Міжгалузеві засади: їха загальна характеристика та особливості реалізації

Система ознак особи, визначена ст. 24 Конституції, у ч. 1 ст. 10 КПК розширена за рахунок включення до неї таких ознак, як громадянство, освіта, рід занять. Іншими ознаками, про які йдеться у цій нормі, є місце роботи, займана посада, сімейний стан, коло осіб, з якими особа підтримує стосунки, стан здоров'я тощо.

У кримінальному провадженні зміст цієї засади розкривається через такі положення:

- рівність, яка закріплена  у розглядуваній нормі-засаді, передбачає, по-перше, рівність усіх учасників  кримінального провадження перед  законом; по-друге, рівність перед  судом; по-третє, рівність їхніх процесуальних  прав, незалежно від будь-яких  ознак особи;

- рівність громадян перед  законом означає, що під час  досудового розслідування, судового  розгляду і перегляду рішень  суду до кожного із учасників  застосовується одне й те ж  кримінальне і кримінальне процесуальне  законодавство, а кримінальне провадження  як в окремих стадіях, так і  в цілому здійснюється у однаковому  порядку;

- під рівністю громадян  перед судом розуміють те, що  усі вони мають нести відповідальність  перед судами, що утворюють систему, визначену Законом від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус  суддів". При цьому ніхто із  учасників кримінального провадження  не повинен зазнавати обмежень  чи користуватися привілеями  за тими чи іншими ознаками;

- іноземці та особи  без громадянства, що перебувають  в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами  і свободами, а також несуть  такі самі обов'язки, як і громадяни  України;

- положення цієї засади  про рівність прав учасників  кримінального провадження перед  судом поширюється і на досудове  розслідування, оскільки від самого  його початку воно здійснюється  під контролем суду в особі  слідчого судді;

- суд не має права  без належних на це правових  підстав ні обмежувати процесуальні  права окремих учасників судового  розгляду, ні надавати пільги  для використання кимось із  них додаткових прав;

- у разі повідомлення  про підозру народному депутату  України і судді у вчиненні  кримінального правопорушення вони  наділяються однаковими правами  з іншими особами, яким повідомлено  про підозру, і на них покладаються  такі самі обов'язки.

У Конституції, а також у КПК чітко встановлено зміст і механізми здійснення змагальності, яка гарантується конкретними визначеннями і приписами, серед яких слід відзначити: однозначно розмежовуються функції обвинувачення, захисту і вирішення справи; дослідження доказів здійснюється двома протилежними сторонами обвинувачення і захисту; сторони в процесі рівні в правах; суд не є стороною у справі і на основі незалежності від сторін, об'єктивності та неупередженості вирішує справу; суд забезпечує повноцінну змагальність сторін створенням необхідних умов для виконання ними їх процесуальних обов'язків і наданих їм прав.

Положення засади змагальності, що діють під час досудового розслідування:

- вирішення слідчим суддею  питання про надання дозволу  на застосування органами досудового  розслідування заходів забезпечення  кримінального провадження щодо  підозрюваного; примусове залучення  особи для проведення психіатричної  експертизи тощо;

- контроль слідчого судді  за прийняттям органами досудового  розслідування процесуальних рішень, в яких відображається рух  справи, наприклад, про зупинення  досудового розслідування, про закриття  кримінального провадження тощо;

- вирішення слідчим суддею  питання про надання дозволу  на провадження окремих процесуальних  дій, наприклад, огляду, обшуку, слідчого  експерименту в житлі чи іншому  володінні особи.

Положення засади змагальності, що діють в судових стадіях:

- обов'язкова участь сторін  під час провадження у справі, здійснюваного в суді;

- вирішення судом клопотань, заявлених сторонами;

- право представників  сторін обвинувачення і захисту  брати участь в судових дебатах.

Відповідно до статті 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:

1) складність кримінального  провадження, яка визначається з  урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних  правопорушень, щодо яких здійснюється  провадження, обсягу та специфіки  процесуальних дій, необхідних для  здійснення досудового розслідування  тощо;

2) поведінка учасників  кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.

Кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.

Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.19

Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суд рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому в разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому КПК.20

Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у перекладі на їх рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено КПК, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального провадження засвідчується підписом перекладача.

Посадові особи суду, прокуратури, правоохоронних органів повинні володіти українською мовою, а в разі необхідності - й іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків. Інакше вони не мають права виконувати свої службові обов'язки і здійснювати правосуддя. До таких осіб слід віднести суддю присяжного засідателя, народного засідателя, секретаря судового засідання, прокурора, слідчого і дізнавача.

Особам, що мають право користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому КПК є підозрюваний, обвинувачений, підсудний, його законний представник, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, спеціалісти, експерти, якщо вони не володіють мовою, якою провадиться судочинство.21

Гарантіями дотримання цього принципу кримінального процесу є: обов'язкова участь захисника з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення, якщо вона не володіє мовою, якою ведеться судочинство; зачитування перекладачем вироку підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє, зразу ж після проголошення вироку; можливість відводу перекладача, кримінальна відповідальність за завідомо неправильний переклад.22

3.2 Реалізація  міжгалузевих засад на судових  стадіях кримінального провадження

Безпосередність дослідження показань, речей і документів - це правове положення, згідно з яким на суддів покладається обов'язок вирішувати кримінальну справу не за паперами, наданими сторонами, а, головним чином, на підставі тою, що кожному судді самому безпосередньо доведеться почути, побачити і з'ясувати у судовому засіданні.

Показання, речі і документи, подані суду сторонами обвинувачення і захисту, підлягають безпосередньому дослідженню у судовому засіданні. Безпосередність дослідження доказів покликана сприяти переконанню присутніх в залі суду у справедливості процедури судового розгляду і його результатів, а також забезпечує право обвинуваченого на допит свідків і дослідження речових доказів, документів перед незалежним та неупередженим судом. 23Статтею 23 КПК України встановлено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого є однією з найважливіших гарантій захисту особою своїх прав і свобод від їх порушення як із боку органів, що здійснюють кримінальне провадження, так і з боку інших осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Свобода оскарження будь-яких дій (бездіяльності) зазначених органів і посадових осіб, з одного боку, дозволяє учасникам кримінального провадження повною мірою реалізувати свої процесуальні права й забезпечити захист власних інтересів, а з другого - сприяє виявленню й усуненню порушень і помилок, допущених при здійсненні кримінального провадження.

Специфіка кримінальної процесуальної діяльності визначає особливу процедуру оскарження дій (бездіяльності) і рішень осіб, які її здійснюють (див. коментар до гл. 26 КПК). Закон передбачає два основних способи оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності державних органів і посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження, - до прокурора чи до слідчого судді. Право вибору способу оскарження - прокуророві чи до суду - належить особі, права якої порушені.

Скарга - це звернення учасника кримінального провадження до уповноваженої особи з приводу порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з проханням про їх поновлення. Вона є правовим засобом захисту прав та інтересів учасників кримінального провадження, а якщо вони порушені, то й засобом їх відновлення.

Предметом скарги можуть бути процесуальні рішення, дії чи бездіяльність суду, слідчого судді, прокурора, слідчого.

Під діями слід розуміти будь-які процесуальні дії, здійснювані слідчим, прокурором, слідчим суддею і судом під час досудового й судового провадження. Наприклад, це можуть бути незаконні дії, пов'язані з проведенням слідчих (розшукових) дій, із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, із забезпеченням прав учасників кримінального провадження тощо.

Бездіяльність має місце у ситуації, коли дотримання прав та інтересів учасників кримінального провадження передбачає необхідність вчинення посадовою особою певної дії або прийняття конкретного рішення, однак ця особа не діє, а в результаті рішення, яке повинно прийматися, не приймається, процесуальна дія не вчиняється. Така бездіяльність істотно зачіпає права та інтереси особи у кримінальному провадженні, а тому може бути предметом скарги.

Під рішенням у кримінальному процесі розуміється процесуальний документ владно-розпорядчого характеру, прийнятий слідчим, прокурором, слідчим суддею або судом у межах своєї компетенції у конкретному кримінальному провадженні. Це можуть бути рішення, що визначають рух кримінального провадження; про визнання правового статусу того чи іншого учасника кримінального провадження; про проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій тощо.

Право на оскарження у кримінальному процесі забезпечується встановленням у нормах КПК порядку і строків принесення (у деяких випадках і розгляду) скарг на дії (бездіяльність) і рішення суду, слідчого судді, прокурора, слідчого. Гарантією здійснення права на оскарження дій (бездіяльності) та рішень у кримінальному судочинстві є обов'язок посадових осіб роз'яснювати порядок оскарження при проведенні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень, а також забезпечувати можливість реалізації цих прав.24

Диспозитивність - це правове положення, згідно з яким учасникам кримінального провадження надається і забезпечується можливість вільно в межах закону обирати способи поведінки для захисту своїх кримінально-правових і процесуальних прав, а також впливати на хід і результати провадження, головним призначенням якого є забезпечення гнучкості та повноти захисту заінтересованими учасниками своїх прав.

Положення, що розкривають зміст засади:

- сторони кримінального  провадження є вільними у використанні  своїх прав у межах та у  спосіб, передбачених КПК;

- відмова прокурора від  підтримання державного обвинувачення  тягне закриття кримінального  провадження, крім випадків, коли  потерпілий виявив бажання підтримувати  обвинувачення замість прокурора;