Оваріектомія і оваріогістеректомія. Анатомо-топографічні дані. Показання, техніка операції та можливі ускладнення

Піхва прямого м'яза живота — vagina musculi recti abdominis — утворена в ділянці черевної стінки апоневрозами решти трьох м'язів живота, а також глибокими фасціями тулуба й поперечною фасцією. Зовнішній листок піхви у жуйних, коней і свиней утворений апоневрозами зовнішнього і внутрішнього косих м'язів живота та глибокою фасцією тулуба, що зростаються між собою; внутрішній листок — поперечною фасцією й апоневрозом поперечного м'яза живота, що також зростаються між собою.

У собак апоневроз внутрішнього косого м'яза живота розщеплюється в краніальній черевній ділянці на два листки, один з яких є зовнішнім, а другий — внутрішнім листком піхви прямого м'яза. В каудальній черевній ділянці у с черевній ділянці у собак піхва прямого м'яза також має особливості порівняно з іншими тваринами. Зовнішній листок утворений зрощенням апоневрозів решти черевних м'язів, а внутрішній — лише поперечною фасцією. В середній черевній ділянці співвідношення листків таке саме, як і в інших тварин.

М'язи живота беруть участь у формуванні стінки живота, їх скорочення зумовлює стиснення нутрощів та їх вмісту, згинання хребта, а також фізіологічні відправлення — сечовипускання, дефекацію, пологи та акт видиху. [3, 8]

 

 

1.1.2. Тазова  порожнина. (Мал. 4)

 

Межі: передня – термінальна лінія – linea terminalis – прямує від крижової кістки по краніальному краю її крил і потім по клубово-лобковому гребеню до лобкового склепіння. Задня – вихід з тазу, обмежена вентрально сідничною дугою, латерально – заднім краєм крижово-сідничної зв’язки и дорсально – четвертим хвостовим хребцем. Стінки тазової порожнини утворені тазовими кістками, крижово-сідничною зв’язкою та вентральною поверхнею крижової кістки, а також тіл хвостових хребців. Порожнина тазу має форму воронки, своєю основою оберненої до черевної порожнини.

Близько 2/3 тазової порожнини займає пряма кишка, яка прилягає дорсально до вентральної поверхні крижової кістки та початкової частини хвостового відділу хребта, а вентрально – до верхньої поверхні тіла матки та піхви. Прямокишково-маткове віп’ячування черевної стінки – excavatio rectouterina (між прямою кишкою та маткою) – досягає приблизно рівня середини крижової кістки.

До статевих органів самок належать: яєчники, в яких утворюються жіночі статеві клітини (яйцеклітини) і статеві гормони; маткові труби (яйцепроводи) — сприймають яйцеклітини і переміщують їх у матку; матка — призначена для розвитку плода; піхва — є органом парування та родовим шляхом; присінок піхви — є продовженням піхви; зовнішні статеві органи. (Мал. 3)

  Піхва – vagina – лежить вентрально від прямої кишки та дорсально від сечового міхура. Більша частина піхви знаходиться в зачеревному просторі, і тільки передня її частина вкрита очеревиною. Піхва зв’язана з прямою кишкою, оточуючими органами та стінками тазової порожнини пухкою сполучною тканиною. Очеревина вкриває дорсальну стінку піхви на протязі 10-12 см, а вентральну – тільки на 3-4 см. Внаслідок цього медіальний розріз дорсальної стінки склепіння піхви забезпеує оперативний доступ до органів черевної порожнини, зокрема до яєчників при кастрації кобил.

Піхва поділяється на присінок, власне піхву та склепіння.

Присінок – vestibulum vaginae – починається статевою щілиною, утвореною статевими губами. У вентральному куті статевої щілини розташований клітор. Присінок складає біля 1/3 усієї піхви і відмежовується у молодих тварин від власне піхви поперечною складкою – дівочої перетинкою – hymen. Висота її складає на вентальній стінці піхви 5-15 см, латерально поступово зменшується; на дорсальній стінці вона відсутня (інколи буває слабко виражена). На вентральній стінці, безпосередньо позаду дівочої перетинки знаходиться зовнішній отвір сечовивідного каналу самиць - orificium urethrae externum, а позаду нього – два ряди вихідних отворів вентральних присінкових залоз, розташованих кутом, відкритим у краніальному напрямку.

На цьому ж рівні на бічних стінках присінку помітна група отворів дорсальних присінкових залоз. Присінок піхви вкритий тонкою слизовою оболонкою блідорожевого кольору, яка утворює поздовжні та поперечні складки.

Власне піхва – vagina propria – відмежована попереду шийкою матки, а позаду – дівочою перетинкою. Вертикальне розміщення щілини присінку піхви переходить у горизонтальне розміщення просвіту власне піхви на рівні дівочої перетинки. Слизова оболонка власне піхви не має залоз і вкрита поздовжніми складками.

 

Мал.3. Будова статевих органів:

І – корови; ІІ – суки; ІІІ – кобили; ІV –свині:

1 – яєчник; 2 – яйцепровід; 2’  – лійка; 3 – ріг матки; 4 – тіло  матки; 5 – шийка матки; 6 – піхва; 7 – присінок піхви; 8 – клітор; 9 – зовнішній сечовидільний отвір; 10 – соромітні губи; 11 – великі  присінкові залози; 11’ – розрізана  залоза; 12 – артерія та вена  яєчника та матки; 13 – широка  маткова зв’язка; 14 – карункули; 15 – отвори гартнерових проток; 16 – зовнішній матковий отвір; 17 – матково-піхвовий отвір; 18 – сечовий міхур; 19 – яєчникова сумка; 20 – малі присінкові залози.

 

Склепіння піхви – fornix vaginae – являє собою передній відділ піхви, що охоплює піхвову частину шийки матки.

Нерви: pl. hypogastricus, n. pudendus. Судини: a. uterina. [3, 4, 5, 6]

 

Матка – uterus – являє собою добре розвинутий порожнистий орган. У свійських тварин вона дворогого типу — uterus bicornus. Основу матки становить непарне, дещо сплющене зверху вниз тіло — corpus uteri — з порожниною всередині. Остання добре виражена у кобили і слабко у свині. Тіло матки краніально продовжується в парні роги матки — cornua uteri, форма і розмір яких у тварин значно різняться. Дуже довгі роги матки у свині. Тіло матки, звужуючись у каудальному напрямі, переходить у непарну шийку матки — cervix uteri.

У стінці матки розрізняють три оболонки: слизову, м'язову й серозну.

Слизова оболонка матки — endometrium — вистелена циліндричним епітелієм з окремими війчастими клітинами, рух війок спрямований у бік піхви. У слизовій оболонці міститься багато маткових залоз — gll. uterinae, які виділяють секрет для живлення зародка. Залози в матці розміщені нерівномірно, у корови вони в основному в рогах.

Мал.4. Топографія органів розмноження:

А – корови; Б – кобили; 1 – яєчник; 2 – маткова труба; 3 – роги матки; 4 – тіло матки; 5 – шийка матки; 5'–; 5'' –  зовнішній матковий отвір; 6 - широка маткова зв’язка; 7 – піхва; 8 – пряма кишка; 9 – сечовий міхур; 10 –стискач соромітних губ; 11 - присінкові кавернозні тіла; 12 – зовнішні статеві органи; 12' – соромітна щілина; 12'' – дорсальна і вентральна спайка губ; 13 – нирка; 14 – сечовід; 15 – аорта; 16 – сечівників м’яз; 17 -  артерія і вена яєчника і матки; 18 – анальний отвір; 19 – зовнішній сфінктер ануса; 20 – підіймач ануса; 21-стискач присінка;22 – прямокишково-хвостовий м’яз.

 

У слизовій оболонці невагітної матки відбуваються складні циклічні зміни. Перед овуляцією вона дуже проліферує.

М'язова оболонка матки — myometrium — значно розвинута і надає матці потовщеного вигляду. Вона складається з трьох шарів непосмугованої м'язової тканини: зовнішнього — поздовжнього і внутрішнього — колового. Волокна останнього особливо розвинуті в ділянці шийки, де утворюють добре розвинутий стискач. Між шарами м'язової тканини міститься судинний шар — stratum vasculosum.

М'язова оболонка відіграє важливу роль у виведенні плода з матки під час родів.

Серозна оболонка матки — perimetrium — з боків матки переходить у парну широку маткову зв'язку — lig. uteri latum, яка підвішує цей орган до хребта. На латеральній поверхні зв'язки, в спеціальній складці, проходить кругла зв'язка матки — lig. teres uteri. Між листками зв'язки знаходяться непосмуговані м'язові клітини. В широкій матковій зв'язці до матки підходять маткові артерії — аа. uterinae. Широкі маткові зв'язки під час вагітності розтягуються, м'язові волокна потовщуються, а діаметр судин збільшується в 4—5 разів. Відбувається додаткова васкуляризація тканин матки. Під час вагітності в стінках матки міститься велика кількість крові (застійна гіперемія) і серозної рідини. Маса вагітної матки збільшується у кобили в 15 разів, у корови — в 12, у вівці й кози — в 10, у свині — в 20 разів.

 Шийка матки – collum uteri – являє собою міцне потовщення м’язової стінки матки довжиною 6-8 см. Всередині шийка має обмежений значними поздовжніми складками звужений канал, що відкривається в піхву зовнішнім матковим отвором, а в порожнину матки — внутрішнім отвором. Основу шийки матки становить сильний коловий шар м'яза. Шийка матки в звичайному стані закрита, всередині неї є слизова пробка, яка особливо щільна під час вагітності. Форма шийки матки у тварин різна. В одних тварин вона різко виступає в піхву (у кобили, корови, хижаків, оленів), в інших цього не спостерігається (у свині, вівці). Піхвова частина шийки матки вдається у піхву на 3-4 см і вкрита слизовою оболонкою. Вузький канал шийки розкривається тільки під час тічки та пологів. Через пряму кишку шийка матки добре прощупується на межі між середньою та передньою третиною дна тазової порожнини. [3, 6, 8]

 Тіло матки – corpus uteri – розміщений на передньому краї лобкових кісток і головним чином у черевній порожнині, зліва від тазової звивини великої ободової кишки. Довжина тіла матки – близько 20 см, ширина – 8-10 см. Дорсально воно доторкується прямої кишки, вентрально  - до сечового міхура, петель тонкого відділу кишечника та малої ободової кишки. Тіло матки вкрито вісцеральною очеревиною, яка продовжується дорсально на вентральну стінку прямої кишки, утворюючи прямокишково-маткове випинання – excavatio vesicouterina, - а вентрально – на дорсальну поверхню сечового міхура у вигляді матково-сечоміхурового випинання очеревини. Тіло матки у невагітному стані вигнуте в досальному напрямку і переходить краніально у два роги матки. У кобили тіло матки добре виражене, досягає 15 см у довжину. Роги матки відносно широкі, незначно вигнуті донизу. Закінчуються роги матки заокругленими кінцями, в які входять маткові труби. Шийка матки добре виражена, товста, втулкоподібно виступає в піхву. Слизова оболонка матки складчаста, з матковими криптами. Матка прикріплюється в ділянці від 3-го поперекового до 4-го крижового хребців.

 Роги матки – cornua uteri – відходять від її тіла приблизно на рівні входа у тазову порожнину (що відповідає рівню поперечної площини, яка проходить через обидва зовнішніх кута клубової кістки або дещо попереду них). Довжина кожного рогу 18-25 см. Роги вигнуті таким чином, що опукла сторона створюваної ними дуги обернена вентрально. Передній, дещо потовщений кінец кожного рогу досягає рівня 1-2-го поперекового хребця. Кінець лівого рога лежить медіо-дорсально від петель тонкого відділу кишечника і малої ободвої кишки, а правого – також медіо-дорсально від петель тонкого відділу кишечника і медіально від головки сліпої кишки. Після відділення від дна тіла матки правий ріг згинається спочатку краніо-латеро-вентрально, а потім дорсально. Він лежить між прямою кишкою і кінцем малої ободової кишки – з однієї сторони, та тазової звивиною великої ободової кишки та петлями тонкого кишечника – з іншої.

         Широка  маткова зв’язка – lig. uteri latum – частина парієтальної очеревини. Передній край зв’язки починається на рівні 3-4-го поперекових хребців від вентральної поверхні поперекових м’язів на 5-8 см латеральніше медіальної лінії і зливається з підвішуючою зв’язкою яєчників. Задній край зв’язки досягає середини тазової порожнини. Зв’язка охоплює своїми листками ріг матки, створюючи її серозний покрив. Кругла маткова зв’язка – lig. teres uteri – починається від тупого кінця рогу матки і пересікає вентральну поверхню широкої маткової зв’язки. В цих зв’язках розташовані судини, нерви та пучки гладенької та поперечно-смугастої мускулатури.

    Яйцепровід (Мал. 5) (маткова  труба) – tuba uterine, s. oviductus s. salpinx, s. tuba Falloppii – тонка, порожня, сильно звивиста парна трубка довжиною 20-30 см. Від її черевного отвору,який наивають воронкою яйцепроводу, починається відносно широка краніальна частина останнього – ампула. Матковий отвір дуже вузький і відкривається на невеликому підвищенні слизової оболонки внутрішньої поверхні кінця рогу. Маткова труба лежить у брижі, що е частиною широкої маткової зв'язки. Слизова оболонка маткової труби вкрита війчастим епітелієм. М'язова оболонка складається з не посмугованих м'язових волокон, скорочення яких сприяють просуванню яйцеклітин.

Довжина маткової труби найбільша у кобили — 14-30 см, у корови — 21-28, дещо менша у свині — 15-25, у дрібних жуйних — 14-16 та у суки — 4-10 см.

         Яєчник (Мал. 5, 6) – ovarium – парний орган овальної форми, досягає у кобил довжини 2-8 см (в залежності від фази статевого циклу). У молодих тварин яєчники дещо менші, ніж у дорослих, хоча в старості вони значно зменшуються. Зовні яєчник вкритий не серозною оболонкою (за винятком кобили), а поверхневим (зародковим) епітелієм.

Мал.5. Яєчник і маткові труби:

 І – корови; ІІ – свині; ІІІ – кобили; 1 – матка; 2 – роги матки; 3 – яєчник; 4 – маткова труба; 5 - матковий отвір; 6 - власна зв’язка яєчника; 7 – яєчникова сумка; 8 - брижа яєчника;  9 - широка маткова зв’язка.

 

Під епітелієм розміщена паренхіматозна (фолікулярна) зона — zona parenchimatosa, яка складається в основному з фолікулів, жовтих тіл та інтерстиціальних клітин. Це паренхіма яєчника. У сполучнотканинному остові судинної зони — zona vasculosa — проходять судини, нерви та непосмуговані м'язові клітини. У фолікулярній зоні знаходяться фолікули на різній стадії розвитку: первинні яєчникові фолікули та вторинні фолікули. Останні в міру дозрівання переміщуються з глибини до поверхні яєчника. Зрілі фолікули — пухирчасті (граафові міхурці) — folliculi ovarii vesiculosi — містять зрілі яйцеклітини.У корови фолікули досягають0,8-1,5 см у діаметрі, у вівці — 0,5-0,7, у свині — 0,8-1,1 см. Вони добре помітні на поверхні яєчника і виділяються на ній великими виступами (їх можна пропальпувати через пряму кишку). Пухирчасті фолікули лопаються, фолікулярна рідина виходить разом з яйцеклітиною. Цей процес називається овуляцією. Після овуляції в яєчнику на місці фолікула, що лопнув, протягом кількох днів формується жовте тіло — corpus luteum — залоза внутрішньої секреції, яка особливо розвивається під час вагітності. Якщо вагітність не настала, жовте тіло розсмоктується.

Мал.6. Яєчник у розрізі:

1 – зародковий епітелій; 2 - білкова  оболонка; 3 – фолікулярна зона; 4 – судинна зона; 5 – первинні  фолікули; 6,7– фолікули на різній  стадії розвитку;  8 – пухирчастий (граафів) фолікул;  9 – овуляція; 10 – жовте тіло; 11, 12, 13 – судини  та нерви; 14 – ворота яєчника.

 

Яєчник тією чи іншою мірою обмежений брижею яєчника, що формує яєчникову сумку — bursa ovarica. Глибина й розміри сумки у свійських тварин різні.

 Форма яєчника бобоподібна. Правий яєчник підвішений на яєчниковій брижі на рівні 3-4-го, а лівий – 4-5-го поперекового хребця. Яєчник, вкритий серозною оболонкою, з’єднаний з кінцем рогу матки спеціальною яєчниковою зв’язкою – mesosalpinx..

Нерви: plexus ovaricus.

Судини: a., v. ovarica.

         Сечовий  міхур – vesica urinaria – у самиць займає місце між власне піхвою та вентральною стінкою тазової порожнини. У наповненому стані він досягає переднього краю лобкових кісток і лежить під маткою. Сечовивідний канал самиць дуже коротий і широкий; він відкривається на вентральній стінці присінку піхви, безпосередньо позаду дівочої перетинки. [1, 3, 4, 5, 6, 8]