Поняття, характеристика та види експертизи у кримінальному судочинстві

Якщо виявлено суперечності Між  висновками та іншими доказами, то необхідно вивчити взаємозв'язані матеріали справи та з'ясувати, що розбіжність є наслідком необгрунтованих (помилкових) висновків експерта або ж недостовірності доказів, які їм суперечать.

Сучасний стан експертної науки  та практики дає змогу вирішувати питання, які ставляться перед експертом.

Можливі ситуації, коли матеріали  повертаються особі, яка призначила експертизу, без виконання. Наприклад, коли призупиняється процесуальний порядок призначення експертизи, або у зв'язку з відсутністю потрібних спеціалістів або необхідного обладнання.

Якщо дослідження  проведено,  але  в наслідок незадовільного стану  слідів, руйнування, псування об'єктів, з інших причин, відповіді на  питання дати неможливо,  експерт  складає про це висновок. Зміст  та структура його такі ж  самі,  як  і  висновка,  але тільки остання частина називається  заключною.  В ній зазначаються причини, з приводу яких відповіді  на поставлені питання дати  неможливо. При вирішенні експертом одних  питань і неможливості дати відповіді  на інші, ним щодо останніх у висновку вказується причини невирішення.

Висновок про неможливість дачі заключення потрібно відрізняти від  відмови від провадження експертизи і повернення матеріалів без виконання. Така відмова має місце у випадках, коли провадження дослідження взагалі  неможливо (наприклад,  коли маються  процесуальні  порушення  - відсутність  постанови або грубо порушені її реквізити), якщо недостатньо матеріалів або в експертній установі  відсутні потрібні експерти.                                                                                                                   

При відмові від провадження  експертизи, в цьому випадку, якого-небудь процесуального документа не складають,  а  мотиви  відмови викладають у супровідному листі.

 

3.2.Форми і види висновків експерта

Доказова цінність висновків  експерта залежить від його логічної форми. У літературі з судової експертизи викладені такі класифікації висновків за цією підставою:

а) за змістом предмета ствердження:

• висновки про індивідуальний об'єкт або родову (групову) належність;
• категоричні та імовірні;

б) за наявністю (відсутністю) логічних союзів — альтернативні й однозначні, а також умовні й безумовні;

в) за якістю зв'язку: стверджувальні та негативні .

Висновок про індивідуальний об'єкт є прямим доказом факту тотожності. Підставою для висновку про тотожність є достатня сукупність ознак, що збігаються, за відсутності розбіжностей, які не можуть бути пояснені. Діагностичні висновки формулюються в тих випадках, коли досліджуваний об'єкт відомий, тобто віднесений до відомого класу об'єктів і необхідно з'ясувати його якості і час (давність) виготовлення, початковий стан, механізм утворення слідів, напрям нанесення пошкоджень або утворення слідів.

Висновок про родову (групову) належність будується за типом класифікаційного, тобто в ньому констатується, що порівнювані об'єкти належать до одного й того самого класу, роду, виду або групи. Такий висновок є непрямим доказом тотожності, цінність його вища, чим вужча група, до якої належить об'єкт. Підставою для такого висновку є достатня сукупність різних (групових) ознак за відсутності або недостатньої кількості індивідуальних ознак.

Категоричний висновок формулюється тоді, коли він повністю обґрунтований і не викликає сумнівів у межах проведеного дослідження.

Імовірний висновок дається експертом лише при високому ступені вірогідності факту, що встановлюється.

За наявності сумнівів у правильності відповідей експертові слід робити висновок про неможливість вирішення поставленого питання.

За своєю логічною природою ймовірності  висновки — непрямий доказ встановлюваного факту. Вони мають орієнтувальне іпформаційно-пізнавальнс значення для розкриття іі розслідування злочинів.

Альтернативні висновки формулюються, коли експерт не може прийти до єдиного рішення і встановлює вичерпний перелік варіантів. Доказове значення альтернативного висновку в тому, іцо він обмежує кількість об'єктів, що перевіряються, підтверджує ймовірність тих, що залишилися.

Однозначний висновок формується тоді, коли експерт приходить до єдиного варіанту вирішення питання. Він дає можливість слідчим через виключення інших варіантів прийти до однозначного висновку про об'єкт, що розшукується, провівши всі необхідні слідчі дії.

Умовний висновок формулюється тоді, коли ствердження залежить від будь-яких умов і набуває доказового значення після того, як будуть підкріплені умови іншими матеріалами експертного дослідження.

Безумовний висновок не містить будь-яких умов, від яких залежить його правильність.

Висновок про неможливість вирішення  поставленого питання не має доказового значення. Він передує висновку про  окреме вирішення цього питання, якщо повне його вирішення неможливе. В. Г. Гончаренко та ІО. К. Орлов пропонують виділяти в самостійний підвид класифікаційні висновки [3]. З цим можна погодитися, бо такі висновки сприяють Правильній оцінці отриманої інформації під час вирішення як ідентифікаційних, так і діагностичних завдань.

Класифікаційні висновки використовуються у криміналістичній експертизі матеріалів, речовин та виробів (КЕМРВ).

 

3.3. Нормативні вимоги, які пред'являються до висновку  експерта

Висновок експерта -  це  офіційний  процесуальний  документ, який покладається  в основу доказування  і на який посилається суд (суддя) у своєму вироку.  Але щоб він  виконував своє призначення, треба  додержувати основні вимоги, які  пред'являються до нього. Ці вимоги достатньо відомі - висновки повинні  виходити із  отриманих при дослідженні даних, вміщувати відповіді на поставлені питання, бути ясними,  точними тощо.  Чинне законодавство України встановлює вимоги щодо якісних характеристик висновку судового експерта. В окремих законодавчих актах ці вимоги різняться. З метою уніфікації процесуального законодавства в частині регламентації судово-експертної діяльності необхідно здійснити зміни щодо однаковості вимог до висновку судового експерта. У зв'язку з тим, що майже всі нормативно-правові акти чинного законодавства України, в яких визначається порядок призначення, проведення та використання у доказуванні в справах висновків судових експертів, розроблювалися різними авторськими колективами та приймалися в різні часи, в їх положеннях є деяка відмінність у регламентації вимог до висновків судових експертів. Відсутність єдиного підходу до такого важливого джерела доказової інформації про фактичні дані, якими є висновок судового експерта, за окремих обставин може призводити до непорозуміння щодо прав і обов'язків судових експертів лри виконанні експертиз у кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справах.

Звернувшись безпосередньо  до положень цих законодавчих актів, встановлюємо, що висновок, який зобов'язаний дати судовий експерт, повинен відповідати таким вимогам:

• бути обґрунтованим і об'єктивним (ст. 12 Закону України «Про судову експертизу»);
• бути правильним (ч. 1 ст. 77 КПК України);
• бути правдивим (ч. 1 ст. 58 ЦПК України);
• бути мотивованим (ч. З ст. 31 ГПК України);
• бути об'єктивним (ч. 2 ст. 273 КпАП та ч. З ст. 369 МК України).

Отже, підсумовуючи наведені вимоги до висновку судового експерта,

можна дійти висновку про  те, що вітчизняний законодавець надав  перевагу такому критерію оцінки якості висновку судового експерта, як об'єктивність. Вимога щодо об'єктивності висновку судового експерта превалює над іншими. Однак слід відзначити, що у найважливіших процесуальних кодексах, якими безумовно є КПК та ЦПК, вона відсутня.

 У правозасто- совній практиці відповідність висновку судової експертизи критерію об'єктивності сприяє реалізації при здійсненні правосуддя визначених у ч. З ст. 129 Конституції України основних засад судочинства, серед яких слід виділити законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Висунута у ч. 1 ст. 77 КПК України вимога щодо правильності заслуговує на окрему увагу. Вимога щодо правильності висновку судового експерта спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства, до яких у ст. 2 КПК України віднесені охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Наведена у ч. 1ст. 58 ЦПК України вимога до висновку судового експерта щодо його правдивості не може викликати іншої реакції, крім згоди. У сучасній українській мові слово «правдивий» тлумачиться як правильний, такий, що відповідає істині, дійсності⁷. Цілком природно, що для з'ясування всіх обставин справи та відправлення правосуддя необхідний правдивий висновок судового експерта. Законодавець встановив у ст. 384 КК України кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою або тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді. Отже, правосудця вимагає саме правдивого висновку судового експерта, і у жодному разі не навпаки.

Вимога щодо обґрунтованості  висновку судового експерта має дещо інше завдання, ніж вимоги об'єктивності, правильності та правдивості. Вимоги щодо обґрунтованості та мотивованості висновку судового експерта є одночасно вимогами щодо його аргументованості та переконливості. Це є необхідною умовою для реалізації змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, що є однією із основних засад судочинства, встановлених п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України.

Але не слід проводити паралель між поняттями обґрунтованості  та мотивованості. Це два дещо різні поняття. Обґрунтованість висновку судового експерта полягає у повноті наведення у досліджувальній частині відомостей про стан об'єктів дослідження, застосовані методи дослідження, умови їх проведення, описування інструментальних методів дослідження, експертних експериментів, посилання на ілюстрації, додатки та необхідні роз'яснення до них. Мотивованість висновку проявляється у наведенні судовим експертом у досліджувальній частині підстав та причин, які обумовили його вибір того, чи іншого методу або методики дослідження, посилання на використані наукові джерела, а також на результати проведених експертних експериментів. Обґрунтованість та мотивованість висновку судового експерта взаємопов'язані та взаємообумовлені. Наявність однієї лише обґрунтованості не надасть переконливості без мотивованості висновку судового експерта.

Висновок експерта згідно з ч. 4 ст. 75 КПК України для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку. Відповідно до ст. 67 КПК України суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили. Аналогічні положення містяться у ч.ч. 5 та 6 ст. 60 ЦПК України, де зазначено, що висновок судового експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 62 цього Кодексу. Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі. А ст. 62 ЦПК України встановлює: суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

З огляду на те, що законодавець не надає висновку судового експерта жодних переваг порівняно з іншими доказами, цей висновок має відповідати вимогам обгрунтованості та мотивованості. Саме завдяки відповідності цим вимогам особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор чи суд можуть переконатися щодо об'єктивності, правильності та правдивості висновку судового експерта.

Отже, законодавчо встановлені  вимоги щодо обґрунтованості та мотивованості висновку судового експерта є втіленням способу перевірки та досягнення переконливості в об'єктивності, правильності і правдивості висновку судового експерта. Визначення у ст. 12 Закону України «Про судову експертизу» таких двох основних вимог до висновку судового експерта, якими є обґрунтованість та об'єктивність, дозволяє забезпечити правильне розуміння судовими експертами поставлених перед ними завдань.

З метою уніфікації процесуального законодавства нашої держави  в частині регламентації судово-експертної діяльності та вимог до висновку судового експерта видається за доцільне привести відповідні положення КПК України, ЦПК України, КУпАП України та МК України до одноманітності. Для цього слід під час доопрацювання та прийняття нових КПК, ЦПК та Адміністративного кодексу України врахувати положення Закону України «Про судову експертизу» і досвід попереднього законотворення.

У законодавчих положеннях, які регламентують вимоги до висновку судового експерта, слід встановити, що висновок судового експерта має відповідати  вимогам об'єктивності, правдивості, правильності, обґрунтованості та мотивованості.

4.Особливості  перевірки та оцінки висновку  експерта

4.1. Загальна характеристика  перевірки та оцінки висновку експерта

Висновок експерта підлягає ретельній перевірці та оцінці слідчим, суддею, прокурором, адвокатом та іншими суб’єктами, які беруть участь у розгляді справи

Перевіряється додержання вимог процесуального  законодавства на всіх стадіях - від  призначення експертизи до отримання  висновку експерта,  насамперед:

1) чи призначена експертиза  по  порушеній кримінальній справі;

2) чи дотримано  порядку   доручення її провадження в  експертній установі або особі,  яка не працює в цій установі;

3) чи виконана вимога  про незацікавленість експерта  у вирішенні      справи;

4) чи відповідають  поставлені  питання компетенції даного експерта;

5) чи не порушені права  обвинуваченого (підозрюваного) при  призначені експертизи та при  отриманні висновку;

6) чи попереджений  експерт  про відповідальність за відмову  абоухилення від дачі висновку  і за дачу завідомо  неправдивого  висновку.

Важливе значення має зіставлення  даних,  які  містяться  у постанові (ухвалі)  про призначення експертизи і висновку експерта. Необхідно впевнитися, що у двох цих документах мова йде  про одні й тіж самі предмети - речові докази, порівняльні зразки, про тих же осіб, чиї сліди або  почерк були дослідженні.