запальну зброю», тобто зброю  або боєприпаси, що у першу чергу  призначені для підпалу об'єктів  або заподіяння людям опіків за допомогою дії полум'я, тепла або того й іншого разом, що виникають у результаті хімічної реакції речовини, доставленої до цілі (вогнемети, фугаси, снаряди, ракети, гранати, міни, бомби, ємкості з запальними речовинами).

Забороняється піддавати  цивільне населення або цивільні об'єкти нападу з застосуванням запальної зброї.

Забороняється також  перетворювати ліси або інші види рослинного покрову в об'єкт нападу з застосуванням запальної зброї, за винятком випадків, коли такі природні елементи використовуються для того, щоб укрити, сховати або замаскувати комбатантів або інші військові об'єкти, або коли вони самі є військовими об'єктами.

Використання авіації  з погляду міжнародного права  признається допустимим, проте її не можна використовувати проти  невоєнних об'єктів, проти мирного населення і т.п.

Відповідно до міжнародного права заборонені також такі методи ведення війни:

— зрадницьки вбивати  або ранити мирне населення або  супротивника;

— вбивати або ранити супротивника, що здався і склав  зброю;

— повідомляти тому, хто обороняється, що у разі опору пощади нікому не буде;

— незаконно користуватися  парламентерським прапором або прапором держави (нейтральної), що не бере участь у війні, прапором або знаками  Червоного Хреста та ін.;

— примушувати громадян ворожої сторони брати участь у військових діях проти своєї держави;

— геноцид під час  війни;

— убивство парламентера й осіб, які його супроводжують (трубача, сурмача, барабанщика);

— атака, бомбардування  або знищення санітарних установ, госпітальних суден, транспортів, літаків, санітарного персоналу;

— винищування або  захоплення ворожої власності, крім випадків військової необхідності;

— бомбардування незахищених  міст, портів, селищ, жител, історичних пам'ятників, храмів, госпіталів, не використовуваних у воєнних цілях;

— знищення культурних цінностей, історичних та інших пам'ятників, місць  відправлення культів, або їхнє використання для забезпечення успіху у воєнних  діях;

— деякі інші дії.

Щодо заборонених методів  ведення війни Додатковий протокол І 1977 року до Женевських Конвенцій 1949 року закріплює концептуальне положення, що стає визначальним принципом стосовно таких методів ведення війни: «Забороняється вбивати, наносити поранення або брати в полон противника за допомогою віроломства». У п. 1 статті 37 даного протоколу віроломство визначається як «дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру противника і змусити його повірити, що він має право на захист або зобов'язаний надати такий захист згідно з нормами міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, з метою обману такої довіри». Отже, віроломство — це зобов'язання, що вселяють довіру противнику, але зумисне порушувані для одержання воєнної переваги.

Воєнна хитрість у  період збройних конфліктів припустима і не суперечить міжнародному праву.

Для виконання цих зобов'язань держави повинні, насамперед, поширювати тексти цих юридичних документів, для того щоб з ними було ознайомлено все населення в цілому і, зокрема,  особовий склад збройних сил та інших військових формувань. По-друге, вони повинні взяти на себе зобов'язання ввести в дію законодавство, необхідне для забезпечення ефективних кримінальних покарань для осіб, що допустили чи наказали допустити серйозні порушення права війни.

Підсумовуючи, зазначимо, збройні сили у силу свого призначення в першу чергу і найбільшою мірою мають відношення і відповідальні за виконання правил, застосовуваних у ситуаціях збройних конфліктів. Тому відповідне навчання праву війни необхідно починати в мирний час, з огляду, при цьому, на реалії збройних конфліктів. Кожна сторона, що знаходиться в конфлікті, через своїх головнокомандуючих повинна забезпечити точне виконання договорів і передбачити дії на випадок непередбачених ситуацій відповідно до загальних принципів права війни. Це значить, що в порядку підпорядкованості всі командири та воєначальники несуть персональну відповідальність за впровадження в життя цих норм і правил, які варто розглядати як кодекс поведінки, що регулює дії збройних сил.

 

 

Висновки

 

Я розглянула в роботі поняття, сутність та значення Гаазького права..

По -перше, проведене дослідження процесу становлення, еволюції та подальшого розвитку правової традиції регулювання засобів і методів ведення війни у другій половині ХІХ – початку XXІ століття дозволяє констатувати як головну закономірність перехід від найпростіших синкретичних, традиційних, правових і моральних регуляторів перебігу війни до кульмінації юридичного позитивізму в зазначений період.

По-друге, в умовах, коли кількість збройних конфліктів зростає, а модернізація і створення нових видів звичайної зброї швидко просувається вперед, надзвичайно важливу роль у міжнародних відносинах відіграють принципи і норми Гаазького права, які спрямовані на обмеження засобів і методів ведення війни з метою зменшення руйнівних наслідків бойових дій та забезпечення дотримання елементарних принципів гуманності в специфічних умовах збройного конфлікту.

По-третє, міжнародні конференції, що проходили в 1899 і 1907 р. у Гаазі, увійшли в історію під назвою “Гаазькі мирні конференції” або “Гаазькі конференції миру”. Вони були скликані з ініціативи Росії для розробки багатосторонніх угод в галузі законів і звичаїв війни і надали потужного імпульсу, а також визначили основні напрямки розвитку так званого «права Гааги», що поряд із «правом Женеви» становить основу сучасного міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів (усього сьогодні це близько 20 спеціальних угод). Документи Гаазьких конференцій миру стали віхою у формуванні міжнародного гуманітарного права.

 Все це переконливо  свідчить про ту неперевершену роль, яку відіграли Гаазькі конференції миру у кодифікації і подальшому розвитку законів і звичаїв війни.

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Царювання Миколи II / С.С.Ольденбург.-М: АСТ: Астрель, 2008 ISBN 978-5-271-20683-2, стор 116
2. Декларація про невживання легко розгортаються і сплющуються куль - www.memo.ru/Prawo/hum/haag1899.htm
3. Конвенція про закони і звичаї сухопутної війни - www.memo.ru/Prawo/hum/haag07-1.htm
4. Гуманітарний право Конвенція про права і обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної війни - www.memo.ru/Prawo/hum/haag07-3.htm
5. Конвенція про зупинку підводних, автоматично вибухають від зіткнення мін - www.memo.ru/Prawo/hum/haag07-m.htm
6. Конвенція про деякі обмеження в користуванні правом захоплення в морській війні - www.memo.ru/Prawo/hum/haag07-2.htm
7. Конвенція про права і обов'язки нейтральних держав у разі морської війни - www.memo.ru/Prawo/hum/haag07-4.htm
8. Международное право: Учебник для вузов / Отв. ред. М43 Г.В. Игнатенко, О.И. Тиунов. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Норма, 2005. – 624 с.
9. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М.В. Буроменського – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 336 с.
10. Міжнародне право: Підручник. Затверджено МОН / Тимченко Л.Д., Кононенко В.П. – К., 2012. – 631 с.