Отруєння тварин препаратами міді

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Національний  університет

біоресурсів і природокористування України

Навчально – науковий інститут ветеринарної медицини, якості та безпеки продукції тваринництва

 

Факультет                                                                           Кафедра

          ветеринарної                                                                  фармакології 

медицини                                                                       і токсикології

 

 

 

 

Курсова робота з токсикології на тему:

„ Отруєння тварин препаратами міді”

 

 

 

 

Виконала: студентка 8 групи 2-го курсу Чекан А. В.

                      Перевірив: Панько Микола Федорович                                             

 

 

                       

Київ-2013

 

План

 

Вступ 

1. Перелік,значення й застосування препаратів даної групи у с/г виробництві, різних галузях промисловості та побуті………………6 
2. Фізичні й хімічні властивості отруйних речовин………………… ..13
3. Умови,що сприяють отруєння тварин різних видів………………..16

4.  Токсикодинаміка і токсикокінетика………………………………….18 

5.Клінічні симптоми отруєння тварин різних видів…………………... 20

6.Патолого-анатомічна картина…………………………………………. 25

7.Діагностика……………………………………………………………….   27

8.Методи визначення міді………………………………………………...   28 

9.Лікування…………………………………………………………………. 32                                                                                                                                 

10.Профілактика отруєнь………………………………………………….35

11.Ветеринарно-санітарна експертиза продуктів тваринництва…….37 

Висновок 

Список використаної літератури 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

                             

Токсикологічне значення препаратів міді у практиці ветеринарної медицини значно зменшилося у зв’зку з тим,що міді карбонат основний та міді сульфат практично перестали використовуватися для дегельмінтизації жуйних у разі монієзіозі та тизанієзіозу.

Мідь один із семи металів, відомих з глибокої давнини. За деякими археологічними даними мідь була добре відома єгиптянам ще за 4000 років до Різдва Христова. Знайомство людства з міддю відноситься до більш ранньої епохи, ніж з залізом; це пояснюється, з одного боку, більш частим перебуванням міді у вільному стані на поверхні землі, а з іншого - порівняльної легкістю отримання її із з'єднань. Стародавня Греція та Рим отримували мідь з острова Кіпру (Cyprum), звідки й назва її Cuprum.

  Мідь як художній матеріал використовується з мідного віку (прикраси, скульптура, начиння, посуд).Ковані та литі вироби з міді і сплавів прикрашаються карбуванням, гравіруванням і тисненням. Легкість обробки Міді (обумовлена ​​її м'якістю) дозволяє майстрам домагатися розмаїтості фактур, ретельності опрацювання деталей, тонкої моделировки форми. Вироби з Міді відрізняються красою золотистих або червонуватих тонів, а також властивістю знаходити блиск при шліфуванні. Мідь нерідко золотять, патинують, тонують, прикрашають емаллю. З ХV століття Мідь застосовується також для виготовлення друкарських форм.

  Мідь - необхідний для рослин і тварин мікроелемент. Основна біохімічна функція міді - це участь у ферментативних реакціях як активатора і в його складі містяться ферменти. Кількість мідів рослинах коливається від 0,0001 до 0,05% (на суху речовину) і залежить від виду рослини і вмісту міді в грунті. У рослинах мідь входить до складу ферментів-оксидаз і білка пластоціаніна. В оптимальних концентраціях мідь підвищує холодостійкість рослин, сприяє їх росту і розвитку. Серед тварин найбільш багаті міддю деякі безхребетні (у молюсків та ракоподібних в Гемоціанін міститься 0,15-0,26% міді). Вступаючи з їжею, мідь всмоктується в кишечнику, зв'язується з білком сироватки крові - альбуміном, потім поглинається печінкою, звідки у складі білка церулоплазміну повертається в кров і доставляється до органів і тканин.

Вміст міді у людини коливається (на 100 г сухої маси) від 5 мг на печінки до 0,7 мг на кістках, в рідинах тіла - від 100 мкг (на 100 мл) вкрові до 10 мкг на спинномозкової рідини; всього міді в організмі дорослої людини близько 100 мг. Мідь входить до ряду ферментів (наприклад тирозинази, цитохромоксидази), стимулює кровотворну функцію кісткового мозку. Малі дози міді впливають на обмін вуглеводів (зниження вмісту цукру в крові), мінеральних речовин (зменшення в крові кількості фосфору) та ін. Збільшення вмісту міді в крові призводить до перетворення мінеральних сполук заліза в органічні, стимулює використання накопиченого в печінці заліза при синтезі гемоглобіну.

При недоліку міді злакові рослини уражаються так званої хворобою обробки, плодові - екзантеми; у тварин зменшуються всмоктування і використання заліза, що призводить до анемії, що супроводжується поносом і виснаженням. Застосовуються мідні мікродобрива і підживлення тварин солями міді. Отруєння міддю призводить до анемії, захворювання печінки, хвороби Вільсона. У людини отруєння виникає рідко завдяки тонким механізмам всмоктування і виведення міді. Однак у великих дозах мідь викликає блювоту;при всмоктуванні міді може наступити загальне отруєння (пронос, ослабленнядихання та серцевої діяльності, ядуха, коматозний стан).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік,значення й застосування препаратів даної групи у с/г виробництві, різних галузях промисловості та побуті

         Міді сульфат (мідний купорос)— Cupri sulfas.              

                          

               

                                                                

   

Властивості: кристалічний порошок синього кольору, без запаху, металево-в'яжучий на смак. Розчиняється у трьох частинах води, чотирьох частинах гліцерину, погано розчиняється у спирті. Водні розчини нестійкі, їх готують перед застосуванням кристали яскраво-синього кольору, добре розчинні у воді, з неприємним металевим смаком, без запаху. На повітрі кристали вивітрюються, втрачають кристалізаційну воду і покриваються білим нальотом безводної сірчанокислої міді (CuSO4). Використовується в практиці як фунгіцид і в інших цілях. Форма випуску: порошок.

Міді сульфат широко використовують як фунгіцид для обробки 1 % розчином плодово-ягідних насаджень, а також він входить до складу бордонської рідини і купронафту,які використовують для обробки садів,ягідників,винограду та технічних культур.

Показання, способи і дози застосування: міді сульфат разом з препаратами заліза застосовують поросятам з 7—10-денного віку для профілактики анемії і прискорення росту. З лікувальною метою міді сульфат застосовують у вигляді мінеральних підгодівель при акупрозі і ензоотичній атаксії; вівцям - для поліпшення якості вовни; коровам — для нормалізації функції репродуктивних органів при гіпофункції яєчників. Місцеву дію 1—2%-них розчинів міді сульфату використовують для проявлення в'яжучої і кровоспинної дії при катарах і кровотечі з внутрішніх органів. Всередину дають як антигельмінтний засіб при стьожкових гельмінтах. Зовнішньо 1—2%-ні розчини застосовують для промивання слизових оболонок при стоматиті, для лікування трихомонозу, інфекційного вагініту, як припікаючий засіб при виразках рогівки ока. Дози всередину профілактичні та рістстимулюючі: коровам 25— .100 мг; телятам 15—50; телятам-сисунам 5—15; свиням 10—20, поросятам 3—10; вівцям 5—10, ягнятам 1—3; курям 0,5—1 мг. Дози лікувальні: коровам 200—300 мг; телятам 50—100; вівцям, козам 10—30; свиням 20—30мг.

Паризька (швейнфуртська) зелень. Відома фарба "ярь-мідянка" миш’яковиста мідь.

                             

                               

            Бордоська рідина

              - фунгіцид, що готують, змішуючи мідний купорос і вапняне молоко в співвідношенні 4:3.Бородоська рідина – середньо токсична. Застосовують її для боротьби з різними захворюваннями рослин. Час очікування після обробки плодових і ягідних культур, цукрового буряку,картоплі, хмелю, люцерни становить 15 діб, томатів – 8, баштанних культур та огірків – 5 діб. Готують безпосередньо перед вживанням.

Бургундська рідина. Подібна з бордоською. При виготовленні її замість вапняного молока використовують соду (карбонат натрію). Застосовують у тих же цілях, що і бордоську рідину.

Препарат АБ - тонкий порошок сіро-зеленуватого кольору, без запаху, нерозчинний у воді, але легко розчиняється в мінеральних кислотах. Складається з основної сіркомідної солі, основної вуглекислої солі міді і крейди. Препарат повинен містити основної солі міді (у перерахуванні на мідь) - 15-16% і не більш 1-3% вологи. Зберігають у сухому приміщенні. Застосовують для сухого протравляння посівного зерна проти різних видів сажкових грибів, а також обпилювання картоплі і винограду.

 

 

 

 

                                              

 

 

Хлорокис міді (купритокс)

  

Як фунгіцид захисної контактної дії використовують хлорокис міді    -

зеленкуватий або голубуватий порошок, без запаху, нерозчинний у воді й органічних розчинниках. Розчиняється в аміаку, мінеральних кислотах і шлунковому соку. Стійкий до впливу вологи, повітря і сонячного світла. Легко розкладається лугами, утворюючи при цьому малоотруйний гідрат окису міді. Його використовують шляхом обприскування суспензією плодово-ягідних культур,виноградників,картоплі,буряку,огірків.Час очікування після обробки всіх культур становить 20 діб,для льону-довгунця-70 діб.Застосовують у тих випадках, що і бордоську рідину.

Нефтенат міді (купронафт). Це липка, в’язка, темно-зелена маса, препарат стійкий при збереженні, нерозчинний у воді, але при підігріванні добре розчиняється в мінеральних оліях.Купронафт – малотоксичний. Час очікування після обробки плодово – ягідних культур,купронафтом становить 20 діб.Застосовують як замінник бордоської рідини.

Трихлорфенолят міді (ТХФМ) - червоно-бурий порошок, з різким запахом, що містить 13,9% міді.Він високотоксичний,володіє вираженою гепатотропною дією. Практично нерозчинний у воді, бензині, бензолі, толуолі. Добре розчиняється в етанолі, ефірі, дихлоретані, рослинних оліях і сироватці крові. Препарат розкладається при впливі сильних кислот. Застосовується як протруйник насінь.

Купрозан - суміш хлорокису міді (37%) і цинеба (15%). Купрозан - порошок синьо-зеленого кольору.

Купроніл - комбінований препарат. Містить хлорокис міді (35%) і цирам (15%). Це темно-коричневий порошок. Препарат погано розчинний у воді, добре в шлунковому соку.

З органічних препаратів міді для протруєння насіння використовують трибромфенолят міді, який для тварин є високотоксичним і має гепатотропною дією.

Необхідно пам’ятати також,що часте використання препаратів міді, які тривалий час затримуються в грунті,може негативно впливати на біогеоценози.

Суміші препаратів міді з пестицидами виявляють велику активність у відношенні шкідників, чим окремі складові частини. Застосовують їх для знищення шкідників винограду і цукрового буряка, фітофтори картоплі й в інших цілях.

Гострі отруєння солями міді у тварин з однокамерним шлунком зустрічаються рідко. Потрапляючи в організм у великих дозах, препарати міді викликають роздратування слизової оболонки шлунка й акт блювоти. У зв'язку з цим раніше сірчанокисла мідь використовувалася як блювотний засіб. Всмоктується вона незначно. Збільшенню усмоктування сприяє поступове надходження солі у виді послідовних, відносно невеликих, доз. У цьому випадку відзначається прогресуюче схуднення тварин з розвитком клінічних і патологоанатомічних змін. Установлено, що з'єднання міді краще всмоктуються при наявності різного роду уражень слизових оболонок. Резервується мідь у виді альбумінату. У такому виді вона розноситься по всьому організмі, але відкладається, в основному у печінці і нирках. Виділяється з організму резорбувавша мідь, головним чином, через кишковий канал і нирки. У нормі в печінці утримується не більш 30мг міді в 1кг. При отруєннях кількість міді в печінці збільшується до 200 мг/кг і більш.

Чутливість різних видів тварин до препаратів міді коливається у великих межах. Так, токсична доза міді сульфату при введенні через рот для овець складає 20 мг/кг, а для дорослої рогатої худоби – 400 мг/кг. Дорослі кури гинуть при введенні їм мідного купоросу в кількості, що перевищує 1 г/кг. Курчата, навпроти, дуже чуттєві до препаратів міді. Для водоплавних птахів становить небезпеку вода зі вмістом сульфату міді в кількості понад 0,1%. Чим сильніше ураження слизових оболонок кишечнику, тим швидше всмоктуються препарати міді і тим небезпечніше вони для організму.

Найбільш чуттєві до солей міді вівці, потім велика рогата худоба, коні і птахи. Підвищена чутливість овець і великої рогатої худоби до міді обумовлена тим, що блювота в них явище надзвичайне рідке, а в коней вона узагалі відсутня.

Токсичні дози міді сульфату при пероральному надходженні для овець складає 20 мг/кг маси тіла. Смертельна доза міді сульфату для великої рогатої худоби складає 300-400 мг/ кг. Смертельна доза для кроликів - 365 мг/кг. Загибель курей спостерігалася при однократному надходженні їм сірчанокислої міді в дозі 1 грам. Молодняк усіх видів тварин більш чуттєвий до препаратів міді, чим дорослі тварини. Для курчат, наприклад, небезпечний корм зі вмістом міді в кількості 100 мг/кг. При використанні такого корму в птахів може спостерігатися пригнічення росту, слабість, м'язова дистрофія, гемолітичная анемія.