Оваріектомія і оваріогістеректомія. Анатомо-топографічні дані. Показання, техніка операції та можливі ускладнення

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет ветеринарної медицини

Кафедра хірургії ім. І.О.Поваженка

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

На тему:

“Оваріектомія і оваріогістеректомія.

 Анатомо-топографічні дані. Показання, техніка операції та можливі ускладнення.”

 

 

 

Виконав студент

факультету ветеринарної медицини

ІІІ курсу, 8 групи

 

 

 

 

 

Київ-2003

 

Зміст

Вступ

1. Анатомо-топографічні дані черевної  та тазової порожнини

1.1.1. Черевна порожнина

1.1.2. Тазова порожнина

1.1. Особливості тазової порожнини та розташованих у ній органів кобили.

1.2. Особливості тазової порожнини та розташованих у ній органів дрібної та великої рогатої худоби.

1.3. Особливості тазової порожнини та розташованих у ній органів у свиней.

1.4. Особливості тазової порожнини та розташованих у ній органів у сук та кішок.

2.  Оваріектомія і оваріогістеректомія  у свиней

2.1. Показання

2.2. Підготовка тварин, знеболення  і фіксація

2.3. Техніка операції і післяопераційний  догляд

3. Оваріектомія і оваріогістеректомія  у корів і телиць

3.1. Показання 

3.2. Підготовка тварин, знеболення  і фіксація 

3.3. Техніка операції і післяопераційний  догляд

3.3.1 Черезочеревинний доступ з  боку голодної ямки.

3.3.2. Доступ із застосуванням  дорсальної колпотомії

3.3.3. Доступ із застосуванням  вентральної колпотомії

4. Оваріектомія і оваріогістеректомія  у кобил

4.1. Показання 

4.2. Підготовка тварин, знеболення  і фіксація 

4.3. Техніка операції і післяопераційний  догляд

5. Оваріектомія і оваріогістеректомія  у сук і кішок

5.1. Показання 

5.2. Підготовка тварин, знеболення  і фіксація 

5.3. Техніка операції і післяопераційний  догляд

5.3.3. Техніка проведення класичної оваріоектомії (за допомогою медіанного розрізу – по білій лінії)

5.3.4. Техніка виконання удосконаленої оваріоектомії (з боковою лапаротомією в ділянці правої здухвини)

5.3.5. Гітеректомія у сук і кішок

6. Можливі ускладнення

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Оперативна хірургія – наука, яка вивчає правила і способи виконання хірургічних операцій. Як навчальна дисципліна вона дає теоретичні основи і прищеплює технічні навички хірургічного оперування тварин. Провідним моментом оперативної хірургії, який забезпечує успіх операції, є техніка її виконання. Водночас хірургічну операцію не можна вважати лише місцевим втручанням, оскільки вона охоплює весь організм в цілому, що вказує на тісну взаємодію оперативної хірургії як науки з іншими дисциплінами: анатомією, фізіологією, патологічною фізіологією, фармакологією. Ветеринарна оперативна хірургія, використовуючи і вдосконалюючи способи і методи оперативних втручань, накреслюючи шляхи обґрунтованої розробки нових операцій, вирішує конкретні господарські завдання, а саме: відновлення у найстисліші строки втраченої або зниженої продуктивності тварин і наступне підвищення її; поліпшення або відновлення робочих властивостей тварин; сприяння найшвидшому відтворенню стада; якісне і кількісне поліпшення м’ясної, вовнової і молочної продуктивності тварин.

Хірургічна операція (від лат. оpera – дія) являє собою сукупність механічних впливів на орган і тканини переважно з лікувальною чи діагностичною метою. Виходячи з господарських потреб окремі операції виконують і на здорових тваринах. Йдеться насамперед про кастрацію самців і самок для відновлення або підвищення продуктивності і господарської цінності. Винятком є оперування з гуманних міркувань, з метою фізіологічного експерименту, а також для покращення екстер’єру.

Кожній операції передує діагноз, який ставлять на основі ретельного клінічного, а іноді і рентгенологічних, лабораторних та інших спеціальних досліджень.

 Показання до операції можуть  бути абсолютними – indicatio vitalis (наприклад, злоякісне новоутворення, випадання нутрощів, зміщення і защемлення внутрішніх органів, гостра непрохідність дихальних шляхів, кровотеча, пневмоторакс, тимпанія рубця, сичуга, сліпої кишки, закупорка сечовивідних шляхів) і відносними, коли можна не оперувати, щоб не завдавати шкоди здоров’ю тварини (доброякісне новоутворення, незащемлена грижа тощо). [1, 2]

Протипоказання до операції зумовлюються загальним станом тварини в даний момент. Це можуть бути вік, схуднення, загострення процесу, неоперабельність через великі ураження, великий строк вагітності або стан статевої охоти. Операції не можна виконувати до зняття карантину в господарстві, неблагополучному щодо гостро інфекційного захворювання, властивого тваринам певного виду (бешиха і чума свиней, сибірка та ін). Виняток становлять лише невідкладні випадки, що потребують екстреного втручання. При цьому операція повинна бути виконана з дотриманням усіх правил  особистого захисту і запобігання поширенню захворювання. Масових операцій слід уникати в господарствах. Які не мають належних умов для післяопераційного утримання тварин. Не можна оперувати тварин перед їх перегоном або в період масових профілактичних щеплень (оперують не раніше як за два тижні до щеплень і через такий самий строк після їх закінчення).

Будь-яка операція, пов’язана з ризиком для тварин, повинна виконуватись за згодою юридичного власники тварини або його представника (голови колгоспу, директора держгоспу або іншої довіреної особи власника тварини). Якщо йдеться про тварину, що є суспільною або державною власністю, то лікар, усвідомлюючи необхідність операції, зобов’язаний наполягти на її виконанні, а у невідкладних випадках оперувати, не чекаючи згоди. У всіх сумнівних і важких випадках треба скликати консиліум.

Перед проведення операції необхідно ретельно продумати і скласти її план.  Оскільки в більшості випадків оперувати можна різними способами, то для конкретного випадку вибирають найбільш придатний – modus operandi. Залежно від цього передбачають спосіб фіксації тварини, метод знеболювання, необхідний інструментарій, особливості етапів операції, враховують можливі ускладнення, способи запобігання їм. Однією з необхідних умов успішної роботи ветеринарного лікаря є суворе дотримання правил асептики і антисептики для запобігання розвитку інфекції. Враховуючи можливі шляхи зараження, необхідно дотримуватись основного закону асептики: все, що контактуватиме з поверхнею рани, має бути знезараженим: руки хірурга, інструменти, шовний і перев’язочний матеріал, ділянки тіла, що прилягають до області оперування (обробка операційного поля); і здійснювати лікувально-профілактичні заходи місцевої і загальної дії, спрямованих на знищення мікроорганізмів у рані, іншій патологічній ділянці чи організмі в цілому, на переривання чи ослаблення інфекційного процесу в організмі – механічна, фізична, хімічна і біологічна антисептика.

Операції поділяють на дві основні групи: криваві, що супроводжуються порушенням цілісності шкіри, слизових оболонок і кровотечею із судин, та безкровні, при яких цілісність зовнішніх покривів не порушується (вправлення вивихів, зондування, катетеризація, накладання пов’язок тощо).

 Залежно від мети розрізняють  операції      лікувальні, діагностичні, економічні (виконують  виключно за господарськими  показаннями  – наприклад, кастрація); експериментальні (виконують для створення моделей  хвороб з метою фізіологічних  експериментів при вивченні життєдіяльності  організму або функцій його  окремих органів).

Серед лікувальних операцій за їх терміновістю виділяють екстрені, термінові і нетермінові.

Екстрені операції виконують при наявності загрози життю (асфіксія, кровотеча, защемлення або випадання нутрощів, тимпанія рубця тощо). Термінові операції показані в тих випадках, коли відкладання Ії на тривалий час  може призвести до швидкого розвитку захворювання.. Йдеться в першу чергу про злоякісні новоутворення, оскільки їх розвиток може спричинити появу метастазів. Нетермінові  (планові) операції проводять з таким розрахунком, щоб не завдати шкоди здоров’ю тварини і максимально врахувати інтереси господарства. 

 За своїм характером операції  можуть бути радикальними (від  лат. radix – корінь), тобто повністю усувати причину хвороби, і паліативним – (від лат. palliates – одягнений у плащ, прихований), які повинні тимчасово полегшити стан хворого усуненням або зменшенням небезпечного чи важкого симптому хвороби, щоб продовжити життя і використання господарських цінностей тварини. До останніх належить трахеотомія (при непрохідності верхніх дихальних шляхів, яку неможливо усунути), невротомія (вирізування частини нерва для усунення болючості на певній ділянці кінцівок і пов’язаної з нею кульгавості), видалення рідини при водянці та ін.

Коли оперують на неінфікованих органах і тканинах, операцію називають асептичною, або чистою; в решті випадків операції є гнійними. Існують також операції  пластичні (для виправлення форми, відновлення протяжності і функцій пошкоджених органів і тканин) і косметичні (для поліпшення зовнішнього вигляду тварин – наприклад, ампутація вушних раковин і хвоста у собак тощо).

Більшість операцій виконують  в один прийом, але якщо тварина слабка, існує загроза сильні кровотечі, розвитку шоку та інших ускладнень, іноді оперують у два прийоми. Такі операції називають двомоментними.

Виконання будь-якої операції складається з трьох  послідовних дій: оперативного доступу, оперативного прийому і заключного етапу. Оперативний доступ передбачає оголення ураженого органа або паталогічного осередка, порушенням цілісності покривів, стінок порожнин. Доступ має буту раціональним, щоб при мінімальному пошкодженні тканини розріз забезпечував оптимальні умови для огляду і необхідних дій на органі. Для більшості операцій визначені положення і характер оперативного доступу. Однак в окремих випадках (при зміщенні внутрішніх органів, наявності паталогічних осередків  у місцях підходу до ураженого органа) вибір раціонального доступу нерідко ускладнений. За цих умов необхідно врахувати всі умови оперування, зміни анатомо топографічних відношень у вигляді операції (зміщення сичуга при його здутті, зрощення оболонок сім’яникового мішка, обширні новоутворення  або зрощення в черевній порожнині). Питання про вибір оперативного доступу вирішується в загальному плані операції. Оперативний прийом – власне втручання на певному органі, яке вимагає максимальної обережності, щоб запобігти серйозним порушенням життєдіяльності органа і організму в цілому.  Це зобов’язує хірурга мислити фізіологічно, а оперувати анатомічно. Нерідко оперативний доступ і оперативний прийом становлять єдине ціле (розтин абсцесу, нориці, розширення рани). Заключний етап операції – накладання швів, пов’язок, введення дренажу, іноді спеціальне підковування. [1, 2, 5, 7, 8, 9, 10]

 

 

Розділ 1. Анатомо-топографічні дані черевної та тазової порожнини.

1.1.1. Черевна  стінка. (Мал. 1, 2)

М'язи живота — musculi abdominis — це порівняно тонкі м'язові пластинки, що закінчу-ються апоневрозами.

Прямий м'яз живота не має апоневроза. Решта м'язів живота охоплюють його своїми апоневрозами, утворюючи піхву прямого м'яза живота — vagina musculi recti abdominis. Вони розміщені пошарово так, що пучки м'язових волокон кожних двох м'язів перехрещуються майже під прямим кутом. Ці м'язи формують нижню та бічні стінки порожнини живота.

Апоневрози м'язів живота з'єднуються на серединній білій лінії — Linеа alba, що проходить від груднини до краніальної лобкової зв'язки. В ділянці білої лінії у плода є пупкове кільце — anulus umbilicalis, через яке прохо-дять пупкові судини. Після народження кільце заростає.

Мал 1. М'язи черевної стінки собаки:

1 — m. obliquus ext. abdominis; 1' —його апоневроз; 2 — m. obliquus int. abdominis; 2і — його апоневроз; 2" — частина апоневроза, що формує внутрішній листок піхви прямого м'яза живота; 3 — m. transversus abdominis; 4 — m. rectus abdominis; 5 — lig. inquinalae; 6 — fascia transversalis; 7 — a., v. testicuiaris в пахвинному каналі; S — m. cremaster

Зовнішній косий м'яз живота — m. obliquus externus abdominis — зовні вкритий глибокою фасцією тулуба — fascia trunci profunda (жовтою оболонкою живота) — і поверхневою фасцією тулу ба — fascia trunci saperficialis — з шкірним м'язом тулуба — m. cutaneus trunci. Він починається окремими зубцями м'язисто на реберній стінці між зубцями вентрального зубчастого м'яза грудної клітки і на грудопоперековій фасції, має каудовентральний напрям пучків м'язових волокон і в ділянці бічної поверхні черевної стінки переходить в апоневроз, який у травоїдних тварин значно розширюється. Апоневроз закінчується на білій лінії живота, на передлобковому сухожилку — tendo prepubicus — і на пахвинній зв'язці — ligamentum inquinale, що тягнеться від зовнішнього кута клубової кістки до краніальної лобкової зв'язки. Між частиною апоневроза, що закінчується на пахвинній зв'язці, і частиною, що закінчується на передлобковому сухожилку, є щілина — зовнішнє пахвинне кільце — anulus inquinalis superficialis, в якому пахвинна зв'язка формує латеральну ніжку — crus laterale — цього кільця, а передлобковий сухожилок — його медіальну ніжку — crusmediale.

 

Мал.2.Схематичне зображення піхви прямого м'яза живота:

Зліва — коня; Б — собаки; В — співвідношення перед пупком; Г — позаду пупка; 1 — m. transversus abdominis; 1' — його апоневроз; 2 — m. obliquus int. abdominis; 2' — його апоневроз; 2' — відщеплення апоневрозу, що стає внутрішнім і 2'" — зовнішнім листками піхви прямого м'яза живота; 3 — m. obliquus ext. abddminis; 3’ — його апоневроз; 4 — внутрішній листок піхви; 5 — зовнішній листок піхви; 6 — m. rectus abdominis; 7 — linea alba; 8 — довгі м'язи спини; 9 — вентральні м'язи попереку; 10 — fascia transversalis; 11 — peritoneum; 12 — поперечний розпил поперекового хребця; 13 — fascia trunci prof.; 14 — fascia thoracolumbalis

 

У травоїдних тварин зовні м'яз вкритий жовтою оболонкою живота — tunica flava abdominis, багатою на еластичні волокна, у свиней оболонка незначна, у собак її немає. [3]

Внутрішній косий м'яз живота — m. ablfquus internus abdominis — розміщений під попереднім м'язом. Починається на маклаку, пахвинній зв'язці, грудопоперековій фасції, має краніовентральний напрям волокон, які віялоподібно розходяться, переходять в апоневроз, що зростається з апоневрозами зовнішнього косого й поперечного м'язів живота, формуючи піхву для прямого м'яза живота, закінчується на білій лінії. Найбільш дорсально розміщені й краніально спрямовані м'язові волокна об'єднані під назвою «реберно-клубова ніжка», що закінчується на останньому ребрі.

Задній вільний край косого внутрішнього м'яза живота обмежує разом з пахвинною зв'язкою щілину — глибоке пахвинне кільце — anulus inquinalis profudus.

Глибоке й поверхневе пахвинні кільця з'єднуються між собою, обмежуючи отвір у черевній стінці, пахвинний канал — canalis inquinalis. Через цей канал у самців і сук проходить відросток піхвової оболонки — processus vaginalis. Він складається з поперечної фасції — fascia transversa — і очеревини — peritoneum, що формують мішок, у якому знаходяться сім'яник, а у сук — жир і зв'язка. Збоку від піхвового відростка проходить відщеплений від внутрішнього косого м'яза живота м'яз — підіймач сім'яника — l. cremaster. У пахвинному каналі проходять також сім'япровід, судини й нерви сім'яника, що становлять основу сім'яного канатика.

Поперечний м'яз живота — m. transversus abdominis — є третім шаром у стінці живота, зсередини вкритий поперечною фасцією і пристінним листком очеревини. М'яз бере початок зубцями на поперечних відростках поперекових хребців і на внутрішній поверхні хрящів несправжніх ребер, вклинюючись між зубцями діафрагми, переходить в апоневроз, що зростається з поперечною фасцією та внутрішнім листком піхви прямого м'яза живота, і закінчується на білій лінії. У собак у каудальній черевній ділянці апоневроз поперечного м'яза живота утворює зовнішній листок піхви прямого м'яза.

Прямий м'яз живота — m. rectus abdominis — це міцний, плоский м'язовий тяж з поздовжнім (сагітальним) напрямом волокон. Починається зовні на стернальних ребрах п'ятьма-шістьма сухожилковими зубцями і закінчується на лобковій краніальній зв'язці, відділений від м'яза протилежного боку білою лінією. По своєму ходу м'яз має у жуйних — 5, у коней — 9-11, у свиней — 7-9, у собак — 3-6 сухожилкових перетинок, що збільшують фізіологічний поперечник м'яза. Волокна прямого м'яза живота відносно волокон поперечного м'яза живота розміщуються під прямим кутом.

У коней від кінцевого сухожилка прямого м'яза живота відщеплюється зв'язка, що проходить вентрально по краніальній гілці лобкової кістки і спрямовується до колінного суглоба. Це — додаткова зв'язка кістки стегна — ligamentum accessorius ossis femoris.